Лекция_птахи

Клас Птахи

1. Загальна характеристика. Птахи — невід'ємна частина природи на ділянці дошкільного закладу. Вони привертають увагу дошкільників рухами, голосами, красою. Знання особливостей життя птахів обов'язкове для вихо­вателя, щоб постійно підтримувати у дітей цікавість до них і вихо­вувати правильне ставлення.

Тіло птахів покрите пір'ям, що виконує в основному три функції: забезпечує теплоізоляцію; забезпечує обтічність тіла; утворює не­сучі площини.

Кістки скелета у птахів пневматичні, наповнені повітрям, і це полегшує масу птахів у польоті.

Птахи поїдають багато їжі, яка часто складає 50—80 % їхньої маси. Особливо це стосується дрібних пташок, які без їжі гинуть через 15—30 год.

Для птахів характерна добре розвинута нервова система, що забезпечує досить досконалу пристосувальну поведінку. Загальна маса головного мозку більша, ніж у плазунів. Дуже добре розви­нутий мозочок — центр координації і рівноваги.

З органів чуття найкраще розвинутий зір. Птахи розрізняють усі кольори та їхні відтінки. Гострота зору в них у декілька разів вища, ніж у людини. Поряд з зором, важливим органом орієнта­ції і спілкування є слух.

Птахи розмножуються шляхом відкладання яєць. У більшості птахів тією чи іншою мірою виявлено статевий деморфізм. Най­більше він виявляється у багатьох куриних, коли самці значно більші від самок, більш яскраво забарвлені, інші мають більш гучний голос і складну пісню.

У більшості видів самець і самка на період розмноження утво­рюють пару: у орлів, гусей, великих чапель пари зберігаються кілька років, іноді до загибелі одного з партнерів; у деяких, на­приклад у качок, лише в період відкладання яєць. Усіх цих пта­хів називають моногамами. У полігамів пари не утворюються на­віть на короткий час, самець парується з кількома самками. До таких належать глухарі, тетеруки. Розмноження у всіх птахів починається шлюбними іграми, які дуже різноманітні: це — гучні пісні горобиних пташок, барабанний дріб дятла, що стукає по сухому сучку.

Тривалість життя птахів недостатньо вивчена. Однак є дані, що у дрібних горобиних птахів вона досить тривала і досягає 10—20, у мартинів — 36 років, але середня тривалість життя значно мен­ша. В перший рік життя смертність птахів дуже висока — 30— 50 %, що пов'язано з недостатнім індивідуальним досвідом. У до­рослих птахів смертність нижча.

Тепер господарська діяльність людини стала для багатьох ви­дів птахів згубним фактором: надмірне полювання, зміна ланд­шафтів, забруднення навколишнього середовища нафтою, гербіци­дами, інсектицидами.

Птахи мають важливе значення в природі, оскільки заселяють усі ландшафти. Вони представляють кінцеву ланку в ланцюгу жив­лення. Досить значна їхня роль у розповсюдженні насіння ряду рослин (дуба, горобини, малини). Під час сезонних міграцій пта­хи беруть участь у глобальному біологічному кругообігу речовин. У житті людини птахи відіграють позитивну і негативну роль. По­зитивна пов'язана з винищенням шкідливих комах, мишовидних гризунів, насіння бур'янів. Багато птахів є об’єктами промислово­го полювання. Величезне естетичне значення птахів завдяки їх забарвленню, мелодійному співу.

Негативне значення пов'язане з тим, що в певні періоди деякі корисні птахи (шпаки, граки) можуть шкодити, знищувати вишні, виноград, паростки кукурудзи тощо. Почастішали випадки зіт­кнення птахів з літаками, що іноді призводить до аварії. Птахи сприяють переміщенню збудників деяких небезпечних хвороб: гри­пу, енцефаліту та інших.

У роботі з дошкільниками птахи є одним з найцікавіших об'єк­тів спостережень. Організація практичної діяльності, пов'язаної з підгодовуванням птахів у зимовий час, є важливим засобом ви­ховання бережливого і любовного ставлення до братів наших мен­ших.

Розгляд птахів починаємо з тих рядів, які найчастіше можуть зустрітися під час проведення навчально-виховної роботи з дітьми.

2. Ряд Горобцеподібні. До цього ряду належить найбільша кількість птахів в Україні — понад 130, а тому горобцеподібні найчасті­ше зустрічаються на ділянках дошкільних закладів, у найближчому оточенні.

Спільними ознаками в них є те, що горобцеподібні птахи моногамні, пташенята у них вилупляються безпомічними, слі­пими: майже всі горобцеподібні ретельно будують гнізда.

У більшості горобцеподібних птахів добре розвинуті голосові зв'язки, і вони хороші співаки. В Україні поширені співучі гороб­цеподібні, які належать до 21 родини. Розглянемо лише ті з них, що найчастіше зустрічаються в роботі з дошкільниками.

Родина Воронові. Представники цієї родини — це птахи, що найчастіше зустрічаються біля осель, особливо взимку. Завдяки тому, що ці птахи крупні, вони добре помітні. До них належать грак, ворона, галка, сорока, крук, сойка.

Чи не найчастіше в багатьох містах зустрічається грак (див. табл. XIV, /) — це птах з чорним з синюватим металевим відтін­ком оперенням. В Україні граки зимують, але це ті з них, які взимку прилітають з північних областей. Ті граки, що живуть влітку в Україні, на зимівлю відлітають у інші країни.

Розглядаючи з дітьми грака, треба звернути увагу, як гарно на сонці виблискує металевим блиском його пір'я. Навчити дітей відрізняти граків від інших воронових легко за суцільним чорним забарвленням та характерною непокритою пір'ям шкірою біля основи дзьоба у старих птахів.

Живляться граки як рослинним, так і тваринним кормом. При­дивляючись, як видовбує щось з землі грак, запитайте у дітей, як йому допомагає добувати їжу дзьоб (зв'язок будови із способом життя). Спостерігаючи за поведінкою граків, особливо взимку, слід звернути увагу, як повільно походжають вони по снігу, шу­каючи їжу і пильно спостерігаючи за навколишнім середовищем. Якщо гракам кинути їжу, вони швидко її помічають, отже — доб­ре бачать. Під час наближення людини птах піднімається і відлі­тає на безпечну відстань.

Навесні цікаво спостерігати за гніздуванням граків. Вони осе­ляються колоніями, використовуючи старі гнізда, які щороку ре­монтують. Пташенят вигодовують різними комахами, в основному шкідливими. Граки — всеїдні птахи, інколи вони клюють зерно, городні культури, проте їхньою основною їжею є комахи, мишовидні гризуни. Користь, яку приносять граки, значно більша, ніж шкода, отже, слід виховувати у дітей правильне ставлення до цьо­го корисного птаха.

Ворону сіру (див. табл. XIV, 2) легко відрізнити від грака. У неї голова, «галстук», крила та хвіст чорні, а решта оперення сіре. Хоч птах і дуже обережний, але інколи оселяється поблизу житла людини. Гнізда мостить на деревах, у гаях, садах, на узліссях. Живиться ворона комахами, гризунами. Може заподіювати шкоду, знищуючи яйця і пташенят комахоїдних і мисливських
птахів, нападає на домашніх курчат, поїдає насіння на полях. Че­рез це її відносять до шкідливих птахів. Проте влітку і восени ворона сіра знищує багато шкідливих комах і приносить тим са­мим велику користь. Відомо, що ворони разом з галками та грака­ми під час оранки визбирують із землі личинок хрущів та дротянок (личинок жуків коваликів).        

Галка звичайна (див. табл. XIV, 3) —середня за розміром. На­вчаючи дітей відрізняти галку від грака, треба звернути увагу на те, що вона менша, ніж грак, її легко відрізнити за світлим комір­цем на шиї. У галки гарні світлі очі, якими вона пильно дивиться навкруги.

Галка — осілий птах. Гніздиться в старих грачиних гніздах, у затишних місцях на будівлях. Серед воронових галка найближча сусідка людини. І живиться вона переважно в населених пунктах та їх околицях, часто на смітниках. Проте у зв'язку з поліпшенням санітарного стану міст і зменшенням можливостей для гніздуван­ня кількість цих птахів зменшується. Галка — птах товариський, спритний, рухливий, добре звикає до людей. Якщо вона виросла у неволі, то може вільно вилітати надвір і повертатися додому, або ж здалеку прилітати до господаря, якщо він покличе. Приручена галка навчається вимовляти слова, наприклад «Галя», або наслі­дувати інші звуки. Цього корисного птаха, який знищує багато шкідливих комах, потрібно принаджувати, виховувати у дітей по­зитивне ставлення до нього.

Часто поблизу людських осель, в садах зустрічається сороки звичайна (див. табл. XIV, 4). Найхарактернішою її рисою є своєрід­ність забарвлення пір'я (наявність білих плям по боках, звідки птах і дістав народну назву — сорока-білобока). Живуть птахи по­стійними парами, які зберігаються і взимку. Розглядаючи сороку, зверніть увагу дітей на гарне оперення: чорний колір пір'я з ме­талевим блиском гарно сполучається з білим. Простежте, як лі­тає сорока, яким рулем їй служить довгий східчастий хвіст. Соро­ка — обережний птах. У разі небезпеки починає стрекотати, по­переджаючи інших пташок.

Живиться сорока різноманітними комахами, а також зерном диких трав та злакових культур. Проте там, де сорок багато, вони шкодять, знищують багато пташенят як диких, так і свійських птахів. Коли пташенята підростають, сорока починає полювати за мишовидними гризунами та комахами і знову стає корисним пта­хом. Гнізда сорок, так само як і ворон, охоче займають сови та інші птахи. Цим сорока сприяє їх принаджуванню у лісосмуги.

Родина Ластівкові. В Україні зустрічається ластівка міська, сільська, берегова.

У ластівки міської (воронка) оперення спини чорне, черевце біле, хвіст закінчується тупою вилкою. У сільської — спина чорно-синього блискучого кольору, низ жовтувато-білий, горло і лоб ір­жасті. Хвіст у вигляді гострої вилки з довгими кінцями. Ластівки берегові більше схожі на ластівок міських.

Ластівки — досить поширені пташки. Розглядаючи їх з дітьми, треба звернути увагу, як легко маневрує ластівка у польоті. В цьо­му їй допомагають довгі гострі крила і вилка на хвості. Здобич ластівок — це мухи, комарі, яких вони ловлять у повітрі. Дзьоб у пташок широкий, короткий, ніби сачок (зв'язок будови з спосо­бом життя).

Перед дощем, коли комахи опускаються нижче, ластівки ви­ловлюють їх, літаючи низько над землею, отже, вони є живим барометром. Гнізда ластівки роблять з глини, змішаної з слиною, прикріплюючи їх до стін, балок, карнизів. Береговушка влаштовує гніздо в норі завдовжки 50—150 см, виритій в урвищі на березі водойми. За літо у ластівок буває по 1—2 кладки. Пташенят ви­годовують обидва птахи виключно комахами, прилітаючи до гнізда понад 300 разів на день. Знищуючи безліч мух, комарів, личинок, ластівки приносять велику користь людям, і важливо виховувати у дітей добре ставлення до них.

Родина Синицеві. В Україні ця родина має 7 видів, найпошире­нішими з них є синиця велика, синиця голуба, або лазорівка, чу­бата, гаїчка болотна, синиця ремез. Синиці живуть скрізь, де є дерева, а тому це дуже цікавий, поширений об'єкт для спосте­режень.

Розглядаючи синицю велику, добре звернути увагу дітей на те, що у синички ошатна жовта сорочка з чорним галстуком, зелену­вата спинка, на голові яскраво-білі щічки, чорна шапочка. Спостерігаючи поведінку синиці, відзначте, що пташка дуже рухлива Взимку цікаво простежити з дітьми, як пташка, причепившись до найтоншої гілочки, може повисати вниз головою. Слід розповісти дітям, що це можливо тому, що у неї довгі пальці на ногах. Гост­рим довгим дзьобиком синиця швидко обстежує всі тріщини на дереві, дістаючи для себе поживу — комах, їхні яйця і личинки. Взимку синиці їдять насіння і навіть падаль. Гнізда мостять у дуплах, штучних дуплянках або у синичниках. У період вигодову­вання пташенят обидва птахи приносять їжу близько 400 разів на день. За гніздовий період одна сім'я синиць може очистити від шкідників близько 40 яблунь. Синиця велика — гарний, сміливий і корисний птах. Треба виховувати любовне ставлення до неї, на­вчати дітей розрізняти її весняний і зимовий співи.

Голуба синиця, або лазорівка, маг гарне оперення. Зверху вона зеленувато-жовта, а голова, крила і хвіст голубі. Черевце жовте. Зустрічається найчастіше у листяних і мішаних лісах, садах, пар­ках, гаях. Взимку, крім личинок та яєць комах, поїдає насіння берези, бузини, кропиви.

Слід привчити дітей взимку підгодовувати пташок, розвішувати синичники на ділянці дошкільного закладу.

Родина В'юркові. Ця родина охоплює багатьох пташок, біль­шість з яких зерноїдні, але поїдають і багато комах. Пташенят вигодовують виключно комахами. До них належать снігурі, чижі, зяблики, щогли, костогризи тощо.

Снігурі — звичайні зимуючі птахи в Україні. Вони з'являються в лісах, парках нерідко і на ділянках дошкільних закладів взим­ку. Основною умовою їхньої появи на ділянках дитячих садків є наявність плодів на горобині, ясені, бузку. Увагу дітей слід при­вернути до ошатних червоногрудих з чорною шапочкою на голові, з сіро-голубою спинкою самців снігурів. У самок, замість червоних і голубих кольорів, бурувато-сірі. Взимку снігурі їдять різні яго­ди, бруньки дерев, насіння бур'янів. Слід звернути увагу дітей на короткий і товстий дзьоб, яким снігурі вправно вилущують насін­ня ясена, горобини. Гніздяться снігурі у хвойних густих лісах. Пташенят батьки вигодовують комахами, пізніше — ягодами. Сні­гурі— довірливі, неквапливі птахи. Співають самці і самки не­складні пісеньки, які особливо приємно почути взимку, коли відлі­тає більшість співаючих птахів. Снігурі — окраса нашої природи.

Шишкар звичайний (див. табл. XV, 6) — представник в'юркових. Розміром він трохи більший за снігура. Нижня і верхня щелепи дзьоба зігнуті і їхні кінчики перехрещуються між собою. Забарвлення старих птахів — яскраво-червоне в самців і жовтувато-оранжєве або зеленкувато-жовте — в молоді і самок. Цікаво роз­повісти дітям про цього птаха, використавши картинку. Гніздиться він у ялинових лісах, де мостить гніздо на верхівці під кудлатою гілкою, яка захищає його від дощу та снігу. У таке затишне гніз­до, вимощене мохом, вовною та пухом, у лютому — березні, коли в лісі ще лежить сніг, а інколи бувають люті морози, самка від­кладає 4—5 яєць. У цей час самець годує самку. Через два тижні вилуплюються пташенята. Самець приносить їжу і для них. Шиш­кар живиться насінням хвойних дерев, дуже майстерно витягає їх з шишок. За це він і дістав назву шишкаря. Добувати насіння йому допомагає перехрещений дзьоб. Оскільки шишки у ялин вистига­ють кожного року і починають розкриватися взимку, їжі для до­рослих птахів і пташенят вистачає.

Завдяки харчуванню насінням хвойних дерев, тіло шишкаря настільки просочується смолою, що понад десять років може ле­жати в землі, наче мумія, не піддаючись гниттю. Шишкарі — гарні і корисні птахи, бо, збиваючи шишки, вони сприяють розповсю­дженню насіння ялини.

Родина Ткачикові. В Україні ця родина представлена горобця­ми— хатнім і польовим. Хатній горобець — це найвідоміша всім пташка, яку діти можуть цілий рік спостерігати на ділянці дитячого садка. Розглядаючи забарвлення горобчиків, треба звернути увагу на те, що вони коричнево-буруваті, неначе одягнені в светри. Самець відрізняється від самки більшою чорною плямою на горлі, а також темно-сірим, а не темно-бурим верхом голови.(Гнізда го­робець робить у найрізноманітніших місцях - у щілинах гнізд різних крупних птахів (лелек), у дуплах дерев, займає шпаківні, нори ластівок - береговушок.

У лютому і березні серед горобців починається передшлюбне пожвавлення. Зверніть увагу, як кричать горобчики, як вони інко­ли б'ються. В другій половині березня відбувається розбивання на пари, а у квітні вони будують гнізда і відкладають яйця. Цікаво спостерігати з дітьми, що носять горобчики в гніздо. У кладці пта­ха найчастіше є 5—7 яєць. Висиджують вони їх 11—13 днів. Самка і самець вигодовують пташенят виключно комахами. За період годівлі одного виводка вони знищують до З0 тис. комах. Вилітають пташенята з гнізда через 10 днів після вилуплення з яйця.

Горобці за літо виводять потомство тричі. Восени вони збираються у зграйки. В цей час цікаво спостерігати з дітьми, в яких міс­цях живляться горобчики. Часто їх можна побачити на спориші, насінням якого вони люблять ласувати. Пізньої осені пташки зно­ву починають цвірінькати, носити у гнізда будівельний матері­ал. Підновлені старі гнізда захищають горобців від нічних хо­лодів.

Живляться горобці в основному рослинними кормами і лише навесні і влітку комахами, якими вигодовують і пташенят. Інколи горобці можуть завдавати деякої шкоди, видзьобуючи соняшник, коноплю та інші культури.

Горобець польовий трохи менший за хатнього. Його можна від­різнити від хатнього за коричневим тім'ячком, чорними плямами на сірувато-білих «щоках» і двома світлими смужками на крилах. Чорна пляма на горлі у нього невелика. Самки і самці забарвлені майже однаково.

Хоч горобець польовий також повсюдно супроводить людину,
але тримається не тільки поблизу людських осель, а й на полях, луках, у садах тощо. Гніздиться в дуплах, шпаківнях, у норах гли­нястих круч тощо. Там, де менше посівів зернових культур і де менше горобців, вони майже не завдають шкоди і приносять ко­ристь як комахоїдні птахи.

Родина Шпакові. Ця родина представлена в Україні шпаком звичайним і шпаком рожевим, який зрідка зустрічається у Криму та у деяких степових районах.

 Шпак звичайний поширений в усіх населених пунктах України і доступний для спостережень з дітьми. Увагу дітей слід привер­нути до гарного оперення — чорного з металевим блиском, зеле­нуватого, фіолетового відтінків. Прикрашають оперення птаха маленькі сірі цяточки. (Шпаки охоче поселяються в населених пунктах у шпаківнях, садах, парках, щілинах будівель. У лісах гнізда мостять у дуплах дерев, залишених дятлами, в степу — в норах, по урвищах берегів.

Під час спостережень слід розповісти дітям, що живиться переважно комахами: клопами-черепашками, коваликами, хруща­ми, гусінню озимої совки, пильщиками тощо. Під час оранки шпа­ки визбирують з грунту личинок шкідливих комах. Вигодовуючи пташенят, пара шпаків близько 300 разів на день прилітає до них, приносячи їм їжу, тобто винищуючи велику кількість дорослих жуків та їхніх личинок. Влітку і восени птахи можуть завдавати деякої шкоди садам і виноградникам під час достигання ягід. Про­те шкоду не можна порівняти із користю. Шпак визбирує навіть колорадського жука, якого інші птахи не чіпають.

Шпак — гарний співак. Співає він зранку до вечора з перер­вою лише вдень. Пісня його дуже різноманітна. Він має талант відтворювати навколишні звуки. Якщо шпака підгодовувати, він може брати їжу навіть із  рук.  Прилетівши  навесні  наступного року, він швидко поновлює попередні стосунки.

 Родина Жайворонкові в Україні представлена рядом видів: по­льовим і чубатим, степовим, лісовим жайворонками. Жайворонки всіх видів — мешканці відкритих просторів: полів, степів, лісових галявин, тому спостереження їх у містах неможливе, за виключен­ням чубатого жайворонка.

Розглядаючи з дітьми зображення польового жайворонка слід наголосити, що він трохи більший за хатнього горобця. Забарвлення оперення бурувато-сіре, непоказне. Воно допомагає птахо­ві бути зовсім непомітним на землі серед строкатої рослинності. Впізнають цю милу пташку за чудовою дзвінкою піснею, що без кінця ллється з блакитного весняного неба. Повертаючись із зи­мівлі в першій половині березня, жайворонок, ніби на крилах, приносить весну, створюючи у людей чудовий весняний настрій.

Пісня жайворонка дзвенить цілісінький день, від світанку до вечірніх сутінок. Співає самець, який зовні мало чим відрізняєть­ся від самки. Живиться жайворонок переважно різними комахами, перш за все шкідливими. Гніздо мостить на землі у ямці. Під час вигодовування птахи знищують багато комах. Рано навесні і во­сени поїдають насіння бур'янів. П'ють росу з трави. Відлітають на південь пізньої осені,

Жайворонок чубатий, або посмітюха, подібний до жайворонка польового, але має на голові чубчик. Він досить часто зустрічає­ться біля доріг, у населених пунктах, тому і зручний для спосте­режень, особливо в зимовий час, коли птахів стає значно менше. Наче поспішаючи ходить пташка доріжками, часто шукає їжу у смітті, за що дістав назву посмітюху. Слід пояснити дітям, як важко прогодуватися пташині взимку. Розповісти, що живиться він насінням бур'янів і комахами, чим і приносить велику ко­ристь.

Пісеньки чубатого жайворонка короткі, тихі і ніжні, вони при­крашають зимову природу. Пташка гарна і корисна.

Усі види жайворонків — окраса природи. Знищуючи насіння бур'янів і значну кількість шкідливих комах, вони приносять ве­лику користь людям.

Родина Дроздові. До цієї родини належать такі пташки, як дрізд співочий, чорний, соловей тощо.

Дрізд співочий має гарне строкате забарвлення, в якому особ­ливо виділяється грудка — біла з темними плямами. Повертається із зимівлі в кінці березня і оселяється в лісах, парках, садах, там, де є чагарник. Птах доступний для спостереження дошкільників. Відмітивши красу забарвлення, треба розповісти дітям, що гніздо дрізд співочий мостить на зламаному стовбурі, в розгалуженні гілок на пеньках і в кущах десь у рідколіссі. Всередині гніздо ви­мазане сумішшю глини з порохнявою дерева, склеєних слиною. Всередині воно гладеньке, мов фаянсова чашечка. Яйця яскраво-голубі з чорними цяточками. Маленьким пташенятам батьки при­носять їжу понад 150—200 разів на день.

Живляться дрозди переважно комахами, яких збирають на землі або видзьобують у траві. Влітку дорослі птахи живляться дощовими черв'яками, багатоніжками, личинками пильщиків, мух, слимаками та ягодами.

Дрізд співочий дуже гарно співає, особливо на ранковій і ве­чірній зорі. Зимують дрозди у Західній, Південній Європі, в Північній Африці.

Дрізд чорний, що зараз досить розповсюдився в Україні, має чепурне чорне оперення з яскраво-жовтим дзьобом. У самки і мо­лодих птахів оперення рудувато-коричневе. Гніздо цей птах влаш­товує у розвилці гілок дерев або кущів. Восени дрозди охоче жив­ляться різними лісовими ягодами. Пісня чорного дрозда більш по­вільна і сумна. Як гарні співці дрозди дають велику естетичну насолоду. Крім того, вони знищують багато шкідливих комах.

Солов'їв в Україні зустрічається два види: східний і західний. Назву вони дістали відповідно до меж поширення. Східний, або курський соловей, поширений по всій Україні. Західний, або пів­денний,— у Західній Україні, Криму. Послухати спів солов'я з дітьми можна найчастіше біля густих чагарників поблизу річки, струмка, болота, на дні ярів. Під час такої цільової прогулянки треба показати на картинці зображення солов'я і розповісти, що це невеличка пташка, розміром з горобчика, але довша і стрункі­ша. Забарвлення оперення рудувато-буре, знизу сірувате. Очі ве­ликі, темні. Повертається з зимівлі соловей у кінці квітня — на початку травня, коли з'являються комахи. Летять пташки поодин­ці вночі. Першими прилітають самці, згодом і самки. Через 3— 5 днів після прильоту самець, сидячи десь невисоко на гілочці з трохи опущеними крилами, починає співати. Спочатку його можна почути тільки вранці та ввечері, а потім якийсь час він співає без­перервно, особливо вночі, щоб привабити до себе самку, яка при­літає через кілька днів. Своїм співом він попереджає інших пта­хів, що дана гніздова ділянка вже зайнята.

Соловей літає швидко і легко, по гілках і по землі плигає. Надіяльніший цей птах вночі, коли він переважно і годується і співає. Солов'їні пари зберігають вірність багато років. Гніздо соловей мостить у вологих листяних лісах і парках біля струмків, озер, річок, де добре розвинутий чагарниковий підлісок, будуючи його з сухого листя, тоненьких гілочок, листочків очерету. Насиджує зде­більшого самка. Самець підмінює її вночі на час годівлі. Вигодо­вують пташенят переважно гусінню, а самі поїдають ще й різно­манітних комах, серед яких багато небезпечних шкідників лісу, і в незначній кількості лісові ягоди.

Соловей може гніздитися поруч з людськими оселями, але птахи дуже чутливі до сторонніх, тому побачити його досить важ­ко. Соловей — неперевершений співець. Його пісня — це характер­не посвистування, тьохкання. Ніжні звуки змінюються більш гуч­ними, радісні — сумними. Все це підкреслює неповторну красу солов'їної пісні. Солов'ї схильні до наслідування. Молоді співаки вчаться мистецтву співу у старих.

3. Ряд Лелекоподібні об'єднує крупних птахів з довгим загостреним на кінці дзьобом, довгими ногами і довгою шиєю. Голосові зв'язки у них не розвинуті, тому ці птахи майже німі. В Україні до цього ряду відносяться білий і чорний лелека, чаплі тощо.

У роботі з дошкільниками найбільшу увагу може привернути лелека білий, або чорногуз бо, коли він складає крила з чорними кінцями, ззаду здається чорним. Він відноситься до синантропних птахів, тобто таких, які не бояться людини. Селяться ці лелеки в місцях, де є сирі луки, болота, стоячі водойми. В сільській місце­вості птах дуже часто доступний для спостережень,

Розглядаючи гніздо, слід відмітити, що воно громіздке. Лелеки споруджують гнізда з гілочок на дахах будинків, на деревах, на опорах високовольтних ліній. Спорудження гнізда триває майже вісім днів. Кожної весни до свого гнізда повертається спочатку самець, а через 1—2 тижні — самка. Інколи залітні самці намага­ються витіснити господаря гнізда. Вони дзьобають, скубуть один одного і під час бійки можуть навіть звалитися. Після зустрічі з самкою самець влаштовує шлюбні танки. Він потихеньку тупцює на мілководді, гордо вигинає шию і, закидаючи голову назад, гуч­но клацає дзьобом. Самка спочатку це спокійно спостерігає, а по­тім приєднується до його танцю. Самець, впіймавши поживу, від­дає її самці.

У гнізді буває 3—6 яєць, які близько п'яти тижнів висиджують по черзі самець і самка. Слабких, кволих пташенят батьки вики­дають з гнізда. Живляться чорногузи жабами, ящірками, комаха­ми, в тому числі сараною, молюсками, мишовидними гризунами тощо.

Осінній вирій починається наприкінці серпня. Летять птахи вдень на великій висоті, використовуючи повітряні течії. Зимують в Африці. Перед відльотом вони інколи проводять «чистку своїх рядів», забиваючи насмерть кволих птахів. Це послужило основою для розповідей про наявність «судів» у лелек, які «виносять» смертний вирок для птахів, що провинилися. Іноді з лелеками зв'язують повір'я про те, що, якщо господар хати зруйнує гніздо, лелека підпалює хату цього господаря. Ця легенда пов'язана з тим, що, влаштовуючи або ремонтуючи гнізда, лелеки часом при­носять в нього раніше спалені гілки, підібрані на місці вогнищ.

Оскільки діти роз­учують вірші, слухають казки, де персонажем є журавель, потріб­но під час розгляду ілюстрацій сформувати знання про цього ціка­вого птаха.

4.Ряд Голубоподібні об'єднує птахів середньої величини, різно­манітного, але неяскравого забарвлення. Голуби ведуть денний спосіб життя, більшість з них осілі. Всі голуби моногами і утворю­ють досить міцні пари. Пташенята гніздового типу вилуплюються голими і безпомічними і живляться так званим пташиним моло­ком — клітинами епітелію, що відшаровується від вола, з випотом лімфи. Пташенят що підросли, годують насінням, що розбухло у воді.

Найбільш поширений напівдикий свійський голуб, схожий на сизого голуба, зустрічається в усіх населених пунктах України. Саме його і доводиться найчастіше спостерігати з дошкільниками.

Весняне воркування і парування починається рано, наприкінці лютого. Гніздо влаштовують у будівлях людини самець і самка. Воно має вигляд неохайно складеної купки з гілок. Висиджують яйця обидва птахи протягом 17 днів. Пташенята живляться каш­коподібним виділенням, устромляючи свій дзьоб у широко розкри­ті роти дорослих птахів. Навесні цікаво спостерігати енергійне воркування самця, який приймає своєрідні пози, здійснює токові польоти. Голуби живляться насінням різних рослин — дикорослих і культурних, яке збирають на землі. В умовах міста птахи охоче поїдають крупу, розмочений у воді хліб тощо. Там, де цього птаха не переслідують, він стає довірливим, охоче розгулює по ділянці дитячого садка, по дворах.

5. Ряд Зозулеподібні. Це середні за розміром птахи з довгим хвостом, вузькими довгими крилами і великим ротом.

У світовій фауні налічується 146 видів зозуль, з яких більша половина будує примітивні гнізда, самі насиджують яйця і виво­дять пташенят. У решти зозуль спостерігається гніздовий парази­тизм. Саме до таких належить і наша зозуля звичайна.

Зозуля трохи більша за шпака, з темно-сірим або буро-рудува­тим у самок забарвленням, знизу забарвлення сірувато-біле з тем­ними поперечними смугами по білому череву.

Зозуля повертається з вирію у другій половині квітня. Спочат­ку прилітає самець, а через кілька днів і самка. Самець займає ту саму гніздову територію, на якій він вивівся. Перші два-три дні після прильоту він мовчить, а потім починає співати, приваблюю­чи самку. Пісня самця характерна: «Ку — ку». Кукуе самець, си­дячи на підвищенні у верхній частині крони, а у степовій місце­вості — на кущах. Під час співу самець опускає крила, піднімає і розпускає хвіст. Кукування можна слухати і вдень і вночі, але особливо інтенсивно птахи співають на ранкових та вечірніх зорях. На пісню самця скоро прилітає самка, якщо ж вона не підлетить, самець перелітає на деяку відстань і знову починає кукувати. Вслуховуючись у кукування зозулі, доцільно показати дітям зображення птаха і розповісти про нього.

Живе зозуля в найрізноманітніших деревних насадженнях, а на півдні — і в очеретяних плавнях. Найчастіше її можна зустріти там, де гніздиться багато співучих пташок. Шугаючим польотом над землею вона лякає маленьких пташок, які злітають з своїх гнізд, відкриваючи їх розташування. Тим часом зозуля зазирає у кожний куш, спускається на землю, відшукує гнізда потрібної їй пташки, щоб покласти туди своє яйце. Підкидають яйця зозулі по-різному. Якщо гніздо відкрите і досить міцне, вона сідає на гніздо і відкладає в нього яйце. Якщо ж гніздо міститься у щілині, дуплі, зозуля відкладає яйце на землю, а потім у дзьобі перено­сить його у гніздо. Звичайно яйце підкидається у гніздо з незакінченою кладкою. Побачивши зозулю коло свого гнізда, біль­шість горобиних пташок піднімають гомін, намагаючись відігнати її. На покладене в гніздо яйце пташки реагують по-різному: де­які покидають гнізда, деякі роблять нову підстилку і починають нову кладку. Більшість пташок просто викидає чуже яйце з гніз­да. Однак багато з них не помічають зозулиного яйця.

Першим в гнізді вилупляється зозуленя (на 12-й день), а на 12—14-й день інші пташки. Пташеня зозулі голе, воно більше від інших пташенят, росте дуже швидко, особливо в перші дні. На другий день після вилуплення у зозуленяти починає виявлятися рефлекс викидання — все, що є у гнізді, воно намагається вики­нути. Найбільш активно зозуленя поводить себе тоді, коли немає птахів-хазяїв, а його «брати і сестри» малорухливі, оскільки коли немає дорослих птахів, вони мерзнуть і ціпеніють.

На нижній частині спини зозуленяти є особливе заглиблення. Гола шкіра на цьому місці, а також на спині і на боках його тіла досить чутлива. Під час доторкування до них у зозуленяти відра­зу ж виявляється рефлекс викидання: воно широко розставляє ноги і, спираючись головою об дно гнізда, намагається підлізти під яйце або під пташеня. Коли йому це не вдається, зозуленя кількома штовхальними рухами пересуває жертву на спину. При­тримуючи на спині яйце або пташеня за допомогою крилець, зозу­леня тягнеться до стінки гнізда, піднімається на витягнутих ногах і, різко штовхаючи, викидає пташеня через край гнізда. Протягом З—4 днів зозуленя позбавляється від своїх «зведених» братів і сестер. На п'ятий день життя зозуленяти рефлекс викидання зга­сає і решта пташенят гине від голоду.

Усього у гнізді зозуленя проводить три тижні, але ще близько місяця птахи піклуються про нього, знаходять і годують, хоч інко­ли доводиться сідати на спину пташеняті, щоб дотягтися до нього дзьобом. Зозуля перестає кукувати, коли нікуди вже підкладати яйця.

Протягом сезону розмноження, який у зозуль розтягнутий і продовжується з кінця квітня до середини липня, кожна самка відкладає 20 яєць з інтервалом у 1—3 дні. Яйця зозулі порівняно з розміром птаха досить дрібні. Форма яєць і їх забарвлення над­звичайно різноманітні, але в цілому вони схожі на яйця хазяїв гнізда. Найчастіше самка зозулі підкидає яйця до тих птахів, в гнізді яких вона сама вивелася.

Про вдачу зозулі, її поведінку складено багато легенд, казок, байок. Насправді ж зозуля підкладає яйця в чужі гнізда зовсім не через легковажність. Це вироблене століттями пристосування пов'язане з особливостями її життя. Вона не може сама висиджу­вати пташенят, бо несе яйця не відразу, як інші птахи, а з інтер­валом в 1—3 дні. Період відкладання яєць у зозулі дуже трива­лий (з травня по серпень). У цей час вона встигає відкласти 20— 26 яєць. Оскільки розвиток зародка закінчується через 11 — 12 днів, неможливо було б і висиджувати кожне яйце і годувати пташеня одночасно.

Вільна ж від клопоту будування гнізда й насиджування яєць зозуля летить туди, де є багато шкідників лісу. За годину вона може з'їсти більше 100 гусениць. Зозуля — єдиний птах, що зни­щує    волохату    гусінь    шовкопрядів — надзвичайно    небезпечних шкідників лісу. Отруйні волоски гусені не завдають їй ніякої шко­ди, бо шлунок її періодично очищається від колючих волосків, від­ригуванням їх з шлунку разом з кутикулою. Для пташенят їжа, яку споживає зозуля, була б несприйнятливою. Крім волохатої гусені, зозуля споживає личинок пильщиків, хрущів, кобилок та інших досить шкідливих комах.

У вирій на зиму зозулі починають відлітати влітку поодинці, а далі вже летять невеликими зграйками. Спочатку відлітають старі птахи, а потім молоді, але незважаючи на те що відлітають уперше, вони безпомилково досягають Африки або Індії, де і зи­мують.

У дітей слід формувати правильне ставлення до цього корис­ного птаха.

6.Ряд Совоподібні об'єднує нічних хижих птахів, поширених майже повсюди, дошкільники зустрічаються з цими птахами най­частіше у казках, оповіданнях. В Україні нараховується 13 видів сов. Найбільш поширені з них пугач, сова вухата, сич хатній, сова болотяна. Інші види рідкісні або залітні.

Під час розгляду ілюстрацій треба звернути увагу дітей на те, що у всіх сов округла, досить велика голова, великі жовті очі, спрямовані вперед. Сова — єдиний птах, що може дивитися в од­ному напрямку обома очима одночасно. Пристосування до хижаць­кого способу життя — це короткий гачкуватий дзьоб, пальці з гост­рими зігнутими кігтями, м'яке оперення, яке дає змогу совам без­шумно літати. Своїми великими очима сови вночі бачать так, як інші птахи вдень. Дуже гострий у сов слух, за допомогою якого вони полюють уночі.

Сови — гніздові, переважно осілі птахи. Гніздяться в дуплах, на землі, в щілинах скель і будівель, в старих гніздах інших пта­хів (особливо ворон, граків). Пари створюють постійні.

Живляться сови здебільшого мишами, щурами, полівками, хов­рашками. А дрібні сови знищують ще велику кількість комах, се­ред яких є багато шкідливих.

Удень сови ховаються в дуплі, гущавині дерев, на горищах, а з настанням вечірніх сутінків вилітають на полювання. Сова зда­леку чує шарудіння миші і без промаху хапає здобич кігтями, якими проколює її і ковтає. Неперетравлені шерсть, пір'я і кістки сова відригує.

Сова вухата названа так за добре помітні пір'яні «вушка» чор­ного кольору з рудими облямівками. Вона трошки більша за воро­ну, має рудувате, рябе забарвлення. Поширена по всій Україні, де зустрічається в лісах, парках, лісосмугах тощо. Восени і взимку інколи збирається у зграї. Гнізда влаштовує у старих гніздах во­рон, граків і хижих птахів. Зрідка гніздиться в дуплах. Самка від­кладає 4—5 яєць на початку квітня і через чотири тижні почина­ють вилуплюватися пташенята. За рік вухата сова знищує багато гризунів, переважно мишей і полівок.

Отже, сови корисні птахи, яких треба охороняти. Розглядаючи з дітьми малюнки, читаючи про сов, слід формувати правильне ставлення до них.

8. Ряд Стрижоподібні, або Довгокрилі. Досить часто можна спо­стерігати стрижів чорних, яких ще називають серпокрильцями. Слід звернути увагу, що вони трохи більші за ластівок, а крила у них немов два серпи, звідси і назва — серпокрильці. Птахи дуже стрімко літають.  Швидкість польоту  може досягати   144  км/год.

Слід запропонувати дітям прислухатися до своєрідного свисту стрижів: «Ві — зза, ві — з — з — з — з»,— який добре чути під час їхнього стрімкого польоту.

Гнізда стрижі влаштовують під дахами, у щілинах високих будівель та скель. Для гнізда птахи ловлять у повітрі пір'я, сухі стеблини, волосся, тобто те, що піднімається вгору від вітру. Сам­ка відкладає 2—3 яйця, які висиджує 18 днів, годує її в цей час самець. Коли вилуплюються пташенята, батьки близько 300 разів на день приносять їм їжу. Стрижі виловлюють тільки літаючих комах, бо ходити по землі цей птах не може: усі чотири пальці його ніг спрямовані вперед.

Уже наприкінці серпня ці птахи збираються у вирій, а з пів­денних районів відлітають у вересні. Слід розповісти дітям, що серпокрильці знищують дуже багато мошок, комарів і цим прино­сять користь людині.

9.Ряд Дятлоподібні. Це середнього розміру птахи, більшість яких для влаштування гнізда видовбують дупла. Найбільш поширені в Україні великий строкатий дятел, чорна жовна, зелений дятел та крутиголовка.

Дятли досить доступні для спостереження під час яких до­шкільникам слід розповісти про цікаві пристосування дятла до способу життя на деревах. Для всіх дятлів характерний міцний, долотоподібний дзьоб, яким вони добувають з-під кори і навіть з деревини комах та їхніх личинок. Язик у дятлів надзвичайно дов­гий (8—14 см), змочений липкою слиною. Це найбільш чутливий орган дотику. Ним вони добувають з-під кори та деревини комах та їх личинок. Своєрідне розташування пальців, два з яких спря­мовані вперед і два назад, гострі кігті дозволяють птаху вправно лазити по деревах. При цьому вони спираються на цупкий хвіст. Літають неохоче, але швидко — то різко піднімаються, то ніби па­дають зі складеними крилами.

Живляться комахами та личинками короїдів, жуків-вусачів, які живуть під корою і в деревині. Оглядаючи і вистукуючи стов­бури, дятел, ніби лікар, дізнається, яке дерево пошкоджене, бо здорове відгукується дзвінко, а пошкоджене глухо. Виявивши по­живу, дятел ніби долотом пробиває кору пошкодженого дерева, знаходить і дістає липким язиком личинки. Поїдають птахи і різ­них комах, яких знаходять на деревах. Взимку живляться насін­ням ялин і сосен, створюючи так звані кузні.

Особливо активно дятли знищують шкідників під час годівлі пташенят, яким вони приносять їжу близько 300 разів на день. Гніздяться дятли в дуплах, які самі ж і видовбують. Дупла мають круглий вхідний отвір, відповідно до розміру птаха, і досить про­стору камеру нижче від отвору.

Улітку дятли перебувають у місцях гніздування, потім кочують по лісах і садах разом з іншими птахами у пошуках їжі.

Найбільш поширений у нас великий строкатий дятел. Слід при­вернути увагу дітей до гарного забарвлення птаха: зверху чорне з білими плямами на крилах, а знизу біле. Підхвістя і потилиця у самця і молодих птахів червоні. Навесні інколи можна почути різкий та гучний крик дятла і своєрідну трель — відлуння під час дуже частих і сильних ударів дзьобом по сухому гіллі. Це його шлюбна пісня.

Щороку дятел видовбує нове гніздо. В нього самка відкладає 5—6 яєць. Висиджують їх самець і самка близько двох тижнів, а потім понад три тижні годують пташенят виключно комахами. Сідаючи на стовбур дерева внизу, дятел стрибками по спіралі під­німається вгору, уважно оглядає кожну щілину в корі як на стов­бурі, так і на бокових гілках. Рано навесні дятел інколи продовбує на корі берез, клена чотирикутні дірочки, коли з них потече сік, п'є його. Ним ласують також білка та деякі комахи.

Спостерігаючи дятлів і розповідаючи дітям про лісового ліка­ря, вихователь повинен наголосити на тому, що птах не тільки зни­щує багато шкідників лісу, а й видовбує дупла, в яких оселяються інші комахоїдні пташки.