Умови розвитку особистості дошкільника.

1. Вплив дорослого на розвиток особистості дошкільника.

2. Значення спілкування з однолітками для формування особистості дитини.

3. Діяльність і розвиток особистості дитини дошкільного віку.

1. У дошкільному віці відбувається значні зрушення у формуванні особистості дитини. Змінюється її спосіб життя, зміст і форми спілкування з іншими людьми, різко зростають можливості фізичного і психічного розвитку, породжуючи нові потреби, інтереси, а отже, й нові спонукання до дедалі більш різноманітних видів діяльності.

В дошкільному віці ми вперше можемо назвати дитину особистістю, хоча, звісно, особистістю, яка ще не зовсім сформувалась, але здатною для подальшого розвитку і вдосконалення.

Умови розвитку дитини – дошкільника істотно відрізняються від умов попереднього етапу. Центральною вимогою стає дотримання обов‘язкових для всіх правил поведінки в суспільстві і норм суспільної моралі. Дитина включається у спільну діяльність з однолітками, вчиться узгоджувати з ними свої дії, враховувати інтереси і думки товаришів. Протягом всього дошкільного дитинства відбувається зміна і ускладнення діяльності дитини, в зв‘язку з чим збільшуються вимоги не тільки до сприймання, мислення, пам‘яті, але й до вміння організовувати свою  поведінку.

Розвиток особистості дитини включає дві сторони: одна з них полягає в тому, що малюк поступово починає розуміти оточуючий світ і усвідомлює своє місце в ньому, що породжує нові типи мотивів поведінки, під впливом яких дитина здійснює ті чи інші вчинки. Інша сторона – це розвиток почуттів і волі.. Вони забезпечують дієвість цих мотивів, стійкість поведінки.

Основний шлях впливу дорослих на розвиток особистості дітей – організація засвоєння моральних норм, які регулюють поведінку людей в суспільстві. Ці норми засвоюються дитиною перш за все під впливом зразків і правил поведінки. Зразком поведінки для дітей є перш за все самі дорослі – їхні вчинки, взаємостосунки.

Діти дошкільного віку проявляють великий інтерес до зразків поведінки. Так, наприклад, слухаючи розповідь або казку, вони обов‘язково прагнуть з‘ясувати, хто гарний, а хто поганий.

В молодшому дошкільному віці діти засвоюють правила поведінки, пов‘язані з культурно – гігієнічними навичками, з дотриманням режиму дня, правила поводження з іграшками.

В середньому і особливо в старшому дошкільному віці на перший план висувається засвоєння правил взаємостосунків з іншими дітьми – необхідно враховувати точку зору товариша, його інтереси і права.

Протягом дошкільного віку змінюється ступінь усвідомленості, з якою діти починають дотримуватись правил поведінки. Молодші і середні дошкільники звикають виконувати правила, старші – виконують правило свідомо, розуміють їхнє значення.

Велику роль в засвоєнні зразків поведінки і правил поведінки відіграє розвиток у дітей почуття гордості і сорому, які змушують дитину узгоджувати свої вчинки з оцінками і очікуваннями дорослих.

В дошкільному віці зберігається емоційна залежність дитини від дорослого. Дитина потребує безпосередніх проявів любові з боку близьких людей.

2.  Велику роль в розвитку особистості дитини – дошкільника відіграє вплив, який здійснює на нього спілкування з однолітками. Потреба в спілкуванні розвивається на основі на основі спільної діяльності дітей в іграх, під час виконання трудових доручень. Саме в умовах спілкування з однолітками дитина постійно стикається з необхідністю застосовувати на практиці норми поведінки по відношенню до інших людей.

Спілкування і спільна діяльність забезпечують вправляння дітей в правильних вчинках.

Оцінки, які діти дають своїм одноліткам, першочергово є повторенням оцінок вихователя. Але поступово оцінки стають більш змістовними. Позитивно оцінюються діти, які знають багато ігор, захищають слабких, діляться іграшками.

Кожна дитина займає в групі дитячого садка певне положення, яке виражається в тому, як до нього ставляться однолітки. Звичайно виокремлюється 2- 3 дитини, які користуються найбільшою популярністю. Поряд з цими є діти, які зовсім непопулярні серед однолітків – з ними мало спілкуються, їм не хочуть давати іграшки. Ступінь популярності дитини залежить від багатьох причин: її знань, розумового розвитку, особливостей поведінки, зовнішності, фізичної сили і витримки.

Дорослі є для малюка головним джерелом  інформації про себе, вони допомагають дитині усвідомити її власну статеву приналежність. Стереотипи чоловічої і жіночої поведінки входять в психологію дошкільника через безпосереднє спостереження за поведінкою чоловіків і жінок..

В дошкільному віці зароджуються і розвиваються напрями спілкування у хлопчиків  дівчаток, виявляється так звана доброзичлива упередженість до дітей своєї статі: хлопчик частіше обирає хлопчиків, а дівчинка – дівчаток.

3. Важливе значення для розвитку особистості дитини має гра, як провідний вид діяльності. Беручи на себе ролі дорослих, відтворюючи їхню діяльність і взаємостосунки, діти ознайомлюються з доступними для них правилами і мотивами поведінки, якими керуються дорослі в трудовій і суспільній діяльності, в спілкуванні між собою.

Гра захоплює дітей, примушує їх по – справжньому переживати ті почуття, які повинні відчувати зображені ними персонажі, - співчуття за хворих, ніжність до дітей, повага до старших та ін. Однак  не завжди досягнуті в грі успіхи можуть бути перенесені дітьми в їхню повсякденну діяльність.

Розвитку особистості дитини сприяють продуктивні види діяльності, виконання трудових і навчальних завдань.

В цих видах діяльності складається спрямованість особистості на отримання результату, який буде схвалений дорослим та однолітками. Цим результатом може бути малюнок, конструкція, прибрана кімната та ін.

Необхідність досягати гарного результату привчає дитину планувати свої дії, керувати ними, і таким чином, призводить до розвитку волі. Вміння керувати своєю поведінкою. Крім того порівняння своєї діяльності з результатами інших дітей призводить до розвитку самооцінки.

Мотиви, які виникають в діяльності, створюють умови для розвитку загальних  спеціальних здібностей у дитини. Спрямованість на результат діяльності розвиває працездатність – один з основних компонентів будь – якої здібності. Працездатність в більшій мірі забезпечує успіх в діяльності, що схвалюється суспільним визнанням.

Лекція, дитяча психологія, здібності

Тема 18. Індивідуальні особливості розвитку здібностей у дошкільників.

Обдарованість «вундеркіндів».

1. Категорії здібних дітей та основні сфери їх досягнень.

2. Обдарованість. Проблеми обдарованих дітей.

3. Умови розвитку здібностей дітей.

1. В психічному розвитку дітей спостерігаються істотні індивідуальні відмінності, які стосуються перш за все темпу психічного розвитку. Є діти допитливі, розумово активні, які задають багато запитань, а є пасивні, які нічим не цікавляться. У дітей дошкільного віку починають яскраво виявлятися здібності.

Здібності – це такі індивідуально – психологічні особливості дитини, які сприяють успішному виконанню нею тієї чи іншої діяльності.

Оскільки здібності є психологічними особливостями особистості, то і проявляються вони у всіх видах діяльності: в здатності або нездатності до цього виду діяльності:

1) Спілкування – комунікативні здібності;

2) Предметна діяльність – художні здібності;

3) Ігрова діяльність – театральні здібності;

4) Рухова діяльність, мовна, навчальна – загальні здібності.

Будь – яка дитина не з‘являється на світ з готовими здібностями. Вродженими є лише задатки, тобто анатомо – фізіологічні передумови формування здібностей.

Природні особливості, які передаються по спадковості, можуть слугувати задатками тих чи інших здібностей, створювати передумови для їх розвитку. Здібності, як і інші психічні якості, закладаються в процесі життя, під впливом виховання і навчання.

Розрізняють загальні та спеціальні здібності. Загальні – проявляються в навчальній діяльності, спеціальні – це індивідуальні особливості в певній галузі діяльності (музиці, техніці, літературі).

Показники значимості здібностей в процесі їх розвитку:

-         успішне виконання діяльності;

-         темпи, легкість, швидкість засвоєння і просування;

-         оволодіння певним колом знань;

-         час прояву здібностей (ранній їх прояв є одним із симптомів значимості обдарованості).

Обдарованість - високий рівень розвитку здібностей дитини, який стійко проявляється протягом її життя і супроводжується високими досягненнями.

Особливо високий рівень обдарованості позначають поняттями «талант», «геній». Талант і геній різняться перш за все за значимістю та оригінальністю того, що вони здатні відтворити. Талант характеризується здатністю до досягнень високого порядку, яка залишається в межах того, що вже було досягнуто; геніальність передбачає здатність створювати щось принципово нове.

Необхідною передумовою розвитку дитячої обдарованості є надмірна сенситивність (чутливість) кожного вікового етапу. Слід пам‘ятати про рухливий характер вікових передумов і уникати однозначного довготривалого прогнозу стосовно майбутніх здібностей дитини. В повній мірі обдарованою можна вважати дитину, здібності якої не зникають при переході її до нового вікового етапу.

2. Н.С. Лейтес розрізняє три категорії здібних дітей:

1)Діти з раннім підйомом інтелекту (характерним є швидкий темп навчання. Як правило, такі діти до 3 -4 років навчаються читанню, письму. Відмічається нестримне прагнення до розумових занять).

2) Діти з яскравим проявом здібностей до окремих видів діяльності (характеризуються яскравим проявом спеціальних здібностей та звичайним загальним рівнем розвитку інтелекту. Вони схильні до будь – якої галузі мистецтва, науки чи техніки).

3) Діти з потенційними ознаками обдарованості (такі діти не йдуть попереду своїх однолітків за загальним розвитком, але їх відрізняє особлива своєрідність розумової роботи – особлива оригінальність та самостійність суджень).

Обдаровані діти потребують спеціалізованих навчальних програм. Перспективи таких дітей визначаються рівнем їх досягнень і потенційних можливостей в одній або декількох сферах:

1) інтелектуальній;

2) академічних досягненнях;

3) творчості або продуктивності мислення;

4) спілкуванні та лідерстві;

5) художній діяльності;

6) руховій.

1. Інтелектуальна сфера. Дитина відрізняється гостротою мислення, спостережливістю, пам‘яттю, проявляє виражену і різнобічну допитливість, демонструє здібності до практичного застосування знань, знає те, про що ровесники не підозрюють, проявляє виключні здібності до розв‘язання задач.

2. Сфера академічних досягнень. Часто обирає своїм улюбленим заняттям читання, використовує багатий словниковий запас і складність синтаксичної структури. Проявляє інтерес до математики. Демонструє легкість у сприйнятті і запам‘ятовуванні математичних символів (цифр, знаків). Дитина уважна до предметів та явищ, задає запитання про походження та функції предметів, проявляє інтерес до дослідів, користується абстрактними поняттями.

3. Творчість (креативність). Дитина допитлива, з головою занурюється в цікаве заняття, демонструє високий енергетичний рівень, робить все по-своєму, здатна по-різному підійти до проблеми або використання матеріалу.

4. Спілкування і лідерство. Добре пристосовується до нових ситуацій; інші діти обирають її в якості партнера по іграх, заняттях; в оточенні сторонніх людей зберігає впевненість в собі, має тенденцію керувати іграми, легко спілкується з іншими дітьми, в спілкуванні проявляє ініціативу.

5. Сфера художньої діяльності. Зображувальна діяльність: дитина проявляє великий інтерес до візуальної інформації, в деталях запам‘ятовує побачене, багато малює, ліпить. Музика: проявляє інтерес до музичних занять, чутливість до характеру і настрою музики, легко повторює короткі ритмічні фрагменти, впізнає знайомі мелодії по перших звуках, із задоволенням підспівує, визначає висоту нот.

6. Рухлива сфера. Проявляє інтерес до діяльності, яка потребує тонкої і точної моторики, володіє гарною зорово-моторною координацією, полюбляє рух, прекрасно утримує рівновагу під час виконання рухових вправ.

                      Проблеми обдарованих дітей:

- неприязнь до школи часто з‘являється тому, що навчальна програма нудна і нецікава для обдарованої дитини;

- обдарованим дітям подобаються складні ігри і нецікаві ті, якими цікавляться ровесники; як наслідок – дитина опиняється в ізоляції;

- заглиблення у філософські проблеми: для обдарованих дітей є  характерним замислюватися над такими явищами, як смерть, потойбічне життя, релігійні вірування набагато частіше, ніж для інших дітей;

- невідповідність між фізичним, інтелектуальним та соціальним розвитком – обдаровані діти частіше віддають перевагу спілкуванню з дітьми старшого віку; через це їм важко бути лідерами, бо вони поступаються фізичним розвитком;

- прагнення до досконалості – вони не заспокоюються, доки не досягнуть бажаного;

- почуття незадоволеності – вони критично ставляться до своїх досягнень, мають низьку самооцінку;

- нереальні завдання, які часто ставлять перед собою, на маючи змоги виконати їх;

- надмірна чутливість, вразливість;

- потреба в уважному ставленні дорослих;

- нетерплячість, зневага у ставленні до дітей, які стоять нижче від них в інтелектуальному розвитку.

3. Для розвитку здібностей дітей необхідно включати їх з раннього віку в доступну для них діяльність. Однак не будь-яка діяльність, в яку включають дитину, автоматично формує і розвиває здібності до неї. Для того, щоб діяльність позитивно впливала на розвиток дитини, вона повинна задовольняти певні умови.

По-перше, діяльність має викликати у дитини сильні та стійкі позитивні емоції, задоволення. По-друге, діяльність повинна бути по можливості творчою. По-третє, важливо організувати діяльність дитини так, щоб вона досягала цілей, завжди дещо завищені від особистих можливостей дитини. До того ж, діяльність повинна формувати у дитини активні риси особистості: самостійність, працелюбність, організованість. Важливо формувати у дошкільників правильне ставлення до своїх успіхів, досягнень і здібностей.

         Рекомендації педагогам у роботі з обдарованими дітьми.

1. Педагог не повинен вихваляти кращого учня. Не слід вирізняти обдаровану дитину за індивідуальні успіхи, краще заохотити спільні заняття з іншими дітьми.

2. Вихователю не варто приділяти увагу навчанню з елементами змагання. Обдарована дитина частіше за інших буде ставати переможцем, що може викликати неприязнь до інших учнів.

3. Педагог не повинен робити з обдарованої дитини «вундеркінда». Недоречне акцентування на її винятковості породжує роздратованість, ревнощі друзів. Інша крайність – зловмисне прилюдне приниження унікальних здібностей – звичайно, неприпустима.

4. Педагогові слід пам‘ятати, що в більшості випадків обдаровані діти погано сприймають суворо регламентовані заняття, що повторюються.

       Якості, якими має володіти педагог для роботи з обдарованими дітьми:

1. Бути доброзичливим і чуйним.

2. Розбиратися в психології обдарованих дітей, відчувати їх потреби та інтереси.

3. Мати високий рівень інтелектуального розвитку.

4. Мати широке коло інтересів.

5. Бути готовим до виконання різноманітних обов‘язків, пов‘язаних із навчанням обдарованих дітей.

6. Мати педагогічну і спеціальну освіту.

7. Мати живий і активний характер.

8. Володіти почуттям гумору.

9. Мати творчий, можливо нетрадиційний особистий погляд.

10. Бути цілеспрямованим і наполегливим.

11. Володіти емоційною стабільністю.

12. Уміти переконувати.

13. Мати схильність до самоаналізу.

14. Виявляти гнучкість, бути готовим до перегляду своїх поглядів і до постійного самовдосконалення.

Психологічні задачі до екзамену

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

До білету №1

Проаналізуйте дії вихователя. Який мотив збудив Сергійка і Петрика прохати вихователя розповісти товаришам про їхню гарну роботу?

Шестирічні Сергійко та Петрик часто під час чергування забували годувати птахів. Вихователь звернув увагу на це всіх дітей. Діти були незадоволені поведінкою хлопців.

На наступне чергування хлопчики прийшли рано і ретельно виконали всі необхідні справи. В подальшому вони серйозно ставилися до обов‘язків чергових.

Через деякий час вони сором‘язливо попрохали вихователя: «Ніно Василівно, скажіть всім, що ми гарні хлопці».

До білету №2

         У чому педагогiчний сенс наведеноi рекомендацii?

Галина Василiвна бачить, як дворiчний Петрик б‘є Вiтю. Вона робить 

малюку зауваження: «Не треба битися». Та це не допомогло.

Збагнувши свою помилку, вихователька говорить: «Петрик, візьми

Вiтю за руку i бiжiть, мов два коники. Ось так! Як ви дружно граєтесь!  Які

хорошi дiти!»

 До білету №3

 Дiти старшоi групи грали в гру «Моряки». Андрiю надоїло грати, і він

захотiв вийти з гри.

Вихователь запропонував Андрiєвi спросити дозволу у капітана.

- Пане капiтане, - звернувся Андрiй до товариша в ролі капітана, - дозвольте

мені піти з корабля?

Сашко твердим голосом вiдповiв: «Забороняю!»

Андрiй пiдкорився йому i пiшов з корабля на берег разом з іншими

тiльки тодi, коли корабель повернувся з плавання.

Якi якостi особистостi формуються у дiтей у данiй грi?

До білету №4

Який компонент психологічної готовності до школи не сформований у

Руслана? Яким має бути iндивiдуальний пiдхiд з боку батькiв?

Руслан охоче спiває, добре малює, любить фізкультуру. На час вступу

до школи мiг читати.

Першi два тижнi шкiльних занять минули благополучно. А на третій,

коли при пiдготовцi до урокiв зустрiвся з труднощами, хлопчик засумував.

Вдома без постійної допомоги батькiв не мiг виконувати домашнi завдання.

До білету №5

Чи роздiляєте впевненiсть Лiдiї Олексiївни в тому, що її донька повністю

пiдготовлена до школи? Дайте грунтовну вiдповiдь.

-         Я спокiйна за свою Юлю. Вона вмiє читати, писати, лiчити вона навчилася до ста. Що ж їй ще треба?

До білету №6

Як називаються дії з iграшками Сергiйка i Катрусi? В чому їх вiдмiннiсть? Якою є послiдовнiсть оволодiння дiтьми раннього вiку предметними діями?

Сергiйко (1р. 1 мiс.), граючись рiзними iграшками, дiє приблизно однаково: стукає, тягне, стискає, прокочує їх та iн.

Катруся (2р.1 мiс.), граючись тими самими iграшками, дiє по - iншому: ляльку качає, машинку везе, олiвцем малює та iн.

До білету №7

 Помiчено, що в закритих дитячих закладах, не дивлячись на гарний догляд, дiти першого року життя погано прибавляють у вазi, пiзно починають ходити, багато хворiють i рiзко вiдстають у загальному психiчному розвитку.

Як називається це явище? Вкажiть причини його виникнення. Чи можливе воно в умовах сiмейного виховання?

До білету №8

 Пропонується запис двох iгор дiтей на одну тему. Визначте вiк дiтей, назвiть основнi ознаки, за якими ви визначили вiк дiтей.

1. Гра в «магазин». Наталка йде до магазину. Бере сумку i каже:

«Пiду куплю хлiба, молока, ковбаси ».

2. Гра в «магазин». Грають Сашко, Маша, Сергiй, Катруся, один - касир, один — приймає товар, двоє — розвантажують його. Покупець Нiна. Вона вибирає продукти, платить грошi, складає куплене в сумку.

До білету №9

 Пояснiть висловлювання Оксани. Визначте, скiльки їй рокiв.

- Я один раз хороша, другий раз погана. Часто б‘юся з дiвчатками. Маша краща вiд мене. Добре малюю. Танцюю я поганенько.

До білету №10

 На одному з батькiвських зборiв мама розповiдає про поведiнку дитини вдома.

Олег (2р. 2 мiс.) нi хвилини не сидить на мiсцi: даси йому олiвець та папiр — вiн трохи помалює i кидає пiд стiл, схопить машинку, покатає її i теж кидає. Побiгавши по кiмнатi, вiн тут же лiзе на стiл, потiм на диван i т.д.

Чим пояснити швидку змiну дiй Олега? Що можна порадити мамi?

До білету №11

 Вова (6 рокiв) допомiг маленькiй дiвчинцi  зав‘язати шарфик. Коли його запитали, чи не сестричка вона йому, вiн вiдповiв, що нi. І додав, що вона маленька, а маленьким треба допомагати.

Яке моральне почуття проявилося у Вови?

До білету №12

 Яку форму мовлення використала Валя? Дiти якого дошкiльного вiку можуть справлятися з аналогiчними завданнями? Обгрунтуйте свою вiдповiдь.

У групу привели Павлика, який довго хворiв. Дiти стали в коло, щоб пограти в рухливу гру.

Вiра Якiвна каже: «Валя, розкажи Павлику, як треба грати, якi правила цiєi гри».

Дiвчинка так пояснила змiст i правила гри, що виховательцi не було потреби й поправляти чи доповнювати.

До білету №13

13. Чим пояснити вiдповiдь Валерика?

Валерику (2р. 4 мiс.) запропонували дiстати ведмедика, що лежить на шафi.

Малюк стрибав навколо шафи, намагався викарабкатися на неї, але не здогадався присунути стiлець до шафи.

Батько спробував допомогти синовi:

- Валерик, подумай, як можна дiстати ведмедика?

- Не треба думати, дiставати треба, - вiдповiв син.

До білету №14

 Мама, одягаючи Дмитрика (хлопчиковi 1р. 1 мiс.), каже: «Зараз одягнемо сорочечку. Де сорочечка? Дай її менi. Дай менi колготки. Принеси менi босонiжки» i т.д. Але Дмитрик, хоча i повiльно, але виконує вказiвки мами.

Чи згоднi ви з тим, як чинить мама? Про виховання яких бокiв мови пiклується мама? Як ви думаєте, чи з бажанням буде Дмитрик одягатись?

До білету №15

 Визначте тип темпераменту хлопчика. Складiть докладний план роботи з дитиною.

Гена — вихованець старшоi групи. Рухи його швидкi й безладнi. Нiякої витримки, зосередженостi на заняттях. На прогулянцi часто свариться з хлопчиками, руйнує збудоване ними. Траплялося, що зривав з вiшалки позначки, викидав з шафи одяг. Природно, що дiти ображалися на Гену.

До білету №16

 Проаналiзуйте таке висловлювання матерi: «Менi прикро, що мiй син нi до чого не здатний».

Оцiнiть висловлювання молодоi виховательки: «Алла, ти знову не розв‘язала задачi? Всi її розв‘язали одна ти у мене тупувата».

До білету №17

 Одна мама каже iншiй:

- Як гарно малює ваш Сергiйко. А в мого сина однi каракулi. Скiльки не кажу, щоб малював охайно, вiн кожного разу малює погано.

- А ви пробували його вчити?

- Я часто саджаю Микиту за малювання. Мабуть, у нього немає здiбностей, - засмутилася мама Микити.

Чи права мама Микити? Що можна порадити батькам, якi бажають розвивати зображувальнi вмiння своїх дiтей?

До білету №18

 Пояснiть поведiнку маленької Олi.

В ясла за Олею прийшла бабуся. Сьогоднi вона нiяк не може одягти свою внучку. Дiвчинка плаче, не хоче всунути руки в рукава пальто, скидає чобiтки.

Пiдiйшла Вiра Петрiвна i, звернувшись до Олi сказала: «Оля сама хоче взути чобiтки! Вона сама одягне i пальто. Ану, Олю, покажи бабусi, як ти навчилася робити це сама!»

Оля охоче й досить швидко одягалась i взувалась.

До білету №19

 Батьки часто дивуються вигадливостi дитячого мовлення, називаючи своїх дiтей вундеркiндами.

Коли мама каже Дмитрику: «Не втiкай так далеко!» - Дмитрик вiдповiдає: «Не хвилюйся, мама, я втечу i притечу».

З чим пов‘язане подiбне явище?

До білету №20

 Чи правi тi батьки, якi приходять у вiдчай з найменшого приводу, що, на їхню думку, загрожує дитинi небезпекою? Чи можна знайомити дитину зi складними умовами соцiальної дiйсностi? Дайте психологiчне обґрунтування своїм висловлюванням.

Серед батькiв розповсюджена думка, що дошкiльникiв слiд оберiгати вiд тяжких переживань, пов‘язаних з хворобою близьких, жорстокiстю, несправедливiстю та iншими життєвими труднощами. дитина не повинна переживати почуття страху.

До білету №21

 Мама Наталки (дiвчинцi 4 мiс.) увесь час: i на прогулянцi, i вдома -

говорить i говорить, наспiвує пiсеньки.

Сусiдка каже їй: «Ну що ти з нею говориш, вона все одно нiчого не розумiє!»

Чи вiрно чинить Наталчина мама? Який вплив здiйснює мова дорослого на розвиток психiки дитини?

До білету №22

 Вiдмiтьте особливостi сприймання дiтей даного вiку. Якi якостi

сприймання формував вихователь у дiтей? Проаналiзуйте дії вихователя.

На прогулянцi з дiтьми 4 рокiв вихователь звертає увагу на квiти:

- Хто скаже, як вони називаються?

- Це ромашки.

- Правильно, це ромашки. Iх не можна сплутати з iншими квiтами. Скажiть, чому ми їх легко впiзнаємо? — У ромашки середина жовта. — А якi пелюстки у ромашки? — Вони бiлi, довгi.

До білету №23

 Про яку властивiсть уваги йдеться у наведеному прикладi? Визначте вiк дiтей.

В дитячому садку дiтлахи грали в гру «Хто бiльше?» Протягом однiєї хвилини дiти повиннi були побачити довкола якомога бiльше предметiв певного кольору. Минула хвилина, пролунав сигнал виховательки, i пошуки припинилися.

Переможцями виявилися Ігор, Олег, Валя. Вони встигли побачити за одну хвилину бiльше за всiх.

До білету №24

 Якi з наведених нижче дiй називають «спiввiдносними», а якi

«знаряддєвими»?

Дії дiтей:

А) манiпулювання молотком;

Б) закривання коробки кришкою,

В)складання мотрiйки;

Г) дiї ложкою;

Д) нанизування кiлець пiрамiдки.

Придумайте ще 4— 5 спiввiдносних i знаряддєвих дiй.

До білету №25

 Дайте оцiнку погляду Вовиного батька на виховання за таким описом.

- У мене свiй погляд на виховання. Речi треба називати своїми iменами. Хочу, щоб син тверезо дивився на свiт. Якщо дiти стромляють палички в пiсок i кажуть, що це сад, або кидають вгору листок згорнутого паперу i думають, що запустили справжню ракету, то їм треба довести, що мiж паличками i садом, як мiж листком паперу i ракетою, велика рiзниця.

До білету №26

 Якими мотивами в поведiнцi дiтей керувалась вихователька у своїх дiях?

Вихователька попрохала хлопчикiв поставити машини на мiсце. Однак вони не виконали цiєi вказiвки. Тодi педагог запропонував таку ситуацiю:

«Ви — шофери. А кожний шофер ставить свою машину в гараж». Хлопчики швидко поставили машин на мiсце.

До білету №27

 Мишко (2р. 5 мiс.) у своiй сім‘ї чує багато казок, оповiдань, розмов на рiзнi теми. Мама вважає, що це є необхiдним для його психiчного розвитку.

Миколка (2р. 5 мiс.) у своїй сім‘ї, навпаки, мало чує, але проте багато бачить. Мама постiйно купує йому книжки з картинками. Разом вони розглядають їх, милуючись гарними малюнками.

Що не враховує мама Мишка та Миколки?

До білету №28

 Який основний мотив поведiнки Петрика? Яке його значення? Петрик (3 роки) пiднявся по драбинi, що стояла бiля дерева, нагору i кричить: «Мотлiте, мотлiте, де я !» Мати злякалась, а син радiє.

До білету №29

 Сашко (6 р.) по кiмнатi возив машинку. Вiд рiзкого руху машинка закотилася пiд диван. Хлопчик прийшов на кухню i сказав мамi: «Дай щiтку!» На питання мами, навiщо йому потрiбна щiтка вiдповiв: «Машинка пiд диван закотилася, її треба дiстати».

Який вид мислення с властивий для Сашка? Вiдмiтьте значення даного виду мислення для психiчного розвитку дитини? Якими прийомами користується дорослий, розвиваючи такий вид мислення у дитини?

До білету №30

30. Мама Наталки (дiвчинцi 6 рокiв) каже: «У моїй доньцi є бажання менi допомагати. За яку б роботу я не взялася, вона тут як тут. Але яка вiд неї допомога. Я вiдправляю її гуляти, без неї я швидко пораюся по хазяйству».

Чи права є Наталчина мати? Що їй можна порадити?

Теоретичні питання до екзамену. Дитяча психологія

Орієнтовні теоретичні питання

1.     Доведіть значення, назвіть предмет, принципи дитячої психології.

2.     Розкрийте основні завдання дитячої психології.

3.     Поясніть зв’язок дитячої психології з іншими науками.

4.     Назвіть основні методи дитячої психології; дайте характеристику методу експерименту, його видам.

5.     Дайте характеристику методу спостереження.

6.     Дайте характеристику допоміжних методів психології.

7.     Розкрийте роль біологічних та соціальних факторів в психічному розвитку дитини.

8.     Назвіть та охарактеризуйте передумови та умови, які визначають розвиток.

9.     Розкрийте загальні закономірності психічного розвитку.

10.                       Охарактеризуйте показники психічного розвитку.

11.                        Доведіть роль навчання і виховання в розвитку дитини (зона найближчого та актуального розвитку, сензетивні періоди; нижня, верхня межа научіння).

12.                        Поясніть сутність поняття «розвиваюче навчання».

13.                        Розкрийте значення стабільних та кризових періодів у розвитку дитини; розкрийте сутність поняття «криза».

14.                        Покажіть взаємозв’язок соціальних умов розвитку та віку.

15.                        Розкрийте сутність поняття «вікова періодизація»; охарактеризуйте концепцію вікової періодизації за Д.Б.Ельконіним; критерії психічного розвитку.

16.                        Поясніть сутність понять «Вік – календарний і психологічний», «Вундеркінізм», «Інфантилізм», «Акселерація».

17.                        Назвіть і охарактеризуйте особливості внутріутробного розвитку.

18.                        Назвіть безумовні рефлекси та доведіть їх значення для життєдіяльності новонародженого.

19.                        Розкрийте особливості органів відчуттів новонародженого, розвитку емоційної сфери («комплекс пожвавлення»)

20.                        Доведіть роль спілкування з дорослим для розвитку немовляти. Охарактеризуйте «Комплекс пожвавлення» - перша соціальна потреба.

21.                        Поясніть особливості розвитку рухів для психічного розвитку немовляти.

22.                        Охарактеризуйте розвиток сенсорики та інші пізнавальні процеси у немовляти.

23.                        Назвіть передумови для усвідомлення дитиною самої себе. Розкрийте особливості кризи першого року життя.

24.                        Назвіть і охарактеризуйте основні досягнення раннього дитинства.

25.                        Поясніть особливості зародження гри та продуктивних видів діяльності в ранньому дошкільному віці.

26.                        Розкрийте особливості сприймання дітей раннього віку.

27.                       Охарактеризуйте розвиток мислення в ранньому дитинстві.

28.                        Розкрийте особливості уяви та пам’яті у дітей раннього віку.

29.                        Назвіть передумови формування особистості в ранньому віці.

30.                        Розкрийте сутність поняття сюжетно-рольова гра. Назвіть етапи розвитку гри.

31.                        Охарактеризуйте структуру сюжетно-рольової гри.

32.                        Розкрийте особливості сюжетно-рольової гри дітей різного дошкільного віку.

33.                       Доведіть  значення гри для психічного розвитку дитини.

34.                        Поясніть особливості розвитку продуктивних видів діяльності дітей дошкільного віку.

35.                        Поясніть  особливості формування елементів навчальної та трудової діяльності у дошкільників.

36.                       Охарактеризуйте розвиток відчуттів і сприймання у дітей дошкільного віку. Назвіть етапи сенсорного розвитку (за Л.А. Венгером).

37.                        Розкрийте особливості розвитку мислення у дошкільників.

38.                        Охарактеризуйте розвиток уяви і пам’яті у дітей дошкільного віку.

39.                        Охарактеризуйте  розвиток уваги у дошкільників.

40.                        Розкрийте особливості практичного оволодіння мовою у дошкільному віці.

41.                        Назвіть особливості розвитку функцій мови.

42.                        Поясніть особливості розвитку спілкування дітей дошкільного віку; назвіть відмінності спілкування дошкільників з дорослими та однолітками.

43.                        Назвіть і охарактеризуйте форми спілкування дошкільників.

44.                        Розкрийте особливості почуттів дошкільника.

45.                       Назвіть основні напрямки розвитку почуттів.

46.                        Доведіть роль вольових дій у поведінці дошкільників (етапи розвитку вольових дій, супідрядність мотивів).

47.                        Охарактеризуйте напрямки розвитку вольових дій.

48.                        Поясніть вплив темпераменту  на індивідуальність дошкільника; дайте характеристику властивостям нервової системи.

49.                        Розкрийте особливості прояву типів темпераменту у дітей дошкільного віку.

50.                        Назвіть категорії здібних  дітей та основні сфери їх досягнень.

51.                       Поясніть сутність поняття «Обдарованість». Перелічте проблеми обдарованих дітей.

52.                       Назвіть умови розвитку здібностей дітей (дайте рекомендації педагогам у роботі з  обдарованими дітьми; назвіть  якості якими повинен володіти педагог у роботі з  обдарованими).

53.                       Доведіть  вплив дорослого на розвиток особистості дошкільника.

54.                        Розкрийте значення спілкування з однолітками для формування особистості дитини.

55.                        Доведіть вплив діяльності на розвиток особистості дитини дошкільного віку.

56.                        Дайте загальну характеристику мотивам поведінки дошкільника.

57.                        Розкрийте особливості розвитку самосвідомості і самооцінки у дітей дошкільного віку.

58.                        Поясніть проблему психологічної готовності дитини до школи.

59.                        Назвіть і охарактеризуйте види психологічної готовності дитини до школи.

60.                        Дайте загальну характеристику психічного розвитку молодшого дошкільного віку.

Лекція. Педагогічна психологія

Тема: Психологія сімейного виховання.

Мета: познайомити з правилами сімейного виховання дітей; дати поняття про стилі сімейного спілкування; довести значимість сімейного виховання для гармонійного розвитку особистості дитини.

Література

1.  Власова О. І. Педагогічна психологія. – К.: Либідь, 2005. с. 12-15.

План

1. Стилі сімейного виховання.

2. Правила ефективного сімейного виховання дітей.

Завдання для самостійної роботи

1. Дати відповіді на запитання:

- Дайте характеристику стилям сімейного виховання.

2. Розробіть поради для батьків щодо спілкування з дітьми.

             

1. Як правило, сам стиль виз­начає в сім'ї систему виховання, що поєднує об'єктивно існуючу й не завжди усвідомлену конфігурацію цілей і зав­дань виховної роботи з дітьми, більш-менш цілеспрямова­не застосування методів і прийомів виховання, врахування того, що можна й чого не можна допустити по відношенню до дітей. Своєрідність поєднання батьками у ставленні до дитини соціальних сподівань (очікувань) вимог і контролю­ючих санкцій у психології прийнято визначати як стиль сімейного виховання. За цією ознакою виділяються п'ять стилів або тактик виховання в сім'ї:

• Авторитарний виховний стиль має в основі тактику дик­тату, яка проявляється в систематичному пригнічуванні одними членами сім'ї (переважно дорослими) ініціативи й почуття власної гідності в інших її членів. Безоглядна авторитарність батьків, яка супроводжується систематич­ним ігноруванням інтересів і ставлення дитини, позбав­ленням її права голосу при вирішуванні питань, які ма­ють до неї безпосереднє відношення, жорсткий наказ, примус і сваволя батьків — усе це гарантія серйозних невдач у формуванні особистості дитини. Батьки, які на­дають перевагу таким видам впливу на дитину, як наказ і насильство, неодмінно стикаються з супротивом дити­ни, яка відповідає на тиск, примус і погрози контрзахо­дами: спалахами агресивності, грубості, брехнею, лице­мірством, а іноді й відвертою ненавистю. І навіть, якщо опір дитини зломлено, то разом із ним ламаються й такі цінні якості особистості, як самостійність, ініціативність, віра у власні сили й можливості, почуття власної гід­ності, на які за означених умов просто не може бути за­питу, а значить і неможливим є їхній розвиток.         •Демократичний   стиль   сімейних   стосунків   (тактика співробітництва) в основі має опосередкованість міжособистісних стосунків у сім'ї спільними цілями й зав­даннями спільної діяльності, її організацією й мораль­ними цінностями. Розуміння співробітництва як такти­ки виховання не зводиться лише до орієнтації батьків на допомогу й підтримку дітей у їхніх окремих справах (навчання, ускладнення у взаємодії з оточенням, набут­тя трудових чи спортивних навичок) та участь дітей у до­машній праці (посильні прибирання, походи за покуп­ками, доглядання молодших дітей), хоч це і суттєвий бік спільної діяльності дітей та дорослих. Така тактика пе­редбачає взаєморозуміння й  взаємоповагу дорослих і дітей, встановлення між ними паритетних, партнерських взаємин, які базуються насамперед на співучасті, тобто емоційно дієвому включенні у справи іншої людини, на співчутті, співпереживанні й активній допомозі їй. Фор­мування здатності до такої співучасті, відповідальності за наслідки власної активності дитини для люблячих і поважаючих її батьків є спеціальним завданням сімей­ного співробітництва.

•       Ліберальний стиль (тактика невтручання) передбачає сис­тему міжособистісних відносин у сім'ї, яка будується на визнанні можливості й навіть доцільності незалежного існування дорослих і дітей. Найчастіше такий тип взаємовідносин має за основу пасивність батьків як ви­хователів, що ухиляються від активного позитивного втручання у життя й долю дитини, надаючи перевагу комфортному співіснуванню з ними, яке не потребує ду­шевних витрат. За таких умов дитина найчастіше стає індивідуалістом, емоційно байдужим до проблем інших, для якого сім'я як емоційний магніт є фікцією, а проб­леми життя й переживання рідних просто не існують.

•Потуральний виховний стиль (тактика опіки й безоглядної любові) передбачає систему відносин, за яких батьки, забезпечуючи власною працею задоволення всіх потреб дитини, відгороджують її від будь-яких турбот, зусиль і життєвих складнощів, приймаючи їх на себе. За таких умов штучного дистанціювання від зусиль і відповідаль­ності дитина виростає млявою й байдужою до всього, що не стосується її особистісних інтересів. У неї відсутні самостійність та ініціатива, власний досвід долання труднощів. Вона так і залишається некомпетентною й безпорадною у розв'язуванні питань, що стосуються без­посереднього задоволення її потреб, а тим більше за­гальних проблем сім'ї. Інтегральним підсумком такої тактики сімейного виховання є інфантилізм дітей, їхнє прагнення уникати відповідальних рішень і видів актив­ності, які потребують від людини мобілізації фізичних і особистісних зусиль. В її свідомості міцно вкорінюється егоцентрична домінанта, формулою якої виступає така установка у ставленні до людей, що її оточують: егоїст кожен, хто не ставить за мету своєї активності задово­лення моїх потреб.

• Нестійкий стиль виховання передбачає тактику непрогнозованого переходу батьків від одного стилю ставлення до дитини до іншого. Такий підхід у вихованні породжує у дитини двоїсте ставлення до дорослих, проростає в її душі недовірою й відстороненістю від батьків, формує установки реагувати на форму, а не на зміст їхнього звер­тання, тенденцію орієнтуватися на свої потреби всупереч мінливим і нестійким вимогам батьків, використовувати ситуативно сприятливий емоційний фон стосунків з бать­ком або матір'ю з метою задовольнити свої індивідуа­лістичні потреби.

Таким чином, лише демократичний стиль батьківського ставлення до дітей визнається нині беззастережно педа­гогічно продуктивною тактикою сімейного виховання. Усі інші стилі призводять до певних порушень сімейного вихо­вання й розглядаються як передумова виникнення різних проблем розвитку особистості дитини в сім'ї.

2. Що робити батькам, а також іншим , які хочуть відповідально підготуватися до непростої ролі сімейного вихователя? Кваліфіковану відповідь на це за­питання можна знайти у правилах ефективного виховного спілкування з дитиною, сформульованих Ю. Б. Гіппенрейтер:

Правило 1. Безумовно приймати дитину — любити її не за те, що вона красива, розумна, здібна, а просто так, просто за те, що вона є. Така потреба у приналежності, у необхідності іншому є однією з фундаментальних людських потреб. І задо­волення її — це необхідна умова для нормального розвитку особистості. Такі повідомлення передаються через привітні погляди, ласкаві дотики, обійми, прямі слова на зразок "як добре, що ти у нас є", "радий тебе бачити", "добре, коли ми разом" тощо.

Правило 2. Особистість дитини й її здібності розвиваються лише у тій діяльності, якою вона займається за власним ба­жанням і з інтересом. Забезпечити дитині у розумних межах належні умови для повноцінних занять такими справами, розвивати її пізнавальні, комунікативні й трудові інтереси.

Правило 3. Підтримувати успіхи дітей — це найкоротший шлях до вдосконалення успішно здійсненої діяльності, до розвитку інтересу до неї і до відповідних здібностей дитини.

Правило 4. Створювати сімейні традиції, які базуються на зонах радості (святкування днів народження, початку або закінчення нового навчального року, чверті тощо).

Правило 5. Систематично робити щось разом із дитиною (читати, гуляти, займатися фізичними вправами, домаш­ньою роботою).

Правило 6. Не втручатися у справу, якою займається ди­тина, якщо вона не просить допомогти. Таким невтручан­ням батьки можуть привчити дитину до самостійної по­ведінки й зменшити залежність дитини від них (і навпаки).

Правило 7. Якщо дитині важко й вона готова прийняти допомогу, обов'язково допомогти їй, але при цьому:

•      запропонувати допомогу, починаючи зі слів "давай ра­зом...";

•      узяти на себе лише те, що дитина не в змозі виконати самостійно, все інше залишити їй для самостійного ви­конання;

•      у міру того, як дитина опановує нові дії, заохочувати її здійснювати їх самостійно.

Основна небезпека при цьому криється в можливості придушення природної активності дитини, що може бути наслідком або дуже швидкого перекладення недостатньо опанованої дії на дитину, або ж, навпаки, у довгому й настійливому керуванні роботою й участю вихователя в ній.

Правило 8. Поступово, але неухильно знімати з себе відповідальність за особистісні справи дитини й передавати їх їй. В певний час необхідно відмовитися від контролю ви­конання уроків, дозволити дитині самостійно контролювати час вставання тощо.

Правило 9. Дозволяти дитині переживати негативні нас­лідки власних дій або власної бездіяльності (якщо не вивчить уроки, проспить і спізниться на заняття). Тільки за таких умов дитина дорослішає, стає "свідомою" й відповідальною.

Правило 10. Не вимагати від дитини неможливого або та­кого, що їй важко виконати. Замість того подивитися, що можна змінити в середовищі, яке оточує дитину. (Наприк­лад, проблема контролю дорослими зберігання й споживан­ня дитиною солодощів, якщо їй самостійно це важко здій­снити.)

Правило 11. Щоб уникнути зайвих проблем, необхідно суміряти власні очікування з можливостями дитини. Це правило є певним продовженням попереднього правила тільки тут у ролі зовнішніх обставин виступають очікування батьків.

Правило 12. Можна засуджувати дії дитини, але не її по­чуття, якими б небажаними або "неприпустимими" вони не були. Якщо такі емоції виникли, значить на те є підстави.

Правило 13. Якщо у дитини емоційні проблеми, її необхідно активно вислухати, тобто повернути їй у бесіді те, про що вона говорить, при цьому називаючи її почуття. З метою організації активного слухання необхідно:

•       повернутися до дитини обличчям так, щоб ваші очі були на одному рівні з дитячими, а поза й положення тіла беззаперечно підтверджували готовність вислухати дитину;

•       формулювати відповіді дитині, яка переживає негативні емоції, у стверджувальній формі, оскільки фрази, офор­млені як запитання, не відображають співчуття;

•       у бесіді "витримувати паузу", тобто після кожної реп­ліки, власної або дитини, дати їй змогу повніше розіб­ратися у власних переживаннях і усвідомити співчуття батьків;

•       у відповіді дитині корисно повторити нею сказане й поз­начати її переживання, усвідомлені дорослим, словами, тим самим підтверджуючи для дитини, що дорослий ро­зуміє її переживання так, як треба.

Правило 14. Ділитися з дитиною власними почуттями, як позитивними, так і негативними. Якщо дитина власною поведінкою викликає у дорослого негативні почуття, він повинен висловити це (вони все одно прорвуться через по­зу, жести, інтонацію, вираз обличчя та очей). Говорити про власні почуття необхідно від першої особи, повідомляючи про себе і власні почуття, а не про вихованця та його по­ведінку. (Наприклад, сказати наступне: "мене дуже втомлює голосна музика, боюсь, що зараз почнеться мігрень", замість фрази: "прикрути звук магнітофона, від твоєї музи­ки болить голова".)

Правило 15. Якщо причиною негативних почуттів є актив­ність дитини, можна виражати невдоволення лише її окре­мими діями, але не дитиною в цілому. Невдоволеність діями дитини не повинна бути систематичною, інакше вона пере­росте у несприймання її.

Правило 16. Правила й обмеження у вихованні обов'яз­кові, але вони не повинні входити у протиріччя з найваж­ливішими потребами дитини (право на життя, здоров'я, прийняття батьками, активність і пізнавання тощо). Такого роду обмеження мають бути:

•       узгоджені між дорослими (єдність вимог — запорука дотримування їх дитиною!);

•       подаватись не у вигляді наказу, заборони або беззапе­речного:  "Негайно припини!"  "Швидко додому!", а у безособовій   манері   й   дружньо-пояснювальному   тоні ("Прийнято робити таким чином". "Так не роблять").  

•       Правило 17. Покарання — неминучий супутник виховних

ситуацій. Воно може бути двох видів:

•  природні наслідки неслухняності — це ті негативні
наслідки активності дитини, які виходять із самого жит­тя, і тут їй нема кого звинувачувати, окрім себе;

•   умовні наслідки неслухняності — це ситуації, в яких
умови активності дитини задають батьки (не зробиш те й те, будеш позбавлений того й того). Карати дитину краще, позбавляючи її приємного й значущого для неї особисто, ніж роблячи дитині погано чи боляче.
Правило 18. Конструктивно розв'язувати конфлікти інтересів батьків і дитини, послуговуючись такою схемою:

•       опанувати особисті емоції й активно вислухати дитину (що вона хоче, чого не хоче, що для неї важливо, а що вона не приймає), перетворивши конфліктне зіткнення на проблему для обговорення;

•       передати дитині власні бажання або проблеми, викорис­товуючи форму "Я-повідомлення";

•       зібрати всі пропозиції, поважаючи будь-яку думку дітей (починати слід із запитань дитині "Як нам бути?", "Що робити?");

•       запропонувати власні варіанти;

•        шляхом спільної оцінки вибрати з них той варіант дії, що найбільше відповідає інтересам обох сторін, контро­люючи дотримання останньої вимоги.