лекція_психологія пед_діяльності

Тема: Психологія особистості вихователя і закономірності педагогічної діяльності.

План теми

1. Морально-психологічні якості особистості вихователя дитячого садка.

2. Психологічні основи педагогічної майстерності.

 1. Праця вихователя дитячого садка складна і відповідальна. Навчити і виховати дитину-дошкільника важче, ніж дитину-школяра. Це зумовлюється віковими особливостями фізичного і ду­ховного розвитку дітей.

Щоб здійснювати виховання дітей, вихователь повинен мати підготовку з психології і педагогіки, анатомо-фізіологічних особ­ливостей дитячого віку, з мови і математики, природознавства, музики і малювання, ліплення, конструювання та пластичного мистецтва, з ручної праці. Здійснення всебічного гармонійного виховання потребує знань методик фізичного, розумового, мо­рального, естетичного і трудового виховання. Особливо важливо володіти методами навчання дітей мови, лічби, формування математичних понять, уявлень про суспільне життя людей і явища природи.

Специфікою діяльності працівників дошкільних установ є те, що вони у виховній і навчальній роботі з дітьми поєднують в собі материнську любов, тепло і чутливість з чітким плануванням навчання, виховання і розвитку дитини, передбаченими завдан­нями і програмою виховання в дитячому садку. Керування роз­витком дитини потребує від вихователя розумної вимогливості до дітей, великого педагогічного такту і вміння, щоб привчати дітей поступово оволодівати своїми мало ще стійкими, рухливими емо­ціями, що переважають над незрілим ще розумом.

Важливою стороною діяльності працівників дошкільних за­кладів, як і вчителів, є пропаганда педагогічних знань, культурно-освітня та інша громадська робота серед населення. Контакт з батьками, піднесення їхньої загальної і педагогічної культури сприяє більш успішному здійсненню завдань дошкільного вихо­вання дітей в сім'ї та дитячому садку. Праця вихователя дитячо­го садка складна і відповідальна, але вона приносить йому велике задоволення. Діти і батьки за любов до дітей виявляють до вихо­вателя глибоку повагу, щирість і любов. Глибоке задоволення і радість збуджують у педагога його виховні успіхи і розвиток ді­тей, особливо «важких» у вихованні. В кожній дитині вихователь бачить частку самого себе, своєї праці. Широкі контакти з бать­ками різних професій і культурно-освітніх рівнів поширюють його досвід, підносять творчі задуми. Ці особливості педагогічної діяльності надихають вихователя, спонукають до самоосвіти, до творчої діяльності.

Успіхи у вихованні дітей, як уже говорилося вище, залежать від умов, за яких воно відбувається, від загальної і фахової під­готовки вихователя. Але вирішальне значення в діяльності вихо­вателя мають його морально-психологічні якості, зокрема педаго­гічні схильності та здібності.

Схильність до педагогічної діяльності вихователя дітей до­шкільного віку є однією з важливіших передумов її успіху. Схильність до діяльності є однією з ознак психологічної го­товності людини до цієї діяльності. Схильність найтісніше взає­мопов'язана із здібностями. Вона є передумовою здібностей і їх виявленням. З усвідомленням мети і змісту діяльності та успіха­ми в праці схильність до діяльності міцнішає і розвивається.

Здібності — це сукупність індивідуальних психічних властиво­стей особистості, що роблять її здатною успішно виконувати ту або іншу діяльність. «Педагогічні здібності,— говорить Н. В. Кузьміна,— являють собою індивідуальні психологічні передумови успішності педагогічної діяльності,... педагогічні здібності одно­часно є індивідуальною формою відображення структури педаго­гічної діяльності» ². В їх структурі, говорить вона, виділяються 1) конструктивні здібності, тобто здатність проектувати особис­тість дитини, відбирати і композиційно будувати навчально-вихов­ний матеріал стосовно до вікових та індивідуальних особливостей дітей; 2) організаційні здібності, тобто здатність включать дітей в різні види діяльності, активізувати колектив, роблячи його ін­струментом впливу на кожного окремого учня, спрямовувати кож­ну дитину на досягнення завдань комуністичного виховання; 3) ко­мунікативні здібності, що виявляються у встановленні правильних стосунків з дітьми і перебудові їх у відповідності з розвитком дітей і їх вимогами до вчителя, вихователя. Ці загальні якості і сторони педагогічних здібностей своєрідно відбиваються в здіб­ностях вихователя дітей дошкільного віку.

Для вихователя особливо важливо передати дітям знання в дохідливій і зрозумілій формі. Сформувати у дитини-дошкільника правильні уявлення про суспільне життя і явища природи — складне і відповідальне завдання. Діти дошкільного віку допит­ливі. Вихователь повинец задовольняти їх запитання: «Що це?», «Чому?», щоб не знизити і далі розвивати їх допитливість як одну з важливіших основ пізнавальних інтересів дитини, треба зорієн­тувати дитину в багатстві явищ оточуючої дійсності. Задоволь­няючи запити дітей, вихователь адаптує знання до рівня розвитку і досвіду дитини.

Однією з важливіших сторін педагогічних здібностей вихова­теля є його здатність вплинути на дитину і переконати її. Впливовий вихователь примушує дитину стримувати себе, зосереджуватися на виконуваному завданні, приймати і засвоювати його поради, змінювати свою поведінку. Хоч діти-дошкільники легка піддаються впливові на них, проте властива їм навіюваність, емо­ційна рухливість, недостатній досвід і слабо розвинене самовла­дання часто нейтралізують впливовість вихователя. Впливовим стає той вихователь, який знає індивідуальні особливості дитини, помічає їх настрої і прагнення, орієнтується в життєвих ситуаціях і їх виховних особливостях, вміє швидко реагувати на настрої і прагнення дітей, емоційно збудити, здивувати дітей, викликати їх інтерес і зосередити їх увагу на змісті занять або виховних захо­дів. Похвала, лагідна порада, материнська теплота і чарівність є важливими засобами впливу на дітей.

Істотними передумовами впливовості вихователя є його психо­логічна спостережливість і контактність. Психологічна спостереж­ливість — це здатність помічати внутрішні стани дитини, її наст­рої і прагнення. Психологічно спостережливий вихователь бачить особливості сприймання процесів пам'яті, мислення на заняттях, помічає ступінь розуміння дитиною порад і зауважень, внутріш­ню сторону ігрової і творчої діяльності дитини під час малюван­ня, конструювання, ліплення, ставлення до вихователя, мотиви діяльності дитини.

Вплив на дитину не можливий без духовного контакту з нею — розумового і емоціонального. Контактність є характерологічною особливістю особистості, яка в своїй основі має врівноваженість і рухливість нервово-психічних процесів. Контактний вихователь здатний зрозуміти дитину і викликати у неї розуміння виховате­ля, взаємні співчутливість і допомогу, переживання успіхів і невдач. Ця особливість зближує вихователя і дітей емоціонально, а тому й підвищує його впливовість на дітей. Хоч діти й легко піддаються впливові старших, але особа, якій не властива емо­ціональна контактність, незважаючи на-свої знання і вміння, лишається для дітей духовно чужою.

Важливим засобом контактності вихователя є його здатність перевтілюватися — входити в стан дитини, ставити себе на її міс­це, переживати так, як переживає дитина.

Вирішальну роль в контакті вихователя з дітьми відіграють засоби спілкування — мова, міміка. Багата, чітка й барвиста мо­ва, виразні інтонації, вміння розповісти і показати так, щоб це вразило дитину.

Однією з важливіших особливостей педагогічних здібностей вихователя дитячого садка є творча уява. Вона необхідна йому не лише для того, щоб керувати творчими іграми, малюванням, розповідями, а й для власної педагогічної творчої діяльності — підготовка до свят, оздоблення приміщення, накреслення перспек­тивних ліній виховання окремих дітей і цілого колективу.

Діяльність вихователя дитячого садка потребує аналізуючої, мислительної діяльності. Щоб складні явища оточуючої дійсності зробити зрозумілими для дитини, необхідно буває вичленити в них їх структурні елементи, показати явище в дії, конкретизувати поняття. Разом з тим вихователь узагальнює — навчає дітей об'єднувати предмети і явища за їх спільними видовими і родови­ми ознаками. Щоб навчити дітей мислити—володіти доступними для них розумовими діями і операціями, розв'язувати задачі, доводити — вихователь повинен сам володіти цими особливостями мислення.

У педагогічній діяльності працівника дитячого садка важливе місце займають почуття і воля. Він користується своїми почут­тями як засобом виховного впливу на дітей. Здатність викликати у дітей позитивні емоції і почуття і разом з дітьми переживати допитливість, здивування від незвичайного в сприйнятому, радість від успіхів і сум від виховних невдач є профілюючою його здіб­ністю. Переживання дітей мають зворотну дію і викликають у вихователя різноманітні — позитивні і негативні почуття.

Почуття вихователя стають позитивною педагогічною силою тоді, коли він володіє ними. Володіючи своїми емоційними ста­нами, виявляючи їх у необхідній мірі і з потрібним тактом, педа­гог позитивно впливає на дітей, керує їх почуттями.

Вплив вихователя залежить від наявності у нього таких вольо­вих якостей, як ініціативність, дисціплінованість, самовладання, уміння переборювати труднощі і доводити справу до кінця.

У праці вихователя важливу роль відіграє його організацій­ний хист. Він виявляється у підготовці до занять і їх проведенні, в організації ігрової діяльності, організації екскурсій, виконанні трудових доручень, самообслуговуванні. Специфіка організацій­них заходів вихователя полягає у їх вимовному впливі на дітей— вони повинні викликати у них прагнення бути дружними і ди­сциплінованими при виконанні доручень, збудити у дітей ба­жання виконати запропоноване завдання, досягти передбачува­ного результату.

Вихователь повинен бути охайним, вимогливим до свого одя­гу;: до свого зовнішнього вигляду.

2. У всякій діяльності є звичайні працівники і майстри своєї справи. Майстром називають спеціаліста, який досяг високого ступеня знань і вмінь з свого фаху і дає продукцію відмінної якості. Про таких спеціалістів говорять: «роботу виконує з ве­ликою майстерністю», «справа боїться майстра», «у цій картині відчувається рука майстра». Кому не відомі видатні майстри — письменники, учителі, художники, працівники виробництва, спортсмени, артисти.

Щоб стати майстром, одних знань не досить. Потрібне ще й уміння високоякісно застосовувати свої знання на практиці. Майстром стає той, хто, здобувши знання і навички, не спиня­ється на досягнутому, а невтомно працює над собою, поповнює свої знання, вдосконалює свої фахові здібності і вміння.

Успіх навчання і виховання дітей також залежить від ступе­ня педагогічної майстерності педагога.

Психологічною основою педагогічної майстерності є духов­ний контакт вихователя з дітьми, його уміння розпізнавати на­строї і прагнення учнів, орієнтуватись в їх знаннях, в розумінні ними пояснень і домашніх завдань.

Педагогічна майстерність вихователя полягає в тому, що він своїми знаннями і любов'ю до своєї справи викликає у дітей допитливість, любов до знань, активність в ігровій діяльності і виконанні трудових доручень, дисциплінованість. Майстер-вихо-ватель вмілою організацією виховання дітей, творчим застосу­ванням ефективних методичних прийомів, своєю впливовістю, умінням пристосовувати складні знання до розумових можли­востей дітей досягає значного успіху у їх навчанні і вихованні.

Однією з основних передумов майстерності виховання є пе­дагогічний такт вихователя.

Педагогічний такт — це своєрідний цілеспрямований своєю формою і змістом контакт вихователя з дитиною або дитячим колективом, розрахований на позитивний вплив першого на останніх. Він має на меті вплинути на свідомість дитини так, щоб викликати у неї правильну оцінку своїх вчинків і прагнення поводити себе у відповідності з поставленими перед нею вимо­гами.

Диктується педагогічний такт виховними завданнями та ро­зумінням вихователя поведінки дитини і причин, що її виклика­ли. При цьому враховуються настрої, наміри та індивідуальні особливості дітей. Важливою стороною педагогічного такту є передбачення того, як дитина буде реагувати на виховні заходи. Якщо вихователь відчуває, як дитина поставиться до його вихов­них заходів — прийме їх, зверне на них увагу, чи буде заперечу­вати їх, то він вдасться до належного такту і відповідного спосо­бу своїх дій. Щоб вибрати належний такт по відношенню до ди­тини, вихователь повинен глибоко розуміти не тільки учня, а й , контролювати свої дії. К. Д. Ушинський пов'язував педагогічний такт з умінням вихователя аналізувати свої власні психічні стани. Розуміючи дитину і вміючи уявити самого себе на її місці, вихо­ватель знайде необхідну, правильну міру дії.

Щоб навчитися тактовно поводитися з учнями, потрібно вправляти себе у цьому. А. С. Макаренко говорив, що він відчув себе справжнім майстром лише тоді, коли опанував двадцятьма нюансами у поставі обличчя, голосу. Педагог повинен уміти керу­вати своїми почуттями і настроями, тобто, в разі потреби, пока­зати гнів або проявити майстерність у демонструванні «кращої душі» і разом бути щирим, не забувати, що вияв цих настроїв повинен мати педагогічний вплив.

Педагогічний такт слід міняти також і залежно від віку дітей. Дошкільники, зважаючи на характерні для них емоційність та ступінь їхнього уміння володіти собою, потребують більш ласка­вого тону, негайної реакції (похвали, осуду, ласки, стриманого ставлення). Міра дії повинна бути такою за своїм змістом і си­лою, щоб викликала не лише емоціональну реакцію — відповідь дитини, а й збуджувала усвідомлення дитиною свого вчинку і справедливість дій вихователя.

Застосовуючи ті або інші заходи, вихователь повинен більше вдаватися до заохочень, ніж покарань. Заохочування і довір'я до дитини збуджує у неї віру в свої сили. Але і тут треба мати міру. Надмірне заохочування і підкреслювання вмінь і здібно­стей дитини може викликати у неї самовпевненість і втрату скромності та самооцінки. Особливо обережними треба бути при застосуванні покарань. Не слід карати дітей у кожному випадку порушень ними дисципліни і норм поведінки. Діти часто не усві­домлюють своїх порушень. Але вихователь повинен реагувати на кожне порушення. Усвідомлення дитиною свого вчинку і відпо­відальності за нього скоріше можна досягти лагідним і тактов­ним зауваженням і поясненням дитині, як треба поводити себе за тих чи інших обставин. Якщо ж вихователь змушений вдатися до покарання, то тільки тоді, коли дитина навмисне порушує норми поведінки. В усіх випадках покарання повинно бути спра­ведливим. Негативність вчинку треба пояснювати дитині, а пока­рання мотивувати.

В педагогічній діяльності вихователя важливу, а то й вирі­шальну роль відіграють його уміння, навички, звички. Для май­стерності виховного впливу багато значить уміння проводити ігри, екскурсії, розповідати, малювати, ліпити, танцювати. Ви­ховні заходи повинні бути швидкими, вправними. При виконанні виховних заходів роздумування, як діяти, знижує їх ефектив­ність.

Істотну роль у педагогічній майстерності вихователя відіграє його інтерес до педагогічної діяльності, психологічна готовність до неї. Той, хто не любить дітей, майстром-вихователем стати не може. Такий педагог байдуже ставиться до невдач у своїй ви­ховній роботі, а з дітьми буде нещирий.

Але любов до дітей повинна бути розумною, без сентимен­тальності. Таких вихователів люблять і поважають діти, незва­жаючи на їхню вимогливість.

Джерела і передумови педагогічної майстерності треба мати на увазі і при виборі молоддю педагогічної професії і при підго­товці її до педагогічної діяльності.

font-size:14.0pt;mso-ansi-language:UK'>•       Психологічно слабкий вплив вихованець не усвідомлює, емоційно не переживає їх, він не викликає зміни його поведінки. Зазвичай такий вплив є наслідком недос­татнього врахування вихователем віку, статі, досягнуто­го вихованцями рівня особистісного розвитку, їхніх зна­чущих потреб і актуального психологічного стану.