3-Є, дитяча психологія, остання лекція!

Тема . Психологічна готовність дитини до навчання в школі.

1. Проблема психологічної готовності дитини до школи.

2. Види психологічної готовності дитини до школи:

   а) функціональна;

   б) емоційна та мотиваційна;

   в) вольова;

   г) інтелектуальна;

   д) особистісна.

1. Вступ до школи – переломний момент в житті дитини, незалежно від того, в якому віці вона йде до першого класу; це перехід  до нового способу життя і умов діяльності, до нового положення в суспільстві, нових взаємостосунків з дорослими і однолітками.

Нове положення в суспільстві полягає в тому, що дитина не просто переходить з дитячого садка до школи, але й в тому, що її навчання стає обов‘язковою, суспільно значимою діяльністю. За результати свого навчання дитина несе відповідальність перед вчителем, школою, своєю сім‘єю. Тепер дитина підкорена системі суворих, однакових для всіх школярів правил.

Позиція школяра є суб‘єктивно важливою для дитини тим, що вона змінює її самооцінку – вона школяр. Дитина намагається якомога швидше розібратися в правилах поведінки, вони глибоко цікавлять її.

Педагог для дитини є не просто дорослий, який викликає чи не викликає симпатію. Перший вчитель – посередник знань, у функції якого входить передача досягнень культури, досвіду людства дитині. Саме особистість першого вчителя може стати прикладом для наслідування.

По – новому складаються стосунки з однолітками. Головним мірилом, який визначає положення дитини в групі однолітків, стає оцінка вчителя її поведінки, успіхів у навчанні. Дитина прагне ствердити себе серед інших дітей тепер не в грі, а в навчальній діяльності. Задача вчителя полягає в тому, щоб навчити кожну дитину вчитися – вчити себе.

Провідною діяльністю школяра є навчальна діяльність. Основна її мета – засвоєння знань. Але дитина повинна бути ще й правильно вихованою. Це друга за рахунком, а не за значенням, мета навчальної діяльності..

2. а) Організм дитини шестирічного віку інтенсивно розвивається. Функціональна готовність включає в себе готовність мозкових функцій. Так, дозрівання лобних ділянок  мозку – центр волі – відбувається на момент 7 років; завершується процес мієлінізації нервових волокон, що сприяє розмежуванню процесів збудження і гальмування, згладжуванню неконтрольованості емоцій.

Якщо дитина функціонально не є готовою до навчання в школі, то спостерігається підвищення хворобливості дитини, перевитрата енергії за рахунок здоров‘я. Так, вона прагне навчатися, а можливості не дозволяють, оскільки дитина швидко втомлюється.

Денна, тижнева, річна динаміка працездатності

Працездатність протягом дня	Перший урок – найпродуктивніший. На наступних уроках продуктивність і якість працездатності знижується. (тривалість уроку не більше 35 хв.)
Працездатність протягом навчального тижня	Найбільш продуктивні дні тижня – вівторок, середа; день найбільш низької працездатності – п‘ятниця.
Працездатність протягом навчального року	Здорові шестирічні діти, готові до навчання, дають продуктивні показники працездатності починаючи з 4 – 6 тижнів; у багатьох дітей цей період триває до 8 – 9 тижнів.

Б) Важливою стороною психологічної готовності до школи є достатній рівень емоційної готовності – передбачає психологічну захищеність дитини, реальне здорове емоційне ставлення до школи, до проблем в навчанні. Дитині треба дати реальну інформацію про школу та її функції. Переконати її в тому, що в школі вона буде отримувати нові знання, ставати освіченою, а не тільки «отримувати гарні оцінки». Бесіди про школу треба проводити вже в дитячому садку з дітьми з метою підготувати їх до майбутніх успіхів або можливих невдач, які виникають в школі. Дітям необхідно пояснити умовність і вузькість понять оцінки.

В) До вольової готовності входить довільність поведінки, психічних процесів, наявність вольових якостей особистості. Що стосується довільності пізнавальної активності, то вона хоч і починає формуватися в старшому дошкільному віці, до моменту вступу до школи ще не досягає певного розвитку: дитині важко тривалий час зберегти стійку довільну увагу, вчити значний за об‘ємом матеріал та інше. Сприяти підвищенню вольової готовності допоможе сюжетно – рольова гра, яка не зникає з повсякденної діяльності першокласника.

Г) До розумової (інтелектуальної) готовності входять знання про оточуючий світ – про предмети і їх властивості, про явища живої та неживої природи, про людей, працю, про норми поведінки. Особливе місце посідає оволодіння деякими спеціальними знаннями та навичками, які відносяться до власне шкільних , - грамотою, розв‘язанням арифметичних задач. У дитині мають бути в достатній мірі розвинуті всі психічні процеси, які сприятимуть успішному засвоєнню навчальної програми.

Д) Особистісна готовність – допомагає дитині увійти до колективу однолітків, знайти в ньому своє місце, включитися у спільну діяльність. Це суспільні мотиви поведінки, засвоєні дитиною правила поведінки по відношенню до інших людей, вміння встановлювати і підтримувати взаємостосунки з однолітками.

2-Є, основи природознавства, практичне "Зима"

Практичне заняття

Тема: Зимові явища в природі.

Мета: Закріпити знання про зимові явища в природі, сформувати вміння практично використовувати отриманий матеріал; творчо підходити до використання отриманої інформації для педагогічної практики; виховувати прагнення до свідомого засвоєння знань.

Забезпеченість заняття: інструкції до практичних занять.

Література: 1. Яришева Н.Ф. Основи природознавства: Природа України.-К.: Вища шк., 1995.-с. 304-315

Хід заняття

1. Назвіть характерні особливості зимових періодів.

2. Поясніть, чому рослини взимку не замерзають.

3. Поясніть, як проводять зиму риби?

4. Розкрийте особливості життєдіяльності зимуючих птахів взимку.

2-Є, основи природознавства, 2 нові лекції!

Тема:  Зима

Тип лекції: лекція-бесіда.

Мета : познайомити студентів з особливостями протікання зими, характерними змінами в природі;розширити та закріпити знання про зимові явища в житті тварин і рослин; виховувати професійну спрямованість.

                                             Література

1.  Яришева Н.Ф. Основи природознавства. Природа України.- К.: Вища шк.., 1995.-с.310-314

                                     Хід заняття

 І.  Організація початку заняття.

ІІ.  Активізація опорних знань

III. Викладання нового матеріалу.

                                      План теми

1. Календар природи та  особливості протікання зими; характерні зміни в природі.

2. Зимові явища в житті рослин.

3. Зимові явища в житті тварин.

IV.  Домашнє завдання: Яришева Н.Ф. Основи природознавства. Природа України.- К.: Вища шк.., 1995.-с.310-314; виписати загадки, вірші про зимові явища.

 V.  Заключна частина.

1. За календарем зима починається 1 грудня. Астрономічним по­чатком зими вважається 21 або 22 грудня — день зимового сон­цестояння. У цей час внаслідок відхилення осі землі від площини орбіти на північну півкулю потрапляє менше сонячної радіації. Приблизно 22—23 грудня встановлюється найдовша ніч і найкоротший день. Кінцем зими вважається день весняного рівноден­ня — 22 березня.

Фенологи вважають що зима настає із замерзанням водойм і встановленням міцного снігового покриву, а кінець її — з по­явою таловин. Зиму умовно поділяють на два періоди:

Перший період — м'яка зима— характеризується тим, що мо­рози й снігопади чергуються з відлигами (особливо наприкінці грудня і в першій половині січня).

Другий період — холодна зима — починається із середини січ­ня. В цей час помітно збільшуються дні, яскраво світить, але мало гріє сонце, стоять сильні морози.

Найхарактерніша ознака зими — випадання снігу. Сніжинки — шестикутні кристали льоду з променями, які утворилися з во­дяної пари. Величина й форма сніжинок залежить від вологості й температури повітря, через яке вони проходять. Якщо в нижніх шарах атмосфери повітря тепле, вони підтають, злипаються й утворюють пластівці (лапатий сніг).

За умов високої вологості повітря випадає сніжна крупа. В сильний мороз при ясному небі випадають кристали у вигляді голок.

Досить часто можна спостерігати з дітьми взимку іній і рідше паморозь. Чим вони відрізняються? Іній — це твердий білий шар, що утворюється з водяної пари при температурі нижче 0°С. Па­морозь — це льодяні кристали, що наростають з навітряного боку предметів: на гілках дерев, проводах. Паморозь осідає з повітря, насиченого вологою, при температурі нижче —15 °С. Кристалічна паморозь надзвичайно гарна, але легко осипається. Дивовижні візерунки на склі — це також льодяні кристали, які утворюються з водяної пари.

Часто в сильний мороз ми чуємо, як під ногами рипить сніг. Це ламаються сніжинки. Взимку небо найчастіше вкрите низьки­ми шаруватими хмарами. Ніколи не можна побачити легких куп­частих хмарок. Сильні вітри спричиняють завірюхи, утворюють намети. Тимчасові зниження температури, які спостерігаються в другій половині лютого — на початку березня, призводять до утво­рення ожеледі, снігової кори, або насту.

2.Зимові явища в житті рослин. Рослини взимку перебувають у стані глибокого спокою. Сніговий покрив має для них важливе значення. Сніг — поганий провідник тепла. Вкриваючи землю, мов килимом, він захищає рослини від переохолодження.

Насіння однорічних рослин, яке залишилося зимувати, має чудову здатність не замерзати навіть під час найбільшого морозу. Досліди, проведені із сухим насінням гарбузів, пшениці та інши­ми рослинами, показали, що вони переносять температуру рідкого кисню і навіть гелію (—263 °С).

У багаторічних рослин гинуть надземні частини, а живими ли­шаються кореневища, бульби, цибулини — підземні. Коріння де­яких рослин (кульбаби, цикорію) перед зимівлею скорочується, втягуючи під землю на 1—3 см кореневу шийку з бруньками від­новлення.

Інакше можуть боротися з холодом соковиті рослини, які не можуть сховатися від морозу, наприклад озимі культури. Готую­чись до зими, вони проходять так зване загартування. Насамперед у них відбувається складна фізіологічна перебудова клітини, нагромаджується багато цукру. Соки клітин густішають і не замер­зають при досить низьких температурах. Рослина припиняє ріст, ніби впадаючи у глибокий сон. Озимі культури добре загарто­вуються, якщо восени вдень стоять погожі сонячні дні, а вночі — невеликий морозець. Загартовані рослини нормально переносять найлютіші морози.

У наших лісах взимку можна побачити багато зелених рос­лин. Це — численні трав'янисті і напівкущові рослини: брусниця, грушанка, копитняк, верес та інші, які зеленіють під снігом. В од­них з них листя живе протягом року, в інших змінюється через кілька місяців, як у суниці, але всі вони зеленіють як влітку, так і взимку.

Стовбури й гілки дерев і кущів укриті корою. Протягом жит­тя дерева відкладається особлива коркова тканина, клітини якої досить швидко відмирають і наповнюються повітрям, а їх стінки просочуються речовиною — суберином. Коркова тканина майже в 20 разів гірше проводить тепло, ніж інші тканини рослин. Ось чо­му старі дерева з товстою корою, як у доброму кожусі, витримують без усякої шкоди для себе найлютіші морози. Найстійкішими органами, які формує рослина для перенесення морозу, є бруньки. Всі зимуючі бруньки з осені перебувають у стані спо­кою. Від холоду вони захищені товстими водонепроникними лус­ками, восковим нальотом, кількість вологи в них зменшується. В бруньках нагромаджується багато інгібіторів — спеціальних консервуючих речовин, які гальмують проростання, частина крох­малю перетворюється на цукор. З настанням морозів стан гли­бокого внутрішнього спокою зникає, і бруньки можуть пророста­ти, якщо їх перенести у сприятливі умови.

Відповідаючи на питання допитливих дошкільників, чому не замерзають рослини взимку, вихователь, крім доступної розповіді, може використати і деякі досліди. Розчинивши цукор у склянці з водою, можна поставити його на мороз поруч з склянкою чис­тої води і спостерігати, де вода швидше замерзне. Щоб довести значення снігового покриву для зимуючих рослин, склянки з во­дою ставлять під снігом і на поверхні.

У другій половині зими збільшується сонячне опромінювання і у багатьох дерев з'являється передвесняний «загар». Буруватий колір їх кори набуває червонуватого відтінку (верба, липа). За­кінчується період спокою у багатьох рослин.

Уже в січні біля верб можна побачити коричневі лусочки, а на гілках — сірі «котики». Поява їх у середині зими — одне з найці­кавіших явищ у житті нашої природи. Період спокою у верби триває до середини січня, після чого квіткові бруньки починають виявляти всі ознаки росту. Ковпачки їх тріскаються, розсувають­ся, а потім і зовсім опадають. Цей процес відбувається повільно й завершується повністю лише в березні.

«Котики» верби складені з квіток, щільно стиснутих одна з одною. їх лусочки одягнені волохатими білими війками, які роб­лять «котики» пухнастими. Ці війки, неначе шуба, вкривають пу­п'янки, даючи їм можливість без усякої шкоди переносити низькі температури. Якщо гілки з котиками верби взимку занести в кім­нату і поставити у воду, котики набухнуть і з-під лусочки витяг­нуться жовті тичинки — верба зацвіла.

3. Зимові явища в тваринному світі. Більшість безхребетних тва­рин зимують у стані анабіозу, тобто перебувають на межі між життям і смертю. Часом між віконними рамами можна показати дітям заціпенілих мух, комарів, золотоочок. Більшість метеликів зимує у стадії гусені, бо гусінь найбільш пристосована до пере­несення несприятливих умов. Під час прогулянок у зимовому саду можна побачити на гілках зимові кубла білана жилкуватого, золо­тогузки.

Під час відлиги в лісі можна побачити багато цікавого. Біля дерев і пеньків на снігу інколи трапляються маленькі чорні личинки невеличкого жука з родини м'якотілих. Це так звані снігові черви. Вони проводять зиму під корінням дерев і камінням. Коли вода починає затоплювати їх схованки, вони вилазять наверх. У відлигу на снігу часто з'являються маленькі безкрилі комахи, які не повзають, а стрибають. їх називають сніговими блохами. Живуть вони під снігом і живляться перегнилими частинами рос­лин.

У підводному царстві взимку тихо. Риби живуть біля дна, де завжди зберігається стала температура — не нижча від +4 °С. Маса води найбільша при цій же температурі. Більш холодна або тепла вода має меншу масу і спливає над шаром, температура якого +4 °С. У такій воді риби звичайно зимують, але при цьому часом виникає загроза їх життю від нестачі кисню. Крига, що вкриває товстим шаром поверхню ставків і річок, заважає при­пливу й розчиненню вільного кисню у воді, внаслідок чого трап­ляється замор риби. Рятуючи риб від замору, у льоду прорубують ополонки, вставляють у них снопи з очерету, соломи, щоб сприя­ти поповненню кисню. В Україні є риби, що у люті морози почу­вають себе чудово. Так, минь взимку відкладає ікру.

Земноводні і плазуни взимку перебувають у стані заціпеніння. У земляних нірках, де вони ховаються, температура не зазнає різ­ких коливань і не буває набагато нижча від 0 °С.

Зимівля птахів пов'язана з труднощами добування необхідної і більшої проти літа кількості поживи. Це зумовлюється як змен­шенням кількості їжі (зникнення багатьох комах, обсипання на­сіння, ягід), так і меншою можливістю добути її у зв'язку із змен­шенням світлової частини доби, наявністю снігового покриву, за­мерзанням більшості водойм.

Деякі з наших зимуючих птахів (горобці, галки, ворони, граки) тримаються поблизу житла людей і живляться різними відходами. У холодні дні вони сидять, настовбурчивши пір'я, а у відлигу ку­паються, влаштовують бійки.

Зерноїдні лісові птахи (снігурі, омелюхи) взимку блукають у пошуках корму. Омелюхи взимку живляться виключно ягодами, які ковтають цілими. М'якуш ягід перетравлюється в шлунку, а кісточки птах викидає. Заносячи на значну відстань насіння, омелюхи сприяють поширенню багатьох порід ягідних дерев і кущів.

Зовсім інакше їдять ягоди горобини снігурі. Вони викидають м'якуш, а споживають кісточки. За залишками ягід можна впізна­ти, хто гостював на горобині.

Озброєні міцним дзьобом дятли добувають комах з-під кори або довбають ялинові чи соснові шишки. На пеньку або в розга­луженні гілок дятел влаштовує «кузню», в якій закріплює шишки. Роздовбуючи їх, він виймає насіння, яким живиться. Часто біля «кузні» дятла підгодовуються дрібні пташки — синиці, чечітки.

Осілі птахи — тетеруки, глухарі, куріпки — взимку переміщу­ються по угіддях.

Шишкарі взимку виводять пташенят. Така особливість пов'я­зана з тим, що у зимовий час вони не мають нестачі в кормі — насінні хвойних дерев. А навесні, коли вилітають молоді пташенята насіння легко добувати з шишок, які розкриваються.

Взимку під час ожеледі маленьким пташкам важко добути корм і вони часто гинуть від голоду і холоду. Великі птахи — тетеруки, куріпки інколи стають жертвами сніжного полону. Хо­ваючись від холоду, вони зариваються на ніч у сніг. Якщо утво­рюється міцний наст, вони не можуть вибратися з-під нього й знесилені гинуть.

Багато звірів узимку ведуть діяльний спосіб життя. У сніговій товщі роблять численні галереї миші. Тут вони ховаються від морозу й пернатих хижаків. До молодих сходів озимини добираю­ться полівки. Ці гризуни так добре почувають себе взимку, що у товщі снігу споруджують теплі гнізда.

Хоч як затишно у снігових нірках, однак і тут гризунам за­грожують вороги. У сніжних галереях переслідує мишей, полівок хижа ласка. Вздовж річок і річечок полює на гризунів горностай. Маленькі землерийки забираються у підсніжні кубла полівок, у стіжки сіна й нападають на мишей, які часом у 2—3 рази більші за них. Гризуни, що мешкають у товщі снігу, дуже бояться холоду. Коли їм доводиться, рятуючись від переслідування, морозного дня вибігти на відкрите повітря, вони швидко гинуть.

Білки у великий мороз майже не залишають своїх гнізд, коли ж морози невеликі — вони активно рухаються, відшукують свої запаси — горіхи, жолуді, насіння хвойних.

Лисиця, вбравшись узимку в пухнасте руде хутро, виходить ввечері на полювання, добуваючи найчастіше дрібних гризунів — мишей і полівок, але при нагоді не обминає птахів і зайців. Свої­ми досконалими органами чуття лисиця добре відчуває під снігом мишу і, миттю зарившись у сніг, добуває собі поживу.

Голодні вовчі зграї блукають полями, заходять у села, щоб поживитися худобою або свійською птицею. Наприкінці січня у вовків починаються шлюбні ігри. У ведмедиці у барлозі наро­джуються малята.

У листяних лісах взимку трапляються лосі, козулі, дикі каба­ни. Від морозів їх захищає густе хутро і запас жиру. Живляться вони здебільшого гілками дерев — осик, травою. Дикі кабани до­бувають з-під снігу бульби, кореневища, жолуді.

2-Є, психологія, дві нові лекції законспектувати!

Тема: Психічний розвиток і формування особистості молодшого школяра

План

1.Загальна характеристика початкового періоду шкільного життя дитини.

2.Психологічна характеристика готовності та адаптації ди­тини до навчання у школі.

3.Розвиток пізнавальних процесів у молодших школярів.

1. Молодші школярі мають значні резерви розвитку. В цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання ор­ганізму. Закінчується морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль, що створює умови для здійснення цілеспрямо­ваної довільної поведінки, планування і виконання програм дій. Зростає рухливість нервових процесів, спостерігається більша ніж у дошкільників урівноваженість процесів збудження і гальму­вання, хоча процеси збудження переважають. Зростає функціональна роль другої сигнальної системи, слово набуває узагальненого значення. Істотно зростає фізична витривалість дитини, але вона носить відносний характер. Працездатність мо­лодших школярів різко падає через 25-30 хв. уроку.

Зі вступом дитини до школи змінюється її соціальна ситу­ація розвитку. Зміна соціальної ситуації розвитку, що відбу­вається в молодшому шкільному віці, та зміна провідного типу діяльності, - на думку Л.С.Виготського, - сприяє становленню якісно нових відносин між дитиною і класним колективом, між дитиною і дорослим, який його навчає. Певні відносини із до­рослими і ровесниками формуються на основі того, як учень на­вчається, виконує класні доручення, поводиться в сім^ї, з дорос­лими, із однолітками, виявляє або не виявляє готовність вико­нувати доручення інших людей. Отже, соціальна ситуація дити­ни залежить від рівня задоволення соціальних потреб школяра, які реалізуються в межах взаємодії "вчитель - учень" і "учень -учень".

Молодший шкільний вік - це період найбільш інтенсивного формування учбової діяльності. Все, що пов'язане з грою, для школяра стає менш значущим, ніж те, що пов'язане з учбовою діяльністю. Учбова діяльність стає провідним видом діяльності.

На основі учбової діяльності розвиваються основні новоу­творення молодшого шкільного віку: довільність психічних про­цесів, розвиток внутрішнього плану дій, рефлексія, мотив досяг­нення успіху.

В цілому молодший шкільний вік не має великих труд­нощів для роботи вчителя, але водночас треба пам'ятати, що са­ме в цьому віці закладаються основи моральної та емоційної спрямованості особистості, стилю поведінки і діяльності. Ос­новне протиріччя віку: моральний розвиток відстає від інтелек­туального.

2. Зі складного комплексу якостей, з яких складається го­товність дитини до школи, виділяється:

1. Фізична готовність.

2. Психологічна готовність:

а)       суб'єктивна (бажання йти до школи, готовність прийня­ти нову позицію школяра, прагнення до неї);

б)       об'єктивна:

—інтелектуальна (диференціація сприймання, розвине­ний пізнавальний інтерес, володіння розумовими опе­раціями, вміння виділити учбову задачу, наявність пев­ного словникового запасу, раціональний підхід до дійсності);

—моральна (знання норм поведінки, позитивне ставлен­ня до них, їх втілення у спілкуванні, наявність якостей, необхідних для спілкування);

—соціальна (потреба спілкуватися з дітьми, уміння підпорядковуватися інтересам дитячої групи);

—вольова (уміння підпорядковуватися меті, досягати вирішення задачі, спостерігати, слухати, запам'ятовува­ти, розвинута дисциплінованість, сформована елемен­тарна вольова дія).

Дуже складним для першокласника є період адаптації до школи. Найчастіше він триває від 4 до 7 тижнів. Основними при­чинами появи шкільної дезадаптації дитини можуть стати:

1. Сам процес навчання.

2. Особливості взаємин з учителем та однокласниками.

3. Особливості виховання в сім'ї.

4. Вроджені особливості центральної нервової системи, підвищена сензитивність.

Відповідно до цього, високому рівню адаптації дитини до школи сприяє: задоволеність спілкуванням із дорослими, демо­кратичний стиль спілкування вчителя, благополуччя дитини в групі, повна сім'я, високий рівень освіти батьків, врахування вчи­телем індивідуальних особливостей дитини.

3. Психічні процеси молодших школярів розвиваються інтен­сивно, але нерівномірно. Під впливом навчання починається пе­ребудова всіх пізнавальних процесів. Загальними характеристи­ками психічних процесів повинні стати довільність, продук­тивність і стійкість.

Домінуючою функцією в молодшому шкільному віці стає мислення. Здійснюється інтелектуалізація всіх психічних функцій. Формується нове безкорисне ставлення до знань, внутрішній план дій. Переважає наочно-образне мислення. На­вчання будується так, "що відбувається перехід від наочно-об­разного до словесно-логічного мислення. У школярів форму­ються наукові поняття. Розвиток дитячого інтелекту здійс­нюється за такими напрямками: засвоєння і активне викорис­тання мовлення як засобу мислення, поєднання і взаємозбага­чення всіх видів мислення, формування понять, уміння мисли­ти логічно.

Сприймання є широким і гострим, але мало диференційова­ним. Характерним для нього є яскрава емоційність. До закінчення молодшого шкільного віку сприймання стає більш скерованим, зростає роль організованого спостереження.

У цей період краще розвинута мимовільна увага, спрямова­на на все яскраве, нове, цікаве. Характерною особливістю є слабкість довільної уваги та її нестійкість.

З 6 до 14 років у дітей активно розвивається механічна пам'ять. Дещо відстає у своєму розвитку опосередкована, логічна пам'ять. Молодші школярі оволодівають логічними прийомами запам'ятовування. Пам'ять розвивається у напрямку посилення свідомого управління і збільшення обсягу смислової, словесно-логічної пам'яті.

Поступово удосконалюється відтворююча уява та розви­вається творча. Формується теоретичне ставлення до мови, мова стає виразною, інтенсивною. Розвивається письмове мовлення.

Відбувається розширення знань та удосконалення умінь і навичок дитини. До закінчення періоду в більшості дітей прояв­ляються як загальні, так і спеціальні здібності до різних видів діяльності, збільшуються індивідуальні відмінності між дітьми.

Тема: Психологічні особливості підліткового віку

План

1. Місце   підліткового   періоду   в   загальному   процесі індивідуального розвитку.

2. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка та її вплив на його психологічні особливості й поведінку.

3.  Розвиток пізнавальних процесів і спілкування.

1. Оцінка місця підліткового періоду в загальному процесі он­тогенезу ніколи не була однозначною.

А.Гезелл детально проаналізував кожен рік життя дитини:

10років - золотий вік, дитина врівноважена, легко сприй­має життя, довірлива, мало турбується про зовнішність.

11 років - починається перебудова організму, дитина стає імпульсивною, з'являється негативізм, бунт проти батьків.

12років - ставлення до світу стає більш позитивним, зрос­тає автономія підлітків від сім'ї, дітям притаманне розуміння, тер­пимість, почуття гумору.

13років - підліток стає більш інтровертованим, самокри­тичним і чутливим до критики, зростає вибірковість у дружбі.

14років - інтроверсія заміняється екстраверсією, зростає впевненість у собі, підліток експансивний, енергійний.

15років - розвивається дух незалежності, початок свідомо­го самовиховання.

16 років - емоційна врівноваженість, комунікативність, спрямування на майбутнє.

К.Левін розглядає підлітковий період як соціально-психо­логічне явище, зв'язує психічний розвиток особистості підлітка зі зміною його соціальної позиції. Поведінка підлітка визначається маргінальністю його положення. На шляху переходу із дитячого світу в дорослий, підліток не належить повністю ні до того, ні до іншого.

М.Мід вказує на те, що тип переходу від дитинства до до­рослості залежить від того, наскільки великий розрив існує у нор­мах і вимогах, які висуває певне суспільство до дитини і до дорос­лого. Існує залежність взаємин між поколіннями від темпів на­уково-технічного і суспільного розвитку.

Л.Виготський вважає, що становлення людини передбачає діалектичну взаємодію двох видів розвитку - натурального і соціального. Головним новоутворенням перехідного віку є те, що в драму розвитку вступає новий, якісно своєрідний чинник - осо­бистість самого підлітка. Соціальний розвиток, який призводить до утворення особистості, здобуває в самосвідомості опору для свого подальшого розвитку.

2. У підлітковому віці відбуваються кардинальні зміни організму дитини на шляху до біологічної зрілості. Ці зміни зумовлюються на­самперед статевим дозріванням. Статеве дозрівання впливає на появу почуття власної дорослості, появу інтересу до представ­ників протилежної статі, пробудження нових романтичних по­чуттів і переживань.

Активізація діяльності гіпофізу спричиняє інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток. Прискорюється ріст тіла в до­вжину. У дівчаток цей процес розпочинається з 11 років, що на 2 роки раніше, ніж у хлопчиків. У зв'язку з бажанням подобатися представникам протилежної статі, така різниця призводить до по­яви цілого комплексу переживань, особливо у хлопчиків.

Зміцнюється м'язово-скелетна система, зростає фізична си­ла. Але ріст хребта відстає від темпу росту тіла в довжину. Можна відмітити порушення пропорцій тіла. Простежується невідповідність розвитку серця, маси тіла і судинної системи. То­му часто порушується робота серця, спостерігається швидка втомлюваність. Здійснюється перебудова моторного апарату. Ча­сто втрачається гармонія в рухах, вміння володіти власним тілом. У підлітків може з'являтися протест проти таких змін зовнішності та формуватися гіпертрофований образ фізичного „Я".

Перебудова нейрогуморальних співвідношень стає основою загальної неврівноваженості підлітка, вразливості, роздратова­ності.

Соціальна ситуація розвитку в підлітковий період має принципові відмінності від ситуацій розвитку в дитинстві. Тепер уже інакше розставляються акценти між сім'єю, однолітками і школою. Головне місце серед мотивів позитивного ставлення до школи займає мотив спілкування з однолітками. Ці взаємини ста­ють основою внутрішнього інтересу підлітка. Інші мотиви розта­шовуються так: якість викладання предмету, прихильність до своєї школи. Відбувається подальша соціалізація „Я" особистості: усвідомлення своїх прав і обов'язків, прагнення завоювати статус дорослого. Підліток залучається до життя дорослих, вступає в різні громадські організації.

Провідний вид діяльності - інтимно-особистісне спілкування.

Основні новоутворення: почуття дорослості, потреба в самореалізації та суспільному визнанні, прагнення до самостверд­ження, самосвідомість набуває морального характеру, вміння підпорядковуватись нормам колективного життя.

Основні протиріччя: прагнення бути дорослим і, разом з тим, відсутність соціального досвіду; відмінності між фізичною і соціальною зрілістю підлітка.

3. У підлітковому віці продовжується інтелектуалізація всіх психічних процесів. Вчителі та батьки більше апелюють до розу­му дитини, ніж до почуттів. Продовжує інтенсивно розвиватися теоретичне мислення. Підліток уже вміє оперувати гіпотезами, розвиваються такі мислительні операції, як класифікація, ана­логія, узагальнення. Це дозволяє підлітку аналізувати абстрактні ідеї. Проявляється рефлексивний характер мислення. Саме за­вдяки інтенсивному інтелектуальному розвитку з'являється здатність до самоаналізу. Самостійність мислення проявляється в незалежності вибору способу поведінки, схильності до експери­ментування.

Активно засвоюються процеси запам'ятовування, ово­лодіння способами і прийомами учіння. Розвивається логічна пам'ять, у результаті чого вповільнюється розвиток механічної пам'яті. Процес запам'ятовування зводиться до встановлення логічних зв'язків усередині матеріалу.

Сприймання ускладнюється, інтенсивно формується на уроках геометрії та креслення. Розвивається післядовільна увага. Підліток здатний тривалий час утримувати увагу на певному об'єкті.

Зв'язок уяви з теоретичним мисленням сприяє розвитку творчості. Діти починають писати вірші, музику, створюють авіамоделі тощо. Уява в цей період обслуговує бурхливе емоційне життя підлітка. Активно розвивається читання, монологічне і пи­семне мовлення. Розвиваються комунікативні здібності учнів.

Сфера пізнавальних інтересів підлітків виходить за межі школи і перетворюється в сферу пізнавальної самодіяльності. Не­задоволеність собою стає джерелом активності та самоосвіти.

Ставлення до вчителів диференціюються. В свою чергу ставлення до навчального предмета залежить від ставлення до вчителя. Головне для підлітка на уроці - спілкування. Змен­шується зануреність у навчання. Зростають індивідуальні відмінності між дітьми.

Для підліткового віку характерним є пріоритет дитячої спільноти над дорослою. Спілкування з однолітками є провідним видом діяльності в цьому віці. У процесі спілкування засвоюють­ся норми моралі, соціальної поведінки, в ній створюються стосун­ки рівності всіх і поваги один до одного. Переорієнтація спілкування з дорослими на спілкування з ровесниками здійснюється тому, що це:

—важливий канал інформації для підлітків;

—специфічний вид міжособистісних відносин, у процесі яких підлітки здобувають навички соціальної взаємодії, формуються уміння підпорядковуватися колективній дисципліні, виробляються комунікативні навички;

—специфічний вид емоційного контакту, в процесі якого здійснюється взаємодопомога, переживається почуття солідарності

Для підлітка характерними є дві важливі протилежні потреби:

1)  потреба бути самому, потреба територіальної автономії (приватизація);

2)потреба приналежності до групи, бути в компанії, бути таким, як усі (афіліація).

Будь-який шкільний клас диференціюється на групи, зокрема:

1)  існує соціальний поділ;

2)складається особлива внутрішньошкільна і внутрішньо-класна ієрархія, заснована на офіційному статусі учнів;

З відбувається диференціація авторитетів, статусів на ос­нові неофіційних цінностей, прийнятих в учнівському се­редовищі.

Відповідно, у школярів зустрічається три різних види взаємин: зовнішні, ділові контакти; товариські взаємини, які сприяють взаємообміну знаннями, уміннями, навичками; дружні зв'язки, які дозволяють вирішувати певні питання емоційно-особистісного характеру. На перше місце виходять товариські відно­сини. Взаємини з ровесниками базуються на нормах рівноправ'я. В групах підлітків встановлюються відносини лідерства.

До закінчення підліткового віку з'являється потреба мати близького друга. У дівчаток потреба в дружніх відносинах виникає на півтора - два роки раніше, ніж у хлопчиків. Дівчата більш емоційні. Підлітки частіше вибирають друзів власного віку. У виз­наченні дружби переважають два мотиви - вимога взаємодопомо­ги і вірності та очікування співчуття і розуміння зі сторони друга.

Основна особливість підліткового віку - перебудова взаємин з дорослим, яка пов'язана з появою почуття дорослості.

Однією з основних потреб стає потреба у звільненні від контролю і опіки батьків, вчителів, старших. Це період емансипації дитини від батьків. Емансипація може бути емоційною, поведінковою, нормативною. Батьківський приклад вже не сприймається абсо­лютно і некритично, як у дитинстві.

Серед причин розбіжностей у поглядах між батьками і підлітками найбільш важливими є: різниця у досвіді дорослих і підлітків; відсутність чітких станів переходу від дитячої залеж­ності до дорослої незалежності та певних правил, які сприяють послабленню батьківської влади, що зумовлюється потребами підлітків у автономії.

Найкращі взаємини з батьками складаються, коли батьки дотримуються демократичного стилю виховання. Він характери­зується тим, що батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог і обговорюють їх з підлітками; влада батьків використовується ли­ше в міру необхідності; цінується як слухняність, так і неза­лежність; батьки встановлюють правила, але не вважають себе безгрішними; вони прислухаються до думки дитини, але не вихо­дять лише з його бажання.

Такі ж проблеми виникають у взаєминах підлітків з учите­лями. В деяких школах через зовнішність підлітків виникає дуже багато конфліктних ситуацій з учителями. У підлітків з'являється усвідомлене бажання подобатися протилежній статі, поводитися відповідно до власних вимог. Якщо вчитель робить зауваження підлітку з приводу його зовнішності в присутності дітей, то це призводить до конфліктної ситуації.

Ще одна проблема у спілкуванні з дорослим - це змістовий бар'єр. Він характеризується тим, що дитина ніби не чує, що гово­рить їй дорослий. Втрачається виховне значення слова. Щоб за­побігти утворенню змістового бар'єру не варто багаторазово по­вторювати одні й ті ж вимоги, на які підліток не реагує. Не­обхідно, щоб вимога відповідала внутрішній позиції учня. Підлітки виконують усі вимоги вчителя, які роблять їх у своїх очах більш самостійними.

Вчитель повинен перейти на новий стиль спілкування з підлітком, ставитись до нього як до дорослого, передати підлітку відповідальність за свої вчинки і надати свободу дій. Для цього

важливо встановити дружні взаємини з підлітком, будувати спілкування на основі взаємної поваги.