Лекція_ссавці 2

Тема  Клас Ссавці, або Звірі.

Тип лекції: комбінована

Мета : познайомити студентів з тваринами Класу Ссавці, з особливостями їх будови; розширити та закріпити знання про особливості їх життєдіяльності; виховувати професійну спрямованість.

                                             Література

1.  Яришева Н.Ф. Основи природознавства. Природа України.- К.: Вища шк.., 1995.-с. 275-289

                                     Хід заняття

 І.  Організація початку заняття.

ІІ.  Активізація опорних знань

III. Викладання нового матеріалу.

                                      План теми

1. Ряд Хижі:

А) Родина Собачі;

Б) Родина Ведмежі;

2. Ряд Парнокопитні.

IV.  Домашнє завдання: Яришева Н.Ф. Основи природознавства. Природа України.- К.: Вища шк.., 1995.-с. 275-289.

V.  Заключна частина.

Ряд Хижі об'єднує м'ясоїдних тварин, хоч багато з них спо­живають рослинну їжу, особливо ведмеді і кунячі. У представ­ників хижих добре розвинуті ікла, корінні зуби часто з ріжучими краями — це так звані хижі зуби. З багатьма представниками хи­жих діти знайомляться дуже рано і важливо сформувати у них правильні уявлення про спосіб їхнього життя і значення в при­роді.

Родина Собачі в Україні представлена вовком, лисицею та єнотовидним собакою. Це тварини середнього розміру, добре присто­совані до активного добування тварин шляхом переслідування. Ту­луб у них витягнутий, кінцівки пристосовані до бігу (мають не-втяжні кігті), морда витягнута, добре розвинутий нюх.

Звичайний, або сірий, вовк — більший за велику вівчарку, маса його 32—50 кг. Увесь зовнішній вигляд сірого вовка свідчить про могутність цього звіра. Морда видовжена, широкий лоб, гострі трикутні вуха, коротка товста шия з високим загривком. Хвіст тов­стий, пухнастий, майже завжди висить донизу або навіть підігну­тий, ніколи не загинається догори.

Поширені вовки по всій Україні, проте зустріти їх можна в тих місцевостях, де вони можуть знайти собі притулок для лігва: ліс, перелісок, балка, очерет, болото, чагарники тощо.

Для вовків характерний типовий сімейний спосіб життя. Пари у них утворюються практично на все життя. Основу зграї стано­вить виводок сьоголіток з батьками, до яких можуть приєднува­тися тогорічні звірі та самці-одинаки. У зграї рідко буває 10— 12 особин.

Вовки тримаються вибраного лігва і полюють у межах певної, досить значної території. Території окремих сімей ізольовані одна від одної і суворо охороняються господарями. Межі зайнятої те­риторії вовки мітять за допомогою сечі на добре помітних місцях.

Для лігва вовки обирають найчастіше природні схованки під вивернутим з корінням деревом, на схилах ярів, у скелях, у чагар­нику, часом розширюють старі нори лисиць і борсуків. Своє житло розташовують у глухих, важкодоступних місцях, обов'язково не­далеко від водойми, ретельно маскують його. Вовки ніколи не по­люють поблизу житла, а лише на відстані 7—10 км від нього, що також сприяє безпеці виводка. Після того   як вовченята підростуть, звірі перестають користуватися постійним лігвом, а влашто­вуються на відпочинок у різних безпечних місцях.

Вовк — типовий хижак. Основна здобич його — копитні твари­ни: козулі, кабани, домашні вівці, корови, коні. У живленні вовків велику роль відіграє також дрібна здобич: зайці, ховрахи, мишо­подібні гризуни, особливо в роки їх масового розмноження. Влітку вовки поїдають кладки яєць, пташенят, полюють на гусей в місцях, де вони линяють, нападають і на домашніх гусей. Здобиччю вовка може бути лисиця, енотовидний собака, а також свійські собаки. Вовки можуть поїдати своїх ослаблених або поранених родичів. На відміну від інших звірів, вовки часто повертаються до рештків власної здобичі. Не гидують вони і  мертвечиною.  Вовки відомі своєю ненажерливістю. Голодний вовк з'їдає близько 10 кг м'яса. Однак за звичайних умов його раціон становить 2 кг. Вовки здатні довго голодувати.

Під час полювання на жертву вовки нерідко практикують роз­поділ обов'язків — один стає загонщиком, інший ховається у за­сідці. При цьому вони невтомно переслідують здобич, заганяючи козуль на слизький лід, або у глибокий пухкий сніг.

Парування у вовків відбувається в січні. Оскільки у вовків спостерігається надлишок самців, між ними виникають жорстокі бійки за самок.  У березні — квітні самка народжує 6—8  (іноді до  11)  темно-бурих вовченят. Вони сліпі, з закритими вушними раковинами. Півтора місяця самка годує малят молоком, але ще до цього вони починають їсти напівперетравлене м'ясо, відригнуте самцем, який весь час постачає вовчицю і вовченят їжею. Вовче­нята ростуть швидко, поступово привчаються убивати принесених батьками дрібних тварин, а потім вчаться і справжньому полюван­ню. Дорослими вовченята стають на другому році життя. Вовки ак­тивні переважно у нічні години,  але іноді  їх можна зустріти і вдень.  Про свою присутність вони заявляють голосним завиван­ням. За допомогою різних звуків вовки обмінюються інформацією про наявність здобичі, появу інших вовків тощо. З органів чуття у них найкраще розвинутий слух, слабкіше зір і нюх. Вовки швид­ко ходять і бігають. Ці сильні тварини можуть нести у зубах вів­цю. Інколи спостерігається помітне збільшення чисельності вовків. Сучасні зоологи вважають, що кількість їх треба регулювати.

У природі вовк відіграє роль санітара, оскільки, як показали дослідження, його жертвами стають у першу чергу хворі і слабкі особини. Однак у районах інтенсивного освоєння людиною, з роз­винутим тваринництвом, вовки можуть завдавати великої шкоди. На відміну від вовків, у лисиць довге, але приземкувате тіло, голова з видовженою гострою мордою, великі загострені вуха, очі з вертикально-овальною зіницею.

В Україні скрізь поширена зви­чайна руда лисиця. В більшості випадків забарвлення хутра руде бо рудувато-сіре. Кінчик хвоста білий. Зустрічається лисиця в усіх природних зонах: від сухих степів до глухих лісів. Полюбляє відкриту місцевість, де є окремі гаї, яри, де взимку сніговий по­крив не дуже глибокий.

Живиться лисиця різноманітною їжею. Основу її харчування становлять дрібні гризуни, в основному полівки. Крупніша здобич, наприклад зайці, трапляється лисицям нечасто. Рідше, ніж гри­зуни, потрапляють у меню лисиці птахи. В літні місяці лисиці до­бувають плазунів, їдять жуків, мертвечину. До складу їжі лисиць входить і рослинна — плоди, фрукти, ягоди.

Нори лисиці риють самі або займають ті, що належали борсу­кам. Частіше всього лисиця оселяється на схилах ярів, горбів. Нора завжди має кілька вхідних отворів, які через похилі туне­лі ведуть до гніздової камери. Звичайно житло добре сховане в густих заростях, хоч його виказують рештки їжі, екскременти. У норах лисиці живуть здебільшого тільки під час виведення мо­лодняка, а в інший час і взимку відпочивають у відкритих ліг­вах у снігу, у траві, моху. Однак, рятуючись від переслідування, лисиця нерідко ховається у будь-якій норі.

Як і вовки, лисиці моногами. Парування відбувається напри­кінці зими. Залежно від умов життя не всі самки щорічно мають потомство. Народжується у них найчастіше 5—6 (іноді до 10) ли­сенят, покритих темно-бурим пухом. Півтора місяця дитинчата вигодовуються молоком і поступово привчаються батьками до звичайної їжі, а також до її добування. У вихованні малят беруть участь обоє батьків. Лисенята, що підростають, рано починають відлучатися з «дому». Восени вони стають дорослими і деякі сам­ки вже на наступний рік починають розмножуватися. Лисиці жи­вуть у неволі 20—25 років, а в природних умовах менше.

Полюють лисиці переважно вночі, а інколи і вдень, особливо там, де їх не переслідують. Поводиться лисиця надзвичайно обе­режно, має здатність тікати від переслідувача, заплутуючи сліди. Тому у казках вона завжди хитра і спритна.

Знайомлячи дітей з життям лисиці взимку, цікаво розповісти їм, як вона «мишкує» — полює за мишами. Рухаючись полем, вона то прислухається до писку гризунів під снігом, то робить граціозні стрибки, починає швидко рити, розкидаючи навколо себе сніг і на­магаючись швидше схопити здобич. Лисиця так захоплюється по­люванням, що близько підпускає до себе мисливця. З органів чут­тів у лисиці найкраще розвинутий нюх і слух, зір гірше. У стані збудження лисиця видає голосні звуки, що нагадують гавкання, а звірі, що б'ються, різко вищать.

Кількість лисиць у природі коливається залежно від умов хар­чування (чисельності гризунів), метеорологічних умов і масових хвороб (сказ, чума тощо), під час яких гине багато тварин.

Лисиця вважається корисною твариною як енергійний винищу­вач шкідливих гризунів і комах. Цінна вона і як хутровий звір. Шкоду, якої вона завдає, полюючи за свійськими птахами, не мож­на порівняти з користю цього хижака. Саме таке ставлення треба формувати у дошкільників, знайомлячи їх з лисицею.

Родина Ведмежі в Україні представлена бурим ведмедем, який зустрічається тільки в Карпатах. Це великий звір, маса якого до­сягає 80—120 кг. Тримається великих лісів, але нерідко виходить за їжею на полонини.

Влітку ведмідь влаштовується на відпочинок, лягаючи просто серед трави, кущів, моху. Восени починає шукати місце для бар­логи. Влаштовує її під корінням поваленого дерева, інколи просто у лісовій гущавині, наносивши туди купу моху, ялинових гі­лок. Барліг має вигляд великого пташиного гнізда. Найдовше в барлозі живуть ведмеді з ведмежатами, менше всього — старі самці.

У справжню сплячку ведмеді не впадають. їх стан вірніше бу­ло б назвати зимовим сном, оскільки вони зберігають повну жит­тєздатність і в разі небезпеки можуть покинути барліг. Під час сплячки у барлозі ведмеді витрачають не дуже багато енергії, існуючи за рахунок нагромадженого восени жиру і, таким чином, з найменшими втратами долають суворий зимовий період. Взимку ведмедям важко ходити по пухкому, глибокому снігу. Якщо ведмеді не відгодовуються до осені, вони не залягають у сплячку і ста­ють бездомними шатунами, зустріч з якими небезпечна.

Чи ссе ведмідь у барлозі лапу, як про це розповідається у ба­гатьох дитячих віршах? Одностайної думки про це немає. Вважа­ють, що взимку товста шкіра на лапах злазить, а нова —чутлива до холоду, і, ведмідь, підносячи лапи до рота, зігріває їх своїм диханням. Інша точка зору на це явище пов'язана з тим, що перед сплячкою ведмеді перестають їсти. їх шлунки заповнюються гус­тим слизом, що створює відчуття ситості. В процесі метаболізму частина води всмоктується, і щоб поповнити її, ведмідь лиже лапу, а слина, що виділяється при цьому, поповнює кількість рідини в шлунку.

Ведмеді живляться переважно вегетаріанською їжею — коре­невищами, бульбами, зеленню, ягодами, насінням, плодами. Проте не гребують гризунами, пташенятами, яйцями; інколи ловлять мо­лодих копитних звірів, свійську худобу. При наявності поблизу полів з вівсом ведмеді охоче поїдають зерно, а ще більше витоп­тують. Дуже псують вони і дерева, на які вилазять, щоб поласува­ти плодами.

Парування у ведмедів відбувається влітку. Тоді звірі почина­ють ревіти, між самцями відбуваються бійки. Вагітність триває 6—8 місяців, ведмежата (1—2) народжуються у барлозі, де, напів­зігнувшись, ведмедиця лежить на спині і тримає дитинчат на че­реві, прикриваючи їх лапами і головою. Маса малят після наро­дження становить 400—500 г. Вигодовуючи ведмежат молоком, сама ведмедиця нічим не живиться. Очі у ведмежат прорізаються через місяць, а до весни вони підростають розміром з невелику собаку і, крім молока, починають їсти зелень, ягоди, комах. Інко­ли поруч з ведмежатами сьогорічними з ведмедицею ходять мину­лорічні ведмежата, так звані пестуни. Самець участі у вихованні не бере, в барліг він залягає окремо.

В Україні бурий ведмідь охороняється. Ведмідь не вважається шкідливим для лісу, хоч навесні у Карпатах він обдирає з хвойних порід кору. М'ясо ведмедів смачне і за якістю не поступається свинині. Шкури бурих ведмедів використовують як килими. матір'ю до осені. Дорослими вони стають на третьому році життя.

Ряд Парнокопитні об'єднує копитних тварин, характерних най­більшим розвитком III і IV пальців, між якими проходить вісь кінцівки. Інші бічні пальці у більшості розвинуті слабко і розта­шовані вище від середніх. Кінцеві фаланги всіх пальців — це ко­пита. У більшості парнокопитних шлунок складний (складається з кількох відділів). Парнокопитні поділяються на жуйних і не­жуйних.

До нежуйних належать дикі кабани, поширені майже по всій Україні. Це тварини з міцним тілом, вкритим жорсткою щетинис­тою шерстю, клиноподібно витягнутою вперед головою з маленьки­ми очима. Рило закінчується п'ятачком. Забарвлення від чорного і рудувато-бурого до сірого. Поросята смугасті.

Дикі кабани полюбляють жити в дубових і букових лісах, при­річкових заростях, очеретах, болотах. Живляться різноманітною їжею: кореневищами, бульбами, плодами, їдять також червів, ко- мах, інколи ловлять дрібних гризунів. Близько 2/3 кормів кабан добуває з грунту або з лісової підстилки. Риття — дуже характер­ний для кабана спосіб добування їжі.

У межах ділянки, де живуть кабани, є лігво. Влітку звірі ля­гають просто на землю, лише розгрібаючи підстилку або каміння. Взимку лігво влаштовується під захистом густої крони дерева або у гущавині молодняка. Воно являє собою заглибину серед нагро­мадження гілок. Лігво самки перед опоросом, в якому поросята проводять перші два тижні життя, має товсті стіни, м'яку підстил­ку і стелю з гілок або сухої трави.

У місцях мешкання кабанів завжди є купальня — це заглиб­лення, заповнене водою.

Кабани, за винятком дорослих самців і самок з маленькими поросятами, ведуть стадний спосіб життя. Влітку стадо кабанів виходить на годування перед заходом сонця і жирує до світанку. З наступом холодів, у жовтні — листопаді час добової активності зсувається на денні години. Взимку кабани харчуються вдень.

Парування починається пізньої осені і триває до січня. У цей час між самцями зчиняються запеклі бійки. Кабанам властива обмежена полігамія, оскільки на одного самця доводиться 1— З самки. У квітні — травні самка народжує 4—8 (інколи більше) поросят. Перший тиждень після народження вони не покидають лігва і при відсутності самки тихо лежать, притулившись один до одного. Самка повертається до лігва через 3—4 год і покидає по­росят після 15—20-хвилинного годування. Ніч самка проводить з поросятами. Починаючи з тижневого віку, поросята виходять з матір'ю і повертаються відпочивати у лігво. Під час небезпеки вони розбігаються, ховаються у траву або стоять, не рухаючись, у густих заростях. Смугасте забарвлення добре їх захищає, ро­бить непомітними. Мати годує поросят 2,5—3,5 місяця. Добувати невелику кількість кореневищ і тваринного корму вони починають у віці 2—3 тижнів.

Основний ворог кабана — вовк. Від нього особливо страждають кабани у багатосніжні зими, коли вовк знищує майже цілком по­росят, підсвинків, чимало дорослих тварин. Страждають також кабани від пожеж, повені, коли вони гинуть без їжі під час бага­тоденного перебування у воді.

Якщо кабанів не надто багато в лісах, вони приносять користь лісу тим, що заривають насіння і сприяють відновленню лісу. М'я­со кабанів смачне, і вони вважаються цінними мисливськими тва­ринами. Від диких кабанів пішли домашні свині. В Україні широко розповсюджена українська біла порода свиней. іу> До жуйних парнокопитних належить лось звичайний — один з найбільших звірів в Україні. Він має характерний вигляд: ноги довгі,  голова  видовжена,  горбоноса,  вуха  великі.  Верхня  губа значно нависає над нижньою. У самців влітку і восени великі ло­патоподібні роги. Забарвлення коричневе, взимку сірувато-корич­неве. Ноги білі або білуваті. Поширені лосі на Поліссі і частково в Лісостепу.

Лосі населяють ліси, зарості [верби по берегах річок і озер. Живляться вони різноманітною трав'яною рослинністю, гілками та корою дерев, кореневищами. Знайомлячи старших дошкільни­ків з життям тварини в різні сезони, цікаво розповісти їм, що вліт­ку лосі ходять по лісосіках, згарищах, де є багато порості моло­дих листяних дерев, буйно ростуть трави, в тому числі улюблений корм лосів іван-чай. З деревних порід найбільше люблять листя осики, горобини, верби, берези, черемхи, клена, ясена. Біля річок, боліт поїдають водні і прибережні рослини: калюжницю, латаття біле, глечики жовті, хвощі, різні зонтичні, щавель. Наприкінці лі­та ласують шапковими грибами, різними ягодами.

Восени лосі охоче їдять опале листя і починають об'їдати гілки дерев і кущів, як листяних, так і хвойних.

Зима — важкий період в житті лосів. Високий сніг затруднюе пересування. В цей час лосі тримаються в густих перелісках з осики, берези, горобини, поїдаючи гілки та кору цих дерев. Влітку лосі більшу частину часу живляться вночі, активно переміщуючись. У спеку вони знаходять прохолодні місця, відпочивають. Люблять лежати на обмілинах або у воді. Вони чудово плавають і пірна­ють. У великі морози лосі люблять лягати у пухкий сніг, що змен­шує тепловіддачу, а у заметіль ховаються в густих заростях хвой­них дерев. Переміщуються лосі взимку мало, у зв'язку з глибоким снігом. Живляться часто вдень.

Тримаються лосі поодиноко або невеликими групами. Влітку дорослі самки ходять з лосятами, інколи до них приєднуються ми­нулорічні лосята. Самці і самки, що не мають дитинчат, живуть по­одиноко або невеликими групами. Період парування починається із середини осені. В цей час самці дуже збуджені, вони ламають рогами гілки і верхівки дерев, вибивають копитами ями, ревуть. Між самцями відбуваються бійки за самок. У період парування самки, і особливо самці, втрачають обережність — бродять по до­рогах, не бояться людей. Період парування триває близько двох місяців. У травні — червні лосиха народжує 1—2 коричневих лосе­нят, які вже через кілька годин можуть ходити за матір'ю. Жив­ляться лосенята молоком матері до 3,5—4 місяців, але вже в тиж­невому віці починають об'їдати листя дерев і кущів. Лосенята швидко ростуть і до осені досягають  маси   120—130 кг.

Перші роги у самців виростають через рік — у квітні — травні. Вони не мають ще відростків. Добре розвинуті лопатоподібні роги з'являються тільки на п'ятий рік життя. Дорослі самці скидають роги в листопаді — грудні. Нові роги починають рости у квітні — травні. Лосі живуть близько 20—25 років, але більшість тварин у природних умовах гине раніше.

Лосі — важливі мисливсько-промислові звірі, від яких одержу­ють хороше м'ясо і цінну шкуру. Ці тварини — окраса наших лі­сів. Лосі легко приручаються до людей і не раз були спроби одо­машнити їх. В лісах, де лосів дуже багато, вони можуть псувати підріст, завдаючи шкоди лісу.

Окрасою нашої природи є козулі, що мають вигляд маленького оленя з легким струнким тілом. Вуха довгі, загострені, хвіст ко­роткий, малопомітний. У самців невеликі ріжки. Забарвлення вліт­ку однокольорове — яскраво-руде, взимку — сірувате. Ззаду біля хвоста  добре помітна   велика   біла  пляма — «дзеркало».

Поширені козулі по всій Україні, крім степової зони та Кри­му. Живуть у світлих лісах з великими трав'янистими галявинами, у  прирічкових  заростях.  Живляться  деревною,   чагарниковою  і трав'янистою рослинністю. Навесні  полюбляють медунку,  перво­цвіт, сон; влітку — злаки, цибулю, різні зонтичні, бобові, жовте­цеві, айстрові. Люблять прибережні рослини, болотяні, за якими приходять до боліт і озер. З деревно-кущових рослин влітку з'ї­дають листя і пагони, взимку — пагони, тонкі гілки, бруньки і сухе листя, наприклад з осики, яке козулі дуже люблять. Рідше у їжу використовується хвоя молодих сосонок і ялівця. На відміну від лося, козуля не їсть кору. Влітку охоче поїдає у невеликій кіль­кості гриби, любить ягоди чорниці, брусниці тощо, а також каш­тани, жолуді, плоди бука та фруктових дерев.

Влітку козулі пасуться вранці, ввечері і першу половину ночі. Вдень, у спеку, лежать у густій траві або в кущах. У похмуру і дощову погоду живляться вдень. Зимою пасуться у будь-який час доби. Під час сильних снігопадів ховаються у лісовій гущавині. Козулі добре плавають і під час міграцій вільно перепливають до­сить широкі річки. У сніговий період ходять по дорогах, лижнях, своїми стежками.

Часто влітку можна почути дуже гучний, мовби гавкаючий, го­лос козулі. Паруються вони наприкінці літа. У цей час між сам­цями нерідко виникають бійки. У травні самка народжує 2—3 пля­мистих козуленят, які вже через тиждень можуть супроводжува­ти матір.

Як і лосі, самці козуль скидають роги восени, на початку зи­ми. Влітку козулі живуть поодиноко або групами з 2—3 звірів. Узимку утворюють невеликі стада. Козулі — цінні мисливські тварини.

Лекция_птахи

Клас Птахи

1. Загальна характеристика. Птахи — невід'ємна частина природи на ділянці дошкільного закладу. Вони привертають увагу дошкільників рухами, голосами, красою. Знання особливостей життя птахів обов'язкове для вихо­вателя, щоб постійно підтримувати у дітей цікавість до них і вихо­вувати правильне ставлення.

Тіло птахів покрите пір'ям, що виконує в основному три функції: забезпечує теплоізоляцію; забезпечує обтічність тіла; утворює не­сучі площини.

Кістки скелета у птахів пневматичні, наповнені повітрям, і це полегшує масу птахів у польоті.

Птахи поїдають багато їжі, яка часто складає 50—80 % їхньої маси. Особливо це стосується дрібних пташок, які без їжі гинуть через 15—30 год.

Для птахів характерна добре розвинута нервова система, що забезпечує досить досконалу пристосувальну поведінку. Загальна маса головного мозку більша, ніж у плазунів. Дуже добре розви­нутий мозочок — центр координації і рівноваги.

З органів чуття найкраще розвинутий зір. Птахи розрізняють усі кольори та їхні відтінки. Гострота зору в них у декілька разів вища, ніж у людини. Поряд з зором, важливим органом орієнта­ції і спілкування є слух.

Птахи розмножуються шляхом відкладання яєць. У більшості птахів тією чи іншою мірою виявлено статевий деморфізм. Най­більше він виявляється у багатьох куриних, коли самці значно більші від самок, більш яскраво забарвлені, інші мають більш гучний голос і складну пісню.

У більшості видів самець і самка на період розмноження утво­рюють пару: у орлів, гусей, великих чапель пари зберігаються кілька років, іноді до загибелі одного з партнерів; у деяких, на­приклад у качок, лише в період відкладання яєць. Усіх цих пта­хів називають моногамами. У полігамів пари не утворюються на­віть на короткий час, самець парується з кількома самками. До таких належать глухарі, тетеруки. Розмноження у всіх птахів починається шлюбними іграми, які дуже різноманітні: це — гучні пісні горобиних пташок, барабанний дріб дятла, що стукає по сухому сучку.

Тривалість життя птахів недостатньо вивчена. Однак є дані, що у дрібних горобиних птахів вона досить тривала і досягає 10—20, у мартинів — 36 років, але середня тривалість життя значно мен­ша. В перший рік життя смертність птахів дуже висока — 30— 50 %, що пов'язано з недостатнім індивідуальним досвідом. У до­рослих птахів смертність нижча.

Тепер господарська діяльність людини стала для багатьох ви­дів птахів згубним фактором: надмірне полювання, зміна ланд­шафтів, забруднення навколишнього середовища нафтою, гербіци­дами, інсектицидами.

Птахи мають важливе значення в природі, оскільки заселяють усі ландшафти. Вони представляють кінцеву ланку в ланцюгу жив­лення. Досить значна їхня роль у розповсюдженні насіння ряду рослин (дуба, горобини, малини). Під час сезонних міграцій пта­хи беруть участь у глобальному біологічному кругообігу речовин. У житті людини птахи відіграють позитивну і негативну роль. По­зитивна пов'язана з винищенням шкідливих комах, мишовидних гризунів, насіння бур'янів. Багато птахів є об’єктами промислово­го полювання. Величезне естетичне значення птахів завдяки їх забарвленню, мелодійному співу.

Негативне значення пов'язане з тим, що в певні періоди деякі корисні птахи (шпаки, граки) можуть шкодити, знищувати вишні, виноград, паростки кукурудзи тощо. Почастішали випадки зіт­кнення птахів з літаками, що іноді призводить до аварії. Птахи сприяють переміщенню збудників деяких небезпечних хвороб: гри­пу, енцефаліту та інших.

У роботі з дошкільниками птахи є одним з найцікавіших об'єк­тів спостережень. Організація практичної діяльності, пов'язаної з підгодовуванням птахів у зимовий час, є важливим засобом ви­ховання бережливого і любовного ставлення до братів наших мен­ших.

Розгляд птахів починаємо з тих рядів, які найчастіше можуть зустрітися під час проведення навчально-виховної роботи з дітьми.

2. Ряд Горобцеподібні. До цього ряду належить найбільша кількість птахів в Україні — понад 130, а тому горобцеподібні найчасті­ше зустрічаються на ділянках дошкільних закладів, у найближчому оточенні.

Спільними ознаками в них є те, що горобцеподібні птахи моногамні, пташенята у них вилупляються безпомічними, слі­пими: майже всі горобцеподібні ретельно будують гнізда.

У більшості горобцеподібних птахів добре розвинуті голосові зв'язки, і вони хороші співаки. В Україні поширені співучі гороб­цеподібні, які належать до 21 родини. Розглянемо лише ті з них, що найчастіше зустрічаються в роботі з дошкільниками.

Родина Воронові. Представники цієї родини — це птахи, що найчастіше зустрічаються біля осель, особливо взимку. Завдяки тому, що ці птахи крупні, вони добре помітні. До них належать грак, ворона, галка, сорока, крук, сойка.

Чи не найчастіше в багатьох містах зустрічається грак (див. табл. XIV, /) — це птах з чорним з синюватим металевим відтін­ком оперенням. В Україні граки зимують, але це ті з них, які взимку прилітають з північних областей. Ті граки, що живуть влітку в Україні, на зимівлю відлітають у інші країни.

Розглядаючи з дітьми грака, треба звернути увагу, як гарно на сонці виблискує металевим блиском його пір'я. Навчити дітей відрізняти граків від інших воронових легко за суцільним чорним забарвленням та характерною непокритою пір'ям шкірою біля основи дзьоба у старих птахів.

Живляться граки як рослинним, так і тваринним кормом. При­дивляючись, як видовбує щось з землі грак, запитайте у дітей, як йому допомагає добувати їжу дзьоб (зв'язок будови із способом життя). Спостерігаючи за поведінкою граків, особливо взимку, слід звернути увагу, як повільно походжають вони по снігу, шу­каючи їжу і пильно спостерігаючи за навколишнім середовищем. Якщо гракам кинути їжу, вони швидко її помічають, отже — доб­ре бачать. Під час наближення людини птах піднімається і відлі­тає на безпечну відстань.

Навесні цікаво спостерігати за гніздуванням граків. Вони осе­ляються колоніями, використовуючи старі гнізда, які щороку ре­монтують. Пташенят вигодовують різними комахами, в основному шкідливими. Граки — всеїдні птахи, інколи вони клюють зерно, городні культури, проте їхньою основною їжею є комахи, мишовидні гризуни. Користь, яку приносять граки, значно більша, ніж шкода, отже, слід виховувати у дітей правильне ставлення до цьо­го корисного птаха.

Ворону сіру (див. табл. XIV, 2) легко відрізнити від грака. У неї голова, «галстук», крила та хвіст чорні, а решта оперення сіре. Хоч птах і дуже обережний, але інколи оселяється поблизу житла людини. Гнізда мостить на деревах, у гаях, садах, на узліссях. Живиться ворона комахами, гризунами. Може заподіювати шкоду, знищуючи яйця і пташенят комахоїдних і мисливських
птахів, нападає на домашніх курчат, поїдає насіння на полях. Че­рез це її відносять до шкідливих птахів. Проте влітку і восени ворона сіра знищує багато шкідливих комах і приносить тим са­мим велику користь. Відомо, що ворони разом з галками та грака­ми під час оранки визбирують із землі личинок хрущів та дротянок (личинок жуків коваликів).        

Галка звичайна (див. табл. XIV, 3) —середня за розміром. На­вчаючи дітей відрізняти галку від грака, треба звернути увагу на те, що вона менша, ніж грак, її легко відрізнити за світлим комір­цем на шиї. У галки гарні світлі очі, якими вона пильно дивиться навкруги.

Галка — осілий птах. Гніздиться в старих грачиних гніздах, у затишних місцях на будівлях. Серед воронових галка найближча сусідка людини. І живиться вона переважно в населених пунктах та їх околицях, часто на смітниках. Проте у зв'язку з поліпшенням санітарного стану міст і зменшенням можливостей для гніздуван­ня кількість цих птахів зменшується. Галка — птах товариський, спритний, рухливий, добре звикає до людей. Якщо вона виросла у неволі, то може вільно вилітати надвір і повертатися додому, або ж здалеку прилітати до господаря, якщо він покличе. Приручена галка навчається вимовляти слова, наприклад «Галя», або наслі­дувати інші звуки. Цього корисного птаха, який знищує багато шкідливих комах, потрібно принаджувати, виховувати у дітей по­зитивне ставлення до нього.

Часто поблизу людських осель, в садах зустрічається сороки звичайна (див. табл. XIV, 4). Найхарактернішою її рисою є своєрід­ність забарвлення пір'я (наявність білих плям по боках, звідки птах і дістав народну назву — сорока-білобока). Живуть птахи по­стійними парами, які зберігаються і взимку. Розглядаючи сороку, зверніть увагу дітей на гарне оперення: чорний колір пір'я з ме­талевим блиском гарно сполучається з білим. Простежте, як лі­тає сорока, яким рулем їй служить довгий східчастий хвіст. Соро­ка — обережний птах. У разі небезпеки починає стрекотати, по­переджаючи інших пташок.

Живиться сорока різноманітними комахами, а також зерном диких трав та злакових культур. Проте там, де сорок багато, вони шкодять, знищують багато пташенят як диких, так і свійських птахів. Коли пташенята підростають, сорока починає полювати за мишовидними гризунами та комахами і знову стає корисним пта­хом. Гнізда сорок, так само як і ворон, охоче займають сови та інші птахи. Цим сорока сприяє їх принаджуванню у лісосмуги.

Родина Ластівкові. В Україні зустрічається ластівка міська, сільська, берегова.

У ластівки міської (воронка) оперення спини чорне, черевце біле, хвіст закінчується тупою вилкою. У сільської — спина чорно-синього блискучого кольору, низ жовтувато-білий, горло і лоб ір­жасті. Хвіст у вигляді гострої вилки з довгими кінцями. Ластівки берегові більше схожі на ластівок міських.

Ластівки — досить поширені пташки. Розглядаючи їх з дітьми, треба звернути увагу, як легко маневрує ластівка у польоті. В цьо­му їй допомагають довгі гострі крила і вилка на хвості. Здобич ластівок — це мухи, комарі, яких вони ловлять у повітрі. Дзьоб у пташок широкий, короткий, ніби сачок (зв'язок будови з спосо­бом життя).

Перед дощем, коли комахи опускаються нижче, ластівки ви­ловлюють їх, літаючи низько над землею, отже, вони є живим барометром. Гнізда ластівки роблять з глини, змішаної з слиною, прикріплюючи їх до стін, балок, карнизів. Береговушка влаштовує гніздо в норі завдовжки 50—150 см, виритій в урвищі на березі водойми. За літо у ластівок буває по 1—2 кладки. Пташенят ви­годовують обидва птахи виключно комахами, прилітаючи до гнізда понад 300 разів на день. Знищуючи безліч мух, комарів, личинок, ластівки приносять велику користь людям, і важливо виховувати у дітей добре ставлення до них.

Родина Синицеві. В Україні ця родина має 7 видів, найпошире­нішими з них є синиця велика, синиця голуба, або лазорівка, чу­бата, гаїчка болотна, синиця ремез. Синиці живуть скрізь, де є дерева, а тому це дуже цікавий, поширений об'єкт для спосте­режень.

Розглядаючи синицю велику, добре звернути увагу дітей на те, що у синички ошатна жовта сорочка з чорним галстуком, зелену­вата спинка, на голові яскраво-білі щічки, чорна шапочка. Спостерігаючи поведінку синиці, відзначте, що пташка дуже рухлива Взимку цікаво простежити з дітьми, як пташка, причепившись до найтоншої гілочки, може повисати вниз головою. Слід розповісти дітям, що це можливо тому, що у неї довгі пальці на ногах. Гост­рим довгим дзьобиком синиця швидко обстежує всі тріщини на дереві, дістаючи для себе поживу — комах, їхні яйця і личинки. Взимку синиці їдять насіння і навіть падаль. Гнізда мостять у дуплах, штучних дуплянках або у синичниках. У період вигодову­вання пташенят обидва птахи приносять їжу близько 400 разів на день. За гніздовий період одна сім'я синиць може очистити від шкідників близько 40 яблунь. Синиця велика — гарний, сміливий і корисний птах. Треба виховувати любовне ставлення до неї, на­вчати дітей розрізняти її весняний і зимовий співи.

Голуба синиця, або лазорівка, маг гарне оперення. Зверху вона зеленувато-жовта, а голова, крила і хвіст голубі. Черевце жовте. Зустрічається найчастіше у листяних і мішаних лісах, садах, пар­ках, гаях. Взимку, крім личинок та яєць комах, поїдає насіння берези, бузини, кропиви.

Слід привчити дітей взимку підгодовувати пташок, розвішувати синичники на ділянці дошкільного закладу.

Родина В'юркові. Ця родина охоплює багатьох пташок, біль­шість з яких зерноїдні, але поїдають і багато комах. Пташенят вигодовують виключно комахами. До них належать снігурі, чижі, зяблики, щогли, костогризи тощо.

Снігурі — звичайні зимуючі птахи в Україні. Вони з'являються в лісах, парках нерідко і на ділянках дошкільних закладів взим­ку. Основною умовою їхньої появи на ділянках дитячих садків є наявність плодів на горобині, ясені, бузку. Увагу дітей слід при­вернути до ошатних червоногрудих з чорною шапочкою на голові, з сіро-голубою спинкою самців снігурів. У самок, замість червоних і голубих кольорів, бурувато-сірі. Взимку снігурі їдять різні яго­ди, бруньки дерев, насіння бур'янів. Слід звернути увагу дітей на короткий і товстий дзьоб, яким снігурі вправно вилущують насін­ня ясена, горобини. Гніздяться снігурі у хвойних густих лісах. Пташенят батьки вигодовують комахами, пізніше — ягодами. Сні­гурі— довірливі, неквапливі птахи. Співають самці і самки не­складні пісеньки, які особливо приємно почути взимку, коли відлі­тає більшість співаючих птахів. Снігурі — окраса нашої природи.

Шишкар звичайний (див. табл. XV, 6) — представник в'юркових. Розміром він трохи більший за снігура. Нижня і верхня щелепи дзьоба зігнуті і їхні кінчики перехрещуються між собою. Забарвлення старих птахів — яскраво-червоне в самців і жовтувато-оранжєве або зеленкувато-жовте — в молоді і самок. Цікаво роз­повісти дітям про цього птаха, використавши картинку. Гніздиться він у ялинових лісах, де мостить гніздо на верхівці під кудлатою гілкою, яка захищає його від дощу та снігу. У таке затишне гніз­до, вимощене мохом, вовною та пухом, у лютому — березні, коли в лісі ще лежить сніг, а інколи бувають люті морози, самка від­кладає 4—5 яєць. У цей час самець годує самку. Через два тижні вилуплюються пташенята. Самець приносить їжу і для них. Шиш­кар живиться насінням хвойних дерев, дуже майстерно витягає їх з шишок. За це він і дістав назву шишкаря. Добувати насіння йому допомагає перехрещений дзьоб. Оскільки шишки у ялин вистига­ють кожного року і починають розкриватися взимку, їжі для до­рослих птахів і пташенят вистачає.

Завдяки харчуванню насінням хвойних дерев, тіло шишкаря настільки просочується смолою, що понад десять років може ле­жати в землі, наче мумія, не піддаючись гниттю. Шишкарі — гарні і корисні птахи, бо, збиваючи шишки, вони сприяють розповсю­дженню насіння ялини.

Родина Ткачикові. В Україні ця родина представлена горобця­ми— хатнім і польовим. Хатній горобець — це найвідоміша всім пташка, яку діти можуть цілий рік спостерігати на ділянці дитячого садка. Розглядаючи забарвлення горобчиків, треба звернути увагу на те, що вони коричнево-буруваті, неначе одягнені в светри. Самець відрізняється від самки більшою чорною плямою на горлі, а також темно-сірим, а не темно-бурим верхом голови.(Гнізда го­робець робить у найрізноманітніших місцях - у щілинах гнізд різних крупних птахів (лелек), у дуплах дерев, займає шпаківні, нори ластівок - береговушок.

У лютому і березні серед горобців починається передшлюбне пожвавлення. Зверніть увагу, як кричать горобчики, як вони інко­ли б'ються. В другій половині березня відбувається розбивання на пари, а у квітні вони будують гнізда і відкладають яйця. Цікаво спостерігати з дітьми, що носять горобчики в гніздо. У кладці пта­ха найчастіше є 5—7 яєць. Висиджують вони їх 11—13 днів. Самка і самець вигодовують пташенят виключно комахами. За період годівлі одного виводка вони знищують до З0 тис. комах. Вилітають пташенята з гнізда через 10 днів після вилуплення з яйця.

Горобці за літо виводять потомство тричі. Восени вони збираються у зграйки. В цей час цікаво спостерігати з дітьми, в яких міс­цях живляться горобчики. Часто їх можна побачити на спориші, насінням якого вони люблять ласувати. Пізньої осені пташки зно­ву починають цвірінькати, носити у гнізда будівельний матері­ал. Підновлені старі гнізда захищають горобців від нічних хо­лодів.

Живляться горобці в основному рослинними кормами і лише навесні і влітку комахами, якими вигодовують і пташенят. Інколи горобці можуть завдавати деякої шкоди, видзьобуючи соняшник, коноплю та інші культури.

Горобець польовий трохи менший за хатнього. Його можна від­різнити від хатнього за коричневим тім'ячком, чорними плямами на сірувато-білих «щоках» і двома світлими смужками на крилах. Чорна пляма на горлі у нього невелика. Самки і самці забарвлені майже однаково.

Хоч горобець польовий також повсюдно супроводить людину,
але тримається не тільки поблизу людських осель, а й на полях, луках, у садах тощо. Гніздиться в дуплах, шпаківнях, у норах гли­нястих круч тощо. Там, де менше посівів зернових культур і де менше горобців, вони майже не завдають шкоди і приносять ко­ристь як комахоїдні птахи.

Родина Шпакові. Ця родина представлена в Україні шпаком звичайним і шпаком рожевим, який зрідка зустрічається у Криму та у деяких степових районах.

 Шпак звичайний поширений в усіх населених пунктах України і доступний для спостережень з дітьми. Увагу дітей слід привер­нути до гарного оперення — чорного з металевим блиском, зеле­нуватого, фіолетового відтінків. Прикрашають оперення птаха маленькі сірі цяточки. (Шпаки охоче поселяються в населених пунктах у шпаківнях, садах, парках, щілинах будівель. У лісах гнізда мостять у дуплах дерев, залишених дятлами, в степу — в норах, по урвищах берегів.

Під час спостережень слід розповісти дітям, що живиться переважно комахами: клопами-черепашками, коваликами, хруща­ми, гусінню озимої совки, пильщиками тощо. Під час оранки шпа­ки визбирують з грунту личинок шкідливих комах. Вигодовуючи пташенят, пара шпаків близько 300 разів на день прилітає до них, приносячи їм їжу, тобто винищуючи велику кількість дорослих жуків та їхніх личинок. Влітку і восени птахи можуть завдавати деякої шкоди садам і виноградникам під час достигання ягід. Про­те шкоду не можна порівняти із користю. Шпак визбирує навіть колорадського жука, якого інші птахи не чіпають.

Шпак — гарний співак. Співає він зранку до вечора з перер­вою лише вдень. Пісня його дуже різноманітна. Він має талант відтворювати навколишні звуки. Якщо шпака підгодовувати, він може брати їжу навіть із  рук.  Прилетівши  навесні  наступного року, він швидко поновлює попередні стосунки.

 Родина Жайворонкові в Україні представлена рядом видів: по­льовим і чубатим, степовим, лісовим жайворонками. Жайворонки всіх видів — мешканці відкритих просторів: полів, степів, лісових галявин, тому спостереження їх у містах неможливе, за виключен­ням чубатого жайворонка.

Розглядаючи з дітьми зображення польового жайворонка слід наголосити, що він трохи більший за хатнього горобця. Забарвлення оперення бурувато-сіре, непоказне. Воно допомагає птахо­ві бути зовсім непомітним на землі серед строкатої рослинності. Впізнають цю милу пташку за чудовою дзвінкою піснею, що без кінця ллється з блакитного весняного неба. Повертаючись із зи­мівлі в першій половині березня, жайворонок, ніби на крилах, приносить весну, створюючи у людей чудовий весняний настрій.

Пісня жайворонка дзвенить цілісінький день, від світанку до вечірніх сутінок. Співає самець, який зовні мало чим відрізняєть­ся від самки. Живиться жайворонок переважно різними комахами, перш за все шкідливими. Гніздо мостить на землі у ямці. Під час вигодовування птахи знищують багато комах. Рано навесні і во­сени поїдають насіння бур'янів. П'ють росу з трави. Відлітають на південь пізньої осені,

Жайворонок чубатий, або посмітюха, подібний до жайворонка польового, але має на голові чубчик. Він досить часто зустрічає­ться біля доріг, у населених пунктах, тому і зручний для спосте­режень, особливо в зимовий час, коли птахів стає значно менше. Наче поспішаючи ходить пташка доріжками, часто шукає їжу у смітті, за що дістав назву посмітюху. Слід пояснити дітям, як важко прогодуватися пташині взимку. Розповісти, що живиться він насінням бур'янів і комахами, чим і приносить велику ко­ристь.

Пісеньки чубатого жайворонка короткі, тихі і ніжні, вони при­крашають зимову природу. Пташка гарна і корисна.

Усі види жайворонків — окраса природи. Знищуючи насіння бур'янів і значну кількість шкідливих комах, вони приносять ве­лику користь людям.

Родина Дроздові. До цієї родини належать такі пташки, як дрізд співочий, чорний, соловей тощо.

Дрізд співочий має гарне строкате забарвлення, в якому особ­ливо виділяється грудка — біла з темними плямами. Повертається із зимівлі в кінці березня і оселяється в лісах, парках, садах, там, де є чагарник. Птах доступний для спостереження дошкільників. Відмітивши красу забарвлення, треба розповісти дітям, що гніздо дрізд співочий мостить на зламаному стовбурі, в розгалуженні гілок на пеньках і в кущах десь у рідколіссі. Всередині гніздо ви­мазане сумішшю глини з порохнявою дерева, склеєних слиною. Всередині воно гладеньке, мов фаянсова чашечка. Яйця яскраво-голубі з чорними цяточками. Маленьким пташенятам батьки при­носять їжу понад 150—200 разів на день.

Живляться дрозди переважно комахами, яких збирають на землі або видзьобують у траві. Влітку дорослі птахи живляться дощовими черв'яками, багатоніжками, личинками пильщиків, мух, слимаками та ягодами.

Дрізд співочий дуже гарно співає, особливо на ранковій і ве­чірній зорі. Зимують дрозди у Західній, Південній Європі, в Північній Африці.

Дрізд чорний, що зараз досить розповсюдився в Україні, має чепурне чорне оперення з яскраво-жовтим дзьобом. У самки і мо­лодих птахів оперення рудувато-коричневе. Гніздо цей птах влаш­товує у розвилці гілок дерев або кущів. Восени дрозди охоче жив­ляться різними лісовими ягодами. Пісня чорного дрозда більш по­вільна і сумна. Як гарні співці дрозди дають велику естетичну насолоду. Крім того, вони знищують багато шкідливих комах.

Солов'їв в Україні зустрічається два види: східний і західний. Назву вони дістали відповідно до меж поширення. Східний, або курський соловей, поширений по всій Україні. Західний, або пів­денний,— у Західній Україні, Криму. Послухати спів солов'я з дітьми можна найчастіше біля густих чагарників поблизу річки, струмка, болота, на дні ярів. Під час такої цільової прогулянки треба показати на картинці зображення солов'я і розповісти, що це невеличка пташка, розміром з горобчика, але довша і стрункі­ша. Забарвлення оперення рудувато-буре, знизу сірувате. Очі ве­ликі, темні. Повертається з зимівлі соловей у кінці квітня — на початку травня, коли з'являються комахи. Летять пташки поодин­ці вночі. Першими прилітають самці, згодом і самки. Через 3— 5 днів після прильоту самець, сидячи десь невисоко на гілочці з трохи опущеними крилами, починає співати. Спочатку його можна почути тільки вранці та ввечері, а потім якийсь час він співає без­перервно, особливо вночі, щоб привабити до себе самку, яка при­літає через кілька днів. Своїм співом він попереджає інших пта­хів, що дана гніздова ділянка вже зайнята.

Соловей літає швидко і легко, по гілках і по землі плигає. Надіяльніший цей птах вночі, коли він переважно і годується і співає. Солов'їні пари зберігають вірність багато років. Гніздо соловей мостить у вологих листяних лісах і парках біля струмків, озер, річок, де добре розвинутий чагарниковий підлісок, будуючи його з сухого листя, тоненьких гілочок, листочків очерету. Насиджує зде­більшого самка. Самець підмінює її вночі на час годівлі. Вигодо­вують пташенят переважно гусінню, а самі поїдають ще й різно­манітних комах, серед яких багато небезпечних шкідників лісу, і в незначній кількості лісові ягоди.

Соловей може гніздитися поруч з людськими оселями, але птахи дуже чутливі до сторонніх, тому побачити його досить важ­ко. Соловей — неперевершений співець. Його пісня — це характер­не посвистування, тьохкання. Ніжні звуки змінюються більш гуч­ними, радісні — сумними. Все це підкреслює неповторну красу солов'їної пісні. Солов'ї схильні до наслідування. Молоді співаки вчаться мистецтву співу у старих.

3. Ряд Лелекоподібні об'єднує крупних птахів з довгим загостреним на кінці дзьобом, довгими ногами і довгою шиєю. Голосові зв'язки у них не розвинуті, тому ці птахи майже німі. В Україні до цього ряду відносяться білий і чорний лелека, чаплі тощо.

У роботі з дошкільниками найбільшу увагу може привернути лелека білий, або чорногуз бо, коли він складає крила з чорними кінцями, ззаду здається чорним. Він відноситься до синантропних птахів, тобто таких, які не бояться людини. Селяться ці лелеки в місцях, де є сирі луки, болота, стоячі водойми. В сільській місце­вості птах дуже часто доступний для спостережень,

Розглядаючи гніздо, слід відмітити, що воно громіздке. Лелеки споруджують гнізда з гілочок на дахах будинків, на деревах, на опорах високовольтних ліній. Спорудження гнізда триває майже вісім днів. Кожної весни до свого гнізда повертається спочатку самець, а через 1—2 тижні — самка. Інколи залітні самці намага­ються витіснити господаря гнізда. Вони дзьобають, скубуть один одного і під час бійки можуть навіть звалитися. Після зустрічі з самкою самець влаштовує шлюбні танки. Він потихеньку тупцює на мілководді, гордо вигинає шию і, закидаючи голову назад, гуч­но клацає дзьобом. Самка спочатку це спокійно спостерігає, а по­тім приєднується до його танцю. Самець, впіймавши поживу, від­дає її самці.

У гнізді буває 3—6 яєць, які близько п'яти тижнів висиджують по черзі самець і самка. Слабких, кволих пташенят батьки вики­дають з гнізда. Живляться чорногузи жабами, ящірками, комаха­ми, в тому числі сараною, молюсками, мишовидними гризунами тощо.

Осінній вирій починається наприкінці серпня. Летять птахи вдень на великій висоті, використовуючи повітряні течії. Зимують в Африці. Перед відльотом вони інколи проводять «чистку своїх рядів», забиваючи насмерть кволих птахів. Це послужило основою для розповідей про наявність «судів» у лелек, які «виносять» смертний вирок для птахів, що провинилися. Іноді з лелеками зв'язують повір'я про те, що, якщо господар хати зруйнує гніздо, лелека підпалює хату цього господаря. Ця легенда пов'язана з тим, що, влаштовуючи або ремонтуючи гнізда, лелеки часом при­носять в нього раніше спалені гілки, підібрані на місці вогнищ.

Оскільки діти роз­учують вірші, слухають казки, де персонажем є журавель, потріб­но під час розгляду ілюстрацій сформувати знання про цього ціка­вого птаха.

4.Ряд Голубоподібні об'єднує птахів середньої величини, різно­манітного, але неяскравого забарвлення. Голуби ведуть денний спосіб життя, більшість з них осілі. Всі голуби моногами і утворю­ють досить міцні пари. Пташенята гніздового типу вилуплюються голими і безпомічними і живляться так званим пташиним моло­ком — клітинами епітелію, що відшаровується від вола, з випотом лімфи. Пташенят що підросли, годують насінням, що розбухло у воді.

Найбільш поширений напівдикий свійський голуб, схожий на сизого голуба, зустрічається в усіх населених пунктах України. Саме його і доводиться найчастіше спостерігати з дошкільниками.

Весняне воркування і парування починається рано, наприкінці лютого. Гніздо влаштовують у будівлях людини самець і самка. Воно має вигляд неохайно складеної купки з гілок. Висиджують яйця обидва птахи протягом 17 днів. Пташенята живляться каш­коподібним виділенням, устромляючи свій дзьоб у широко розкри­ті роти дорослих птахів. Навесні цікаво спостерігати енергійне воркування самця, який приймає своєрідні пози, здійснює токові польоти. Голуби живляться насінням різних рослин — дикорослих і культурних, яке збирають на землі. В умовах міста птахи охоче поїдають крупу, розмочений у воді хліб тощо. Там, де цього птаха не переслідують, він стає довірливим, охоче розгулює по ділянці дитячого садка, по дворах.

5. Ряд Зозулеподібні. Це середні за розміром птахи з довгим хвостом, вузькими довгими крилами і великим ротом.

У світовій фауні налічується 146 видів зозуль, з яких більша половина будує примітивні гнізда, самі насиджують яйця і виво­дять пташенят. У решти зозуль спостерігається гніздовий парази­тизм. Саме до таких належить і наша зозуля звичайна.

Зозуля трохи більша за шпака, з темно-сірим або буро-рудува­тим у самок забарвленням, знизу забарвлення сірувато-біле з тем­ними поперечними смугами по білому череву.

Зозуля повертається з вирію у другій половині квітня. Спочат­ку прилітає самець, а через кілька днів і самка. Самець займає ту саму гніздову територію, на якій він вивівся. Перші два-три дні після прильоту він мовчить, а потім починає співати, приваблюю­чи самку. Пісня самця характерна: «Ку — ку». Кукуе самець, си­дячи на підвищенні у верхній частині крони, а у степовій місце­вості — на кущах. Під час співу самець опускає крила, піднімає і розпускає хвіст. Кукування можна слухати і вдень і вночі, але особливо інтенсивно птахи співають на ранкових та вечірніх зорях. На пісню самця скоро прилітає самка, якщо ж вона не підлетить, самець перелітає на деяку відстань і знову починає кукувати. Вслуховуючись у кукування зозулі, доцільно показати дітям зображення птаха і розповісти про нього.

Живе зозуля в найрізноманітніших деревних насадженнях, а на півдні — і в очеретяних плавнях. Найчастіше її можна зустріти там, де гніздиться багато співучих пташок. Шугаючим польотом над землею вона лякає маленьких пташок, які злітають з своїх гнізд, відкриваючи їх розташування. Тим часом зозуля зазирає у кожний куш, спускається на землю, відшукує гнізда потрібної їй пташки, щоб покласти туди своє яйце. Підкидають яйця зозулі по-різному. Якщо гніздо відкрите і досить міцне, вона сідає на гніздо і відкладає в нього яйце. Якщо ж гніздо міститься у щілині, дуплі, зозуля відкладає яйце на землю, а потім у дзьобі перено­сить його у гніздо. Звичайно яйце підкидається у гніздо з незакінченою кладкою. Побачивши зозулю коло свого гнізда, біль­шість горобиних пташок піднімають гомін, намагаючись відігнати її. На покладене в гніздо яйце пташки реагують по-різному: де­які покидають гнізда, деякі роблять нову підстилку і починають нову кладку. Більшість пташок просто викидає чуже яйце з гніз­да. Однак багато з них не помічають зозулиного яйця.

Першим в гнізді вилупляється зозуленя (на 12-й день), а на 12—14-й день інші пташки. Пташеня зозулі голе, воно більше від інших пташенят, росте дуже швидко, особливо в перші дні. На другий день після вилуплення у зозуленяти починає виявлятися рефлекс викидання — все, що є у гнізді, воно намагається вики­нути. Найбільш активно зозуленя поводить себе тоді, коли немає птахів-хазяїв, а його «брати і сестри» малорухливі, оскільки коли немає дорослих птахів, вони мерзнуть і ціпеніють.

На нижній частині спини зозуленяти є особливе заглиблення. Гола шкіра на цьому місці, а також на спині і на боках його тіла досить чутлива. Під час доторкування до них у зозуленяти відра­зу ж виявляється рефлекс викидання: воно широко розставляє ноги і, спираючись головою об дно гнізда, намагається підлізти під яйце або під пташеня. Коли йому це не вдається, зозуленя кількома штовхальними рухами пересуває жертву на спину. При­тримуючи на спині яйце або пташеня за допомогою крилець, зозу­леня тягнеться до стінки гнізда, піднімається на витягнутих ногах і, різко штовхаючи, викидає пташеня через край гнізда. Протягом З—4 днів зозуленя позбавляється від своїх «зведених» братів і сестер. На п'ятий день життя зозуленяти рефлекс викидання зга­сає і решта пташенят гине від голоду.

Усього у гнізді зозуленя проводить три тижні, але ще близько місяця птахи піклуються про нього, знаходять і годують, хоч інко­ли доводиться сідати на спину пташеняті, щоб дотягтися до нього дзьобом. Зозуля перестає кукувати, коли нікуди вже підкладати яйця.

Протягом сезону розмноження, який у зозуль розтягнутий і продовжується з кінця квітня до середини липня, кожна самка відкладає 20 яєць з інтервалом у 1—3 дні. Яйця зозулі порівняно з розміром птаха досить дрібні. Форма яєць і їх забарвлення над­звичайно різноманітні, але в цілому вони схожі на яйця хазяїв гнізда. Найчастіше самка зозулі підкидає яйця до тих птахів, в гнізді яких вона сама вивелася.

Про вдачу зозулі, її поведінку складено багато легенд, казок, байок. Насправді ж зозуля підкладає яйця в чужі гнізда зовсім не через легковажність. Це вироблене століттями пристосування пов'язане з особливостями її життя. Вона не може сама висиджу­вати пташенят, бо несе яйця не відразу, як інші птахи, а з інтер­валом в 1—3 дні. Період відкладання яєць у зозулі дуже трива­лий (з травня по серпень). У цей час вона встигає відкласти 20— 26 яєць. Оскільки розвиток зародка закінчується через 11 — 12 днів, неможливо було б і висиджувати кожне яйце і годувати пташеня одночасно.

Вільна ж від клопоту будування гнізда й насиджування яєць зозуля летить туди, де є багато шкідників лісу. За годину вона може з'їсти більше 100 гусениць. Зозуля — єдиний птах, що зни­щує    волохату    гусінь    шовкопрядів — надзвичайно    небезпечних шкідників лісу. Отруйні волоски гусені не завдають їй ніякої шко­ди, бо шлунок її періодично очищається від колючих волосків, від­ригуванням їх з шлунку разом з кутикулою. Для пташенят їжа, яку споживає зозуля, була б несприйнятливою. Крім волохатої гусені, зозуля споживає личинок пильщиків, хрущів, кобилок та інших досить шкідливих комах.

У вирій на зиму зозулі починають відлітати влітку поодинці, а далі вже летять невеликими зграйками. Спочатку відлітають старі птахи, а потім молоді, але незважаючи на те що відлітають уперше, вони безпомилково досягають Африки або Індії, де і зи­мують.

У дітей слід формувати правильне ставлення до цього корис­ного птаха.

6.Ряд Совоподібні об'єднує нічних хижих птахів, поширених майже повсюди, дошкільники зустрічаються з цими птахами най­частіше у казках, оповіданнях. В Україні нараховується 13 видів сов. Найбільш поширені з них пугач, сова вухата, сич хатній, сова болотяна. Інші види рідкісні або залітні.

Під час розгляду ілюстрацій треба звернути увагу дітей на те, що у всіх сов округла, досить велика голова, великі жовті очі, спрямовані вперед. Сова — єдиний птах, що може дивитися в од­ному напрямку обома очима одночасно. Пристосування до хижаць­кого способу життя — це короткий гачкуватий дзьоб, пальці з гост­рими зігнутими кігтями, м'яке оперення, яке дає змогу совам без­шумно літати. Своїми великими очима сови вночі бачать так, як інші птахи вдень. Дуже гострий у сов слух, за допомогою якого вони полюють уночі.

Сови — гніздові, переважно осілі птахи. Гніздяться в дуплах, на землі, в щілинах скель і будівель, в старих гніздах інших пта­хів (особливо ворон, граків). Пари створюють постійні.

Живляться сови здебільшого мишами, щурами, полівками, хов­рашками. А дрібні сови знищують ще велику кількість комах, се­ред яких є багато шкідливих.

Удень сови ховаються в дуплі, гущавині дерев, на горищах, а з настанням вечірніх сутінків вилітають на полювання. Сова зда­леку чує шарудіння миші і без промаху хапає здобич кігтями, якими проколює її і ковтає. Неперетравлені шерсть, пір'я і кістки сова відригує.

Сова вухата названа так за добре помітні пір'яні «вушка» чор­ного кольору з рудими облямівками. Вона трошки більша за воро­ну, має рудувате, рябе забарвлення. Поширена по всій Україні, де зустрічається в лісах, парках, лісосмугах тощо. Восени і взимку інколи збирається у зграї. Гнізда влаштовує у старих гніздах во­рон, граків і хижих птахів. Зрідка гніздиться в дуплах. Самка від­кладає 4—5 яєць на початку квітня і через чотири тижні почина­ють вилуплюватися пташенята. За рік вухата сова знищує багато гризунів, переважно мишей і полівок.

Отже, сови корисні птахи, яких треба охороняти. Розглядаючи з дітьми малюнки, читаючи про сов, слід формувати правильне ставлення до них.

8. Ряд Стрижоподібні, або Довгокрилі. Досить часто можна спо­стерігати стрижів чорних, яких ще називають серпокрильцями. Слід звернути увагу, що вони трохи більші за ластівок, а крила у них немов два серпи, звідси і назва — серпокрильці. Птахи дуже стрімко літають.  Швидкість польоту  може досягати   144  км/год.

Слід запропонувати дітям прислухатися до своєрідного свисту стрижів: «Ві — зза, ві — з — з — з — з»,— який добре чути під час їхнього стрімкого польоту.

Гнізда стрижі влаштовують під дахами, у щілинах високих будівель та скель. Для гнізда птахи ловлять у повітрі пір'я, сухі стеблини, волосся, тобто те, що піднімається вгору від вітру. Сам­ка відкладає 2—3 яйця, які висиджує 18 днів, годує її в цей час самець. Коли вилуплюються пташенята, батьки близько 300 разів на день приносять їм їжу. Стрижі виловлюють тільки літаючих комах, бо ходити по землі цей птах не може: усі чотири пальці його ніг спрямовані вперед.

Уже наприкінці серпня ці птахи збираються у вирій, а з пів­денних районів відлітають у вересні. Слід розповісти дітям, що серпокрильці знищують дуже багато мошок, комарів і цим прино­сять користь людині.

9.Ряд Дятлоподібні. Це середнього розміру птахи, більшість яких для влаштування гнізда видовбують дупла. Найбільш поширені в Україні великий строкатий дятел, чорна жовна, зелений дятел та крутиголовка.

Дятли досить доступні для спостереження під час яких до­шкільникам слід розповісти про цікаві пристосування дятла до способу життя на деревах. Для всіх дятлів характерний міцний, долотоподібний дзьоб, яким вони добувають з-під кори і навіть з деревини комах та їхніх личинок. Язик у дятлів надзвичайно дов­гий (8—14 см), змочений липкою слиною. Це найбільш чутливий орган дотику. Ним вони добувають з-під кори та деревини комах та їх личинок. Своєрідне розташування пальців, два з яких спря­мовані вперед і два назад, гострі кігті дозволяють птаху вправно лазити по деревах. При цьому вони спираються на цупкий хвіст. Літають неохоче, але швидко — то різко піднімаються, то ніби па­дають зі складеними крилами.

Живляться комахами та личинками короїдів, жуків-вусачів, які живуть під корою і в деревині. Оглядаючи і вистукуючи стов­бури, дятел, ніби лікар, дізнається, яке дерево пошкоджене, бо здорове відгукується дзвінко, а пошкоджене глухо. Виявивши по­живу, дятел ніби долотом пробиває кору пошкодженого дерева, знаходить і дістає липким язиком личинки. Поїдають птахи і різ­них комах, яких знаходять на деревах. Взимку живляться насін­ням ялин і сосен, створюючи так звані кузні.

Особливо активно дятли знищують шкідників під час годівлі пташенят, яким вони приносять їжу близько 300 разів на день. Гніздяться дятли в дуплах, які самі ж і видовбують. Дупла мають круглий вхідний отвір, відповідно до розміру птаха, і досить про­стору камеру нижче від отвору.

Улітку дятли перебувають у місцях гніздування, потім кочують по лісах і садах разом з іншими птахами у пошуках їжі.

Найбільш поширений у нас великий строкатий дятел. Слід при­вернути увагу дітей до гарного забарвлення птаха: зверху чорне з білими плямами на крилах, а знизу біле. Підхвістя і потилиця у самця і молодих птахів червоні. Навесні інколи можна почути різкий та гучний крик дятла і своєрідну трель — відлуння під час дуже частих і сильних ударів дзьобом по сухому гіллі. Це його шлюбна пісня.

Щороку дятел видовбує нове гніздо. В нього самка відкладає 5—6 яєць. Висиджують їх самець і самка близько двох тижнів, а потім понад три тижні годують пташенят виключно комахами. Сідаючи на стовбур дерева внизу, дятел стрибками по спіралі під­німається вгору, уважно оглядає кожну щілину в корі як на стов­бурі, так і на бокових гілках. Рано навесні дятел інколи продовбує на корі берез, клена чотирикутні дірочки, коли з них потече сік, п'є його. Ним ласують також білка та деякі комахи.

Спостерігаючи дятлів і розповідаючи дітям про лісового ліка­ря, вихователь повинен наголосити на тому, що птах не тільки зни­щує багато шкідників лісу, а й видовбує дупла, в яких оселяються інші комахоїдні пташки.