Увага! 2-Є, Основи природознавства, законспектувати лекцію, картинки знайти самостійно

Тема  Клас Ссавці, або Звірі.

Тип лекції: комбінована

Мета : познайомити студентів з тваринами Класу Ссавці, з особливостями їх будови; розширити та закріпити знання про особливості їх життєдіяльності; виховувати професійну спрямованість.

                                                                             План теми

1. Загальна характеристика Класу Ссавці.

2. Ряд Комахоїдні.

3. Ряд Рукокрилі.

4. Ряд Зайцеподібні.

1. Загальна характеристика .Ссавці походять від звіроподібних плазунів. Найбільш харак­терні ознаки ссавців: теплокровні, тіло покрите волосяним покри­вом, живородні, дитинчат вигодовують молоком.

Скелетно-м'язова система ссавців досконала, що відповідає значній різноманітності рухів звірів. Шкіра ссавців багата жиро­вими, потовими залозами, частина з яких перетворена у молочні і пахучі залози. Волосяний покрив виконує термоізоляційну функ­цію, захищає шкіру від пошкоджень і деяких паразитів, містить дотикові рецептори, покращує аеро- і гідродинамічні властивості тіла, забезпечує видоспецифічність забарвлення.

Верхній ярус хутра утворений остевим волоссям, нижній — пу­ховим. Щетина кабанів — видозмінений остевий волос. Волосся нахилене в певному напрямку, що забезпечує обтічність тіла. Велике волосся, що видається над хутровим покривом, називають вібрисом. Воно розташоване на тих частинах тіла, якими тварина частіше торкається навколишніх предметів — на кінці морди, чере­ві, кінцівках, і відіграє роль органів дотику.

Дихан­ня легеневе. Частота пульсу і дихання у різних тварин неоднакова. У мишей частота пульсу — 600, у бика — 24 удара за хвилину.

У ссавців досконало і по-різному влаштована травна система через значну різноманітність кормів. Як і у птахів, потреба в їжі ссавців пов'язана з теплокровністю. У зв'язку з тим, що темпера­тура тіла ссавців нижча, ніж температура птахів, вони спожива­ють менше їжі, і все ж маленькі звірки, наприклад землерийки, з'їдають за добу їжі в 2—3 рази більше від маси тіла. Великі зві­рі споживають менше кормів.

Усім ссавцям властивий внутрішньоутробний розвиток, протя­гом якого зародок росте за рахунок речовин тіла матері, які пере­даються через особливий орган — плаценту. Ссавці відзначаються високим ступенем піклування про потомство не тільки під час ви­годовування молоком, але і на наступних етапах, що дає змогу батькам передавати нагромаджений досвід потомству.

Головний мозок ссавців порівняно з попередніми класами тва­рин відзначається тим, що найбільших розмірів досягає передній мозок, в якому виділяється кора півкуль. Органи чуття розвинуті по-різному у різних ссавців. Для тварин, що мешкають на відкри­тих просторах, найважливіше значення має зір, для нічних, при­смеркових тварин, що живуть у лісових хащах, норах, і мешканців водойм — нюх і слух. Нюх у ссавців розвинутий краще, ніж у ін­ших наземних хребетних.

Ссавці можуть видавати різноманітні звуки. За широтою зву­кового діапазону ссавці перевершують птахів, оскільки широко використовують як надзвукові, так і низькі частоти. Звукова сиг­налізація і слух забезпечують найважливіші життєві явища — по­шук їжі, розпізнавання небезпеки, впізнання особин свого і чужо­го виду, відношення батьків і дитинчат тощо.

Ссавці розрізняють кольори, форми предметів та їхніх частин, а також рухи, позу, міміку. Забарвлення і форма тіла тварин під впливом природного добору набули маскувального значення або служать ознакою загрозливої поведінки.

Інстинктивна поведінка ссавців складніша і рухоміша, ніж ін­ших  хребетних. Виникає і широко використовується здатність пе­редбачати хід багатьох подій, які повторюються, і приймати від­повідні рішення. Це властиво вже птахам, але багатше і чіткіше виражено у ссавців.

Значення ссавців у природі і житті людини велике. Заселяючи всю Землю, ссавці є споживачами рослинної і тваринної їжі. Вони мають вплив на еволюцію рослин (розвиток у рослин колючок, появу алкалоїдів, що робить рослини неїстівними, тощо).

Серед   приручених   свійських   тварин   ссавці   займають  понад 60 %. До цього слід додати тварин, яких розводять промисловим способом, лабораторних тварин. Розведення у неволі супроводжу­ється виведенням нових порід цих тварин. Число порід собак до­сягає 200 і продовжує збільшуватися; у кролів відомо понад 100 порід. Продовжується одомашнювання лося, оленя, морала, нових пушних звірів і лабораторних тварин. Мисливсько-промис­лові тварини  приносять чималий  прибуток у  багатьох районах.

До списку шкідливих тварин входять хижаки, які нападають на свійських тварин, людину. Напад вовків на людину майже зав­жди пов'язаний з захворюванням вовків на сказ. Численність хи­жаків зменшують у місцях, де вони нападають на сільськогоспо­дарських тварин, однак не можна перебільшувати їхньої шкідли­вості.

Посівам, посадкам, пасовищам шкодять гризуни і зайцеподіб­ні, які здатні до масового розмноження. Багато ссавців є хазяями і переносниками збудників небезпечних захворювань людини і свійських тварин: кліщів, блох, вошей, москітів та  з небез­печних інфекцій — чума, туляремія, лептоспіроз та інші.

Дошкільники досить часто бачать ссавців у кутку природи, на ділянці дошкільного закладу, у найближчому оточенні, читають про них у творах художньої літератури. Завдання вихователів — виробити у дітей інтерес і правильне ставлення до цих звірів. Роз­глянемо представників ссавців, з якими можуть зустрітися до­шкільники.

2. Ряд Комахоїдні об'єднує дрібних і середніх за розмірами тва­рин, які відрізняються примітивністю будови: зуби недостатньо диференційовані, півкулі мозку майже без звивин. Найбільш роз­винуті органи чуття — нюхові і дотикові. До комахоїдних нале­жать їжаки, кроти, землерийки, хохулі.

В Україні поширений їжак звичайний і на південному сході у сухих степових районах зустрічається їжак вухатий.

Їжак звичайний — улюблений звірок дітей. Мордочка витягнута і загострена, спина покрита голками, а черевце і голова — грубим темно-забарвленим волоссям. Розповідаючи дітям про життя їжа­ка, слід наголосити на тому, що він любить поселятися на узліс­сях, в садах, полях і степу. їжак — нічна тварина. Вдень, згорнув­шись клубочком, їжак спить під кущем, опалим листям, серед бур'яну або в норі. Живиться переважно комахами, слимаками, черв'яками, жабами, інколи ловить мишей, змій, поїдає пташині яйця. Зрідка їсть плоди. Чому їжака так часто малюють з наколо­тими на голки фруктами? їжак всеїдний, хоч перевагу віддає тва­ринній їжі. Жуків, їхніх личинок досить часто їжак шукає під плодовими деревами. Яблука, що падають, міцно тримаються на гол­ках їжака. Звільняється він від них тертям об кущ. Деякі зоологи вважають, що їжак навмисно чіпляє на голки плоди, кислий сік від яких стікає на шкіру і виганяє численних паразитів, особливо кліщів.

Восени, у вересні — жовтні, їжаки залягають у сплячку під кущем або під опалим листям аж до березня. Перед заляганням нагромаджують жирові запаси. Ніяких кормів на зиму не запаса­ють. Пробуджуються рано навесні, коли ще в лісах не повністю розтанув сніг. За час сплячки їжаки дуже худнуть. Тіло їжака стає вузьким, плоским з боків. Пошуки кормів стають його основ­ною турботою. Оскільки ночі їжаку не вистачає для пошуків кор­мів, вони бувають активними і вдень. Пробігаючи у різних на­прямках у пошуках їжі, їжак шарудить тогорічним листям і його в цей час легко знайти.

Після виходу з зимових сховищ у їжаків починається шлюбна пора. Вагітність триває приблизно 50 Днів. Самка народжує най­частіше 4—6 голих сліпих малят з яскраво-рожевою шкірою. Проте вже через кілька годин після народження у них з'являються білі і темні м'які голки. Очі відкриваються на 16-й день. Навіть сліпий їжак може згортатися клубком — це захисне пристосування. Мо­локом матері їжаки живляться близько місяця. Через два місяці після народження молоді їжаки досягають розмірів дорослих.

У цілому їжаки вважаються корисними тваринами, оскільки живляться багатьма шкідливими комахами.

Кількість їжаків у природі невелика, не дивлячись на порівня­но високу плодючість. Взимку, під час сильних морозів, гнізда їх, розташовані у неглибоких укриттях, промерзають, і багато звірків гине. Знайомлячи дітей з цими тваринками, слід наголо­сити на тому, що їжаки потребують охорони, їх не можна вилуча­ти з природи.

Кріт звичайний — розповсюджений в Україні, в степовій зоні зу­стрічається тільки по долинах великих річок. Самого крота з діть­ми побачити важко, але часто видно купки землі, які він викидає, риючи підземні ходи. Розглядаючи їх, треба показати ілюстрацію з зображенням крота, звернувши увагу дітей на цікаві пристосування, які він має через підземний спосіб життя. Тіло крота валь­кувате, покрите оксамитовим хутром чорного, темно-сірого кольо­рів. Така форма тіла і коротка шерсть допомагає кротам пересу­ватися підземними галереями. Морда витягнута і закінчується рухливим хоботком, вуха та очі непомітні. Кріт сліпий, його очі містяться під шкірою. Передні лапи лопатоподібно розширені, з кігтями, що допомагає йому рити ходи. Хвіст у крота короткий, на ньому є багато вібрисів.

Найбільш улюблені місця для крота — листяні ліси, долини річок з луками і листяними деревами. Все життя кріт проводить у темних, не сполучених з поверхнею ходах, прокладених у різних горизонтах грунту. У пухкому і вологому лісовому грунті кроти прокладають горизонтальні ходи, розташовані на 2—5 см зав­глибшки. Під час їх прокладання кріт піднімає стелю ходу, тому зверху можна побачити невисокий земляний горбочок. На відкри­тих (не лісових) ділянках, де грунт часто і глибоко пересихає, ходи розташовуються завглибшки 10—15 см від поверхні. Підняти такий шар землі кріт не може, тому лишок її викидає через тим­часові віднірки у вигляді невеликих купок — кротовин. Ланцюжок кротовин відповідає напрямку глибинного ходу. В одному з віднірків недалеко від поверхні землі кріт робить гніздо. Паруються кроти рано навесені. У квітні — травні самка народжує 3—7 ма­лят. Ще через півтора місяця молоді кроти вже ведуть самостійне життя.

Живиться кріт безхребетними тваринами, в основному дощови­ми черв'яками. Починає їсти черв'яка з кінця, підтримуючи і очи­щаючи від землі лапами і передніми зубами. Наївшись, кріт під­вертає голову і задні лапи під черевце, перетворюючись у чорну оксамитову кулю, і засинає на 4—5 год. Прокинувшись, знову по­чинає рити грунт. За 5—6 прийомів кріт з'їдає 50—60 г кормів, що трошки менше за масу його тіла. Всю масу корму кроти з дня на день знаходять у раніше прокладених ходах, бо дощові черв'яки самі мають здатність заповзати у кротові ходи, куди їх приваблює запах кротового мускусу або більш висока температура, ніж у навколишніх шарах грунту.

Часті пересування крота тісними підземними галереями призво­дять до швидкого витирання хутра. Тому у кротів буває не одне, а 3—4 линяння на рік.

Розповідаючи дітям про крота, слід наголосити, що це корисна тварина, яка винищує шкідливих комах — личинок хрущів, поліп­шує структуру грунту.

Землерийки — маленькі звірки, зовні схожі на мишей, з ма­ленькими очима, витягнутим у вигляді рухливого хоботка носом, оксамитовим хутром. Зустрічаються в лісах, на луках, у населених пунктах. Пересуваються переважно під шаром опалого листя або під землею. Кубла мостять із трави під корінням, в норі якогось гризуна, де 1—2 рази на рік народжують малят. Живляться май­же виключно комахами та іншими безхребетними. У землерийок дуже інтенсивний обмін речовин, а тому загальна маса їжі, яку вони споживають, у 2—4 рази перевищує масу самої тварини. В зимову сплячку вони не впадають.

Землерийки — дуже корисні звірки. Вони знищують велику кількість комах, недоступних для багатьох комахоїдних птахів. Деякі види землерийок (бурозубка альпійська, кутора мала, біло-зубка-крихітна) занесені до Червоної книги України.

До рідкісних комахоїдних тварин, що зустрічаються в Україні тільки у водоймах долини Сіверського Дінця та Сейму, належить хохуля звичайна. Хутро її дуже ціниться, і тому їх було нещадно винищено. В наш час хохулю занесено до Червоної книги. Живе вона у норах, вхід до яких міститься під водою. Живиться різними водними рослинами та дрібними тваринами: молюсками, водяними комахами, п'явками.

3. Ряд Рукокрилі об'єднує тварин, здатних до тривалого польоту. Передні кінцівки у них видозмінені на крила: кістки кінцівок ви­довжені і між ними натягнута тонка еластична літальна перетин­ка. Тіло так само, як і в мишей, покрите оксамитовим сірим або темно-сірим, темно-коричневим хутром, яке на черевці дещо світ­ліше. Звірків називають летючими мишами, або кажанами. Не­звичайний вигляд, нічний спосіб життя, породжує багато нісеніт­ниць навколо цих корисних і беззахисних тварин, які треба спро­стовувати, формуючи у дітей знання про корисну роль кажанів у природі і необхідність їх охорони.

На нашій території зустрічається понад 20 видів рукокрилих.

Кажани полюють на здобич у сутінках та протягом усієї ночі. Орієнтуються за допомогою ехолокації. Ультразвуки, які утворюю­ться в гортані, відбиваються від навколишніх предметів і сприй­маються твариною. Живляться рукокрилі літаючими комахами, активними у присмерковий і нічний час. Власне цим вони і прино­сять найбільшу користь, оскільки літаючих птахів у цей час мало. Підраховано, що один кажан за рік може знищити понад 4 кг різноманітних комах.

Житла кажани не будують, оселяючись у печерах, дуплах, на горищах людських осель. У більшості рукокрилих народжується по одному, зрідка по два дитинчати. Вони прикріплюються до сосків і тримаються на матері. Деякі самки і в перші дні після народження вилітають годуватися разом з потомством. Пізніше вони залишають малюків в укритті і повертаються до них після полювання. Спочатку малята вигодовуються молоком, а пізніше —комахами, що приносить самка. Спіймані комахи становлять біля 1\3 маси тварини. Ворогів у рукокрилих майже немає. На зиму вони збираються часто у великих печерах, де немає різких коли­вань температури, і, причепившись до стелі вниз головою, сплять. Деякі наші рукокрилі відлітають у теплі краї.

Тепер 13 видів рукокрилих занесено до Червоної книги Украї­ни. Це — вечірниця гігантська і вечірниця мала, нічниці, широко-вух тощо. Причина цього — зменшення зручних місць для життя, зростання фактора неспокою.

4. Ряд Зайцеподібні. До зайцеподібних, поширених в Україні, на­лежать заець-біляк, заець-русак і дикі кролі. Від гризунів зайцепо­дібні відрізняються тим, що на верхній щелепі у них не одна, а дві пари різців. Друга пара розвинута слабше і розташовується поза­ду від першої. Зуби у зайців не мають закритих коренів і постійно ростуть, що пов'язано з швидким стиранням.

Тіло у всіх зайцеподібних струнке, дещо стиснуте з боків, хвіст короткий. Задні ноги довші за передні, пристосовані до стрибків і швидкого бігу.

Заець-біляк — мешканець лісових просторів. Заселяє переваж­но ліси, розріджені луками, заростями кущів, вирубками, де є хо­роші корми і можливості сховатися. Місця помешкання змінюють­ся за сезонами. До зими зайці збираються біля заростей кущів і молодих дерев, які взимку служать для них основною їжею.

Забарвлення шерсті у біляка міняється за сезонами. Взимку біляк виправдовує свою назву, бо одягнений у чисто біле хутро і тільки кінчики вух у нього чорні.

Влітку колір хутра на спині коричневато-бурий, на боках світ­ліший, а черево біле. Зміна забарвлення супроводжується зміною хутра, яке до зими стає більш густим і довгим, особливо на ниж­ній частині тіла: це пов'язано з тим, що під час денного відпочин­ку біляка нижня поверхня тіла притискається до снігу або про­мерзлого грунту. До зими помітно відростає шерсть, що покриває підошви лап. Це зберігає лапи від морозу і забезпечує кращу опо­ру на снігу.

Заєць-біляк— переважно нічна тварина, а найбільша актив­ність у нього спостерігається у передранкові і передвечірні години. День він проводить, лежачи у затишному місці під кущем, вивер­нутим корінням дерева, у густій траві. Кожного разу місце виби­рається нове. Лише під час сильних морозів біляки викопують нору 0,5—1,5 м завдовжки. Під час небезпеки заєць покидає схо­ванку і вискакує з нори.

Ідучи на лежку, біляк два — три рази зупиняється і повертає­ться по своїх слідах. Потім робить великий стрибок вбік. Мисливці називають це «скидкою». Так заєць пристосовується до захисту від хижаків.

У біляків найкраще розвинутий слух, за допомогою якого він орієнтується під час небезпеки. Зір і нюх розвинуті слабко і до людини, яка стоїть нерухомо, заєць підбігає іноді дуже близько. Єдиний засіб захисту від переслідування — це вміння бігати: за­єць робить «скидки», «здвійки», заплутуючи сліди.

Живлення зайця істотно міняється за сезонами. Влітку він їсть трав'янисті рослини, віддаючи перевагу бобовим. Охоче їсть хвощі, підземні гриби — трюфелі. Взимку цей корм стає недоступним і заєць живиться дрібними гілками і корою м'яких порід дерев — верби, осики, берези. Навесні зайці концентруються там, де є мо­лода трава. На галявинах їх скупчується по 10—ЗО, і вони бувають настільки зайняті трапезою, що втрачають звичну обережність.

Статева зрілість наступає у біляків у 10 місяців. Малят вони народжують тричі на рік — на початку травня, наприкінці червня і на початку серпня. Парування відбувається бурхливо, з бороть­бою між самцями. Вагітність триває близько 50 днів. Самка наро­джує 3—5 зайченят масою 90—130 г, покритих густим хутром, зря­чих. Уже з першого дня після народження вони здатні бігати, а З—4-денне зайченя спіймати дуже важко. Виводок тримається біля матері, не розбігаючись. Під час небезпеки зайчиха, подібно до багатьох птахів, прагне відвести від виводка ворога, прикидаючись хворою або пораненою. Зайченята ростуть досить швидко, оскіль­ки молоко самки поживне, в ньому 15 % жиру, 12 % білків. Уже в кінці першого тижня зайченята починають їсти траву. Основний засіб захисту маленьких зайченят — затаювання. Зайчиха, пого­дувавши малят, покидає їх, щоб не привертати увагу ворогів за­пахом своїх слідів. Якщо голодних зайченят зустріне інша самка, вона їх нагодує своїм молоком.

Заєць-біляк ціниться як мисливсько-промислова тварина. М'ясо його хорошої якості, використовується і хутро. Цей звір є окрасою природи.

Заєць-русак трохи більший за біляка. Зовні він відрізняється також довшими вухами та хвостом. Забарвлення хутра у русака жовтувато-руде. Підшерсток не прямий, а хвилястий.

Русак — мешканець відкритих просторів. Оселяється у степах, полях, там, де є зарості бур'янів. Зустрічається на хлібних полях, на лучних заплавах. Бігає русак швидше від біляка, стрибки його довші. На короткій відстані русак розвиває швидкість 50 км/год.

Улітку русак живиться різноманітними трав'янистими рослина­ми, віддаючи перевагу злаковим і бобовим. Якщо дозволяє глиби­на сніжного покриву, він живиться ними і взимку. Поряд з цим охоче поїдає насіння різних бур'янів. Восени і на початку зими ласує сходами озимини. За умов, коли розривання снігу неможливе, заєць-русак переходить на живлення деревною і кущовою рослинністю. Найбільш охоче він їсть кору верби, клена, а також яблунь і груш. Цим він приносить шкоду садам.

Так само як і біляк, заєць-русак веде переважно нічний спосіб життя. Покидаючи кормові угіддя і направляючись до лігва, він, як і біляк, робить «скидки» — стрибки у бік. Лігво влаштовує у борознах, серед бур'янів або в чагарнику. Взимку, під час сильних заметілей, русаки закопуються у сніг.

Розмножуються до чотирьох разів на рік протягом березня — вересня. Зайчиха народжує 2—4 зайченят. Як і у біляка, зайченя­та народжуються зрячими, покритими хутром. Хоча мати годує малят дуже рідко, інколи навіть раз у кілька днів, ростуть вони дуже швидко. Через тиждень зайченята починають живитися зе­ленню, а ще через кілька тижнів — починають самостійне життя. Статевої зрілості досягають наступної весни.

Заєць-русак ціниться як об'єкт полювання. З його шерсті одер­жують найкращий фетр.

Знайомлячи дошкільників з життям зайців у різні пори року, слід розповісти про залежність їхнього живлення, захисних при­стосувань від змін навколишнього середовища.