2-Є! Увага! Психологія. Дописати лекцію в конспект!

Тема. Мова і мовлення.

Тип лекції: інформаційна.

Мета: розкрити сутність понять мова і мовлення, фізіологічні механізми

мовної діяльності; дати знання про значення мови і мовлення в житті та діяльності особистості; познайомити студентів з основними функціями та видами мовлення; познайомити з індивідуальними особливостями мовлення різних людей.

Література: Крутенький В.А. Психологія. - М., 1986 - с. 138, 147-149.

Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. - К., 2000.-с. 90-101.

Общая психология / Под ред. Богословського В.В. - М, 1981. - с. 258-270.

Хід заняття

I. Організація початку уроку (психологічна готовність студентів до уроку).

II. Викладення нового матеріалу.

План

1.  Поняття про мову і мовлення.

2.           Фізіологічні механізми мовної діяльності.

3.           Функції та види мовлення.

III.         Домашнє завдання: Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. - К., 2000. - с. 90-101., підібрати вирази про мову.

IV.      Заключна частина.

І. Найзагальнішими та найнеобхіднішими умовами продуктивної психічної діяльності особистості є мова і мовлення. З одного боку, вони пронизують усе психічне життя людини і забезпечують можливість активного задоволення її пізнавальних і суспільних потреб, з іншого є засобами реалізації внутрішнього світу та можливостей особистості.

Мова є специфічно людським засобом спілкування і становить собою систему знаків. Мова виникла в процесі становлення самої людини як суспільної істоти, у процесі спільної трудової діяльності. Біологічними передумовами виникнення мови були звуки та рухи, які спостерігались у пращурів людини і слугували засобом спілкування, задоволення потреби в обміні думками, у пізнанні властивостей предметів та явищ, що оточували людину і позначалися словами. Мова - суспільне явище, найважливіший засіб організації людських стосунків. За її допомогою люди досягають розуміння, обмінюються думками, здобувають знання та передають їх нащадкам, дістають можливість налагодити спільну діяльність в усіх галузях людської практики.

Отже, мова - це специфічно людський засіб спілкування, який являє собою систему знаків, що має соціальну природу і є створеною та закріпленою у процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства.

Слово як одиниця мови має два боки - зовнішній звуковий (фонематичний) та внутрішній смисловий (семантичний). Кожне наше слово - це особливий знак, будь-який матеріальний елемент дійсності, який постає в певному значенні та використовується для збереження та передачі інформації. У собі зливаються функції знака та значення. Останнє історично розвивалося, звужувалось, узагальнювалось, переносилось на нові об'єкти. У наслідок цього виникла багатозначність слів, що також є продуктом історичного розвитку кожної мови.

Елементами мови є:

Словниковий склад - це сукупність слів у кожній окремій мові. Що багатшим і різноманітнішим є словник, то багатшою і різноманітнішою є мова. У практиці користування мовою розрізняють словники активний, тобто слова, якими користується людина для вираження власних думок при спілкуванні з іншими людьми, і пасивний - слова, які вона розуміє, коли їх чує або читає, але сама вживає не всі з них. Обсяг і характер активного та пасивного словників людини залежать від її освіти, міри володіння мовою, характеру та змісту діяльності.

Граматичний склад - визначає правила зміни слів, сполучення їх у речення. Для того, щоб людина могла обмінюватися думками, потрібна саме граматика.

Мова і мовлення - поняття не тотожні.

Мовлення - це процес використання людиною мови для спілкування. Залежно від віку, характеру діяльності, середовища мовлення людини набирає певних особливостей, незважаючи на те, що люди спілкуються однією мовою. Так, мовлення однієї людини образне, яскраве, переконливе, а іншої  -  навпаки:   обмежене,   бідне,  сухе,  малозрозуміле.   У  цьому  вже

виявляється відмінність у володінні мовою. Кожна людина говорить по-своєму, хоча і користується спільною для всіх мовою.

Мовлення не існує і не може існувати поза будь-якою мовою. Разом з тим сама вона існує як жива тільки за умови, що активно використовується людьми. Мова розвивається і вдосконалюється у процесі мовного спілкування.

II.    Фізіологічним підґрунтям мовлення є умовно-рефлекторна
діяльність кори великих півкуль головного мозку, подразником для якої є
слова, що замінюють безпосередні предмети та їх властивості. Як подразник
слово постає у трьох формах: слово почуте, слово побачене, слово
вимовлене. Існування слова пов'язане з діяльністю периферій нового апарату
мовлення та центрально-мозкових фізіологічних механізмів.

Периферійний, голосовий апарат мовлення складається з 3-х частин:

1)         легенів, бронхів, трахеї;

2)         гортані;

3)         глотки, носової порожнини, носоглотки, язичка, піднебіння; язика, зубів і губ.

Кожний з цих органів відіграє певну роль у створенні звуків мови.

Діяльність периферійного мовного апарату підпорядкована корі великих півкуль головного мозку, якою вона спрямовується і функцією якої вона є. Ця функція властива лише людському мозку.

Понад сто років тому П.Брока помітив, що пошкодження певної ділянки кори призводить до порушення мовлення. Так, пошкодження певної чоловічої ділянки лівої півкулі головного мозку призводить до пошкодження мовної артикуляції - так званої моторної афазії. Хворий втрачає здатність довільно висловлювати думки, хоча руховий артикуляційний апарат залишається непошкодженим. К. Верніке встановив, що внаслідок ураження певної скроневої ділянки лівої півкулі головного мозку у хворого порушується розуміння мови, виникає так звана сенсорна афазія. Чуючи мову, хвора людина не може пов'язати звучання з певним значенням.

Крім розладів мовлення, що пов'язуються з ураженням коркових частин аналізаторів, трапляються і функціональні розлади, пов'язані з діяльністю мовно-рухової частини. Одним з них є заїкання.

III.  Мовлення виконує такі функції і, як:

1)       комунікативну (функція спілкування, що полягає в обміні думками, інформацією, почуттями між людьми);

2)       плануючи;

3)       експресивну ( вираження своїх почуттів, ставлення до інформації). Мовлення   людей   залежно   від   різних   умов   набуває   своєрідних

особливостей. Відповідно до цього виокремлюють різні види мови. Перш за все розрізняють внутрішнє і зовнішнє мовлення.

Внутрішнє мовлення - це внутрішній беззвучний процес. Воно не є доступним для сприйняття іншими людьми і не може бути засобом спілкування. Доказом того, що у людини наявне внутрішнє мовлення є той факт, що існують    спеціальні    прилади, які реєструють мікро-рухи много

апарату на момент мовчання. Внутрішнє мовлення досить своєрідне. Воно скорочене, згорнуте, майже ніколи не існує у формі повних, розгорнутих речень. Труднощі, які переживає людина, іноді намагаючись пояснити іншому зрозумілі їй самій думку, часто пояснюються труднощами переходу від скороченого внутрішнього мовлення, зрозумілого собі, до розгорнутого зовнішнього мовлення, зрозумілого іншим.

Зовнішнє мовлення потрібно для спілкування. Основною ознакою його є доступність сприйняттю (слуху, зору інших людей).

Залежно від того, чи використовуються з цією метою звуки або письмові знаки, розрізняють усну і письмову мову.

Усне мовлення - це основний різновид мовлення, який є звучним і сприймається іншими за допомогою слуху. При усному мовленні людина сприймає слухачів, їхню реакцію на слова.

Письмове мовлення - це вид мовлення, що здійснюється як писання та читання написаного у вигляді письмових знаків (слів). Історично письмове мовлення виникло пізніше від усного. Воно відбувається поза безпосереднім контактом за співрозмовником, а тому виключає міміку, інтонації, жести. Письмове мовлення більш розгорнуте, ніж усне монологічне. Структурна складність письмового мовлення є набагато більшою порівняно з усним.

Усне мовлення може набувати від діалогічного, або монологічного.

Діалогічне - це розмова, бесіда двох або декількох осіб, які говорять по черзі. У повсякденній діяльності діалогічне мовлення не планується. Воно, як правило, висуває менше вимог щодо побудови зв'язного і розгорнутого висловлювання, ніж монологічне чи письмове мовлення.

Монологічне - це таке мовлення, при якому говорить одна особа, а інші слухають і сприймають її мову. Прикладами монологічного мовлення є (доповідь, лекція, повідомлення, виступ та ін). Монологічне мовлення є організованим видом мовлення.