2-Є_практичне занятт "Психологія навчання і виховання"

Практичне заняття

Тема: Психологія навчання і виховання.

Завдання 1. Дайте відповіді на запропоновані запитання.

1. Розкрийте суть поняття «виховання».

2. Розкрийте значення навчання для психічного розвитку дитини.

3. Перелічіть та опишіть виховні впливи.

Завдання 2. Розв’яжіть психологічні задачі.

1. Вихованець старшої групи Ігор, прийшовши до дитсадка вранці, ненавмисно перевернув квітку. Коли прийшла вихователька він у всьому їй зізнався. Вислухавши, вихователька сказала:

- Добре, Ігор, ти зробив, що відразу ж розповів про це. Зараз ми з тобою допоможемо няні привести все до ладу.

Вихователька привернула увагу дітей до вчинку Ігоря, підкресливши, що він зробив правильно, зізнавшись у своїй провині.

Яка якість педагога проявилась у даній ситуації? Дайте оцінку її поведінки.

2. Вихователька під час сніданку голосно і роздратовано звертається до дітей:

- Лікті зі столу забрати! Щодня про одне і теж! Лікті на столі тримати некрасиво! Щоб у мене з кашею ніхто не сидів. Швидше, Вова! Щоб зараз же у тебе каші не було!

Дайте оцінку дій педагога.

3. Багато вихователів дитячих садків, посилаючись на вікові особливості дошкільнят, прагнуть проводити заняття таким чином, щоб дітям було весело, цікаво.

Чи погоджуєтесь ви з такою думкою? Обґрунтуйте свою думку.

2-Є_Питання до екзамену з психології

Теоретичні питання до екзамену

1. Розкрити загальне поняття про психіку (психічні процеси, психічні властивості, психічні стани) і психологію.

2. Розкрити та охарактеризувати етапи становлення психології як науки.

3. Розкрити зв’язок психології з іншими науками.

4. Назвати принципи психології як науки.

5. Назвати основні галузі психології.

6. Довести, що спостереження є основним методом психологічного дослідження.

7.  Довести, що експеримент є основним методом психологічного дослідження.

8. Дати характеристику додатковим методам психології.

9. Назвати основні етапи розвитку психіки в тваринному світі; основні форми поведінки в тваринному світі.

10. Показати відмінність психіки тварини від людської психіки.

11. Розкрити сутність поняття «свідомість людини» і її суспільну природу.

12. Розкрити сутність поняття «відчуття» як пізнавальний процес (відчуття людини і тварини; процес виникнення відчуттів).

13. Назвати основні види відчуттів.

14. Охарактеризувати основні властивості відчуттів.

15. Розкрити сутність поняття  «сприймання», назвати основні види сприймань.

16. Назвати загальні властивості сприймань.

17. Розкрити поняття «пам’ять»; назвати основні її види (залежно від тривалості збереження в пам’яті).

18. Назвати основні види пам’яті (залежно від об’єкта запам’ятовування та ступеня вольової регуляції).

19. Охарактеризувати процеси пам’яті.

20.Розкрити сутність поняття «мислення»; назвати розумові дії та операції.

21. Розкрити особливості процесу розв’язання розумових завдань.

22. Назвати і охарактеризувати основні види мислення.

23. Назвати і охарактеризувати основні форми мислення.

24. Розкрити сутність поняття «уява», довести значення уяви в житті людини; охарактеризувати фізіологічне підґрунтя уяви.

25. Назвати і охарактеризувати процес створення образів уяви.

26. Описати різновиди уяви.

27. Розкрити поняття «увага»; назвати основні її види та властивості.

28. Розкрити поняття про особистість, індивіда, індивідуальність; умови розвитку особистості.

29. Описати структуру особистості.

30. Дати характеристику спрямованості особистості.

31. Розкрити сутність поняття «темперамент», історичні аспекти вчення про темперамент, фізіологічне підґрунтя темпераменту.

32. Дати характеристику типам темпераменту.

33. Розкрити поняття «характер», фізіологічні основи характеру.

34. Описати структуру характеру, його властивості; назвати провідні риси характеру.

35. Розкрити  сутність поняття діяльності та  структуру діяльності.

36. Назвати  засоби діяльності; процес їх засвоєння.

37. Охарактеризувати основні види діяльності.

38. Розкрити особливості зовнішньої і внутрішньої діяльності людини.

39. Дати характеристику поняттю «здібності», описати природні передумови розвитку здібностей.

40. Описати структуру здібностей.

41. Охарактеризувати види здібностей та рівні їх розвитку.

42. Назвати умови формування здібностей.

43. Розкрити сутність понять «емоція», «почуття» та їх фізіологічні основи.

44. Назвати та описати психічні стани.

45. Охарактеризувати види вищих почуттів.

46. Дати визначення поняттю «воля», мимовільним, довільним діям.

47. Охарактеризувати етапи складного вольового акту.

48. Розкрити сутність поняття «спілкування», назвати засоби та функції.

49. Дати характеристику видам спілкування.

50. Розкрити сутність понять «мова», «мовлення», розкрити фізіологічні механізми мовної діяльності.

51. Охарактеризувати функції та види мовлення.

52. Розкрити поняття «група», «колектив»; дати характеристику видам груп.

53. Назвати рівні розвитку колективу.

54. Розкрити сутність поняття «сумісність», назвати види сумісностей.

55. Розкрити сутність поняття «конфлікт», охарактеризувати його види.

56. Дати характеристику стилям розв’язання конфлікту.

57. Визначити предмет, завдання вікової і педагогічної психології.

58. Охарактеризувати методи вікової та педагогічної психології.

59. Розкрити сутність поняття «розвиток», «закони розвитку».

60. Назвати основні умови психічного розвитку; довести роль діяльність у розвитку людини.

61. Дати загальну характеристику перших шести років життя дитини.

62.Розкрити особливості пізнавальної сфери дитини до вступу в школу, особливості розвитку мовлення.

63. Назвати етапи розвитку особистості в дошкільному віці.

64. Дати загальну характеристику початкового періоду шкільного життя дитини.

65. Охарактеризувати види готовності дитини до школи.

66. Розкрити особливості пізнавальної сфери молодшого школяра.

67. Описати суть анатомо-фізіологічної перебудови організму підлітка та її вплив на його психологічні особливості та поведінку.

68. Охарактеризувати розвиток пізнавальних процесів і спілкування підлітка.

69. Доведіть значення навчання для психічного розвитку дітей та розкрийте його особливості.

70. Розкрийте суть понять «виховання», «виховний вплив»; дайте класифікацію виховних впливів.

71. Опишіть морально-психологічні якості особистості вихователя дитячого садка.

72. Дайте характеристику психологічним основам педагогічної майстерності.

2-Є_лекція" Психологія особистості вихователя"

Тема: Психологія особистості вихователя і закономірності педагогічної діяльності.

План теми

1. Морально-психологічні якості особистості вихователя дитячого садка.

2. Психологічні основи педагогічної майстерності.

1. Праця вихователя дитячого садка складна і відповідальна. Навчити і виховати дитину-дошкільника важче, ніж дитину-школяра. Це зумовлюється віковими особливостями фізичного і ду­ховного розвитку дітей.

Щоб здійснювати виховання дітей, вихователь повинен мати підготовку з психології і педагогіки, анатомо-фізіологічних особ­ливостей дитячого віку, з мови і математики, природознавства, музики і малювання, ліплення, конструювання та пластичного мистецтва, з ручної праці. Здійснення всебічного гармонійного виховання потребує знань методик фізичного, розумового, мо­рального, естетичного і трудового виховання. Особливо важливо володіти методами навчання дітей мови, лічби, формування математичних понять, уявлень про суспільне життя людей і явища природи.

Специфікою діяльності працівників дошкільних установ є те, що вони у виховній і навчальній роботі з дітьми поєднують в собі материнську любов, тепло і чутливість з чітким плануванням навчання, виховання і розвитку дитини, передбаченими завдан­нями і програмою виховання в дитячому садку. Керування роз­витком дитини потребує від вихователя розумної вимогливості до дітей, великого педагогічного такту і вміння, щоб привчати дітей поступово оволодівати своїми мало ще стійкими, рухливими емо­ціями, що переважають над незрілим ще розумом.

Важливою стороною діяльності працівників дошкільних за­кладів, як і вчителів, є пропаганда педагогічних знань, культурно-освітня та інша громадська робота серед населення. Контакт з батьками, піднесення їхньої загальної і педагогічної культури сприяє більш успішному здійсненню завдань дошкільного вихо­вання дітей в сім'ї та дитячому садку. Праця вихователя дитячо­го садка складна і відповідальна, але вона приносить йому велике задоволення. Діти і батьки за любов до дітей виявляють до вихо­вателя глибоку повагу, щирість і любов. Глибоке задоволення і радість збуджують у педагога його виховні успіхи і розвиток ді­тей, особливо «важких» у вихованні. В кожній дитині вихователь бачить частку самого себе, своєї праці. Широкі контакти з бать­ками різних професій і культурно-освітніх рівнів поширюють його досвід, підносять творчі задуми. Ці особливості педагогічної діяльності надихають вихователя, спонукають до самоосвіти, до творчої діяльності.

Успіхи у вихованні дітей, як уже говорилося вище, залежать від умов, за яких воно відбувається, від загальної і фахової під­готовки вихователя. Але вирішальне значення в діяльності вихо­вателя мають його морально-психологічні якості, зокрема педаго­гічні схильності та здібності.

Схильність до педагогічної діяльності вихователя дітей до­шкільного віку є однією з важливіших передумов її успіху. Схильність до діяльності є однією з ознак психологічної го­товності людини до цієї діяльності. Схильність найтісніше взає­мопов'язана із здібностями. Вона є передумовою здібностей і їх виявленням. З усвідомленням мети і змісту діяльності та успіха­ми в праці схильність до діяльності міцнішає і розвивається.

Здібності — це сукупність індивідуальних психічних властиво­стей особистості, що роблять її здатною успішно виконувати ту або іншу діяльність. «Педагогічні здібності,— говорить Н. В. Кузьміна,— являють собою індивідуальні психологічні передумови успішності педагогічної діяльності,... педагогічні здібності одно­часно є індивідуальною формою відображення структури педаго­гічної діяльності» ². В їх структурі, говорить вона, виділяються 1) конструктивні здібності, тобто здатність проектувати особис­тість дитини, відбирати і композиційно будувати навчально-вихов­ний матеріал стосовно до вікових та індивідуальних особливостей дітей; 2) організаційні здібності, тобто здатність включать дітей в різні види діяльності, активізувати колектив, роблячи його ін­струментом впливу на кожного окремого учня, спрямовувати кож­ну дитину на досягнення завдань комуністичного виховання; 3) ко­мунікативні здібності, що виявляються у встановленні правильних стосунків з дітьми і перебудові їх у відповідності з розвитком дітей і їх вимогами до вчителя, вихователя. Ці загальні якості і сторони педагогічних здібностей своєрідно відбиваються в здіб­ностях вихователя дітей дошкільного віку.

Для вихователя особливо важливо передати дітям знання в дохідливій і зрозумілій формі. Сформувати у дитини-дошкільника правильні уявлення про суспільне життя і явища природи — складне і відповідальне завдання. Діти дошкільного віку допит­ливі. Вихователь повинец задовольняти їх запитання: «Що це?», «Чому?», щоб не знизити і далі розвивати їх допитливість як одну з важливіших основ пізнавальних інтересів дитини, треба зорієн­тувати дитину в багатстві явищ оточуючої дійсності. Задоволь­няючи запити дітей, вихователь адаптує знання до рівня розвитку і досвіду дитини.

Однією з важливіших сторін педагогічних здібностей вихова­теля є його здатність вплинути на дитину і переконати її. Впливовий вихователь примушує дитину стримувати себе, зосереджуватися на виконуваному завданні, приймати і засвоювати його поради, змінювати свою поведінку. Хоч діти-дошкільники легка піддаються впливові на них, проте властива їм навіюваність, емо­ційна рухливість, недостатній досвід і слабо розвинене самовла­дання часто нейтралізують впливовість вихователя. Впливовим стає той вихователь, який знає індивідуальні особливості дитини, помічає їх настрої і прагнення, орієнтується в життєвих ситуаціях і їх виховних особливостях, вміє швидко реагувати на настрої і прагнення дітей, емоційно збудити, здивувати дітей, викликати їх інтерес і зосередити їх увагу на змісті занять або виховних захо­дів. Похвала, лагідна порада, материнська теплота і чарівність є важливими засобами впливу на дітей.

Істотними передумовами впливовості вихователя є його психо­логічна спостережливість і контактність. Психологічна спостереж­ливість — це здатність помічати внутрішні стани дитини, її наст­рої і прагнення. Психологічно спостережливий вихователь бачить особливості сприймання процесів пам'яті, мислення на заняттях, помічає ступінь розуміння дитиною порад і зауважень, внутріш­ню сторону ігрової і творчої діяльності дитини під час малюван­ня, конструювання, ліплення, ставлення до вихователя, мотиви діяльності дитини.

Вплив на дитину не можливий без духовного контакту з нею — розумового і емоціонального. Контактність є характерологічною особливістю особистості, яка в своїй основі має врівноваженість і рухливість нервово-психічних процесів. Контактний вихователь здатний зрозуміти дитину і викликати у неї розуміння виховате­ля, взаємні співчутливість і допомогу, переживання успіхів і невдач. Ця особливість зближує вихователя і дітей емоціонально, а тому й підвищує його впливовість на дітей. Хоч діти й легко піддаються впливові старших, але особа, якій не властива емо­ціональна контактність, незважаючи на-свої знання і вміння, лишається для дітей духовно чужою.

Важливим засобом контактності вихователя є його здатність перевтілюватися — входити в стан дитини, ставити себе на її міс­це, переживати так, як переживає дитина.

Вирішальну роль в контакті вихователя з дітьми відіграють засоби спілкування — мова, міміка. Багата, чітка й барвиста мо­ва, виразні інтонації, вміння розповісти і показати так, щоб це вразило дитину.

Однією з важливіших особливостей педагогічних здібностей вихователя дитячого садка є творча уява. Вона необхідна йому не лише для того, щоб керувати творчими іграми, малюванням, розповідями, а й для власної педагогічної творчої діяльності — підготовка до свят, оздоблення приміщення, накреслення перспек­тивних ліній виховання окремих дітей і цілого колективу.

Діяльність вихователя дитячого садка потребує аналізуючої, мислительної діяльності. Щоб складні явища оточуючої дійсності зробити зрозумілими для дитини, необхідно буває вичленити в них їх структурні елементи, показати явище в дії, конкретизувати поняття. Разом з тим вихователь узагальнює — навчає дітей об'єднувати предмети і явища за їх спільними видовими і родови­ми ознаками. Щоб навчити дітей мислити—володіти доступними для них розумовими діями і операціями, розв'язувати задачі, доводити — вихователь повинен сам володіти цими особливостями мислення.

У педагогічній діяльності працівника дитячого садка важливе місце займають почуття і воля. Він користується своїми почут­тями як засобом виховного впливу на дітей. Здатність викликати у дітей позитивні емоції і почуття і разом з дітьми переживати допитливість, здивування від незвичайного в сприйнятому, радість від успіхів і сум від виховних невдач є профілюючою його здіб­ністю. Переживання дітей мають зворотну дію і викликають у вихователя різноманітні — позитивні і негативні почуття.

Почуття вихователя стають позитивною педагогічною силою тоді, коли він володіє ними. Володіючи своїми емоційними ста­нами, виявляючи їх у необхідній мірі і з потрібним тактом, педа­гог позитивно впливає на дітей, керує їх почуттями.

Вплив вихователя залежить від наявності у нього таких вольо­вих якостей, як ініціативність, дисціплінованість, самовладання, уміння переборювати труднощі і доводити справу до кінця.

У праці вихователя важливу роль відіграє його організацій­ний хист. Він виявляється у підготовці до занять і їх проведенні, в організації ігрової діяльності, організації екскурсій, виконанні трудових доручень, самообслуговуванні. Специфіка організацій­них заходів вихователя полягає у їх вимовному впливі на дітей— вони повинні викликати у них прагнення бути дружними і ди­сциплінованими при виконанні доручень, збудити у дітей ба­жання виконати запропоноване завдання, досягти передбачува­ного результату.

Вихователь повинен бути охайним, вимогливим до свого одя­гу;: до свого зовнішнього вигляду.

2. У всякій діяльності є звичайні працівники і майстри своєї справи. Майстром називають спеціаліста, який досяг високого ступеня знань і вмінь з свого фаху і дає продукцію відмінної якості. Про таких спеціалістів говорять: «роботу виконує з ве­ликою майстерністю», «справа боїться майстра», «у цій картині відчувається рука майстра». Кому не відомі видатні майстри — письменники, учителі, художники, працівники виробництва, спортсмени, артисти.

Щоб стати майстром, одних знань не досить. Потрібне ще й уміння високоякісно застосовувати свої знання на практиці. Майстром стає той, хто, здобувши знання і навички, не спиня­ється на досягнутому, а невтомно працює над собою, поповнює свої знання, вдосконалює свої фахові здібності і вміння.

Успіх навчання і виховання дітей також залежить від ступе­ня педагогічної майстерності педагога.

Психологічною основою педагогічної майстерності є духов­ний контакт вихователя з дітьми, його уміння розпізнавати на­строї і прагнення учнів, орієнтуватись в їх знаннях, в розумінні ними пояснень і домашніх завдань.

Педагогічна майстерність вихователя полягає в тому, що він своїми знаннями і любов'ю до своєї справи викликає у дітей допитливість, любов до знань, активність в ігровій діяльності і виконанні трудових доручень, дисциплінованість. Майстер-вихо-ватель вмілою організацією виховання дітей, творчим застосу­ванням ефективних методичних прийомів, своєю впливовістю, умінням пристосовувати складні знання до розумових можли­востей дітей досягає значного успіху у їх навчанні і вихованні.

Однією з основних передумов майстерності виховання є пе­дагогічний такт вихователя.

Педагогічний такт — це своєрідний цілеспрямований своєю формою і змістом контакт вихователя з дитиною або дитячим колективом, розрахований на позитивний вплив першого на останніх. Він має на меті вплинути на свідомість дитини так, щоб викликати у неї правильну оцінку своїх вчинків і прагнення поводити себе у відповідності з поставленими перед нею вимо­гами.

Диктується педагогічний такт виховними завданнями та ро­зумінням вихователя поведінки дитини і причин, що її виклика­ли. При цьому враховуються настрої, наміри та індивідуальні особливості дітей. Важливою стороною педагогічного такту є передбачення того, як дитина буде реагувати на виховні заходи. Якщо вихователь відчуває, як дитина поставиться до його вихов­них заходів — прийме їх, зверне на них увагу, чи буде заперечу­вати їх, то він вдасться до належного такту і відповідного спосо­бу своїх дій. Щоб вибрати належний такт по відношенню до ди­тини, вихователь повинен глибоко розуміти не тільки учня, а й , контролювати свої дії. К. Д. Ушинський пов'язував педагогічний такт з умінням вихователя аналізувати свої власні психічні стани. Розуміючи дитину і вміючи уявити самого себе на її місці, вихо­ватель знайде необхідну, правильну міру дії.

Щоб навчитися тактовно поводитися з учнями, потрібно вправляти себе у цьому. А. С. Макаренко говорив, що він відчув себе справжнім майстром лише тоді, коли опанував двадцятьма нюансами у поставі обличчя, голосу. Педагог повинен уміти керу­вати своїми почуттями і настроями, тобто, в разі потреби, пока­зати гнів або проявити майстерність у демонструванні «кращої душі» і разом бути щирим, не забувати, що вияв цих настроїв повинен мати педагогічний вплив.

Педагогічний такт слід міняти також і залежно від віку дітей. Дошкільники, зважаючи на характерні для них емоційність та ступінь їхнього уміння володіти собою, потребують більш ласка­вого тону, негайної реакції (похвали, осуду, ласки, стриманого ставлення). Міра дії повинна бути такою за своїм змістом і си­лою, щоб викликала не лише емоціональну реакцію — відповідь дитини, а й збуджувала усвідомлення дитиною свого вчинку і справедливість дій вихователя.

Застосовуючи ті або інші заходи, вихователь повинен більше вдаватися до заохочень, ніж покарань. Заохочування і довір'я до дитини збуджує у неї віру в свої сили. Але і тут треба мати міру. Надмірне заохочування і підкреслювання вмінь і здібно­стей дитини може викликати у неї самовпевненість і втрату скромності та самооцінки. Особливо обережними треба бути при застосуванні покарань. Не слід карати дітей у кожному випадку порушень ними дисципліни і норм поведінки. Діти часто не усві­домлюють своїх порушень. Але вихователь повинен реагувати на кожне порушення. Усвідомлення дитиною свого вчинку і відпо­відальності за нього скоріше можна досягти лагідним і тактов­ним зауваженням і поясненням дитині, як треба поводити себе за тих чи інших обставин. Якщо ж вихователь змушений вдатися до покарання, то тільки тоді, коли дитина навмисне порушує норми поведінки. В усіх випадках покарання повинно бути спра­ведливим. Негативність вчинку треба пояснювати дитині, а пока­рання мотивувати.

В педагогічній діяльності вихователя важливу, а то й вирі­шальну роль відіграють його уміння, навички, звички. Для май­стерності виховного впливу багато значить уміння проводити ігри, екскурсії, розповідати, малювати, ліпити, танцювати. Ви­ховні заходи повинні бути швидкими, вправними. При виконанні виховних заходів роздумування, як діяти, знижує їх ефектив­ність.

Істотну роль у педагогічній майстерності вихователя відіграє його інтерес до педагогічної діяльності, психологічна готовність до неї. Той, хто не любить дітей, майстром-вихователем стати не може. Такий педагог байдуже ставиться до невдач у своїй ви­ховній роботі, а з дітьми буде нещирий.

Але любов до дітей повинна бути розумною, без сентимен­тальності. Таких вихователів люблять і поважають діти, незва­жаючи на їхню вимогливість.

Джерела і передумови педагогічної майстерності треба мати на увазі і при виборі молоддю педагогічної професії і при підго­товці її до педагогічної діяльності.

2-Є, практичне_літо

Практичне заняття

Тема: Літні явища в природі.

Мета: Закріпити знання про літні явища в природі, сформувати вміння практично використовувати отриманий матеріал; творчо підходити до використання отриманої інформації для педагогічної практики; виховувати прагнення до свідомого засвоєння знань.

Забезпеченість заняття: інструкції до практичних занять.

Література: 1. Яришева Н.Ф. Основи природознавства: Природа України.-К.: Вища шк., 1995.-с. 315-320, 320-322.

Хід заняття

1. Назвіть особливості утворення граду.

2. Доведіть, що липень є найтеплішим місяцем літа.

3. Охарактеризуйте життя птахів влітку.

4. Складіть кросворд з теми «Літні явища в природі».

лекція_літо

Тема:  Літо

                                      План теми

1. Календар природи та  особливості протікання літа; характерні зміни в природі.

2. Літні явища в житті рослин.

3. Літні явища в житті тварин.

1. Астрономічним початком літа вважають 21 або 22 червня — день літнього сонцестояння. У цей день у північній півкулі нашої планети встановлюється найдовший день і найкоротша ніч. Кін­цем літа астрономи вважають 22 вересня — день осіннього рівно­дення.

Фенологи вважають початком літа цвітіння рослин на луках (початок червня), а кінцем — відліт перших зграй журавлів (кі­нець серпня).

Влітку на нашу півкулю надходить інтенсивне сонячне промін­ня, у зв'язку з чим пишно розквітає рослинність, цікаві зміни від­буваються в неживій природі.

Найтеплішим літнім місяцем вважається липень. Протягом дня під дією сонячної радіації поверхня землі й навколишні предмети нагріваються настільки, що за ніч не встигають віддати теп­ло. Тому в липні бувають найтепліші ночі. В другій половині серп­ня ночі вже часто холодні. Коли вдень земля добре прогрівається, а вночі охолоджується, на рослинах, навколишніх предметах з'яв­ляється роса — продукт конденсації водяної пари, що утворилася як результат охолодження.

Влітку досить часто бувають зливи. Літні дощі, на відміну від осінніх, починаються бурхливо і тривають недовго. В жаркі дні дощові краплини особливо великі. Це пояснюється тим, що під впливом сильних висхідних течій повітря дощові краплини в хма­рах збільшуються, аж поки не подолають опору.

Інколи влітку випадає град. Він утворюється у хмарах вертика­льного розвитку. Основу градини становить сніжна крупа. Під впливом сильних висхідних течій повітря градина кілька разів пе­реміщується в хмарі вгору, вниз, щоразу обростаючи новим льодя­ним чи сніжним шаром. Вона збільшується доти, поки не подолає висхідних течій повітря.

Влітку можна спостерігати багато цікавих світлових явищ в атмосфері. Чи  не найцікавішими  з  них є зорі,  веселка.

З'являються зорі вранці і ввечері перед сходом і заходом сон­ця. Зорі бувають червоні і жовті. Явище зорі пояснюється тим, що косе сонячне проміння, проходячи через товстий шар атмосфери, заломлюється в краплинах вологи. В жарку погоду, коли в по­вітрі буває багато водяної пари, зорі особливо яскраві, червоні. Жовто-золотистими зорі стають з надходженням холодного по­вітря.

Інколи під час дощу можна побачити веселку. Вона утворює­ться також внаслідок заломлення сонячних променів у краплинах води.

В теплі літні дні на небі можна побачити різноманітні гарні хмари — від високих, прозорих перистих до химерних і мінливих — купчастих. У дощові дні небо застилають низькі шаруваті хмари.

2.Літні явища в рослинному світі. Наявність достатньої кількос­ті тепла, вологи, світла сприяє пишному розвиткові рослин.

На більшості дерев улітку достигає, а у деяких і розповсю­джується насіння. Особливо багато ми бачимо завжди легких то­полиних пушинок з маленьким насінням. Одне дерево тополі дає 20—ЗО млн насінинок. Вітер підхоплює легеньке насіння з чубчи­ком і відносить за тисячі кілометрів від материнської рослини. На­решті насіння десь падає і, якщо умови сприятливі, проростає. Проте це відбувається дуже рідко, майже все насіння гине. В кри­хітного насіння паросток невеликий. Він не може протидіяти спеці, вітру. Тільки за винятково сприятливих умов він дасть початок но­вій повноцінній рослині. Ось чому ці дерева змушені давати міль­йони насінин. Хай десятки мільйонів загинуть, але якась одна рослинка виживе, і рід тополиний буде продовжений.

Невелика кількість дерев улітку цвіте. На початку червня до­цвітає робінія. В середині червня починає цвісти липа, катальпа.

Продовжують цвісти деякі лісові кущі і кущики — шипшина, малина, чорниці. На кущах, що відцвіли, починає утворюватися насіння, друга половина червня і липень — пора визрівання бага­тьох лісових ягід. Надзвичайно гарно виглядають улітку лісові галявини, узлісся, на яких можна кожного разу знайти нові кві­тучі трав'янисті рослини.

У червні в лісах починається збір їстівних грибів — лисичок, сироїжок. Поруч в ними можна знайти і отруйні — бліду поганку, не­справжні опеньки, мухомор червоний.

Червень — період масового цвітіння луч­них рослин. Саме в цей час луки перетворюю­ться у багатокольорові килими. Трави в цей період найбільш поживні, тому їх і скошують, запасаючи на зиму сіно.

У другій половині червня — в липні цвіте більшість рослин водойм. Особливо вражає цвітіння латаття білого. Вдень на блакитному дзеркалі води розкриваються чудові білосніж­ні квітки. З 17 год. і до 10 ранку квітки їхні закриті. Відкриваються вони лише в ясну, со­нячну погоду. Це пристосування для збере­ження пилку, яким може зашкодити роса або дощ.

         На болотах у червні закінчується цвітіння журавлини. Висти­гають ягоди в кінці літа на початку осені.

Літо — пора масового цвітіння декоративних однорічних, дво­річних і багаторічних рослин у наших парках і скверах. їх кра­са — вишуканість форм, кольорова гама не залишають нікого байдужим.

3.Літні явища у житті тварин. У житті тварин літо - період розмноження, вигодовування і виховання потомства.

Цікаві спостереження за дощовими червами, багатьма видами комах можна провести на ділянці дитячого садка: в квітнику, саду, на городі. Різні види джмелів, бджіл, метеликів (адмірали, біла­ни, бражники тощо) кружляють над квітами, ласуючи нектаром. На листках дерев, кущів можна побачити гусінь метеликів, личи­нок жуків-листоїдів, попелиць та інших комах.

          Бурхливе життя спостерігається влітку на водоймах. Повільно пересуваються  по  дну  перлівниці,   на   поверхні   води   зависають ставковики, котушки, на дні неглибоких прозорих ручаїв повзають личинки ручайників, поверхнею води швидко мчать водомірки. Під час прогулянок у ліс цікаво показати дітям жука-оленя, великого дубового вусача, жуків-короїдів, поспостерігати за му­рашниками, за пурхаючими на узліссях та лісових галявинах мете­ликами.

У риб влітку майже закінчується нерест. Мальки риб виводять­ся у мілких місцях, що утворюються під час розливу річок трапляється так, що рівень води в річці швидко знижується і ри­б'яча молодь залишається у відрізаних від річки мілких місцях, які швидко пересихають. У таких випадках треба прокопати до річки рівчачок або виловити мальків з невеликих калюж і пере­нести в річку або ставок.

Плазуни влітку відкладають яйця.

У житті птахів літо — напружена пора виведення й вигодову­вання пташенят. У червні у багатьох горобиних пташенята вже залишають гнізда й розпочинається друга яйцекладка. Горобці, синиці за літо виводять потомство 2—3 рази. Вигодовуючи пта­шенят комахами, вони їх знищують у величезній кількості.

Гніздові птахи дуже самовіддано захищають пташенят. Є ба­гато таких, які переключають увагу переслідувачів на себе, при­кидаючись пораненими, щоб відвести небезпеку від пташенят.

У більшості ссавців літом підростають малята, переходять до самостійного способу життя.

В середині літа народжуються малята у їжаків. їжачиха влаш­товує гніздо серед густих заростей кущів, піклується про дитин­чат. Народжують 1—2 дитинчати кажани.

За літо двічі виводять потомство зайці і білки. У ведмедів влітку відбувається парування. Ведмедиця на цей час залишає сво­їх підрослих ведмежат, а потім знову повертається до них.

лекція_психологія пед_діяльності

Тема: Психологія особистості вихователя і закономірності педагогічної діяльності.

План теми

1. Морально-психологічні якості особистості вихователя дитячого садка.

2. Психологічні основи педагогічної майстерності.

 1. Праця вихователя дитячого садка складна і відповідальна. Навчити і виховати дитину-дошкільника важче, ніж дитину-школяра. Це зумовлюється віковими особливостями фізичного і ду­ховного розвитку дітей.

Щоб здійснювати виховання дітей, вихователь повинен мати підготовку з психології і педагогіки, анатомо-фізіологічних особ­ливостей дитячого віку, з мови і математики, природознавства, музики і малювання, ліплення, конструювання та пластичного мистецтва, з ручної праці. Здійснення всебічного гармонійного виховання потребує знань методик фізичного, розумового, мо­рального, естетичного і трудового виховання. Особливо важливо володіти методами навчання дітей мови, лічби, формування математичних понять, уявлень про суспільне життя людей і явища природи.

Специфікою діяльності працівників дошкільних установ є те, що вони у виховній і навчальній роботі з дітьми поєднують в собі материнську любов, тепло і чутливість з чітким плануванням навчання, виховання і розвитку дитини, передбаченими завдан­нями і програмою виховання в дитячому садку. Керування роз­витком дитини потребує від вихователя розумної вимогливості до дітей, великого педагогічного такту і вміння, щоб привчати дітей поступово оволодівати своїми мало ще стійкими, рухливими емо­ціями, що переважають над незрілим ще розумом.

Важливою стороною діяльності працівників дошкільних за­кладів, як і вчителів, є пропаганда педагогічних знань, культурно-освітня та інша громадська робота серед населення. Контакт з батьками, піднесення їхньої загальної і педагогічної культури сприяє більш успішному здійсненню завдань дошкільного вихо­вання дітей в сім'ї та дитячому садку. Праця вихователя дитячо­го садка складна і відповідальна, але вона приносить йому велике задоволення. Діти і батьки за любов до дітей виявляють до вихо­вателя глибоку повагу, щирість і любов. Глибоке задоволення і радість збуджують у педагога його виховні успіхи і розвиток ді­тей, особливо «важких» у вихованні. В кожній дитині вихователь бачить частку самого себе, своєї праці. Широкі контакти з бать­ками різних професій і культурно-освітніх рівнів поширюють його досвід, підносять творчі задуми. Ці особливості педагогічної діяльності надихають вихователя, спонукають до самоосвіти, до творчої діяльності.

Успіхи у вихованні дітей, як уже говорилося вище, залежать від умов, за яких воно відбувається, від загальної і фахової під­готовки вихователя. Але вирішальне значення в діяльності вихо­вателя мають його морально-психологічні якості, зокрема педаго­гічні схильності та здібності.

Схильність до педагогічної діяльності вихователя дітей до­шкільного віку є однією з важливіших передумов її успіху. Схильність до діяльності є однією з ознак психологічної го­товності людини до цієї діяльності. Схильність найтісніше взає­мопов'язана із здібностями. Вона є передумовою здібностей і їх виявленням. З усвідомленням мети і змісту діяльності та успіха­ми в праці схильність до діяльності міцнішає і розвивається.

Здібності — це сукупність індивідуальних психічних властиво­стей особистості, що роблять її здатною успішно виконувати ту або іншу діяльність. «Педагогічні здібності,— говорить Н. В. Кузьміна,— являють собою індивідуальні психологічні передумови успішності педагогічної діяльності,... педагогічні здібності одно­часно є індивідуальною формою відображення структури педаго­гічної діяльності» ². В їх структурі, говорить вона, виділяються 1) конструктивні здібності, тобто здатність проектувати особис­тість дитини, відбирати і композиційно будувати навчально-вихов­ний матеріал стосовно до вікових та індивідуальних особливостей дітей; 2) організаційні здібності, тобто здатність включать дітей в різні види діяльності, активізувати колектив, роблячи його ін­струментом впливу на кожного окремого учня, спрямовувати кож­ну дитину на досягнення завдань комуністичного виховання; 3) ко­мунікативні здібності, що виявляються у встановленні правильних стосунків з дітьми і перебудові їх у відповідності з розвитком дітей і їх вимогами до вчителя, вихователя. Ці загальні якості і сторони педагогічних здібностей своєрідно відбиваються в здіб­ностях вихователя дітей дошкільного віку.

Для вихователя особливо важливо передати дітям знання в дохідливій і зрозумілій формі. Сформувати у дитини-дошкільника правильні уявлення про суспільне життя і явища природи — складне і відповідальне завдання. Діти дошкільного віку допит­ливі. Вихователь повинец задовольняти їх запитання: «Що це?», «Чому?», щоб не знизити і далі розвивати їх допитливість як одну з важливіших основ пізнавальних інтересів дитини, треба зорієн­тувати дитину в багатстві явищ оточуючої дійсності. Задоволь­няючи запити дітей, вихователь адаптує знання до рівня розвитку і досвіду дитини.

Однією з важливіших сторін педагогічних здібностей вихова­теля є його здатність вплинути на дитину і переконати її. Впливовий вихователь примушує дитину стримувати себе, зосереджуватися на виконуваному завданні, приймати і засвоювати його поради, змінювати свою поведінку. Хоч діти-дошкільники легка піддаються впливові на них, проте властива їм навіюваність, емо­ційна рухливість, недостатній досвід і слабо розвинене самовла­дання часто нейтралізують впливовість вихователя. Впливовим стає той вихователь, який знає індивідуальні особливості дитини, помічає їх настрої і прагнення, орієнтується в життєвих ситуаціях і їх виховних особливостях, вміє швидко реагувати на настрої і прагнення дітей, емоційно збудити, здивувати дітей, викликати їх інтерес і зосередити їх увагу на змісті занять або виховних захо­дів. Похвала, лагідна порада, материнська теплота і чарівність є важливими засобами впливу на дітей.

Істотними передумовами впливовості вихователя є його психо­логічна спостережливість і контактність. Психологічна спостереж­ливість — це здатність помічати внутрішні стани дитини, її наст­рої і прагнення. Психологічно спостережливий вихователь бачить особливості сприймання процесів пам'яті, мислення на заняттях, помічає ступінь розуміння дитиною порад і зауважень, внутріш­ню сторону ігрової і творчої діяльності дитини під час малюван­ня, конструювання, ліплення, ставлення до вихователя, мотиви діяльності дитини.

Вплив на дитину не можливий без духовного контакту з нею — розумового і емоціонального. Контактність є характерологічною особливістю особистості, яка в своїй основі має врівноваженість і рухливість нервово-психічних процесів. Контактний вихователь здатний зрозуміти дитину і викликати у неї розуміння виховате­ля, взаємні співчутливість і допомогу, переживання успіхів і невдач. Ця особливість зближує вихователя і дітей емоціонально, а тому й підвищує його впливовість на дітей. Хоч діти й легко піддаються впливові старших, але особа, якій не властива емо­ціональна контактність, незважаючи на-свої знання і вміння, лишається для дітей духовно чужою.

Важливим засобом контактності вихователя є його здатність перевтілюватися — входити в стан дитини, ставити себе на її міс­це, переживати так, як переживає дитина.

Вирішальну роль в контакті вихователя з дітьми відіграють засоби спілкування — мова, міміка. Багата, чітка й барвиста мо­ва, виразні інтонації, вміння розповісти і показати так, щоб це вразило дитину.

Однією з важливіших особливостей педагогічних здібностей вихователя дитячого садка є творча уява. Вона необхідна йому не лише для того, щоб керувати творчими іграми, малюванням, розповідями, а й для власної педагогічної творчої діяльності — підготовка до свят, оздоблення приміщення, накреслення перспек­тивних ліній виховання окремих дітей і цілого колективу.

Діяльність вихователя дитячого садка потребує аналізуючої, мислительної діяльності. Щоб складні явища оточуючої дійсності зробити зрозумілими для дитини, необхідно буває вичленити в них їх структурні елементи, показати явище в дії, конкретизувати поняття. Разом з тим вихователь узагальнює — навчає дітей об'єднувати предмети і явища за їх спільними видовими і родови­ми ознаками. Щоб навчити дітей мислити—володіти доступними для них розумовими діями і операціями, розв'язувати задачі, доводити — вихователь повинен сам володіти цими особливостями мислення.

У педагогічній діяльності працівника дитячого садка важливе місце займають почуття і воля. Він користується своїми почут­тями як засобом виховного впливу на дітей. Здатність викликати у дітей позитивні емоції і почуття і разом з дітьми переживати допитливість, здивування від незвичайного в сприйнятому, радість від успіхів і сум від виховних невдач є профілюючою його здіб­ністю. Переживання дітей мають зворотну дію і викликають у вихователя різноманітні — позитивні і негативні почуття.

Почуття вихователя стають позитивною педагогічною силою тоді, коли він володіє ними. Володіючи своїми емоційними ста­нами, виявляючи їх у необхідній мірі і з потрібним тактом, педа­гог позитивно впливає на дітей, керує їх почуттями.

Вплив вихователя залежить від наявності у нього таких вольо­вих якостей, як ініціативність, дисціплінованість, самовладання, уміння переборювати труднощі і доводити справу до кінця.

У праці вихователя важливу роль відіграє його організацій­ний хист. Він виявляється у підготовці до занять і їх проведенні, в організації ігрової діяльності, організації екскурсій, виконанні трудових доручень, самообслуговуванні. Специфіка організацій­них заходів вихователя полягає у їх вимовному впливі на дітей— вони повинні викликати у них прагнення бути дружними і ди­сциплінованими при виконанні доручень, збудити у дітей ба­жання виконати запропоноване завдання, досягти передбачува­ного результату.

Вихователь повинен бути охайним, вимогливим до свого одя­гу;: до свого зовнішнього вигляду.

2. У всякій діяльності є звичайні працівники і майстри своєї справи. Майстром називають спеціаліста, який досяг високого ступеня знань і вмінь з свого фаху і дає продукцію відмінної якості. Про таких спеціалістів говорять: «роботу виконує з ве­ликою майстерністю», «справа боїться майстра», «у цій картині відчувається рука майстра». Кому не відомі видатні майстри — письменники, учителі, художники, працівники виробництва, спортсмени, артисти.

Щоб стати майстром, одних знань не досить. Потрібне ще й уміння високоякісно застосовувати свої знання на практиці. Майстром стає той, хто, здобувши знання і навички, не спиня­ється на досягнутому, а невтомно працює над собою, поповнює свої знання, вдосконалює свої фахові здібності і вміння.

Успіх навчання і виховання дітей також залежить від ступе­ня педагогічної майстерності педагога.

Психологічною основою педагогічної майстерності є духов­ний контакт вихователя з дітьми, його уміння розпізнавати на­строї і прагнення учнів, орієнтуватись в їх знаннях, в розумінні ними пояснень і домашніх завдань.

Педагогічна майстерність вихователя полягає в тому, що він своїми знаннями і любов'ю до своєї справи викликає у дітей допитливість, любов до знань, активність в ігровій діяльності і виконанні трудових доручень, дисциплінованість. Майстер-вихо-ватель вмілою організацією виховання дітей, творчим застосу­ванням ефективних методичних прийомів, своєю впливовістю, умінням пристосовувати складні знання до розумових можли­востей дітей досягає значного успіху у їх навчанні і вихованні.

Однією з основних передумов майстерності виховання є пе­дагогічний такт вихователя.

Педагогічний такт — це своєрідний цілеспрямований своєю формою і змістом контакт вихователя з дитиною або дитячим колективом, розрахований на позитивний вплив першого на останніх. Він має на меті вплинути на свідомість дитини так, щоб викликати у неї правильну оцінку своїх вчинків і прагнення поводити себе у відповідності з поставленими перед нею вимо­гами.

Диктується педагогічний такт виховними завданнями та ро­зумінням вихователя поведінки дитини і причин, що її виклика­ли. При цьому враховуються настрої, наміри та індивідуальні особливості дітей. Важливою стороною педагогічного такту є передбачення того, як дитина буде реагувати на виховні заходи. Якщо вихователь відчуває, як дитина поставиться до його вихов­них заходів — прийме їх, зверне на них увагу, чи буде заперечу­вати їх, то він вдасться до належного такту і відповідного спосо­бу своїх дій. Щоб вибрати належний такт по відношенню до ди­тини, вихователь повинен глибоко розуміти не тільки учня, а й , контролювати свої дії. К. Д. Ушинський пов'язував педагогічний такт з умінням вихователя аналізувати свої власні психічні стани. Розуміючи дитину і вміючи уявити самого себе на її місці, вихо­ватель знайде необхідну, правильну міру дії.

Щоб навчитися тактовно поводитися з учнями, потрібно вправляти себе у цьому. А. С. Макаренко говорив, що він відчув себе справжнім майстром лише тоді, коли опанував двадцятьма нюансами у поставі обличчя, голосу. Педагог повинен уміти керу­вати своїми почуттями і настроями, тобто, в разі потреби, пока­зати гнів або проявити майстерність у демонструванні «кращої душі» і разом бути щирим, не забувати, що вияв цих настроїв повинен мати педагогічний вплив.

Педагогічний такт слід міняти також і залежно від віку дітей. Дошкільники, зважаючи на характерні для них емоційність та ступінь їхнього уміння володіти собою, потребують більш ласка­вого тону, негайної реакції (похвали, осуду, ласки, стриманого ставлення). Міра дії повинна бути такою за своїм змістом і си­лою, щоб викликала не лише емоціональну реакцію — відповідь дитини, а й збуджувала усвідомлення дитиною свого вчинку і справедливість дій вихователя.

Застосовуючи ті або інші заходи, вихователь повинен більше вдаватися до заохочень, ніж покарань. Заохочування і довір'я до дитини збуджує у неї віру в свої сили. Але і тут треба мати міру. Надмірне заохочування і підкреслювання вмінь і здібно­стей дитини може викликати у неї самовпевненість і втрату скромності та самооцінки. Особливо обережними треба бути при застосуванні покарань. Не слід карати дітей у кожному випадку порушень ними дисципліни і норм поведінки. Діти часто не усві­домлюють своїх порушень. Але вихователь повинен реагувати на кожне порушення. Усвідомлення дитиною свого вчинку і відпо­відальності за нього скоріше можна досягти лагідним і тактов­ним зауваженням і поясненням дитині, як треба поводити себе за тих чи інших обставин. Якщо ж вихователь змушений вдатися до покарання, то тільки тоді, коли дитина навмисне порушує норми поведінки. В усіх випадках покарання повинно бути спра­ведливим. Негативність вчинку треба пояснювати дитині, а пока­рання мотивувати.

В педагогічній діяльності вихователя важливу, а то й вирі­шальну роль відіграють його уміння, навички, звички. Для май­стерності виховного впливу багато значить уміння проводити ігри, екскурсії, розповідати, малювати, ліпити, танцювати. Ви­ховні заходи повинні бути швидкими, вправними. При виконанні виховних заходів роздумування, як діяти, знижує їх ефектив­ність.

Істотну роль у педагогічній майстерності вихователя відіграє його інтерес до педагогічної діяльності, психологічна готовність до неї. Той, хто не любить дітей, майстром-вихователем стати не може. Такий педагог байдуже ставиться до невдач у своїй ви­ховній роботі, а з дітьми буде нещирий.

Але любов до дітей повинна бути розумною, без сентимен­тальності. Таких вихователів люблять і поважають діти, незва­жаючи на їхню вимогливість.

Джерела і передумови педагогічної майстерності треба мати на увазі і при виборі молоддю педагогічної професії і при підго­товці її до педагогічної діяльності.

font-size:14.0pt;mso-ansi-language:UK'>•       Психологічно слабкий вплив вихованець не усвідомлює, емоційно не переживає їх, він не викликає зміни його поведінки. Зазвичай такий вплив є наслідком недос­татнього врахування вихователем віку, статі, досягнуто­го вихованцями рівня особистісного розвитку, їхніх зна­чущих потреб і актуального психологічного стану.