4-Є_держекзамен_МРМ_грамота

1. Характеристика методів  і прийомів навчання дітей рідної мови.

Методи навчання - це способи спільної діяльності вихователя і дітей, спрямовані на розв'язання завдань розвитку мови.

Значне місце в роботі з розвитку мови займають наочні методи: спостереження, екскурсії, огляди-екскурсії,   розглядання предметів, картин, перегляд кінофільмів, діафільмів, телепередач, дидактичні ігри з наочністю

Ефективність засвоєння дітьми знань, формування повноцінних уявлень, розвиток таких психічних процесів, як сприймання, пам'ять, мислення і на

цій основі розвиток мови, великою мірою залежить від того, наскільки  широко в пізнавальну діяльність включаються різні форми чуттєвого сприймання.

Ці методи ще поділяються на методи безпосереднього сприймання. Вони сприяють розвитку словника, формуванню зв'язного мовлення.

Словесні методи: читання, розповідання художніх творів, заучування віршів, бесіди, розповіді дітей, переказ. Ці методи дають можливість розвивати у дітей уміння розуміти зміст мови, застосування знання без опори на наочність. Живе спілкування дорослих і дітей, яке характерне для словесних методів, має виховне значення - викликає почуття, формує певне ставлення до змісту. Живе слово вихователя – взірець для наслідування.

Ефективним і доступним для дітей методом є розповідь вихователя. Його мета - сформувати яскраві і точні уявлення про події чи явища. Нові знання пов'язувати з набутими знаннями. Розповідь повинна бути проста, ясна, лаконічна, близька інтересам дітей.

Розповідь дітей є методом вдосконалення розумової діяльності, формування мовних умінь. У навчанні дошкільників використовуються розповіді різного характеру: переказ, опис, сюжетна розповідь з досвіду, творча розповідь, розповідь — міркування, розповідь- пояснення.

Читання художніх творів розширює і збагачує знання дітей, формує здібності до сприймання і розуміння художньої літератури, розуміти образність творів.

Бесіда. Вони    поділяються на вступні, супроводжуючі та заключні. Вступні бесіди проводять коли вихователь знайомить дітей з новими явищами. Виявляє знання, досвід дітей з даної теми, активізує їх, ставить пізнавальні і практичні завдання. Супроводжуюча - під час спостережень, екскурсій, розглядання картин, заключна — проводиться з темою систематизації знань, дальшого поглиблення й усвідомлення. Планується як самостійне заняття в старшому дошкільному віці.

Практичні методи: ігрові, дидактичні ігри і вправи, елементарні досліди і моделювання.

У дитячому садку практичні методи часто мають ігровий характер (дидактичні   ігри,   ігри  заняття,   ігри-інсценівки).   Одним   із   компонентів ігрового методу є уявлювана ігрова ситуація.

Роботу   із  знайомим  літературним  текстом  можна  проводити     за допомогою гри-драматизації, інсценування.

На заняттях з навчання грамоти, розвитку зв’язного мовлення використовується моделювання в основі якого лежить принцип заміни реальних предметів іншими предметами, зображеннями, знаками (за допомогою фішок та схеми відтворити звукову, складову модель слова, графічно зобразити словесний склад речення),

Прийоми розвитку мови у дітей

Прийом - це елемент, складова частина методу. Кожен метод включає кілька прийомів. Прийоми також поділяються па: наочні, словесні, ігрові. Найважливішими є словесні прийоми: мовний зразок, запитання, пояснення, вказівка,, оцінка дитячої мови.

Запитання - репродуктивні (вимагають простого відтворення) і пошукові (вимагають умовивід (Навіщо? Чому?).

Пояснення використовують під час спостереження, розгляду картин, предметів.

Наочні прийоми - показ картинки, іграшки, предмета, руху або дії, показ артикуляції звуків.

Ігрові прийоми: створенні ігрової ситуації, виконання ігрових дій, звуконаслідування, загадкова інтонація голосу, використання жартів.

У практиці найчастіше використовується комплекс прийомів.

2. Методика розвитку мови дітей раннього віку (3 р.ж.)

Третій рік життя є важливим періодом в розвитку мови дітей. Завдання розвитку мови різнобічні.

1.  Необхідно привчати дітей розуміти мову оточуючих без наочного супроводу.

2.           Розширювати активний словник.

3.  Формувати граматичну будову мови.

4.           Розвивати мовне спілкування з дорослими і однолітками.

5.  виховувати звукову культуру мови.

Для формування мови важливе значення має розвиток орієнтування в навколишньому. Слід розвивати у дітей здатність спостерігати, впізнавати різноманітніші предмети, явища, а також знайомити їх з трудовими діями дорослих. В результаті будуть розвиватись смислова сторона мови, артикуляція, функції спілкування і узагальнення

Головне, щоб дитина навчилась використовувати слова на свій розсуд. Тут повинен допомогти дітям вихователь. Він повинен слідкувати за мовою дітей і своєю мовою, не допускати в своїй мові спрощених слів (бібка -машина). Якщо дитині незнайоме слово, його потрібно використовувати спочатку в поєднанні із знайомими словами, пропонувати декілька разів йогоповторити.

Форми розвитку мови дітей третього року життя такі ж, як і на другому році життя. Заняття і повсякденна діяльність.

Заняття на З р. ж. проводяться з підгрупами дітей 2 р. - 2 р. 6 м., 2 р. 6м. - 3 р. З однією підгрупою проводиться заняття, а інша - грається під наглядом помічника вихователя. А потім міняються підгрупи. Але деякі заняття в кінці 3 року можна об'єднувати (10-12 хв. Тривалість заняття).

Види занять такі ж, як і на 2 р. ж., але змінюється зміст занять, він ускладнюється. З дітьми проводяться дидактичні ігри-заняття: читання казок, віршів, потішок, заняття із звукової культури мови, розгляд предметів, заняття з лялькою, розгляд картин, ігри-інсценівки, спостереження.

Обладнання для заняття повинно бути яскравим, щоб привернути увагу дітей. Дітей розташовувати так, щоб всім було добре видно.

Вихователь вчить дітей розуміти питання і відповідати на нього. Поняття повторюються і на повторних заняттях доцільно активізувати мову дітей: слід задавати дітям запитання: хто це? Як співає пташка? Як літає? Як клює зерно і т.д. Вихователь обов'язково доповнює, уточнює відповіді дітей.

Картинки потрібно розглядати детально. Це підвищує інтерес до зображеного предмету, допомагає розвивати узагальнення і розвиває мислення дітей.

Важливе значення має читання книжок з ілюстраціями. Спочатку вихователь читає або розповідає, по змісту книжки, а потім залучає дітей до розповіді. Ось тут і виникає сумісна діяльність дорослого і дитини. Книжки сприяють встановленню контакту і між самими дітьми.

Велике місце відводиться на 3 р. ж. слуханню і відтворенню коротких оповідань, віршів, казок, потішок. Особливо важливо систематично проводити розповідання. Тільки при такій умові дитина привчається уважно слухати, розуміти і потім самостійно переказувати. Спочатку повторюватиодну і ту саму розповідь декілька разів. Потім ускладнювати розповідь.

Для того, щоб навчити дитину розуміти розповідь і вміти переказувати необхідно організувати сумісну розповідь. Спочатку слід спонукати дитину повторювати за вихователем слова і фрази, а потім задавати питання і вчити відповідати на них, а потім просити розповісти самостійно.

Заняття з використанням сюжетних іграшок (ляльок, тварин) збагачують моральні уявлення, розвивають вміння грати самостійно мову, активізувати словник. На таких заняттях розігрують певні сюжети (годування ляльки, тварин, укладання спати ляльку, підйом ляльки після сну.

Великий вплив на розвиток мови оказують заняття по зображувальній діяльності, фізвихованню, музичні заняття, заняття у будівельним матеріалом. Накопичується словник, відбувається засвоєння граматичної будови мови.

Для мовного спілкування необхідно вибирати певний час і створювати спеціальні ситуації. Давати дітям мовні зразки.

Розвиток мови успішно відбувається в самостійній грі дітей (дати дітям певні знання про навколишнє, навчити способам дій з предметами, виховувати інтерес до дій і потребу відтворювати їх. Під час гри діти вимовляють багато слів. Великого значення на розвиток гри і мови надають спеціальним заняттям з іграшками.

Для розвитку мовного спілкування важливого значення має організація сумісної гри між дітьми. Привчати до неї треба поступово. Мовне спілкування сприяє встановленню позитивних взаємовідносин.

Для розвитку мови на 3 р. ж, використовуються різні методичні прийоми, діти весь час зустрічаються з новими предметами, явищами, дорослий називає їх, але цього недостатньо. Тому з'являється необхідність давати пояснення розкривати призначення предметів (для чого, навіщо),порівнювати те, що відбувається в даний момент з тим, що дитина бачила раніше. Зберігається прийом доручень які не повинні бути складними (Оля, підніми ведмедика з підлоги).

Необхідно уважно слідкувати за мовою слухати, як говорить дитина. Давати зразки для засвоєння. Цей прийом має велике значення для вправляння в правильній звуковикові і вживанні граматичних форм. Якщо дитина говорить неправильно, його слід зупинити і попросити вимовити слово правильно: Таню, скажи так (мій пальчик, а ти сказала: «Моя пальчик». Якщо дитина відмовляється, то заставляти не треба.

Важливе значення має прийом питань. Спочатку дітей навчають розуміти конкретні питання в одній і тій самій ситуації. Де стоїть стіл? Потім враховується загальна ситуація: Що це лежить на дивані? Нарешті питання

задаються без врахування ситуації з опорою на деякі знання дитини: «Оля, кого ти бачила, коли ходила гуляти?» Для активізації мови необхідно використовувати слова, які націлюють на відповідь: скажи, повтори, спитай, розкажи.

Важливим є прийом договорювання (вихователь читає потішку або віршик і дає дитині можливість додати необхідне слово) і підказування потрібного слова (дитина в ході переказу або читання напам'ять вірша може відчути труднощі у вживанні будь-якого слова, вихователь своєчасно допомагає йому).

3. Поняття про звукову культуру мови. Завдання і зміст виховання звукової культури мови. Система роботи по вихованню звукової культури мови: розвиток слухової уваги, фонематичного слуху, мовного дихання, дикції, сили голосу, інтонації.

Звукова культура мови є складовою частиною загальної мовної культури. Культура мови — це вміння правильно користуватися всіма мовними засобами. Поняття звукової культури мови досить складне і широке, воно включає цілий ряд важливих компонентів. Серед них: чітка артикуляція звуків рідної мови, фонетична та орфоепічна правильність мови, мовне дихання, сила голосу, темп мови, фонематичний слух та засоби інтонаційної виразності (наголоси, логічні паузи, ритм, тембр, мелодика).

Завдання і зміст роботи по вихованню звукової культури мови викладені у програмі виховання та навчання в дитячому садку.

У вихованні звукової культури мови використовують різноманітні прийоми та методи навчання. Серед прийомів навчання провідне місце займають показ артикуляції звуків, імітація правильної звуковимови, зразок мови вихователя, відображена та сумісна мова («Зроби так, як я», «Скажи так, як я», «Повтори за мною», «Давай скажемо разом»), доручення, ігрові прийоми.

Методами виховання звукової культури мови є дидактичні ігри, дидактичні вправи, рухливі ігри, розповіді із звуконаслідуванням, оповідання, вірші, чистомовки, скоромовки, лічилки, розглядання картин, настільно-друковані ігри.

Провідними методами виховання звукової культуримовлення є дидактичні ігри та вправи, у процесі яких удосконалюються всі компоненти звукової культури мовлення.

Рухливі ігри із звуконаслідуванням, словами, піснями слід використовувати тоді, коли діти вже вміють вимовляти важкі звуки, але звуковимова ще не стійка. Під час рухливих ігор діти без утоми співають, імітують звуки машин, голоси тварин, птахів. Наприклад, у грі «Хто тут живе?» три- і чотирирічні діти групами імітують квохтання курей, ґелґотання гусей, гарчання собак; вихователька стежить за правильною артикуляцією.

Рухливі ігри із словами та звуками для старшого віку мають свої особливості. Діти повинні паралельно виконувати два завдання: рухатися (ловити, бігати, водити хоровод) і промовляти слова, звуки. їхню увагу передусім привертають рухи, звуки ж вони промовляють механічно, іноді й зовсім забуваючи про них. Краще до початку гри показати, як треба промовляти текст, закріпити його шляхом вправляння. Після такої підготовчої роботи, роз'яснень, повторень діти, усвідомивши текст, виразно вимовляють кожне слово чи звук у таких іграх, як «Гуси-лебеді», «Поїзд», «У ведмедя у бору», «Пташки і кіт», «Два Морози», «Мишоловка».

Дітям старшого віку подобаються хороводні ігри, які варто проводити не лише під час музичних занять, а й на прогулянках, зранку під час прийому, увечері. В них діти спокійно рухаються, співають знайомі пісні (ігри «Галя по садочку ходила», «Калина», «Каравай», «Бубон»). Рухливі ігри проводяться щодня, це дає змогу систематично вправляти мовно-руховий апарат, мовний слух та увагу дітей.

Розповіді на звуконаслідування відрізняються від інших видів роботи з розвитку мови. Це спільна розпо­відь дітей і вихователя, якому належить провідна роль у передачі змісту; імітаційні звуки, звукосполучення, слова промовляють діти всієї групи або підгрупи (п'ять-шість дітей) або одна дитина. У процесі розповідання окремі частини тексту вихователь пропонує вимовляти разом, наприклад: «А корова: му-у-у! Молочка вам несу». Розповіді із звуконаслідуванням використовують переважно в молодшій і середній групах. Тексти для розповідей можуть бути авторські, дібрані з народних творів або придумані самим вихователем.

Методика проведення занять з молодшими дошкільниками така: вихователь переповідає твір, по кілька разів промовляє звуки та звукосполучення, імітуючи голоси птахів, тварин, шуми природи, сигнали машин. Діти мовчки слухають розповідь. Якщо окремі з них почи­нають промовляти звуки, звукосполучення, вихователь ставиться до цього схвально, поглядом, посмішкою, жестом заохочує до участі у розповіданні. При повторному розповіданні вона пропонує всім або окремим дітям «допомогти» їй у розповіді, промовляти разом із нею, як шумлять дерева, кричить півень, мукає корова, гуде бджола, подає сигнал пароплав тощо.

Для бесіди із старшими дошкільниками можна використати розповідь, складену самою вихователькою. Вона добирає або придумує спеціальні тексти, в яких трапляються важкі звуки. Ці розповіді складніші за змістом, більші за розміром. Діти можуть переказувати їх від початку до кінця частинами, а також за ролями. Вихователька розповідає за автора, а діти поодинці чи невеликими групками промовляють слова, звукосполучення, звуки.

Широко використовують ігрові вправи на вправляння дітей у виразній мові на заняттях з розвитку мови та художньої літератури. Так, показуючи різні види театрів, вихователь вчить дітей передавати образ дійових осіб з допомогою міміки, жестів, постави. Треба вчити дітей голосом передавати настрій, стан того чи іншого героя художнього твору. Для цього дітям пропонують прочитати вірш радісно, весело або сумно; поставити запитан­ня від імені хитрої лисички, злого вовка, доброго крокодила Гени або веселого Чебурашки; виконати пісеньку від імені доброго або злого героя; зобразити, як вовк розмовляє у лісі з Червоною Шапочкою, використовуючи інтонацію (лагідно чи улесливо, грубо чи хвалькувато).

Система роботи по вихованню звукової культури мови.

а)  Роботу з розвитку слухового сприймання та фонематичного слуху розпочинають із ігор і вправ на сприймання немовних звуків (слухання шурхоту листя під ногами, співу птахів, рипіння снігу, цокання годинника, дудіння автомобіля).

Де це відбувається? Старші діти слухають з закритими очима.

Д/ігри і вправи на розвиток мовного слуху та мовної уваги: "Де подзвонили?", Що звучить?", "Хованки із дзвоником", "Що я роблю?", "Що робить Петрушка за ширмою?".

Розвиток фонематичного слуху у сприйманні мовних звуків: "Хто покликав ведмедика?", "Робіть те, що я кажу", "Покажи, що я назвала", "Доручення", "Відгадай, чий голос", "Повтори, що я .сказала", "Телефон", "Тиха і голосна музика", "Що як звучить", "Відгадай звук", "Упізнай, хто це", "Тук-тук", "Зозуля", "Про що говорить кімната, вулиця, ліс?", "Хто краще чує".

Ігри на закінчення та впізнання слова "Закінчи слово".

Проводиться в усіх вікових групах, на заняттях 3-7хв.

б)  На розвиток мовного дихання. "Сніжинка", "Летять сніжинки",
"Листочки", "Вітерець", "У лісі", "Вітряк", "У кого далі полетять пелюстки",
"Дмухай сильніше", здування з долоні пелюсток, шматочків паперу, кульок
вати, пушинок кульбаби. Вправи: перекочування силою видихуваного повітря
ватної кульки по столу, підтримування пушинок у повітрі силою видиху,
утворення бульбашок на воді (дитина дмухаєє з такою силою, щоб на воді
утворилися бульбашки), пускання паперових і пластмасових корабликів у мисці
або у ванні з водою, прокочування олівців силою видихуваного повітря,
дмухання в порожню пляшку.

"Дмухай на метелика", "На гойдалці", "Гарячий чай", "Мильні бульбашки".

Старші діти можуть надувати кульки.

Діти, що мають вади об"єднуються в окрему підгрупу. Вихователь показує положення губ, зубів, язика. Пояснює, як проходить повітря, звук вимовляє повільно, артикулює.

в)    Щоб закріпити вимову важких звуків, проводяться рухливі ігри.
Наприклад: "Хто тут живе?" (діти імітують крики курчат, курей, гусей,

собак і т.д. (молодша, середня групи), "Коники" (середня).

Стук-грюк, тра-та-та, Відчинилися ворота. Виїжджаємо, з двору ми -Но! Поїхали ... Цокають діти - коники. Зупиняють коней, приказуючи: "Тпру ..." Старші дошкільники "Гуси - лебеді", "Два морози", "Пташки і кіт", "Мишоловка" і ін.

Хороводні ігри: "Галя по садочку ходила", "Каравай".г)        Це спільна розповідь дітей та вихователя. Провідна роль належить вихователю, а діти промовляють імітаційні звуки, звукосполучення у молодшій і середній групі. Тексти можуть бути авторські, дібрані з народних творів або придумані самою вихователькою.

З авторських і народних творів можна використати такі: "Рано вранці на лугу" (рос. нар.пісенька), "Рукавичка" ( укр. нар. казка) Е.Шабад "Драбинка", В.Сутеев "Хто сказав мяу?", К.Чуковський "Плутанина", Д.Герасимчик
"Струмочок", Е.Щим "Як птахи співають", Е.Чарушин "Як Женя навчився
вимовляти літеру Р", Е.Пермяк "Хто?" та ін.

Для бесіди із старшими дошкільниками використовується розповідь, складена самою вихователькою.

д)   Віршики, лічилки, потім особливо скоромовки, чистомовки пропонують дітям тоді, коли вони вже правильно вимовляють певні звуки інакше може закріпитися дефект вимови.

Віршики, потішки - на заняттях і в режимному процесі. Лічилки в рухливих іграх. Лічилки створюють добрий настрій, вводять дітей в гру. Скоромовка використовується в роботі з дітьми старшого дошкільного віку. Чистомовку вихователь може скалсти сам.

Спочатку скоромовку промовляє вихователь двічі, чітко, повільно, потім промовляють всі разом чітко й повільно. Коли скоромовку запам'ятали, дається завдання проказати тихо, голосно, пошепки. Загадки можуть використовуватись в усіх вікових групах.

є) Називаючи в голос зображені на картинці предмети, дитина вправляється у правильній вимові звуків і звукосполучень.

Для правильного і чіткого вимовлення звуків використовують "Вимов так, як я", "Оркестр", "Назви і відгадай", "Магазин", "Комар", "Літаки", "Що сказав (взяв) Петрушка?, "Виправ Незнайку", "Допоможемо Буратіно", "Чого не вистачає?", "Луна", "Паравоз".

Для ознайомлення дітей з артикуляційним апаратом вихователь може розповісти казочку про веселого язичка в різних варіантах.

 В І молодшій групі 1-2 рази в місяць слід проводити спеціальні заняття по вихованню звукової культури мови. Крім того, 2-3 рази в місяць необхідно планувати вправи на формування звуковимови, слухової уваги і сприйняття, розвиток дихання і т.д. Ці вправи складають частину занять по ознайомленню з навколишнім, художньою літературою. Тривалість їх 3-6 хвилин. З II молодшої групи заняття проводяться 1 раз на місяць, по вихованню звукової культури мови, включаються як частина заняття з розвитку мови.

4.Методика проведення бесід з дітьми: зміст і тематика, підготовка вихователів і дітей, структура, методичні прийоми розвитку діалогічного мовлення дітей в бесіді.

Бесіда є основним з методів розвитку діалогічної мови в дошкільників на заняттях. Бесіда – це організована, цілеспрямована розмова вихователя з дітьми на певну тему. Бесіда є методом уточнення, закріплення і систематизації знань та уявлень, здобутих дитиною в процесі повсякденного життя. Діти під керівництвом вихователя під час бесіди відтворюють свої знання, обмінюються досвідом, порівнюють, розмірковують, роблять висновки; у дітей розвивається мислення, пам‘ять, збагачується мова, знання дітей, зосередженість.

В процесі бесіди відбувається моральний та естетичний розвиток дитини: оцінює вчинки, формується відповідне ставлення до людей, до подій, життєвих явищ, формується більш чіткі естетичні оцінки, поглиблює сприймання і розуміння краси в навколишньому середовищі і вчинках людей.

Під час бесіди формується культура поведінки в процесі колективної бесіди: піднімати руку при бажанні відповісти, слухати товаришів не перебиваючи, відповідати чітко і досить голосно, звертати свою мову до слухачів.

Бесіди поділяються на вступні, супровідні, заключні.

Вступна  - сприяє кращому засвоєнню наступного матеріалу, глибшому осмисленню сюжету картини чи змісту літературного твору. Такі бесіди проводяться на початку заняття, перед читанням оповідання, дидактичною грою, малюванням за задумом тощо.

Супровідна бесіда проводиться в процесі заняття (спостереження; екскурсії, розглядання картини, дидактичної гри, праці).

Заключна бесіда узагальнює, систематизує, розширює знання здобуті на інших заняттях та під час прогулянок. Як самостійне заняття проводиться в старшій групі. Потребує попередньої підготовки. Наприклад, «Заключна бесіда про весну», «Що ми знаємо про наше місто» і інші.

Залежно від змісту бесід можна виділити такі види : за змістом картини; за художнім твором; на тему з досвіду дітей.

Бесіди за змістом картин та художнім твором проводяться в усіх вікових групах. Темами для бесід можуть бути: «Наш дитячий садок», «Наше місто», «Київ – столиця нашої Батьківщини», «Що ми виростили на городі», «Що ми бачили в бібліотеці», «Іграшки», «Посуд», «Осінь», «Одяг і взуття», «Пори року»; бесіди на морально – етичні теми: «Будь ввічливим», «Поважай старших», «Що погано і що добре?» і інші.

У бесіді мають фігурувати предмети і явища, знайомі дітям, але такі, які потребують ще додаткових пояснень. Інакше бесіда буде не цікавою для дітей. Зміст бесід має бути педагогічно цінним. Про це ж говорила Е.І. Михєєва.

Методика проведення бесіди.

Бесіда – складний метод навчання і потребує ретельної підготовки вихователя і дітей до неї. Бесіда вимагає від дітей активної уваги, слухати товаришів, пригадувати, бути готовою відповідати і одночасно отримувати себе, чекати поки її не запитають. У дітей повинні бути певні знання про предмет бесіди.

Бесіда досягає своєї мети тільки при чіткій організації і продуманій методиці її проведення. Тому значне місце в успішному проведенні бесіди має ретельна підготов­ка до неї вихователя і дітей. Вихователь, визначивши зав­дання і тему бесіди, продумує і підбирає її зміст, струк­туру, визначає характер і формулювання основних запи­тань. Крім того, підбирає необхідні наочні посібники, тех­нічні засоби, продумує, як урахувати індивідуальні особ­ливості дітей і забезпечити диференційоване керівництво ними під час бесіди.

Готовність дітей до бесіди полягає у наявності в них відповідних знань про предмет чи явище, які будуть об­говорюватись у бесіді. Ці знання дитина одержує під час екскурсій, спостережень, розгляду картин, перегляду відео, телепередач тощо. Бесіда повинна будувати­ся на основі життєвого досвіду і знань дітей. Якщо планується бесіда за змістом картини, літературного твору, то діти повинні мати певні знання для розуміння цього матеріалу, прослухати цей літературний твір, розглянути картину.

Вихователь повинен досить ретельно продумати запитання до бесіди. Вони повинні бути чіткі, конкретні, короткі. У запитанні не повинно бути незрозумілих дітям слів; сформульована тільки одна думка.

Крім основних питань є ще навідні і підказні. Навідні: «А що ще є цікавого у нас в місті?», «Як називається річка?» Підказні: «А ти бачив льодохід на річці?» Такі запитання ставлять дітям, які не впевнені і своїх силах.

Структура бесіди залежить від теми, змісту, віку дітей.

Обов‘язковими елементами є : початок бесіди, основна частина та закінчення.

Початок бесіди: можна починати бесіду із згадуванням, розповіді, розглядання картинок, іграшок, читання віршів до теми заняття, використати загадку, прислів‘я. Наприклад:

Основна частина: Задаються дітям запитання з включенням нових відомостей. В процесі бесіди використовують образні описи, порівняння. Діти повинні висловлювати своє ставлення до предметів і явищ , ділитися почуттями, переживаннями . Вихователька повинна стежити за ходом бесіди, не давати відхилятися від теми, вести бесіду жваво, емоційно. Не треба вимагати від дітей на кожне запитання ровних відповідей. Можна допускати відповіді одним словом. Звертати увагу на активність дітей. Не треба самій виховательці говорити про відомі дітям факти, повторювати все, що говорять діти. Активність проявляється у доповненнях і уточненнях відповідей товаришів. Недоцільно довго «витягувати» відповіді.

Під час бесіди використовується наочний матеріал: картини, іграшки, моделі, натуральні предмети. Це активізує дітей. Дрібні предмети роздаються кожному (предметні картинки, насіння, листя і т.д.). Включають прослуховування платівок, магнітофонних записів, літературних текстів.

5. Методика навчання складання розповідей за картинами. Види картин, вимоги до них. Види розповідей за змістом картин.

Роль картини в розвитку зв‘язної мови дітей підкреслював К.Д. Ушинський. Картина є одним з найкращих засобів, який спонукає до розмови навіть най мовчазніших дітей. Вона ніби наближає предмети до дитини, допомагає порівняти з ним навколишні предмети, усвідомити зміст, передати йог словом. Картина є засіб розумового, морального, естетичного виховання.

В дитячому садку використовуються картини й картинки, які поділяються на такі види: 1) предметні; сюжетні; художні.Тематика картин для роботи з дошкільниками випливає з програмного матеріалу. Сюжет картини має відповідати дитячому досвіду, почуттям та переживанням дітей, викликати у них певні естетичні переживання, моральні почуття. Картини мають бути художніми, добре виконані графічно і експозиційно грамотно, з точним відображенням дійсності.

Види розповідей: за змістом картини, описова, сюжетна, творча. Починаючи з середньої групи використовуємо такі прийоми складання розповідей за картиною:колективне складання дітьми розповіді за картиною. Вихователь ставить запитання, а потім з відповідей дітей складає розповідь і розповідає дітям. Потім дитина складає розповідь із висловлювань товаришів.

У 11 півріччі дітей навчають складати розповідь за картиною за допомогою зразка вихователя. Використовують знайомі дітям картини, розглядають їх, а тоді вихователь ставить перед дітьми мету. (Діти, а зараз ви будете розповідати про те, що намальовано на картині), дає короткий план. (Розкажіть, коли це було, як діти гралися, що трапилося на гірці), але спочатку послухайте як я розповім, а потім розповідатимете ви). Зразок повинен бути чітким, стислим, без зайвих описів. Спочатку розповіді дітей можуть мати характер наслідування зразка. Але потім за допомогою запитань, вказівок, вихователька стимулює дітей до описування картини по – своєму.

Можна використати такий прийом: за однією частиною картини розповідь складає вихователь, за іншими – діти. Потім дається тільки план розповіді: коли це було, де, як гуляли діти, що трапилося.

У старшій групі діти повинні вміти складати розповіді не тільки за змістом картини, але описову, сюжетну і творчу розповідь. Використовуються картини маловідомого змісту: «Збирання винограду», «В аеропорту».

Складання описових розповідей – це складання зв‘язної розповіді («На картині зображено дитячий садок; діти граються в груповій кімнаті, ось ці хлопчики будують пароплав з кубиків…»).

Складання сюжетної розповіді за картиною чи серією картин: «Жили собі бабуся, хлопчик Андрій і дівчинка Іринка. Андрій був ще маленький, а Іринка училась в школі. Одного разу…»

Картини повинні бути знайомі. Увага дітей спрямовується на виконання творчого завдання. Розповідь – перерахування вже не може задовольняти вихователя. Треба вчити дітей послідовно, логічно розкривати сюжет картини, домислювати початок події, кінець.

Ефективним прийомом до складання творчої розповіді за картиною є розповіді за власними малюнками.

У старшій групі використовується прийом придумування назви до картини. Визначають найкращу і дають правильну. Складають розповіді за серією картин (2 -3 об‘єднані спільним змістом).

Методика використання картин.

Картину вивішують трохи вище рівня очей. Світло повинно падати прямо на картину. Дається 1- 2 хвилини для розглядання картини. Запитання спочатку ставлять до головного об‘єкту, а потім до інших деталей, послідовно розкриваючи взаємозв‘язки між ними. Питання ставляться до всіх дітей.

Під час розглядання картин використовуються вірші, потішки, загадки, невеликі оповідання, пісеньки.

Структура заняття по розгляданню картини.

I. Вступна бесіда.

II. Розглядання картини.

III. Розповідь вихователя (II мол. група).

IV. Розповіді дітей (сер., старша групи).

V. Заключна частина.

При навчанні дітей описовим розповідям за картиною важливо спочатку детально розглянути зміст картини, поставити запитання до дітей. Неабияке значення має такий методичний прийом, як аналіз розповіді педагога. Дітям ставлять запитання: «З чого я почала свою розповідь? Чи моя розповідь відрізняється від розповіді Сашка? Як я розповідала про пору року, зображену на картині?» На цій картині намальована весна. День сонячний і теплий. На небі купчасті білі хмари. Починають розпускатися бруньки, з‘являються перші молоді зелені листочки». Це готує дітей до свідомого, емоційного сприймання художніх картин.

6. Методика навчання дітей розповідям з власного досвіду. Значення, тематика розповідей, прийоми навчання. Методика навчання складання листів.

. Матеріалом для розповідей з власного досвіду є ди­тячі спогади або уявлення. Під час таких занять діти вчаться використовувати свій життєвий досвід, переда­вати його в зв'язній розповіді, у них формується вміння зрозуміло, чітко, послідовно викладати свої думки без опори на наочний матеріал.

Навчання розповіді з власного досвіду вводиться в середній групі, де діти з допомогою вихователя тільки вчаться складати розповіді з власного досвіду. В стар­шій групі вони вже повинні зв'язно, послі­довно й емоційно самі розповідати про випадки з свого життя.

Основними видами розповідей з власного досвіду є при­думування за зразком вихователя про цікавий випадок  з свого життя (без обмеження конкретною темою) і розповідь на тему, яку пропонують одну для всіх дітей. Легшими є теми з досвіду колективного («Як ми свят кували свято», «Як ми працювали на городі», «Як ми ходили в зоопарк», «Як ми збирали врожай») чи інди­відуально («Мій день народження», «Про мої іграшки», «Як я відпочивав влітку» тощо). 

У старшому дошкільному віці використовуються те­ми, які вимагають узагальнення досвіду, моральних суджень («Що осінь дарує людям», «Мій друг», «Як ми до­помагаємо малюкам»).

Добираючи теми для роз­повіді, вихователь повинен дбати про те, щоб зміст роз­повіді не тільки розвивав думку дитини, а й виховував її почуття, викликав інтерес до навколишнього життя, ви­ховував почуття колективізму, дружби тощо.

Структура заняття на першому етапі навчання може бути така: вихователь повідомляє дітям тему («Зараз, діти, ви будете розповідати про те, як ми ходили до зоо­парку»); проводить коротеньку бесіду, яка допоможе дітям відновити свої враження, тобто застосовує прийом колективного розбору плану (Як ми збиралися до зоо­парку? Як дісталися до зоопарку? Що цікавого ми там бачили? Що нам найбільше запам'яталося?). Після цьо­го він дає зразок розповіді, в якому повинна зберігати­ся чітка послідовність викладу. Мова зразка має бути чіткою, образною, доступною дітям. Через деякий час колективний розбір плану вже не треба проводити.

У другому півріччі в старшій групі зразок розповіді не дається, пропонується лише тема та план до неї. Це забезпечує більшу самостійність кожної дитини, допомагає їй оформити і послідовно ви­класти свої власні думки. В підготовчій групі діти са­мостійно, лише за темою і вказівкою вихователя розпо­відають про свої враження.

Якщо ж вихователь не передбачає обмежувати роз­повіді дітей певною темою, то він дає зразок розповіді про те, яка цікава пригода трапилась з ним колись, і пропонує дітям згадати подібні події з свого життя. По­чинає він заняття так: «Діти, зараз ви будете згадувати і розповідати про цікаві випадки-з свого життя. Спочат­ку послухайте, я розповім, що зі мною одного разу тра­пилось, коли я був таким же маленьким, як і ви». Після розповіді вихователь робить невелику паузу і пропонує дітям згадати і розповісти, коли і що саме з ними тра­пилось, чим закінчилося.

Зразок розповіді вихователя має відповідати такимвимогам: в основу його повинен бути покладений конкрет­ний факт чи подія; мати виховну цінність; бути доступ­ним дітям як за змістом, так і за мовним оформленням. Зразок розповіді повинен мати чітку структуру: спочатку треба описати час і умови, в яких відбулася подія («Одного літнього дня ми з братом пішли на річку ло­вити рибу...»), далі описати, як розгорталася подія, чим вона закінчилась.

У процесі розповідання вихователь ставить навідні запитання, дає вказівки, підказує потрібне слово, вис­лів, дає оцінку розповідям дітей. У підготовчій групі до оцінювання розповідей можна залучити самих дітей.

 Своєрідним видом розповіді з власного досвіду є складання дітьми листів із записом вихователя. Складан­ня листів проводиться на заняттях, а також у вільний від занять час. У молодших групах складання листа — колективна діяльність, загальна розмова, з якої вихователь вибирає і записує окремі фрази, висловлювання. З старшими дітьми зміст і форма листа обговорюються детальніше. В старшій групі складання і написання листа проводиться і на заняттях.

У листах діти розповідають про життя в дитячому садку, про своє місто, село, обмінюються листівками, фотографіями. Все цє забезпечує ширше ознайомлення дітей з Батьківщиною, родом, його побутом і звичаями. Адресатами можуть ти також знатні люди міста, села, дитячий письменник, композитор, художник, вихователь цієї групи, батьки, хворий товариш. Листування з ними також розширює кругозір дітей, має великий виховний вплив.

Лист складається колективно, всіма дітьми групи, спочатку вихователь нагадує дітям, як треба звернутися до адресата. Потім під керівництвом вихователя діти обговорюють, що й як треба написати. Вихователь наголошує на тому, що треба добре обдумати, що саме писати, як краще викласти свої думки. З самого початку вихователь повинен зауважити, що висловлюватись треба по черзі, говорити про головне і найцікавіше, зв'язно, зрозуміло. Можна запропонувати дітям невеликий план, приклад: «Давайте розкажемо друзям про наше місто: якє воно, які його найкрасивіші вулиці і площі, які є в місті пам'ятники, театри, фабрики і заводи».

Діти висловлюються за викликом вихователя.

Вихователь з допомогою запитань, підказування, зауважень вчить дітей висловлюватись граматично пра­вильно, змістовно. Він записує висловлювання дітей, редагуючи їх, а в кінці заняття зачитує дітям складений лист, вкладає його в конверт, підписує адресу. На прогулянці діти кидають лист у поштову скриньку.

7. Методика навчання переказу тексту літературного твору. Добір творів для переказу, вимоги до них. Методичні прийоми навчання дітей переказу.

Переказ — це відтворення літературного зразка в ус­ному виразному мовленні, це метод розвитку зв'язного монологічного мовлення дітей. Психологічно переказ являє собою складну розумову навичку, яка форму­ється поступово в процесі навчання. Це діяльність, в якій активну участь беруть пам'ять, мислення, уява, мо­ва. Перш ніж переказати твір, необхідно глибоко його усвідомити, продумати і відчути його зміст, ідею. При цьому дитина не тільки запам'ятовує окремі його епізо­ди, а й вбирає думки, встановлює логічні зв'язки між ними.

Переказування літературних творів на заняттях про­водиться в середній, старшій групах, з поступовим ускладненням прийомів переказу.

У молодшій групі дітей готують до самостійного пе­реказування, навчаючи їх відтворювати зміст відомих казок і коротких оповідань, брати участь у спільному з вихователем переказі. В середній групі дітей вчать пе­реказувати невеликі казки й оповідання, знайомі дітям або прочитані на занятті. В старшій групі діти повинні навчитися зв'язно, послідовно й зрозуміло переказува­ти літературні твори (казки, оповідання) без допомоги запитань вихователя, передаючи зміст твору та діалог ді­йових осіб, характеристику персонажів, виявляти власне ставлення до героїв та їхніх вчинків.

Для переказування добираються прозові твори-казки, оповідання, пов'язані з досвідом дітей, які мають ви­ховну цінність, ідейну спрямованість, які являють собою зразки дитячої художньої літератури, твори з чіткою композицією, послідовністю дій. Вони повинні бути на­писані зразковою мовою з доступним дітям словником, без складних граматичних форм, короткими, чіткими фразами. Бажано, щоб у творі була пряма мова, яка сприяє формуванню виразності мови дітей.

Для перших переказів дітей середньої групи добира­ються твори з простим динамічним сюжетом, невеликі за обсягом. Діти з успіхом переказують і невеликі казочки, такі як «Котик і пів­ник», «Рукавичка».

Дітям старшої групи для переказів підбирають складніші і більші за обсягом казки й оповідання, на­приклад, «Пшеничний колосок», «Ледача подушка» В. Сухомлинського; «Маленькі помічниці» О. Бунець; «Чого¹синичка повеселішала» Ю. Ярмиша; «Дві кізочки», «Про двох цапків» М. Коцюбинського; «Умій почекати», «Півник з родиною» К. Ушинського; «Погано» В. Осєєвої; «Кошеня» Л. Толстого; народні казки «Колобок», «Котик, півник і лисиця» та ін.

Підібравши літературний твір, вихователь повинен ретельно підготуватися до подачі його дітям, продумати структуру заняття, прийоми керівництва дітьми. Треба уважно ознайомитись із змістом твору, виявити і пояс­нити дітям незрозумілі слова, повправлятися у виразно­му читанні.

Невідомі дітям слова вихователь пояснює перед чи­танням або в ході його.

 У другій молодшій групі діти переказують прослуханий твір, відпо­відаючи на запитання вихователя. Запитання виховате­ля визначають повноту і послідовність передачі дітьми прочитаного. Дітей також можна залучати до спільного переказу з вихователем, спонукаючи вимовляти окремі слова чи речення при повторному розповіданні казки ви­хователем. Таким чином вихователь готує дітей до са­мостійного переказу, Починаючи з середньої групи дітей систематично вчать переказу на заняттях. Переказ є новим для дітей видом мовної діяльності. Тому важливо викликати у них інтерес до переказування, підтримувати виявлення ак­тивності і самостійності.

Перша частина заняття відводиться ознайомленню дітей з текстом, друга — для переказу. Для того щоб підготу­вати дітей до переказу, вихователь один-два рази вираз­но читає твір, ставить дітям кілька запитань за його змістом, показує ілюстрації, дає вказівки, а потім читає ще раз, перед тим попередивши, щоб діти уважно слу­хали і добре запам'ятовували оповідання, бо пізніше во­ни самі будуть його переказувати. Установка на запам'я­товування активізує роботу пам'яті, увагу дітей, але да­ється вона перед повторним читанням.

При повторному читанні дошкільники глибше розу­міють прочитане, емоційніше сприймають усі події. Да­лі вихователь викликає дітей для повторного переказу­вання. Кількість викликаних дітей обумовлюється роз­міром твору, якістю переказів. Вихователь допомагає дітям запитаннями, підказуванням, використовує прийо­ми спільного і відображеного переказу. Якщо дитина не може самостійно переказувати, вихователь пропонує їй розповідати разом з ним. Він починає фразу, дитина згадує, про що далі говорити, продовжує фразу, і так разом з вихователем переказують твір.

Іноді перед читанням твору треба провести вступну бесіду — поставити одне-два запитання для активізації досвіду дітей, для підведення їх до осмисленішого сприймання твору. Проте вступна бесіда — не обов'язковий етап заняття.

Переказ добре знайомих дітям народних казок про­водиться інакше. Після читання чи розповідання казки вихователь ставить кілька запитань, дає пояснення і пропонує приступити до переказу. На повторних заняттях у. взагалі не слід читати казку, а відразу   заслуховувати І переказ дитини, яка добре володіє мовою.

Дошкільники   іноді   відтворюють   текст з суттєвими пропусками. Тому треба вчити їх давати опис ближче до тексту і повніше. Можна   залучати   дітей групи до згадування  пропущеної  частини  або запропонувати  нага­дати послідовність оповідання.

У другому півріччі, коли діти вже навчаться перека­зувати невеликі твори, можна пропонувати й більші за розміром і переказувати їх за частинами.

У процесі керівництва переказуванням вихователь застосовує різноманітні методичні прийоми. Якщо дити­на невдало замінила те чи інше слово, вихователь вико­ристовує підказування. Якщо дитина робить довгу паузу, вихователь вступає в переказ і продовжує його. Важли­вим методичним прийомом є розбір дитячого переказу: вихователь оцінює його повноту, відмічає самостійність, використання різноманітних інтонацій і різного темпу мовлення. Діти також залучаються до оцінки розповідей товаришів, наприклад, відмічають, які слова із казки вони намагались не пропустити, як чітко вимовляли фрази, чи виразно переказували.

Дітям старшої групи вихователь може запропонував після багаторазового переказу придумати свій варі­ант казки з послідовним введенням до неї нових персо­нажів.

Ефективним ігровим прийомом вправляння дітей у виразності переказу є гра-драматизація. Вона прово­диться в кінці заняття і займає хвилин п'ять. Гра-драма­тизація не вимагає декорацій, костюмів і попередньої підготовки. Слова від автора говорить спочатку вихова­тель, а потім і діти. Для виконання ролей у грі викликаються в першу чергу діти з погано розвиненою мовою, тому що короткі репліки під силу всім дітям. Найлегші для драматизації народні казки «Колобок», «Котик і півник» та ін. Вони мають сюжетну повторність, у них легка й образна мова.

8. Підготовка дітей до складання творчих розповідей. Прийоми навчання. Структура заняття.

Усі розповіді можна умовно поділити на розповіді на наочній і словесній основі, за змістом — на фактичні і творчі.

При складанні фактичної розповіді дитина перш за все спирається на свої сприймання і пам'ять, при придумуванні користується головним чином творчою уявою. Фактичнірозповіді можуть супроводжувати сприймання дитини (за спостереженням) або спиратися на її уявлен­ня (по пам'яті). У придуманих розповідях діти використо­вують свій попередній досвід, але окремі відомості об'єд­нують новою ситуацією. Це може бути розповідь з реаліс­тичним змістом (розповідь про якийсь випадок з кимось, про уявні дії і вчинки людей, зображених на картині) і казка, де дійовим особам надаються фантастичні якості.

За формою розповіді можуть бути описові і сюжетні. Описова розповідь — це виклад характерних ознак пред­мета або явища. Частіше зустрічаються описові розпові­ді фактичного характеру: опис картини, предметів, ігра­шок. На початку розповіді називається предмет, а потім вказуються характерні ознаки, призначення предмета або дії  з  ним.

Різновидами описових розповідей є порівняльна І по­яснювальна. Дошкільників вчать складати опис двох предметів з контрастними ознаками, а також пояснюваль­ні розповіді з елементами розмірковування, доведення, у супроводі показу названих дій. Наприклад, дитина мо­же пояснити товаришу, як використовувати той чи інший предмет, іграшку, як грати в гру. Описова розповідь мо­же бути і вигаданою. Наприклад, розповідь про те, яку б іграшку зробила дитина або яку б картину намалюва­ла для подарунка.

Сюжетна розповідь — це передача подій, які зміню­ються в часі. В ній обов'язково повинні бути дійові осо­би. Сюжетна розповідь найчастіше має творчий характер, наприклад: сюжетна розповідь.— казка про іграшки (при­думати, як два зайчики жили в лісі, що вони робили то­що) ; розповідь про дійових осіб картини (що вони робили до зображеної події, що робитимуть потім); розповідь на запропоновану  тему.

Героєм сюжетної розповіді може бути і дитина, якщо вона розповідає про реальну подію («Як ми з татом ходи­ли в зоопарк») або придумує, передбачає («Який пода­рунок я зроблю мамі до свята 8 Березня»)

Найважчі — творчі, вигадані розповіді, вони прово­дяться в старшій групі. Дітям треба да­ти знання про типову структуру таких розповідей. Спо­чатку (експозиція) називається герой (або герої), іноді дається опис їх зовнішнього вигляду; потім розповідаєть­ся, коли, де відбувалася дія (зав'язка); далі дія розвивається, встановлюються зв'язки між епізодами, після чого йде закінчення (розв'язка).

Велике значення у навчанні розповіданню має зміст розповіді. Це можуть бути розповіді за сприйманням (опис іграшки, предмета або картинки, які діти розгля­дають), по пам'яті (про те, що сприймали до моменту розповідання), розповідь за уявою (придумана розповідь, яка побудована на основі роботи уяви). Розповіді за сприйманням і по пам'яті мають фактичну основу, в них розповідається про реально існуючі речі, події, явища; розповіді за уявою — творчі, які потребують від дитиниуміння використовувати свій досвід, створювати нові об­рази і ситуації. Творчі розповіді можуть спиратися і на наочну основу (придумати події з героєм картини, що ви­ходить за її межі; придумати казку про іграшку), і на словесну (придумати розповідь на запропоновану тему, наприклад: «Як діти виручили з біди свого товариша», «Як слоненя вчилося кататися на велосипеді»).

У навчанні дітей розповіді застосовуються різні при­йоми, основними з яких є: зразок розповіді вихователя, план розповіді, складання розповіді за частинами, колек­тивне складання розповідей та ін.

Зразок розповіді — це опис предмета, події, явища, доступний для наслідування дітьми як за змістом, так і за формою. Розповідь-зразок повинна бути простішоюДля розповіді треба підібрати конкретний факт чи подію, розповідати послідовно, не відходячи від сюжетної лінії розповіді; мова має бути живою, образною, речення ко­роткі.

Зразок розповіді є найлегшим прийомом навчання, то­му що він показує дітям головний результат, до якого вони повинні прагнути, допомагає підібрати аналогічний зміст для їхньої розповіді. Зразок розповіді визначає її обсяг, послідовність. Тому зразок застосовується на по­чаткових етапах навчання розповіді, у випадках поста­новки перед дітьми нових завдань. Як дидактичний при­йом зразок використовується частіше на початку занят­тя, а також у ході його, якщо діти відчувають труднощі в складанні розповіді.

План розповіді — це два-три основних запитання, які визначають зміст і послідовність викладу. Як правило, після двох-трьох занять із зразком розповіді план стає самостійним, основним прийомом навчання. У процесі за­няття план треба поповнювати новими запитаннями, це активізує увагу дітей, дає можливість індивідуалізувати завдання.

Щоб полегшити дітям складання розповідей за пла­ном, рекомендується колективний розбір плану. Цей при­йом використовується здебільшого при складанні дітьми розповідей на початкових етапах (розповіді за картиною або на тему). Картина або тема пропонується всім одна, тому зразок може обмежити творчість дітей. Сутність цього прийому полягає в тому, що вихователь до складан­ня розповідей обговорює з дітьми окремі питання плану, показуючи можливість урізноманітнення змісту розпові­дей. На одне й те саме запитання плану вихователь про­понує відповісти декільком дітям. Наприклад, на запи­тання «Що трапилось з хлопчиком?» декілька дітей мо­жуть відповісти по-різному.

На деяких заняттях можна застосувати складання розповіді за частинами або колективне складання розпо­віді. Цей прийом використовується при складанні роз­повіді за картиною, яку можна поділити на кілька частин, а також при складанні розповіді описового характеру з колективного досвіду, коли вихователь поділяє її на дріб­ніші частини або підтеми, та коли діти складають колек­тивний лист дітям іншого дитячого садка, хворому това­ришу.

У навчанні розповіді використовується і такий прий­ом, як закінчення дітьми розповіді, розпочатої виховате­лем. Розвитку у дітей фантазії сприяє підказування ва­ріантів сюжету, обставин дій та ін.

Оцінка — важливий прийом навчання розповіді. Суть її полягає в тому, щоб діти наслідували те, що схвалив вихователь, і уникали того, що він засудив. Тому оцінки, які даються в кінці розповіді, не мають дидактичного зна­чення. І вихователь, і діти не пам'ятають, які були розпо­віді, діти не зможуть сприйняти зауважень вихователя. Доцільніше давати оцінку по ходу слухання розповідей і не обов'язково розгорнуту.

9. Методика художнього читання. Структура заняття. Підготовка вихователя до заняття.

На заняттях з художньої літератури перед вихова­телем стоїть завдання — навчити дітей сприймати ху­дожні твори, викликати в свідомості дитини образи ге­роїв, предметів та явищ, про які йдеться в оповіданні, казці.

Сприймання змісту художнього твору складається з таких процесів, як слухання, уявлення, усвідомлення прослуханого та розуміння його.

Казки про тварин використовують в усіх вікових гру­пах. Вони захоплюють навіть дітей раннього віку. Чарівні казки, за даними досліджень О. І. Соловйової, доступні дітям старшого дошкільного віку. Це пригодни­цький жанр казки. Позитивними героями в них виступа­ють люди (Іван-царевич, старший син Іван, Снігуронька, Попелюшка), негативними — злі сили (Баба-Яга, Змій-Горинич, Дракон). Обов'язкова наявність чарівних предметів (люстерко, гребінець, горбоконик, чоботи-скоро-ходи).

У чарівних казках добро завжди перемагає зло. Діти засуджують негативних героїв, приймають сторону по­зитивних, співпереживають, співчувають їм, намагають­ся їм допомогти своїми підказуваннями («швидше, швид­ше... не озирайся!..»).

Доступні дітям старшого дошкільного віку і соціально-побутові казки («Язиката Хвеська», «Мудра дівчин­ка»). Дія відбувається в умовах дожовтневого села, каз­кове оточення відсутнє. Героями казок виступають зви­чайні люди й олюднені абстрактні поняття: Правда, Кривда, Добро, Зло; вони показані, як живі істоти. Ці казки містять у собі гострий гумор, висміюють негатив-ні риси людини, кінець завжди позитивний: добро пере­магає зло.

Успіх заняття багато в чому залежить від підготов­ки до нього вихователя. Підібравши твір (оповідання, казку, вірш), вихователь повинен кілька разів прочитати його вголос, дотримуючись засобів інтонаційної вираз­ності. Робота над мистецтвом художнього читання, за словами Є. О. Фльориної, має стати професійним обов'яз­ком  кожного вихователя.  Письменник написав твір,  а донести його зміст до свідомості дитини — обов'язок ви­хователя.

Для того щоб донести до дітей задум автора, вплину­ти на їхні почуття, переживання, вихователь заздалегідь докладно аналізує твір, добирає найвдаліші засоби ви­разного читання або розповідання (інтонації, розстанов­ку пауз, логічних наголосів), виробляє чітку і правильну вимову кожного слова, фрази, речення.

Готуючись до розповідання казки, вихователь пови­нен добре запам'ятати текст, щоб дослівно передати за­чини, повтори, пісеньки, образні народні вирази. Слід визначити, які слова та фрази потребують уточнення, пояснення, продумати прийоми, час і місце їх пояснен­ня. Необхідно подумати й про наочність. До заняття мож­на підготувати добре ілюстровані дитячі книжки, набір картинок до тексту літературного твору. Іноді треба під­готувати і дітей до розуміння твору — його змісту, лек­сики, образів.

Для того щоб забезпечити повноцінне сприймання ді­тьми літературного твору, треба створити спокійну об­становку. Дітей посадити так, щоб вони бачили вихова­тельку, а вона бачила всіх. В молодшій і середній групах дитячого садка пропону­ється така структура заняття:

1.   Початок заняття (вступна бесіда, розглядання наочності, загадка, розповідь вихователя).

2.  Читання твору. Уточнення та пояснення окремих слів, виразів. Розглядання ілюстрацій.

3.   Повторне читання твору. (Казка розповідається лише один раз.)

4.  Коротка бесіда.

5.  Виведення морального правила, прислів'я.

У старшому дошкільному віці художній твір чита­ють лише один раз, уточнюють, пояснюють слова, фра­зи, після чого проводиться бесіда. В цій групі рекомен­дується на одному занятті поєднувати читання оповідання (чи розповідання казки) і читання вірша на одну тему. Це дозволить шляхом спеціальних вправ стимулювати дітей до зіставлення різних художніх жанрів. Успіх заняття багато в чому залежить від його по­чатку. Важливо насамперед викликати у дітей інтерес до читання, розповідання. З цією метою широко використо­вуються наочні прийоми: коротка вступна бесіда, вико­ристання приказки, загадки.

Під час заняття ніщо не повинно відвертати увагу дітей (ніхто не повинен входити або виходити з кімна­ти, слід уникати зайвого шуму в їхніх кімнатах). Чита­ючи твори, вихователька час від часу відривається від книжки й дивиться на дітей. Це сприяє встановленню контакту із слухачами, підсилює вплив художнього сло­ва. Ознайомившись попередньо з літературним твором, вихователька продумує прийоми пояснення незрозумі­лих слів. Можна пояснити їх заздалегідь.

10. Методика ознайомлення дітей з складом. Зміст роботи, прийоми роботи по формуванню уявлень про склад. Послідовність роботи над складом.

В російській і українській мовах одиницею читання є склад. Розрізняють склади закриті, які закінчуються на приголосний сам, ар, ок і т. д. і відкриті,

які закінчуються на голосний па, ма, ба, та    Голосний звук відкриває

склад, а приголосний - закриває. Склад, який закінчується на голосний, можна тягнути, а на приголосний - промовляється швидко, чітко.

       Зміст роботи по ознайомленню зі складом в старшій групі.Діти старшої групи повинні знати, що:

-         слова діляться на склади;

-         в слові може бути один і декілька складів;

-         якщо в слові два, три і більше складів, то вони будуть один за одним;

-         склад має 1,2 і більше звуків;

-         в кожному складі є голосний звук;

-         скільки голосних звуків в слові, стільки і складів;

-         одні склади вимовляються протяжно, інші швидко;

-         один склад в слові наголошений (сильніший), інший - ненаголошений.

Прийоми роботи по формуванню уявлень про склад.

Щоб діти засвоїли цей матеріал, з ними проводяться різні    практичні завдання;

-         вимовляння слів по складам;

-         визначення кількості складів і їх місце в слові;

-         пригадування коротких і довгих слів (із 3-х, 4-х і більше складів);

-         впізнання на слух наголошеного складу в слові, визначення його місця, графічне зображення складової структури слова на дошці і олівцем на листку паперу;

-         активне вживання термінів „склад", „наголошений", „ненаголошений".

Послідовність роботи над складом слова.

Вихователь відбирає для кожного заняття по програмі з грамоти новий матеріал по ознайомленню із складовою будовою слова невеликими порціями, не забуваючи про повторення.

Спочатку пропонуються слова, які складаються із 2-х, потім 3-х відкритих складів, потім із одного закритого складу і далі - слова із декількох різних складів тато, машина, трава, Ця робота проводиться на 5-6 заняттях. Але діти ще повинні вміти проводити складовий аналіз. Тому робота над складовою структурою слова також ведеться до кінця навчального року, поєднуючись з роботою над реченням, звуковим аналізом слова, характеристикою звуків. І чим більше буде на заняттях по грамоті вправ в складовому аналізі різноманітних слів, тим легше буде дитині оволодіти механізмом читання, в подальшому письмом.

 Методика роботи по ознайомленню дітей із складом.

Робота над складом починається з демонстрації його.

Вихователь. - Сьогодні    ми з вами дізнаємось з чого складається слово (  показує  дітям  смужку  -  слово).   Зараз  я  вам  покажу  картинку,  а ви відгадаєте,   що   на   ній   намальовано   (показує   рибу).    „Напишемо"    і „прочитаємо" це слово (викликає дитину).  А тепер подивіться, що тут

намальовано. (Виставляє на дошку картинку - половину риби обов'язково з

головою).

Діти. - Риба.

Вихователь. - Хіба це риба? Ось ви і скажіть половину слова. Потім

вихователь ставить другу половину картинки, так, щоб між картинками було

пусте місце.

-         А тепер скажіть і другу половину слова. (Ба).

-         На скільки частин розділена у нас риба? (На дві).

-         „Напишемо" це слово по частинам. Ось які у нас частини слова. (Показує дітям відповідні смужки і накладає на смужку - слово). Прочитайте тепер слово по складах. (Показує указкою). Діти хором читають: ри-ба.

-      Значить із чого складається слово? (Показує частини).Діти. - Слово складається із частин.

Вихователь. - Правильно, тепер будемо писати слова по частинам, без картинок. Щоб писати слова по частинам, треба промовляти повільно і дивитися, скільки разів відкривається рот. Я буду вимовляти слова, а ви будете „писати", „читати" і рахувати, скільки частин в слові. Дивіться всі на мене. ( Вихователь, приклавши тильну сторону руки до підборіддя, вимовляє слово. Діти повторюють слово з таким же рухом. Викликана дитина пише на дошці слова частинами, „читає", рахує, скільки в слові частин.

Можна використати для знайомства дітей із складом і такі завдання: назвіть слова, щоб у них був склад бу - (букет, Буратіно, бузок)

Використовуються прийоми:

-         діти слухають, як вихователь вимовляє слово по складам;

-         разом з вихователем вимовляють слова, відраховуючи при цьому кількість доторкувань підборіддя до руки чи відкривань роту;

-         диригують (скільки взмахів руки, стільки складів);

-         загинають пальці;

-         ударяють м'ячем об підлогу;

-         графічне зображення складів структури слова короткими лініями;

-         назвати словами із двох складів предмети, зображені на картині (при проведенні бесіди по картині);

-         змінити слова так, щоб вони складалися із трьох складів (при розгляді картин, іграшок, предметів);

-         вибрати із речення слова, які складаються із 2-х, 3-х складів (в ході бесіди по прочитаному);

-         знайти в кімнаті предмети, назва яких складається із 2-х 3-х складів;

-         згадати предмети одягу, назва яких складається із 2-х складів -відібрати картинки, на яких зображені предмети праці, визначати кількість складів в словах-назвах. Можна використовувати імена дітей, відгадки, назви рослин, тварин, транспорту і т.д.

11. Методика навчання дітей звуковому аналізу слів, послідовність роботи при навчанні дітей, структура заняття, прийоми закріплення роботи по звуковому аналізу слів.

Звуковий аналіз являється основою навчання дітей грамоти. Звуковий аналіз зв'язний з усіма програмовими завданнями.

Для навчання дітей звуковому аналізу на заняттях з грамоти необхідно підготувати схеми звукового аналізу слів, які складаються із 3-х та 4-х клітинок, а також фішки (для кожної дитини і для роботи біля дошки).

Послідовність роботи при навчанні дітей звуковому аналізу слів.
- спочатку аналізуються слова, що складаються із двох голоснихзвуків (ау, уа);

-         потім із 3-х, 4-х звуків.

Аналіз ау, уа і ознайомлення зі схемою звукового складу слова можна організувати так: на столі створити картину лісу. Дітям пропонують скласти розповідь (з допомогою іграшок) про те, як хлопчики Сашко і Петя заблукали у лісі. Вихователь підводить дітей до використання слова ау. Це слово діти багаторазово вимовляють, виділяючи кожний звук.

-         Як Саша кликав Петю? А-а-а-у-у-у.

-         Як відкликався Петя? А-а-а-у-у-у.

-         Який перший звук чуємо і вимовляємо в слові АУ? (А-А-А).

-         Скажемо всі разом (А-А-А).

-         А який другий звук в слові АУ? (У-У-У).

-         Скажемо всі разом.

Вихователь малює на дошці 2 квадрата (справа і зліва). Діти знову вимовляють слово АУ інтонаційно виділяючи перший і другий звуки, а вихователь показує указкою на квадрати (лівий і правий), підкреслюючи, де місце для першого звуку (будиночок), де - для другого. Після цього вихователь на дошці розміщує смужку, розділену на дві клітини (будинок) для слова АУ. Знову вимовляється слово АУ, виділяється голосом перший звук А, береться фішка і розміщується в першій клітинці. Так же само робиться і з другим звуком. Потім діти вимовляють слово, виділяючи кожен звук, а вихователь відповідно показує на першу і другу фішку. Робить висновок, що в слові два звуки, які вимовляються один за одним, називає окремо ці звуки.

Аналогічно можна продемонструвати звуковий аналіз слова Уа. Дітям показують картину з зображенням дитини, яка плаче. В ході бесіди згадують, які звуки вимовляє дитина, яка плаче.

-         Кого ви бачите на картинці?

-         У кого є маленький братик чи сестричка?

-         Чули, як вони плачуть? Коли вони плачуть, то вимовляють слово УА.

Далі методика така сама.

 Методика роботи із звукового аналізу трьох звукових слів.

При аналізі трьозвукових слів достатньо проаналізувати на одному занятті одне слово, на послідуючих заняттях 2-3 слова. Всього 12-14 : мак, рак, сир, кит, кіт, жук, Іра, мир, ура, сом, дім, сім. Наприклад:

Вихователь: - Діти, подивіться, яка у мене картинка. Що це? (Мак).Так, це мак. Дуже красива квітка. Правда? Подивіться, під ним намальовані такі клітинки, як ті, що ми бачили для слова АУ. Що вони означають? (Звуки). Правильно. А в якому вони означають звуки зараз? (Показ на схему звукового складу слова МАК).

-     Вірно сказав Костя: ці клітинки позначають, скільки звуків в слові МАК. Скільки тут клітинок? Ти порахувала, Оля? А у тебе, Колю? (Питаю 5-6 дітей). У всіх вийшло 3 клітинки⁹(Значить в слові МАК скільки звуків? (Три). Запам'ятайте. Скільки клітинок намальовано під картинкою, стільки в цьому слові звуків. Ось тепер давайте спробуємо слово МАК вимовити за моєю указкою, так як ви вимовляли слово АУ. Спочатку я скажуМАК, виділяючи кожен звук і показуючи по схемі. Тепер давайте всі разом скажемо. (Вихователь прислухається, як діти вимовляють). Молодці! Тепер перший ряд скаже тихо, але чітко, другий ряд скаже голосно. Хто хоче сам сказати слово біля дошки? (2-3 дитини). А тепер візьміть у себе на столі картонки і переверніть їх. Що там намальовано? (Мак).

-     Правильно. І такий же красивий, як і на великій картинці. А на підносах у вас лежать указки. Візьміть їх в праву руку, я буду казати слово, а ви ведіть указкою. (Вихователь вибирає місце, щоб було видно всіх дітей). Потім пояснити, у кого указка відставала, у кого йшла швидко. Давайте спробуємо ще раз. (Так 3-4 рази). Добре вийшло у Світланки. Вона зараз вийде до дошки і замість мене говори слово МАК, а ви ведіть указкою. (Вихователь допомагає дівчинці). Викликає 3-4 дітей. Підсумок заняття,

IV. Структура заняття по проведенню звукового аналізу слова.

1.  Розгляд картинки і вимовляння її назви.

2.           Повільне промовляння цього слова вихователем і виділення (інтонаційно) кожного звука.

3.           Аналогічне вимовляння слова дітьми (разом з вихователем, по рядам; індивідуально).

4.           Фіксація уваги на тому, що слово складається із звуків.

5.           Розглядання схеми звукового аналізу слова ( визначення кількості клітинок).

6.           Аналогічне розглядання розміщених на столах схем звукового аналізу слова.

7.           Визначення кількості звуків в слові.

8.           Інтонаційне виділення першого звука, показ першої клітинки і розміщення в ній фішки-звука (спочатку вихователь виконує біля дошки, а потім діти у себе на столах).

9.           Аналогічна робота із другим і третім звуках\ш.

10.     Підкреслення вимовлення звуків в слові, якесупроводжується рухом указки (спочатку біля дошки, потім на своїх схемах).

11.     Узагальнення; в слові ... стільки-то звуків, вони вимовляються один за одним, перший звук, другий ...

 Прийоми закріплення роботи по звуковому аналізу слів.

Починаючи з третього заняття можна пропонувати завдання на порівняння звукового складу проаналізованих слів ( знаходження однакових і різних звуків, на згадування слів, які починаються із другого, третього звука, трохи пізніше можна дати завдання знайти місце певному звуку -фішці в схемі або забрати його.

Після оволодіння дітьми аналізом трьох звукових слів переходять до навчання аналізу 4-х звукових слів: гуси, жуки, муха і т. п. Методика роботи спочатку така ж, як і раніше, а потім зменшується роль дій з фішками.

В III кварталі кількість вправ у звуковому аналізі поступово зменшується. Вихователь підтримує цікавість до звукового аналізу слів, створюючи ігрові ситуації на занятті.

Вихователь; - Зараз я навчу вас цікавій грі. Оля, Галя і Андрійко, підійдіть до мене. Ці діти будуть звуками, Оля - М, Галя - звуком А, Андрійко - звуком К (дає фішки). Зараз я буду звати до себе ці звуки, а ви повинні підійти і стати так, щоб вийшло слово Мак (викликає дітей). Візьміться за руки. Тепер я візьму указку і ми прочитаємо, чи правильно ви стали. Підніміть свої фішки. Діти читають. Далі діти ставлять свої фішки в схему звукового аналізу слова. Звук - М стане на своє місце. Тепер звук - А, і звук - К. (Грають 2-3 р.). Тепер першим звуком буде Оксана, II - Катя, III - Коля. Підніміть фішки. Давайте прочитаємо, Бери указку, Марино. (Діти читають). Тепер на своє місце стане звук К, потім А, тепер М

Тепер пограємо так: хто згадає більше слів, які починаються з такого ж звуку як і слово Мак. З якого звуку? (М). За кожне придумане слово я кладу паличку. Хто набере їх більше, той і виграв.

12. Методика ознайомлення дітей з голосними і приголосними звуками, позначення голосних і приголосних звуками в схемі; прийоми закріплення знань про твердий - м’який приголосний.

При навчанні звуковому аналізу чотирьох звукових слів дітей знайомлять з голосними та приголосними, твердими та м'якими приголосними, вчать користуватися відповідними термінами.

На дошці таблиця, де зображений кіт і схема звукового аналізу цього слова (три клітинки).

Вихователь: - Хто зображений на картинці? Скільки звуків в цьому слові? Який перший звук? Другий? Третій? А тепер подумайте, який із цих трьох звуків можна довго вимовляти? Якщо діти не можуть відповісти, вихователь по черзі вимовляє звуки: приголосні коротко, чітко, а голосний (і) - довго, протяжно. Коли ми вимовляємо звук (і), нам нічого не заважає в роті, ні язик, ні зуби. Попробуйте тихенько вимовити звук (і). Ще раз. А тепер давайте спробуємо вимовити звук (к). Що чинить нам перешкоду? (Язик, зуби). Діти вимовляють декілька разів всі звуки порівнюють їх артикуляцію. Якщо діти вимовляють (ки, ти), вихователь звертає увагу, що утворюються інші звуки, а не (к).

Потім демонструється таблиця, де зображений дім і схема до цього слова.

Вихователь: - Скільки звуків в слові дім? Назвіть перший, другий, третій. А тепер знайдіть такий звук, який можна довго тягнути і нічого не чинить перешкоди.

Аналогічно розбирається ще одне слово (рак). Потім вихователь говорить, що звуки, які можна тягнути, співати, називаються голосними. А звуки, які вимовляються чітко, коротко і при їх вимові нам мішає язик або зуби, називаються приголосними

- голосні,                              - приголосні

На слідуючи заняттях діти аналізують слова із чотирьох звуків, називають голосні і приголосні, позначають їх на схемі.

На закріплення читаються вірші, в яких найчастіше зустрічається той чи інший голосний чи приголосний звук. Вибір слів з цими звуками, встановлення місця звука в слові, характеристика звуків (Який це звук? Чому ти думаєш, що це голосний (приголосний? Які ще приголосні (голосні) є в цьому слові? Які ви ще знаєте приголосні (голосні) звуки? Назвіть їх.

 Методика ознайомлення з твердими та м'якимиприголосними.

В старшій групі після ознайомлення з голосними та приголосними звуками, дітей знайомлять з м'якими та твердими приголосними та їх позначенням. Діти повинні не тільки розрізняти голосні та приголосні звуки, але й використовувати в своїй мові терміни м'який приголосний, твердий приголосний.

На одному із занять діти роблять звуковий аналіз слів лак, ліс, моделювання їх на основі схеми звукового аналізу та фішок. Співставляють перші звуки даних слів: Які це звуки? Що створює перешкоду при їх вимовлянні? Яка між цими звуками різниця? (В першому слові звучить твердо,  а в другому м'яко).  Так, у слові лак перший звук - твердийприголосний (л), у слові ліс - м'який приголосний (л'). Давайте перевіримо, —коли повітря зустрічає сильні перешкоди: при вимовлянні твердих чи м'яких приголосних? Вимовляйте разом зі мною: (н) - (н'), (т) - (т'), (з) - (з') і т. д.

Діти    наприкінці    переконуються,    що    при    вимовлянні    м'яких приголосних звуків повітря зустрічає сильні перешкоди.

Потім вихователь повідомляє дітям, що тверді приголосні будемо позначати фішкою з однією рискою, а м'які - з двома рисками, тому що при їх вимовлянні повітря зустрічає сильніші перешкоди (показ фішок, заміна їх в моделях слів лак, ліс. Яку фішку поставимо замість звука л в слові лак? Це твердий чи м'який звук? А в слові ліс?).

Прийоми закріплення знань про м'який - твердий приголосний.

Для закріплення уявлень про тверді і м'які приголосні звуки використовують різні прийоми: можна використати дидактичну гру „Назви пару". Гра проводиться в колі з м'ячем. Вихователь називає твердий приголосний, а   діти -м'який;

- можна також використати дидактичну вправу „Підбери слово із

заданим звуком". Наприклад, пригадайте слова,    в яких звук (с)

знаходиться в кінці слова, звук (м) на початку слова і т. д;

можна використати такі ігрові вправи „Впіймай м'який (твердий)

звук в словах", „Третій зайвий" (вихователь вимовляє слова групами

1) сік,  сіно,  сом;  2) день, дам, дім;  3) люк, лапа, ложка.  Діти

вимовляють тільки ті слова які „зайві" - приголосний звук звучить

м'яко;

для закріплення вміння розрізняти м'які і тверді   приголосні Можна

використовувати чистомовки.

1.  Лис у лісі заховався.

2.           Босий хлопець сіно косить, роса росить ноги босі.

- Дають дітям моделі, а діти повинні придумати склади, а потім слова.

17. Підготовка руки дитини до письма. Значення підготовки руки дитини до письма. Методика проведення занять по підготовці руки до письма.

Значення підготовки руки дитини до письма.

У психічному розвитку дитини рухи руки мають особливе значення, розвиватися вони починають досить рано. Вже в переддошкільному віці дитина легко маніпулює з предметами та іграшками, хоч рухи її руки ще некоординовані, неточні.

В основі оволодіння письмом також лежать рухові навички. Процес формування навички письма можна поділити на чотири стадії.

Можна виділити три групи навичок письма:

технічні - вміння правильно користуватися письмовим приладдям, координувати рухи руки, додержуватись гігієнічних правил тощо;

графічні - вміння правильно зображувати окремі букви та слова (правильний нахил, розмір, положення літер на лінії тощо);

орфографічні - вміння правильно визначити звуковий і буквений склад слів.

Щоб написати тільки одне слово, дитина повинна виконати цілий ряд операцій: проаналізувати звуковий склад слова, встановити послідовність звуків у слові, уточнити звукофонеми, відокремити їх від близьких за звучанням, диференціювати збіг приголосних, швидко „перешифрувати" фонеми в графеми.

У процесі письма утворюються зв'язки між елементами мови і рухами, потрібними для позначення їх.

Рухи руки гальмуються під впливом зовнішніх факторів: рух за інерцією, важкість самої руки, протидія паперу, одягу, тобто цілий комплекс силових взаємодій, які заважають точному виконанню руху. Щоб запобігти відхиленню руки, дитина мимоволі напружує м'язи, рука втрачає свою рухливість, виникають різні помилки. Отже, щоб дитина навчилася писати,вона насамперед повинна навчитися виконувати рухи легко, вільно, без зайвого м'язового напруження.

Особливості й труднощі письма полягають у необхідності одночасного розвитку рухів руки і очей.

Написання букви в зошит супроводжується зоровим контролем, відбувається зорове зіставлення написаного із зразком і корегування величин, форми, положення букви та її окремих частин на лінійці. Дитина має справу з такими просторовими відношеннями, як „справа", „зліва", „вгорі", „внизу", „під лінією", „на лінії", „посередині рядка" та ін. Орієнтування на сторінці зошита, утворення рефлексу на відношення, координація рухів руки, зору, даються дитині досить важко.

Методика проведення занять по підготовці руки до письма.

В оволодінні навичкою письма, як і будь-якою руховою навичкою, важливого значення набувають підготовчі вправи. Основна мета таких вправ - підготувати руку дитини до письма, сформувати руховий стереотип.

Оскільки в основі оволодіння письмом лежить формування рухової навички, оволодіння просторовою орієнтацією, розвиток координованих рухів руки й ока, то, безумовно, підготовка руки дитини до письма здійснюється протягом усього часу перебування дитини в дитячому садку і не може обмежуватися тільки написанням елементів букв.

Так, уже в молодшій групі використовуються дидактичні ігри, спрямовані на розвиток дрібних м'язів пальців руки та формування вміння діяти за вказівкою дорослих. Дидактичні ігри типу „Кожну намистину - на свою нитку", „Прокоти кульку", „Склади башту", „Побудуємо будинок" учать дитину виконувати дії за зразком, розвивають дрібні м'язи руки.

У середній групі широко використовують ігри з мозаїкою, розбірними дидактичними іграми, декоративне малювання.

У старшій групі проводять ігри на розвиток окоміру і дрібних м'язів руки: „Знайди такий самий малюнок", „Відгадай на дотик", „Виклади фігуру", „Підбери палички" та ін.

Корисними вправами для підготовки руки дитини до письма є декоративне малювання фарбами та олівцями на обмеженому просторі, зорові й слухові диктанти, які проводять в усіх вікових групах. Розвивають дрібні м'язи руки і дидактичні ігри з дрібним дидактичним матеріалом: паличками, соломинками, кульками тощо. Для старших дітей вводятьсяспеціальні вправи, покликані підготувати руку до письма: навчити безвідривних рухів, орієнтування в зошиті тощо.

Отже підготовка руки дитини до письма передбачає розвиток:

-         п'ясті руки й дрібних м'язів пальців;

-         координація рухів руки, пальців, очей, передпліччя;

-         окоміру (вміння визначити центр, середину, підпорядкувати рухи руки, очей, контролю свідомості);

-         просторових уявлень (зліва, справа, внизу, над і під лінією, між лініями);

-         плавності, точності й ритму рухів;

-         уміння проводити протягом 0,5 хв. безвідривні лінії олівцем на папері, в зошиті.

Заняття з підготовки руки дитини до письма потребують додержання певних гігієнічних вимог.

Насамперед: правильно сидіти за партою (столом), не спираючись грудьми на її поверхню (відстань між тулубом і краєм стола має дорівнювати 3 см). Якщо дитина надто перегинає тулуб, порушується кровообіг, і коли вона довго перебуває в такому положенні, це призводить до розвитку сколіозу та викривлення хребта. Крім того, перегин корпусаспричиняє короткозорість.

Отже, важливо відразу привчити дитину дотримуватися під час письма певних правил, а саме:

1. Зошит (або альбом) розміщувати навпроти осі тіла під кутом 60 - 70°<

2.     Відстань від очей до зошита має бути не меншою, ніж ЗО - 35 см.

3.     Голову тримати прямо (не нахиляючи в жоден бік).

4.     Руки мають лежати на поверхні стола,

5.          Ліва рука має підтримувати зошит і рухати його вгору в міру заповнення рядків.

6.          Ноги слід зігнути під прямим кутом. Неприпустимо випрямляти їх уперед під столом, загинати під стілець чи сідати на одну з них. Система завдань добирається за принципом від простого до складного.

Час їх виконання поступово збільшується від трьох до семи хвилин. За цей час дитина повинна встигнути виконати 2-3рядки вправ. На кожну вправу слід відвести приблизно півсторінки зошита, поля повинні бути поліновані ( 2 см ), на полях ставиться дата виконання дитиною завдання. Зразки длявиконання завдання виділяються іншим кольором.

Підготовка руки дитини до письма проводиться як на заняттях з навчання грамоти так і на математиці. Ці заняття проводяться у запланований заздалегідь час протягом дня, переважно у другій його половині, по підгрупах (4-6 дітей). Вихователь самостійно визначає, на одному чи на двох заняттях виконується та чи інша вправа, у разі потреби ділить її на частини, змінює кількість малюнків та елементів, складає зорові, слухові диктанти.

Кількість таких занять не обмежена, але не менше 2-3разів. Виконання вправ проводиться за такими етапами:

1.     Розглядання графічного знака або малюнка, його аналіз.

2.      Показ вихователем зразка написання з поясненням кожного руху, використовуючи терміни (на, під, ліворуч, допоміжна лінія, похила, овал, петля).

3.      Підготовка дитини до письма: розминка пальців, письмо в повітрі, на дошці, використання зразків „шершавчиків".

4.      Контрольне написання, порівняння із зразком.

5.     Контроль і самоконтроль, результативність, оцінка та самооцінказавдань.