Лекція_ссавці 2

Тема  Клас Ссавці, або Звірі.

Тип лекції: комбінована

Мета : познайомити студентів з тваринами Класу Ссавці, з особливостями їх будови; розширити та закріпити знання про особливості їх життєдіяльності; виховувати професійну спрямованість.

                                             Література

1.  Яришева Н.Ф. Основи природознавства. Природа України.- К.: Вища шк.., 1995.-с. 275-289

                                     Хід заняття

 І.  Організація початку заняття.

ІІ.  Активізація опорних знань

III. Викладання нового матеріалу.

                                      План теми

1. Ряд Хижі:

А) Родина Собачі;

Б) Родина Ведмежі;

2. Ряд Парнокопитні.

IV.  Домашнє завдання: Яришева Н.Ф. Основи природознавства. Природа України.- К.: Вища шк.., 1995.-с. 275-289.

V.  Заключна частина.

Ряд Хижі об'єднує м'ясоїдних тварин, хоч багато з них спо­живають рослинну їжу, особливо ведмеді і кунячі. У представ­ників хижих добре розвинуті ікла, корінні зуби часто з ріжучими краями — це так звані хижі зуби. З багатьма представниками хи­жих діти знайомляться дуже рано і важливо сформувати у них правильні уявлення про спосіб їхнього життя і значення в при­роді.

Родина Собачі в Україні представлена вовком, лисицею та єнотовидним собакою. Це тварини середнього розміру, добре присто­совані до активного добування тварин шляхом переслідування. Ту­луб у них витягнутий, кінцівки пристосовані до бігу (мають не-втяжні кігті), морда витягнута, добре розвинутий нюх.

Звичайний, або сірий, вовк — більший за велику вівчарку, маса його 32—50 кг. Увесь зовнішній вигляд сірого вовка свідчить про могутність цього звіра. Морда видовжена, широкий лоб, гострі трикутні вуха, коротка товста шия з високим загривком. Хвіст тов­стий, пухнастий, майже завжди висить донизу або навіть підігну­тий, ніколи не загинається догори.

Поширені вовки по всій Україні, проте зустріти їх можна в тих місцевостях, де вони можуть знайти собі притулок для лігва: ліс, перелісок, балка, очерет, болото, чагарники тощо.

Для вовків характерний типовий сімейний спосіб життя. Пари у них утворюються практично на все життя. Основу зграї стано­вить виводок сьоголіток з батьками, до яких можуть приєднува­тися тогорічні звірі та самці-одинаки. У зграї рідко буває 10— 12 особин.

Вовки тримаються вибраного лігва і полюють у межах певної, досить значної території. Території окремих сімей ізольовані одна від одної і суворо охороняються господарями. Межі зайнятої те­риторії вовки мітять за допомогою сечі на добре помітних місцях.

Для лігва вовки обирають найчастіше природні схованки під вивернутим з корінням деревом, на схилах ярів, у скелях, у чагар­нику, часом розширюють старі нори лисиць і борсуків. Своє житло розташовують у глухих, важкодоступних місцях, обов'язково не­далеко від водойми, ретельно маскують його. Вовки ніколи не по­люють поблизу житла, а лише на відстані 7—10 км від нього, що також сприяє безпеці виводка. Після того   як вовченята підростуть, звірі перестають користуватися постійним лігвом, а влашто­вуються на відпочинок у різних безпечних місцях.

Вовк — типовий хижак. Основна здобич його — копитні твари­ни: козулі, кабани, домашні вівці, корови, коні. У живленні вовків велику роль відіграє також дрібна здобич: зайці, ховрахи, мишо­подібні гризуни, особливо в роки їх масового розмноження. Влітку вовки поїдають кладки яєць, пташенят, полюють на гусей в місцях, де вони линяють, нападають і на домашніх гусей. Здобиччю вовка може бути лисиця, енотовидний собака, а також свійські собаки. Вовки можуть поїдати своїх ослаблених або поранених родичів. На відміну від інших звірів, вовки часто повертаються до рештків власної здобичі. Не гидують вони і  мертвечиною.  Вовки відомі своєю ненажерливістю. Голодний вовк з'їдає близько 10 кг м'яса. Однак за звичайних умов його раціон становить 2 кг. Вовки здатні довго голодувати.

Під час полювання на жертву вовки нерідко практикують роз­поділ обов'язків — один стає загонщиком, інший ховається у за­сідці. При цьому вони невтомно переслідують здобич, заганяючи козуль на слизький лід, або у глибокий пухкий сніг.

Парування у вовків відбувається в січні. Оскільки у вовків спостерігається надлишок самців, між ними виникають жорстокі бійки за самок.  У березні — квітні самка народжує 6—8  (іноді до  11)  темно-бурих вовченят. Вони сліпі, з закритими вушними раковинами. Півтора місяця самка годує малят молоком, але ще до цього вони починають їсти напівперетравлене м'ясо, відригнуте самцем, який весь час постачає вовчицю і вовченят їжею. Вовче­нята ростуть швидко, поступово привчаються убивати принесених батьками дрібних тварин, а потім вчаться і справжньому полюван­ню. Дорослими вовченята стають на другому році життя. Вовки ак­тивні переважно у нічні години,  але іноді  їх можна зустріти і вдень.  Про свою присутність вони заявляють голосним завиван­ням. За допомогою різних звуків вовки обмінюються інформацією про наявність здобичі, появу інших вовків тощо. З органів чуття у них найкраще розвинутий слух, слабкіше зір і нюх. Вовки швид­ко ходять і бігають. Ці сильні тварини можуть нести у зубах вів­цю. Інколи спостерігається помітне збільшення чисельності вовків. Сучасні зоологи вважають, що кількість їх треба регулювати.

У природі вовк відіграє роль санітара, оскільки, як показали дослідження, його жертвами стають у першу чергу хворі і слабкі особини. Однак у районах інтенсивного освоєння людиною, з роз­винутим тваринництвом, вовки можуть завдавати великої шкоди. На відміну від вовків, у лисиць довге, але приземкувате тіло, голова з видовженою гострою мордою, великі загострені вуха, очі з вертикально-овальною зіницею.

В Україні скрізь поширена зви­чайна руда лисиця. В більшості випадків забарвлення хутра руде бо рудувато-сіре. Кінчик хвоста білий. Зустрічається лисиця в усіх природних зонах: від сухих степів до глухих лісів. Полюбляє відкриту місцевість, де є окремі гаї, яри, де взимку сніговий по­крив не дуже глибокий.

Живиться лисиця різноманітною їжею. Основу її харчування становлять дрібні гризуни, в основному полівки. Крупніша здобич, наприклад зайці, трапляється лисицям нечасто. Рідше, ніж гри­зуни, потрапляють у меню лисиці птахи. В літні місяці лисиці до­бувають плазунів, їдять жуків, мертвечину. До складу їжі лисиць входить і рослинна — плоди, фрукти, ягоди.

Нори лисиці риють самі або займають ті, що належали борсу­кам. Частіше всього лисиця оселяється на схилах ярів, горбів. Нора завжди має кілька вхідних отворів, які через похилі туне­лі ведуть до гніздової камери. Звичайно житло добре сховане в густих заростях, хоч його виказують рештки їжі, екскременти. У норах лисиці живуть здебільшого тільки під час виведення мо­лодняка, а в інший час і взимку відпочивають у відкритих ліг­вах у снігу, у траві, моху. Однак, рятуючись від переслідування, лисиця нерідко ховається у будь-якій норі.

Як і вовки, лисиці моногами. Парування відбувається напри­кінці зими. Залежно від умов життя не всі самки щорічно мають потомство. Народжується у них найчастіше 5—6 (іноді до 10) ли­сенят, покритих темно-бурим пухом. Півтора місяця дитинчата вигодовуються молоком і поступово привчаються батьками до звичайної їжі, а також до її добування. У вихованні малят беруть участь обоє батьків. Лисенята, що підростають, рано починають відлучатися з «дому». Восени вони стають дорослими і деякі сам­ки вже на наступний рік починають розмножуватися. Лисиці жи­вуть у неволі 20—25 років, а в природних умовах менше.

Полюють лисиці переважно вночі, а інколи і вдень, особливо там, де їх не переслідують. Поводиться лисиця надзвичайно обе­режно, має здатність тікати від переслідувача, заплутуючи сліди. Тому у казках вона завжди хитра і спритна.

Знайомлячи дітей з життям лисиці взимку, цікаво розповісти їм, як вона «мишкує» — полює за мишами. Рухаючись полем, вона то прислухається до писку гризунів під снігом, то робить граціозні стрибки, починає швидко рити, розкидаючи навколо себе сніг і на­магаючись швидше схопити здобич. Лисиця так захоплюється по­люванням, що близько підпускає до себе мисливця. З органів чут­тів у лисиці найкраще розвинутий нюх і слух, зір гірше. У стані збудження лисиця видає голосні звуки, що нагадують гавкання, а звірі, що б'ються, різко вищать.

Кількість лисиць у природі коливається залежно від умов хар­чування (чисельності гризунів), метеорологічних умов і масових хвороб (сказ, чума тощо), під час яких гине багато тварин.

Лисиця вважається корисною твариною як енергійний винищу­вач шкідливих гризунів і комах. Цінна вона і як хутровий звір. Шкоду, якої вона завдає, полюючи за свійськими птахами, не мож­на порівняти з користю цього хижака. Саме таке ставлення треба формувати у дошкільників, знайомлячи їх з лисицею.

Родина Ведмежі в Україні представлена бурим ведмедем, який зустрічається тільки в Карпатах. Це великий звір, маса якого до­сягає 80—120 кг. Тримається великих лісів, але нерідко виходить за їжею на полонини.

Влітку ведмідь влаштовується на відпочинок, лягаючи просто серед трави, кущів, моху. Восени починає шукати місце для бар­логи. Влаштовує її під корінням поваленого дерева, інколи просто у лісовій гущавині, наносивши туди купу моху, ялинових гі­лок. Барліг має вигляд великого пташиного гнізда. Найдовше в барлозі живуть ведмеді з ведмежатами, менше всього — старі самці.

У справжню сплячку ведмеді не впадають. їх стан вірніше бу­ло б назвати зимовим сном, оскільки вони зберігають повну жит­тєздатність і в разі небезпеки можуть покинути барліг. Під час сплячки у барлозі ведмеді витрачають не дуже багато енергії, існуючи за рахунок нагромадженого восени жиру і, таким чином, з найменшими втратами долають суворий зимовий період. Взимку ведмедям важко ходити по пухкому, глибокому снігу. Якщо ведмеді не відгодовуються до осені, вони не залягають у сплячку і ста­ють бездомними шатунами, зустріч з якими небезпечна.

Чи ссе ведмідь у барлозі лапу, як про це розповідається у ба­гатьох дитячих віршах? Одностайної думки про це немає. Вважа­ють, що взимку товста шкіра на лапах злазить, а нова —чутлива до холоду, і, ведмідь, підносячи лапи до рота, зігріває їх своїм диханням. Інша точка зору на це явище пов'язана з тим, що перед сплячкою ведмеді перестають їсти. їх шлунки заповнюються гус­тим слизом, що створює відчуття ситості. В процесі метаболізму частина води всмоктується, і щоб поповнити її, ведмідь лиже лапу, а слина, що виділяється при цьому, поповнює кількість рідини в шлунку.

Ведмеді живляться переважно вегетаріанською їжею — коре­невищами, бульбами, зеленню, ягодами, насінням, плодами. Проте не гребують гризунами, пташенятами, яйцями; інколи ловлять мо­лодих копитних звірів, свійську худобу. При наявності поблизу полів з вівсом ведмеді охоче поїдають зерно, а ще більше витоп­тують. Дуже псують вони і дерева, на які вилазять, щоб поласува­ти плодами.

Парування у ведмедів відбувається влітку. Тоді звірі почина­ють ревіти, між самцями відбуваються бійки. Вагітність триває 6—8 місяців, ведмежата (1—2) народжуються у барлозі, де, напів­зігнувшись, ведмедиця лежить на спині і тримає дитинчат на че­реві, прикриваючи їх лапами і головою. Маса малят після наро­дження становить 400—500 г. Вигодовуючи ведмежат молоком, сама ведмедиця нічим не живиться. Очі у ведмежат прорізаються через місяць, а до весни вони підростають розміром з невелику собаку і, крім молока, починають їсти зелень, ягоди, комах. Інко­ли поруч з ведмежатами сьогорічними з ведмедицею ходять мину­лорічні ведмежата, так звані пестуни. Самець участі у вихованні не бере, в барліг він залягає окремо.

В Україні бурий ведмідь охороняється. Ведмідь не вважається шкідливим для лісу, хоч навесні у Карпатах він обдирає з хвойних порід кору. М'ясо ведмедів смачне і за якістю не поступається свинині. Шкури бурих ведмедів використовують як килими. матір'ю до осені. Дорослими вони стають на третьому році життя.

Ряд Парнокопитні об'єднує копитних тварин, характерних най­більшим розвитком III і IV пальців, між якими проходить вісь кінцівки. Інші бічні пальці у більшості розвинуті слабко і розта­шовані вище від середніх. Кінцеві фаланги всіх пальців — це ко­пита. У більшості парнокопитних шлунок складний (складається з кількох відділів). Парнокопитні поділяються на жуйних і не­жуйних.

До нежуйних належать дикі кабани, поширені майже по всій Україні. Це тварини з міцним тілом, вкритим жорсткою щетинис­тою шерстю, клиноподібно витягнутою вперед головою з маленьки­ми очима. Рило закінчується п'ятачком. Забарвлення від чорного і рудувато-бурого до сірого. Поросята смугасті.

Дикі кабани полюбляють жити в дубових і букових лісах, при­річкових заростях, очеретах, болотах. Живляться різноманітною їжею: кореневищами, бульбами, плодами, їдять також червів, ко- мах, інколи ловлять дрібних гризунів. Близько 2/3 кормів кабан добуває з грунту або з лісової підстилки. Риття — дуже характер­ний для кабана спосіб добування їжі.

У межах ділянки, де живуть кабани, є лігво. Влітку звірі ля­гають просто на землю, лише розгрібаючи підстилку або каміння. Взимку лігво влаштовується під захистом густої крони дерева або у гущавині молодняка. Воно являє собою заглибину серед нагро­мадження гілок. Лігво самки перед опоросом, в якому поросята проводять перші два тижні життя, має товсті стіни, м'яку підстил­ку і стелю з гілок або сухої трави.

У місцях мешкання кабанів завжди є купальня — це заглиб­лення, заповнене водою.

Кабани, за винятком дорослих самців і самок з маленькими поросятами, ведуть стадний спосіб життя. Влітку стадо кабанів виходить на годування перед заходом сонця і жирує до світанку. З наступом холодів, у жовтні — листопаді час добової активності зсувається на денні години. Взимку кабани харчуються вдень.

Парування починається пізньої осені і триває до січня. У цей час між самцями зчиняються запеклі бійки. Кабанам властива обмежена полігамія, оскільки на одного самця доводиться 1— З самки. У квітні — травні самка народжує 4—8 (інколи більше) поросят. Перший тиждень після народження вони не покидають лігва і при відсутності самки тихо лежать, притулившись один до одного. Самка повертається до лігва через 3—4 год і покидає по­росят після 15—20-хвилинного годування. Ніч самка проводить з поросятами. Починаючи з тижневого віку, поросята виходять з матір'ю і повертаються відпочивати у лігво. Під час небезпеки вони розбігаються, ховаються у траву або стоять, не рухаючись, у густих заростях. Смугасте забарвлення добре їх захищає, ро­бить непомітними. Мати годує поросят 2,5—3,5 місяця. Добувати невелику кількість кореневищ і тваринного корму вони починають у віці 2—3 тижнів.

Основний ворог кабана — вовк. Від нього особливо страждають кабани у багатосніжні зими, коли вовк знищує майже цілком по­росят, підсвинків, чимало дорослих тварин. Страждають також кабани від пожеж, повені, коли вони гинуть без їжі під час бага­тоденного перебування у воді.

Якщо кабанів не надто багато в лісах, вони приносять користь лісу тим, що заривають насіння і сприяють відновленню лісу. М'я­со кабанів смачне, і вони вважаються цінними мисливськими тва­ринами. Від диких кабанів пішли домашні свині. В Україні широко розповсюджена українська біла порода свиней. іу> До жуйних парнокопитних належить лось звичайний — один з найбільших звірів в Україні. Він має характерний вигляд: ноги довгі,  голова  видовжена,  горбоноса,  вуха  великі.  Верхня  губа значно нависає над нижньою. У самців влітку і восени великі ло­патоподібні роги. Забарвлення коричневе, взимку сірувато-корич­неве. Ноги білі або білуваті. Поширені лосі на Поліссі і частково в Лісостепу.

Лосі населяють ліси, зарості [верби по берегах річок і озер. Живляться вони різноманітною трав'яною рослинністю, гілками та корою дерев, кореневищами. Знайомлячи старших дошкільни­ків з життям тварини в різні сезони, цікаво розповісти їм, що вліт­ку лосі ходять по лісосіках, згарищах, де є багато порості моло­дих листяних дерев, буйно ростуть трави, в тому числі улюблений корм лосів іван-чай. З деревних порід найбільше люблять листя осики, горобини, верби, берези, черемхи, клена, ясена. Біля річок, боліт поїдають водні і прибережні рослини: калюжницю, латаття біле, глечики жовті, хвощі, різні зонтичні, щавель. Наприкінці лі­та ласують шапковими грибами, різними ягодами.

Восени лосі охоче їдять опале листя і починають об'їдати гілки дерев і кущів, як листяних, так і хвойних.

Зима — важкий період в житті лосів. Високий сніг затруднюе пересування. В цей час лосі тримаються в густих перелісках з осики, берези, горобини, поїдаючи гілки та кору цих дерев. Влітку лосі більшу частину часу живляться вночі, активно переміщуючись. У спеку вони знаходять прохолодні місця, відпочивають. Люблять лежати на обмілинах або у воді. Вони чудово плавають і пірна­ють. У великі морози лосі люблять лягати у пухкий сніг, що змен­шує тепловіддачу, а у заметіль ховаються в густих заростях хвой­них дерев. Переміщуються лосі взимку мало, у зв'язку з глибоким снігом. Живляться часто вдень.

Тримаються лосі поодиноко або невеликими групами. Влітку дорослі самки ходять з лосятами, інколи до них приєднуються ми­нулорічні лосята. Самці і самки, що не мають дитинчат, живуть по­одиноко або невеликими групами. Період парування починається із середини осені. В цей час самці дуже збуджені, вони ламають рогами гілки і верхівки дерев, вибивають копитами ями, ревуть. Між самцями відбуваються бійки за самок. У період парування самки, і особливо самці, втрачають обережність — бродять по до­рогах, не бояться людей. Період парування триває близько двох місяців. У травні — червні лосиха народжує 1—2 коричневих лосе­нят, які вже через кілька годин можуть ходити за матір'ю. Жив­ляться лосенята молоком матері до 3,5—4 місяців, але вже в тиж­невому віці починають об'їдати листя дерев і кущів. Лосенята швидко ростуть і до осені досягають  маси   120—130 кг.

Перші роги у самців виростають через рік — у квітні — травні. Вони не мають ще відростків. Добре розвинуті лопатоподібні роги з'являються тільки на п'ятий рік життя. Дорослі самці скидають роги в листопаді — грудні. Нові роги починають рости у квітні — травні. Лосі живуть близько 20—25 років, але більшість тварин у природних умовах гине раніше.

Лосі — важливі мисливсько-промислові звірі, від яких одержу­ють хороше м'ясо і цінну шкуру. Ці тварини — окраса наших лі­сів. Лосі легко приручаються до людей і не раз були спроби одо­машнити їх. В лісах, де лосів дуже багато, вони можуть псувати підріст, завдаючи шкоди лісу.

Окрасою нашої природи є козулі, що мають вигляд маленького оленя з легким струнким тілом. Вуха довгі, загострені, хвіст ко­роткий, малопомітний. У самців невеликі ріжки. Забарвлення вліт­ку однокольорове — яскраво-руде, взимку — сірувате. Ззаду біля хвоста  добре помітна   велика   біла  пляма — «дзеркало».

Поширені козулі по всій Україні, крім степової зони та Кри­му. Живуть у світлих лісах з великими трав'янистими галявинами, у  прирічкових  заростях.  Живляться  деревною,   чагарниковою  і трав'янистою рослинністю. Навесні  полюбляють медунку,  перво­цвіт, сон; влітку — злаки, цибулю, різні зонтичні, бобові, жовте­цеві, айстрові. Люблять прибережні рослини, болотяні, за якими приходять до боліт і озер. З деревно-кущових рослин влітку з'ї­дають листя і пагони, взимку — пагони, тонкі гілки, бруньки і сухе листя, наприклад з осики, яке козулі дуже люблять. Рідше у їжу використовується хвоя молодих сосонок і ялівця. На відміну від лося, козуля не їсть кору. Влітку охоче поїдає у невеликій кіль­кості гриби, любить ягоди чорниці, брусниці тощо, а також каш­тани, жолуді, плоди бука та фруктових дерев.

Влітку козулі пасуться вранці, ввечері і першу половину ночі. Вдень, у спеку, лежать у густій траві або в кущах. У похмуру і дощову погоду живляться вдень. Зимою пасуться у будь-який час доби. Під час сильних снігопадів ховаються у лісовій гущавині. Козулі добре плавають і під час міграцій вільно перепливають до­сить широкі річки. У сніговий період ходять по дорогах, лижнях, своїми стежками.

Часто влітку можна почути дуже гучний, мовби гавкаючий, го­лос козулі. Паруються вони наприкінці літа. У цей час між сам­цями нерідко виникають бійки. У травні самка народжує 2—3 пля­мистих козуленят, які вже через тиждень можуть супроводжува­ти матір.

Як і лосі, самці козуль скидають роги восени, на початку зи­ми. Влітку козулі живуть поодиноко або групами з 2—3 звірів. Узимку утворюють невеликі стада. Козулі — цінні мисливські тварини.