Тема  Поняття про здібності.

Тип лекції: комбінована.

Мета : розкрити сутність поняття здібності, значення відповідної діяльності для їх виявлення і формування; вказати взаємозв'язок здібностей зі знаннями, уміннями, навичками; дати знання про задатки та нахили; познайомити з основними умовами, від яких залежить рівень розвитку здібностей.

                                             Література.

1.  Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія. – К., 2000. – с. 230-232.

12.  Крутецкий В. А. Психология. – М., 1986. – с. 361-369.

                                     Хід заняття.

 І.  Організація початку заняття.

ІІ.  Актуалізація опорних знань студентів.

ІІІ. Викладення нового матеріалу.

                                      План теми

   1.  Поняття про здібності. Здібності та діяльність.

   2.  Природні передумови розвитку здібностей.

 

ІІІ.    Домашнє завдання: Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія. – К., 2000. – с. 230-232.

 ІV.  Заключна частина.

1. Серед істотних властивостей людини є її здібності. Здібності та діяльність, особливо праця, органічно взаємопов'язані. Людські здібності виникли й розвинулись у процесі праці. І в діяльності, у праці вони й виявляються. Здібності як рушійна сила відіграли про­відну роль у розвитку науки і техніки, створенні матеріальних і ду­ховних багатств, суспільному прогресі.

Із розвитком праці та суспільного життя людські здібності розви­валися, змінювалися за змістом і структурою, виникли й розвинулися загальні та спеціальні здібності.

Здібності — це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що вияв­ляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяль­ності і є необхідною умовою її успіху.

Кожна людина здібна до певного виду діяльності. Поза діяльністю цю властивість людини не можна розпізнати, описати та охарактери­зувати. Тому ми й складаємо думку про здібності людини за її робо­тою та результатами діяльності.

Характеризуючи здібності людини, ми робимо висновки про них з погляду вимог, які висуває до людини навчальна, виробнича, на­укова та будь-яка інша діяльність, оцінюємо її як активного діяча, творця матеріальних і духовних цінностей. Ця характеристика містить і оцінку учня, який готується до майбутньої трудової, творчої діяль­ності, засвоюючи людські надбання в певній галузі знання.

Успіх виконання людиною тих чи інших дій залежить, безперечно, не тільки від здібностей, а й від інших якостей. Наприклад, двоє друзів вступають до інституту. Один витримує іспити, інший зазнає невдачі. Чи свідчить це про те, що один з них більш здібний? На це запитання не можна відповісти, якщо не буде з'ясовано, скільки часу витратив на підготовку кожен з них. Таким чином, лише фактом успіху, здобуттям знань здібності не визначаються.

Кожна здібність людини — це її складна властивість, внутрішня можливість відповідати вимогам, які ставить перед нею діяльність, і спирається на низку інших властивостей, до яких насамперед нале­жать життєвий досвід людини, здобуті нею знання, вміння та навички.

Відомо, що чим багатший життєвий досвід, тим легше людині до­сягати успіху в діяльності. Досвідчена людина, озброєна науковими знаннями, ширше і глибше усвідомлює завдання, які суспільство ста­вить перед нею, і успішніше їх розв'язує, ніж людина, яка не володіє та­кими знаннями.

Істотну роль при цьому відіграє не тільки наявність самих знань, а й уміння користуватися ними, застосовувати їх для розв'язання но­вих навчальних, практичних, наукових та інших завдань. Тому не мож­на розглядати здібності людини як властивості, що існують незалеж­но від її знань, умінь і навичок.

Здібності людини спираються на наявні у неї знання, вміння та на­вички, на системи тимчасових нервових зв'язків, що є засадовими сто­совно них, вони формуються й розвиваються у процесі набування лю­диною нових знань, умінь і навичок.

Проте це не означає, що здібності людини зводяться до її вмінь, знань і навичок. Якби це було так, то за відповіддю біля дошки чи за вдало виконаною роботою ми робили б остаточний висновок про здібності людини. А насправді, як свідчать дані спеціальних психо­логічних досліджень, можна помітити, що окремі люди, які спочатку не можуть виконувати якусь роботу, у результаті спеціального на­вчання починають оволодівати певними вміннями та навичками й навіть досягають високого рівня майстерності.

Отже, здібності та знання, вміння та навички не тотожні.

Здібності — це такі психологічні особливості людини, від яких за­лежить оволодіння знаннями, вміннями та навичками, але які самі по собі до знань, умінь і навичок не зводяться.

Щодо знань, умінь і навичок здібності постають як певна мож­ливість. Подібно до того, як вкинуте в землю зерно ще не є колоском, а тільки має змогу для його розвитку залежно від структури, складу, вологи грунту, погоди тощо, так і здібності людини є лише мож­ливістю для оволодіння знаннями, вміннями, навичками. А те, чи пе­ретворяться ці можливості на дійсність, залежатиме від багатьох чин­ників: форм і методів навчання та виховання, сімейних умов тощо.

Психологія, заперечуючи тотожність здібностей та важливих ком­понентів діяльності — знань, умінь і навичок, підкреслює їх єдність.

Тільки у процесі спеціального навчання можна встановити, чи має людина здібності до певного виду діяльності. Помилкою педагога є оцінювання як нездібних тих учнів, які не мають достатніх знань.

Ігнорування відмінності між здібностями та знаннями в певний мо­мент часто призводило до помилок в оцінюванні можливостей. Так, М. Гоголь — геніальний письменник — був оцінений свого часу як лю­дина з посередніми здібностями. Молодий В. Суріков не був зарахо­ваний до Академії мистецтв, бо був оцінений як людина з посередніми художніми здібностями. Його ще недосконалі малюнки були приводом до цього. За три місяці В. Суріков оволодів технікою малюнка, не­обхідними вміннями й був зарахований до Академії мистецтв.

Таким чином, між здібностями та знаннями існує складний зв'язок. Здібності залежать від знань, але здібності визначають швидкість та якість оволодіння цими знаннями. Щодо знань, умінь і навичок здібності швидше виявляються не в їх наявності, а в динаміці ово­лодіння ними, тобто в тому, наскільки за однакових умов людина швидко, глибоко, легко і міцно опановує знання та вміння. Тому мож­на зробити більш точне визначення здібностей.

Здібності — це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності й визначають відмінності в оволодінні необхідними для неї знаннями, вміннями та навичками.

2. Спостереження за діяльністю людей показує, що у їхніх здібнос­тях є певні відмінності. Здібності — це загальнолюдські властивості. Людина може те, чого не зможе найбільш організована тварина. Ра­зом із тим у здібностях виявляється й індивідуальна своєрідність кож­ної людини.

Наявність індивідуальних відмінностей у здібностях людини є неза­перечним фактом. Вони виявляються в тому, до чого особливо здатна певна людина і якою мірою виявляються у неї здібності. Тут може ви­явитись якісна характеристика здібності, рівень її розвитку у людини. Так, одна людина здібна до музики, інша — до техніки, третя — до наукової роботи, четверта — до малювання тощо.

У межах однієї здібності люди можуть виявляти різний рівень здібностей — низький, посередній, високий. Чим зумовлюються такі відмінності? Вони не є природженими, хоча ми іноді чуємо, наприклад, що "ця дитина здібна" чи "не здібна" від природи.

Як і всі інші індивідуально-психологічні особливості, здібності не даються людині в готовому вигляді як щось властиве їй від природи. Здібності кожної людини, її індивідуальні особливості є результатом її розвитку. Обстоювати такий погляд необхідно, оскільки існували різні тлумачення ролі спадкового у здібностях людей.

Так, ще Платон стверджував, що здібності є природженими, і всі знання, якими користується людина, — це її спомини про перебуван­ня в ідеальному світі "абсолютних знань". У Р. Декарта є вчення про природженість здібностей, відоме як вчення про природжені ідеї.

На думку Ф. Галля, рівень розвитку психічних якостей пов'язаний з розміром окремих частин мозку, і якщо кістки черепа повністю від­повідають вигинам та западинам у мозку, то за черепом людини мож­на визначити її здібності. Ф. Галль склав навіть так звану френологічну карту (від грецьк. phren — розум), де поверхня черепа була поділена на 27 частин, і кожна з цих частин відповідала певним психічним здіб­ностям.

Неправомірною виявилася гіпотеза про залежність здібностей від маси мозку. Відомо, що маса мозку дорослої людини становить при­близно 1400-1600 г. Мозок І. Тургенева важив 2012 г, А. Франса — 1017 г. Але всі вони були видатними людьми з високим рівнем ро­звитку здібностей.

Найбільш правомірною є гіпотеза про зв'язок задатків з мікро­структурою мозку та органів чуття, залежно від якої і відбувається функціонування клітин, а також з диференційними особливостями не­рвових процесів (сила, врівноваженість, рухливість нервової системи, а також її тип). Розвитку здібностей сприяє спадковість соціальних умов життя. Так, у родині Й. Баха було 57 музикантів, з яких 20 — видатних.

Свого часу гостро критикували теорію педологів про фатальну зу­мовленість здібностей людей природженими задатками. Заперечуючи фатальну природженість здібностей, сучасні психологи не заперечують природжені диференційні особливості, що закладені в мозку й мо­жуть стати передумовою успішного виконання будь-якої діяльності.

Природжені передумови до розвитку здібностей називаються за­датками. Під задатками розуміють природні можливості розвитку здібностей. Матеріальним їх підґрунтям є передусім будова мозку, кори його великих півкуль та її функціональні властивості. Ці відмін­ності зумовлені не тільки спадковою природою організму, а й утроб­ним і позаутробним розвитком.

Таким чином, задатки — це не здібності, а тільки передумови до розвитку здібностей. Всі люди мають задатки до оволодіння мовою, але не всі оволодівають однаковою кількістю мов і не однаково во­лодіють рідною мовою, натомість тварина, не маючи задатків до мов­ного спілкування, ніколи не навчається говорити.

Природні задатки до розвитку здібностей у різних людей не одна­кові. Цим частково і зумовлений напрям розвитку здібностей, а та­кож тим, чи вчасно виявлено здібності, задатки і чи є умови для їх ре­алізації.

Провідну роль у розвитку здібностей відіграють не задатки, а умо­ви життя, навчання людей, їх освіта та виховання. Між здібностями і за­датками існує не однозначний, а багатозначний зв'язок. Задатки є ба­гатозначними. Які саме здібності сформуються на основі задатків, залежатиме не від задатків, а від умов життя, виховання та навчання. На грунті одних і тих самих задатків можуть розвинутися різні здібності.

Не всі задатки, з якими народжується людина, обов'язково перетво­рюються на здібності. Задатки, які не знаходять відповідних умов для переростання у здібності, так і залишаються нерозвиненими. Від за­датків не залежить зміст психічних властивостей, які входять до кож­ної здібності. Ці властивості формуються у взаємодії індивіда із зовнішнім світом.

Одним з показників наявності природних даних, сприятливих для розвитку здібностей, є їх раннє виявлення. Біографічні дані відомих особистостей свідчать, наприклад, про раннє виявлення в них здібно­стей до музики, літератури, поезії. У М. Римського-Корсакова нахил до музики виявився вже у дворічному віці, у В. Моцарта — в три ро­ки, О. Пушкін перший твір написав у дев'ять років, М. Лєрмонтов — у десять, Леся Українка — у тринадцять.

Іноді умови не сприяють ранньому виявленню здібностей. Але за появи таких умов здібності можуть виявитися й пізніше. С. Аксаков опублікував свою першу книгу в 56 років, І. Крилов першу байку — у 40 років.

У розвитку здібностей важливу роль відіграє оволодіння знаннями, вміннями, досвідом. Видатні індивідуальні здібності людей в одній