2-Є, психологія, дві нові лекції законспектувати!

Тема: Психічний розвиток і формування особистості молодшого школяра

План

1.Загальна характеристика початкового періоду шкільного життя дитини.

2.Психологічна характеристика готовності та адаптації ди­тини до навчання у школі.

3.Розвиток пізнавальних процесів у молодших школярів.

1. Молодші школярі мають значні резерви розвитку. В цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання ор­ганізму. Закінчується морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль, що створює умови для здійснення цілеспрямо­ваної довільної поведінки, планування і виконання програм дій. Зростає рухливість нервових процесів, спостерігається більша ніж у дошкільників урівноваженість процесів збудження і гальму­вання, хоча процеси збудження переважають. Зростає функціональна роль другої сигнальної системи, слово набуває узагальненого значення. Істотно зростає фізична витривалість дитини, але вона носить відносний характер. Працездатність мо­лодших школярів різко падає через 25-30 хв. уроку.

Зі вступом дитини до школи змінюється її соціальна ситу­ація розвитку. Зміна соціальної ситуації розвитку, що відбу­вається в молодшому шкільному віці, та зміна провідного типу діяльності, - на думку Л.С.Виготського, - сприяє становленню якісно нових відносин між дитиною і класним колективом, між дитиною і дорослим, який його навчає. Певні відносини із до­рослими і ровесниками формуються на основі того, як учень на­вчається, виконує класні доручення, поводиться в сім^ї, з дорос­лими, із однолітками, виявляє або не виявляє готовність вико­нувати доручення інших людей. Отже, соціальна ситуація дити­ни залежить від рівня задоволення соціальних потреб школяра, які реалізуються в межах взаємодії "вчитель - учень" і "учень -учень".

Молодший шкільний вік - це період найбільш інтенсивного формування учбової діяльності. Все, що пов'язане з грою, для школяра стає менш значущим, ніж те, що пов'язане з учбовою діяльністю. Учбова діяльність стає провідним видом діяльності.

На основі учбової діяльності розвиваються основні новоу­творення молодшого шкільного віку: довільність психічних про­цесів, розвиток внутрішнього плану дій, рефлексія, мотив досяг­нення успіху.

В цілому молодший шкільний вік не має великих труд­нощів для роботи вчителя, але водночас треба пам'ятати, що са­ме в цьому віці закладаються основи моральної та емоційної спрямованості особистості, стилю поведінки і діяльності. Ос­новне протиріччя віку: моральний розвиток відстає від інтелек­туального.

2. Зі складного комплексу якостей, з яких складається го­товність дитини до школи, виділяється:

1. Фізична готовність.

2. Психологічна готовність:

а)       суб'єктивна (бажання йти до школи, готовність прийня­ти нову позицію школяра, прагнення до неї);

б)       об'єктивна:

—інтелектуальна (диференціація сприймання, розвине­ний пізнавальний інтерес, володіння розумовими опе­раціями, вміння виділити учбову задачу, наявність пев­ного словникового запасу, раціональний підхід до дійсності);

—моральна (знання норм поведінки, позитивне ставлен­ня до них, їх втілення у спілкуванні, наявність якостей, необхідних для спілкування);

—соціальна (потреба спілкуватися з дітьми, уміння підпорядковуватися інтересам дитячої групи);

—вольова (уміння підпорядковуватися меті, досягати вирішення задачі, спостерігати, слухати, запам'ятовува­ти, розвинута дисциплінованість, сформована елемен­тарна вольова дія).

Дуже складним для першокласника є період адаптації до школи. Найчастіше він триває від 4 до 7 тижнів. Основними при­чинами появи шкільної дезадаптації дитини можуть стати:

1. Сам процес навчання.

2. Особливості взаємин з учителем та однокласниками.

3. Особливості виховання в сім'ї.

4. Вроджені особливості центральної нервової системи, підвищена сензитивність.

Відповідно до цього, високому рівню адаптації дитини до школи сприяє: задоволеність спілкуванням із дорослими, демо­кратичний стиль спілкування вчителя, благополуччя дитини в групі, повна сім'я, високий рівень освіти батьків, врахування вчи­телем індивідуальних особливостей дитини.

3. Психічні процеси молодших школярів розвиваються інтен­сивно, але нерівномірно. Під впливом навчання починається пе­ребудова всіх пізнавальних процесів. Загальними характеристи­ками психічних процесів повинні стати довільність, продук­тивність і стійкість.

Домінуючою функцією в молодшому шкільному віці стає мислення. Здійснюється інтелектуалізація всіх психічних функцій. Формується нове безкорисне ставлення до знань, внутрішній план дій. Переважає наочно-образне мислення. На­вчання будується так, "що відбувається перехід від наочно-об­разного до словесно-логічного мислення. У школярів форму­ються наукові поняття. Розвиток дитячого інтелекту здійс­нюється за такими напрямками: засвоєння і активне викорис­тання мовлення як засобу мислення, поєднання і взаємозбага­чення всіх видів мислення, формування понять, уміння мисли­ти логічно.

Сприймання є широким і гострим, але мало диференційова­ним. Характерним для нього є яскрава емоційність. До закінчення молодшого шкільного віку сприймання стає більш скерованим, зростає роль організованого спостереження.

У цей період краще розвинута мимовільна увага, спрямова­на на все яскраве, нове, цікаве. Характерною особливістю є слабкість довільної уваги та її нестійкість.

З 6 до 14 років у дітей активно розвивається механічна пам'ять. Дещо відстає у своєму розвитку опосередкована, логічна пам'ять. Молодші школярі оволодівають логічними прийомами запам'ятовування. Пам'ять розвивається у напрямку посилення свідомого управління і збільшення обсягу смислової, словесно-логічної пам'яті.

Поступово удосконалюється відтворююча уява та розви­вається творча. Формується теоретичне ставлення до мови, мова стає виразною, інтенсивною. Розвивається письмове мовлення.

Відбувається розширення знань та удосконалення умінь і навичок дитини. До закінчення періоду в більшості дітей прояв­ляються як загальні, так і спеціальні здібності до різних видів діяльності, збільшуються індивідуальні відмінності між дітьми.

Тема: Психологічні особливості підліткового віку

План

1. Місце   підліткового   періоду   в   загальному   процесі індивідуального розвитку.

2. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка та її вплив на його психологічні особливості й поведінку.

3.  Розвиток пізнавальних процесів і спілкування.

1. Оцінка місця підліткового періоду в загальному процесі он­тогенезу ніколи не була однозначною.

А.Гезелл детально проаналізував кожен рік життя дитини:

10років - золотий вік, дитина врівноважена, легко сприй­має життя, довірлива, мало турбується про зовнішність.

11 років - починається перебудова організму, дитина стає імпульсивною, з'являється негативізм, бунт проти батьків.

12років - ставлення до світу стає більш позитивним, зрос­тає автономія підлітків від сім'ї, дітям притаманне розуміння, тер­пимість, почуття гумору.

13років - підліток стає більш інтровертованим, самокри­тичним і чутливим до критики, зростає вибірковість у дружбі.

14років - інтроверсія заміняється екстраверсією, зростає впевненість у собі, підліток експансивний, енергійний.

15років - розвивається дух незалежності, початок свідомо­го самовиховання.

16 років - емоційна врівноваженість, комунікативність, спрямування на майбутнє.

К.Левін розглядає підлітковий період як соціально-психо­логічне явище, зв'язує психічний розвиток особистості підлітка зі зміною його соціальної позиції. Поведінка підлітка визначається маргінальністю його положення. На шляху переходу із дитячого світу в дорослий, підліток не належить повністю ні до того, ні до іншого.

М.Мід вказує на те, що тип переходу від дитинства до до­рослості залежить від того, наскільки великий розрив існує у нор­мах і вимогах, які висуває певне суспільство до дитини і до дорос­лого. Існує залежність взаємин між поколіннями від темпів на­уково-технічного і суспільного розвитку.

Л.Виготський вважає, що становлення людини передбачає діалектичну взаємодію двох видів розвитку - натурального і соціального. Головним новоутворенням перехідного віку є те, що в драму розвитку вступає новий, якісно своєрідний чинник - осо­бистість самого підлітка. Соціальний розвиток, який призводить до утворення особистості, здобуває в самосвідомості опору для свого подальшого розвитку.

2. У підлітковому віці відбуваються кардинальні зміни організму дитини на шляху до біологічної зрілості. Ці зміни зумовлюються на­самперед статевим дозріванням. Статеве дозрівання впливає на появу почуття власної дорослості, появу інтересу до представ­ників протилежної статі, пробудження нових романтичних по­чуттів і переживань.

Активізація діяльності гіпофізу спричиняє інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток. Прискорюється ріст тіла в до­вжину. У дівчаток цей процес розпочинається з 11 років, що на 2 роки раніше, ніж у хлопчиків. У зв'язку з бажанням подобатися представникам протилежної статі, така різниця призводить до по­яви цілого комплексу переживань, особливо у хлопчиків.

Зміцнюється м'язово-скелетна система, зростає фізична си­ла. Але ріст хребта відстає від темпу росту тіла в довжину. Можна відмітити порушення пропорцій тіла. Простежується невідповідність розвитку серця, маси тіла і судинної системи. То­му часто порушується робота серця, спостерігається швидка втомлюваність. Здійснюється перебудова моторного апарату. Ча­сто втрачається гармонія в рухах, вміння володіти власним тілом. У підлітків може з'являтися протест проти таких змін зовнішності та формуватися гіпертрофований образ фізичного „Я".

Перебудова нейрогуморальних співвідношень стає основою загальної неврівноваженості підлітка, вразливості, роздратова­ності.

Соціальна ситуація розвитку в підлітковий період має принципові відмінності від ситуацій розвитку в дитинстві. Тепер уже інакше розставляються акценти між сім'єю, однолітками і школою. Головне місце серед мотивів позитивного ставлення до школи займає мотив спілкування з однолітками. Ці взаємини ста­ють основою внутрішнього інтересу підлітка. Інші мотиви розта­шовуються так: якість викладання предмету, прихильність до своєї школи. Відбувається подальша соціалізація „Я" особистості: усвідомлення своїх прав і обов'язків, прагнення завоювати статус дорослого. Підліток залучається до життя дорослих, вступає в різні громадські організації.

Провідний вид діяльності - інтимно-особистісне спілкування.

Основні новоутворення: почуття дорослості, потреба в самореалізації та суспільному визнанні, прагнення до самостверд­ження, самосвідомість набуває морального характеру, вміння підпорядковуватись нормам колективного життя.

Основні протиріччя: прагнення бути дорослим і, разом з тим, відсутність соціального досвіду; відмінності між фізичною і соціальною зрілістю підлітка.

3. У підлітковому віці продовжується інтелектуалізація всіх психічних процесів. Вчителі та батьки більше апелюють до розу­му дитини, ніж до почуттів. Продовжує інтенсивно розвиватися теоретичне мислення. Підліток уже вміє оперувати гіпотезами, розвиваються такі мислительні операції, як класифікація, ана­логія, узагальнення. Це дозволяє підлітку аналізувати абстрактні ідеї. Проявляється рефлексивний характер мислення. Саме за­вдяки інтенсивному інтелектуальному розвитку з'являється здатність до самоаналізу. Самостійність мислення проявляється в незалежності вибору способу поведінки, схильності до експери­ментування.

Активно засвоюються процеси запам'ятовування, ово­лодіння способами і прийомами учіння. Розвивається логічна пам'ять, у результаті чого вповільнюється розвиток механічної пам'яті. Процес запам'ятовування зводиться до встановлення логічних зв'язків усередині матеріалу.

Сприймання ускладнюється, інтенсивно формується на уроках геометрії та креслення. Розвивається післядовільна увага. Підліток здатний тривалий час утримувати увагу на певному об'єкті.

Зв'язок уяви з теоретичним мисленням сприяє розвитку творчості. Діти починають писати вірші, музику, створюють авіамоделі тощо. Уява в цей період обслуговує бурхливе емоційне життя підлітка. Активно розвивається читання, монологічне і пи­семне мовлення. Розвиваються комунікативні здібності учнів.

Сфера пізнавальних інтересів підлітків виходить за межі школи і перетворюється в сферу пізнавальної самодіяльності. Не­задоволеність собою стає джерелом активності та самоосвіти.

Ставлення до вчителів диференціюються. В свою чергу ставлення до навчального предмета залежить від ставлення до вчителя. Головне для підлітка на уроці - спілкування. Змен­шується зануреність у навчання. Зростають індивідуальні відмінності між дітьми.

Для підліткового віку характерним є пріоритет дитячої спільноти над дорослою. Спілкування з однолітками є провідним видом діяльності в цьому віці. У процесі спілкування засвоюють­ся норми моралі, соціальної поведінки, в ній створюються стосун­ки рівності всіх і поваги один до одного. Переорієнтація спілкування з дорослими на спілкування з ровесниками здійснюється тому, що це:

—важливий канал інформації для підлітків;

—специфічний вид міжособистісних відносин, у процесі яких підлітки здобувають навички соціальної взаємодії, формуються уміння підпорядковуватися колективній дисципліні, виробляються комунікативні навички;

—специфічний вид емоційного контакту, в процесі якого здійснюється взаємодопомога, переживається почуття солідарності

Для підлітка характерними є дві важливі протилежні потреби:

1)  потреба бути самому, потреба територіальної автономії (приватизація);

2)потреба приналежності до групи, бути в компанії, бути таким, як усі (афіліація).

Будь-який шкільний клас диференціюється на групи, зокрема:

1)  існує соціальний поділ;

2)складається особлива внутрішньошкільна і внутрішньо-класна ієрархія, заснована на офіційному статусі учнів;

З відбувається диференціація авторитетів, статусів на ос­нові неофіційних цінностей, прийнятих в учнівському се­редовищі.

Відповідно, у школярів зустрічається три різних види взаємин: зовнішні, ділові контакти; товариські взаємини, які сприяють взаємообміну знаннями, уміннями, навичками; дружні зв'язки, які дозволяють вирішувати певні питання емоційно-особистісного характеру. На перше місце виходять товариські відно­сини. Взаємини з ровесниками базуються на нормах рівноправ'я. В групах підлітків встановлюються відносини лідерства.

До закінчення підліткового віку з'являється потреба мати близького друга. У дівчаток потреба в дружніх відносинах виникає на півтора - два роки раніше, ніж у хлопчиків. Дівчата більш емоційні. Підлітки частіше вибирають друзів власного віку. У виз­наченні дружби переважають два мотиви - вимога взаємодопомо­ги і вірності та очікування співчуття і розуміння зі сторони друга.

Основна особливість підліткового віку - перебудова взаємин з дорослим, яка пов'язана з появою почуття дорослості.

Однією з основних потреб стає потреба у звільненні від контролю і опіки батьків, вчителів, старших. Це період емансипації дитини від батьків. Емансипація може бути емоційною, поведінковою, нормативною. Батьківський приклад вже не сприймається абсо­лютно і некритично, як у дитинстві.

Серед причин розбіжностей у поглядах між батьками і підлітками найбільш важливими є: різниця у досвіді дорослих і підлітків; відсутність чітких станів переходу від дитячої залеж­ності до дорослої незалежності та певних правил, які сприяють послабленню батьківської влади, що зумовлюється потребами підлітків у автономії.

Найкращі взаємини з батьками складаються, коли батьки дотримуються демократичного стилю виховання. Він характери­зується тим, що батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог і обговорюють їх з підлітками; влада батьків використовується ли­ше в міру необхідності; цінується як слухняність, так і неза­лежність; батьки встановлюють правила, але не вважають себе безгрішними; вони прислухаються до думки дитини, але не вихо­дять лише з його бажання.

Такі ж проблеми виникають у взаєминах підлітків з учите­лями. В деяких школах через зовнішність підлітків виникає дуже багато конфліктних ситуацій з учителями. У підлітків з'являється усвідомлене бажання подобатися протилежній статі, поводитися відповідно до власних вимог. Якщо вчитель робить зауваження підлітку з приводу його зовнішності в присутності дітей, то це призводить до конфліктної ситуації.

Ще одна проблема у спілкуванні з дорослим - це змістовий бар'єр. Він характеризується тим, що дитина ніби не чує, що гово­рить їй дорослий. Втрачається виховне значення слова. Щоб за­побігти утворенню змістового бар'єру не варто багаторазово по­вторювати одні й ті ж вимоги, на які підліток не реагує. Не­обхідно, щоб вимога відповідала внутрішній позиції учня. Підлітки виконують усі вимоги вчителя, які роблять їх у своїх очах більш самостійними.

Вчитель повинен перейти на новий стиль спілкування з підлітком, ставитись до нього як до дорослого, передати підлітку відповідальність за свої вчинки і надати свободу дій. Для цього

важливо встановити дружні взаємини з підлітком, будувати спілкування на основі взаємної поваги.