2-Є! Основи природознавства, законспектувати лекцію

Тема  Клас Ссавці, або Звірі (продовження).

План до теми:

1.     Ряд Гризуни.

2.     Ряд Китоподібні.

     3. Ряд Хижі:

А) Родина Собачі;

Б) Родина Ведмежі;

2. Ряд Парнокопитні.

1.Ряд Гризуни — найчисленніша група сучасних ссавців. Характерною особливістю їх є наявність верхніх і нижніх різців, зовнішня поверхня яких — тверда емаль, а решта — більш пухкий ден­тин, що забезпечує різну швидкість стирання і надає постійної гостроти ріжучому краю. Органи травлення пристосовані до пере­роблення грубої рослинної їжі. Більшість гризунів відзначаються швидким статевим визріванням і високою плодючістю.

Білка — найбільш відомий дітям звір серед гризунів, добре пристосований до життя на деревах. Вона чудово лазить по гілках завдяки довгим пальцям з чіпкими кігтиками. Білка спритно стри­бає з одного дерева на інше. У разі потреби може стрибнути з вершини високого дерева на землю, при цьому хвіст їй служить своєрідним рулем. Забарвлення білки міняється залежно від виду, від сезону, віку. Звичайна білка може бути рудою, попелястою. Карпатська білка має темне забарвлення. Прикрашають білку китички на кінцях вух. Поширена у Поліссі, Лісостепу і в Криму. Живе на деревах. Кулясте кубло будує у верховітті з тонких гіло­чок, моху, шерсті, лишайників. Може оселятися в дуплах і шпа­ківнях. Білки — денні тварини. У сонячну погоду вони активні протягом цілого дня. В дощові дні і під час сильних морозів і сні­гопадів білки не виходять годуватися. В сплячку не впадають.

Парування у білок відбувається двічі на рік: перше — у січ­ні — березні, друге — у червні — серпні. Вагітність 35—40 діб. Самка народжує від 3 до 7 більчат, голих і сліпих. Живляться вони молоком матері. Лише на 23—ЗО добу у них прорізуються очі, а ще через півмісяця вони починають бігати і їсти ягоди, недо­зріле насіння трав. Через п'ять місяців можуть вести самостійний спосіб життя. Основна їжа білок — насіння хвойних — ялини, сос­ни, ялиці, модрини, а також горіхи ліщини, жолуді, плоди бука, гриби, бруньки і пагони, комахи, іноді яйця птахів. На зиму білка робить запаси. Жолуді, горіхи і шапкові гриби вона відчуває че­рез 1—1,5-метровий шар снігу. Жолуді і гриби не можуть заміни­ти білці насіння хвойних, оскільки вони мають більшу енергетич­ну цінність. Наївшись насіння хвойних, білка спить майже 22 год на добу.

Білка — окраса наших лісів. Вона сприяє поширенню лісових культур. Ховаючи горіхи, жолуді на зиму, вона не завжди їх зна­ходить, а, отже, навесні вони проростають. Про це обов'язково повинні знати дошкільники. Внаслідок зменшення чисельності білок, промислового значення вони не мають. Карпатська білка охороняється.

Бобер європейський — найбільший гризун. Маса його 20—ЗО кг. Добре пристосований до водно-наземного способу життя. Під час розглядання ілюстрації увагу дітей можна звернути на те, що між пальцями задніх кінцівок у нього є плавальні перетинки. Хвіст плоский, лопатоподібний, допомагає бобрам плавати. Хутро бобра не намокає. Колір хутра — від світло-коричневого до чорного.

Бобри поселяються по берегах повільних лісових річок, стариць і озер. Вони уникають широких річок із швидкою течією, а також водойм, що промерзають до дна. Важлива наявність біля водойми деревно-кущової рослинності з м'яких листяних порід (верби, оси­ки, тополі), а також водної і прибережної рослинності, що складає раціон бобра.

На уподобаній водоймі бобри влаштовують нори або хатки. Нори риють при наявності крутих берегів. Вхід у нору завжди розташовується під водою.

У болотистих місцях замість нір бобри вимушені будувати ви­соку (1—2 м заввишки) конічну хатку, яка складається з хмизу і гілок, скріплених мулом або глиною. Всередині хатки влаштовує­ться простора «кімната», виходи з якої ведуть у воду. Взимку в хатках утримується плюсова температура, вода не замерзає і боб­ри мають можливість виходити у воду під лід.

У тих водоймах, де рівень води несталий, що після його зни­ження могло б призвести до осушення виходів з нір або хаток, бобри споруджують греблі. Влаштовують вони їх нижче від рівня поселення зі зрізаних стовбурів дерев, гілок, хмизу, мулу. Інколи бобри проривають довгі вузькі канали, якими сплавляють заготов­лений корм — гілки дерев.

За допомогою своїх міцних різців звірі не тільки легко пере­гризають гілки, але й звалюють великі дерева, підгризаючи їх біля основи стовбура. Осику діаметром 5—7 см бобер звалює за 2 хв. У зваленого дерева бобри відгризають гілки, розділяють його на частини, частково поїдають на місці, а те, що залишилося, сплав­ляють водою до житла або до місця будівництва греблі. Дерево 10—12 см у діаметрі бобер звалює за одну ніч, так що до ранку на місці роботи звірка залишається лише пеньок і купка тирси. Активні бобри у присмерку і вночі.

Влітку бобри живляться переважно трав'янистими рослинами: лататтям, глечиками, очеретом тощо. Восени інтенсивно звалюють дерева і займаються заготівлею деревного корму на зиму. Пере­носячи гілки ближче до хатки, вони встромляють їх у дно водойми з тим, щоб скористатися ними тоді, коли на водоймі утвориться крига. Всі ці цікаві відомості вихователі можуть використати у своїх розповідях.

Парування бобрів відбувається у січні — лютому. У травні — червні самка народжує 3—4 малят, зрячих, вкритих шерстю. Через 1—2 дні вони вже можуть плавати, а через 3 тижні переходять на самостійне живлення рослинним кормом. Молодняк, що підріс, довго не покидає батьків, і живуть вони звичайно сім'ями. Повна сім'я складається з пари дорослих і їхнього потомства минулого і поточного року. Лише на третьому році молодняк досягає зрілос­ті і створює своє самостійне поселення.

Бобер — цікава тварина. Хутро бобра високо ціниться. В Украї­ні бобри охороняються законом.

Велику кількість гризунів складають мишоподібні гризуни: пацюки, миші — хатня, польова, жовтогорла, лісова, полівки.

Пацюки сірі — мешканці людських осель, смітників, інколи оселяються по берегах водойм, на полях. Можуть чудово плавати і пірнати. Кубло будують під підлогою, в міжстінних проміжках. За природних умов пацюк риє власні нори або займає чужі. За сприятливих умов розмножується протягом року від 3 до 6 разів на рік. Народжує 6—8 (іноді близько 17) малят, які вже через три місяці здатні до розмноження. Живиться пацюк найрізнома­нітнішою їжею. У людських оселях — харчовими продуктами, іно­ді нападає на свійських тварин. Пацюки, що живуть у природних умовах, нападають на дрібних гризунів, птахів, жаб, риб, молюс­ків тощо, поїдають пташині кладки. Пацюки не можуть жити там, де немає води і їжа суха. Цим і пояснюється їх скупчення на сви­нофермах, м'ясокомбінатах, де вони забезпечені їжею, водою і укриттям. Особливістю біології пацюків є їхнє насторожене став­лення до змін навколишнього середовища: вони уникають різних пасток, здатні подавати сигнал про небезпеку, тому боротися з ни­ми важко. Пацюки небезпечні як переносники чуми, лептоспірозу та інших особливо небезпечних хвороб людини.

У річкових долинах, на озерах, ставках і болотах зустрічається водяний пацюк. На відміну від сірого пацюка він має короткі ма­лопомітні вуха, тонкий короткий хвіст, дещо притуплену морду. Нори риє на березі водойми. Живиться прибережною рослинністю, інколи гризе кору дерев.

Миші хатні так само, як і пацюки, з давен пристосувалися до життя біля людини. Поширені вони повсюдно. Зустрічаються в людських оселях, на городах, по узбережжях водойм, часто живуть у скиртах. В оселях живуть під підлогою, на горищах. За природ­них умов риють нори. Жителі Одещини чи Херсонщини, ідучи весною полем, можуть побачити невеличкі купки зерна або насіння бур'яну (від 1 до 9 кг у кожній), присипані зверху землею. Це так звані курганчики (запаси їжі на зиму курганчикових мишей — під­виду хатньої миші).

Хатні миші живляться насінням майже всіх рослин, але най­більш охоче поїдають насіння соняшника, пшениці. Ті миші, що живуть біля людини, можуть споживати їжу і тваринного похо­дження. Особливістю хатніх мишей є те, що вони можуть живити­ся сухим зерном за відсутності води. Це дає їм змогу поселятися у приміщеннях зерносховищ, де пацюки зустрічаються рідко. Роз­множуються вони 4—8 і більше разів на рік. Самка народжує 6—8 (до 14) мишенят, які вже через три тижні можуть жити самос­тійно, а в двомісячному віці вже здатні розмножуватися. Хатні миші не тільки псують продукти, але й є переносниками чуми, ту­ляремії.

Миша польова відрізняється бурувато-рудим забарвленням з чорною смужкою по хребту. Живе переважно в більш-менш воло­гих місцевостях: по узбережжях водойм, узліссях, на полях, по­рубках тощо. На зиму переселяється в скирти, стіжки, купи опалого листя в садах і лісах, а також до людських осель. Живиться насінням, корінням рослин, інколи гризе пагони і кору дерев.

Досить поширені в Україні полівки (див. табл. XVI, 2), які від­різняються від мишей притупленою мордою, маленькими вухами, невеликим хвостом. Живуть вони на полях, луках. Часто риють складні розгалужені нори. Живляться рослинною їжею, нерідко шкодять сільськогосподарським культурам. Так само як і інші ми­шоподібні гризуни, розмножуються дуже швидко.

2. Ряд Китоподібні в Україні представлений дельфінами. Дельфіни надзвичайно добре пристосовані до життя у воді — тіло їх витягнуте, торпедоподібне, вкрите пружною шкірою. Пе­редні кінцівки у них перетворені у плавці, є спинний плавець. На хвостовому плавці є глибока виїмка. Дельфіни можуть довго пе­ребувати під водою, пірнати завдяки розвинутим легеням. Повітря вони набирають через дихальце, яке розташоване на тімені. Висо­ка температура тіла підтримується завдяки товстому шару під­шкірного жиру. У воді дельфіни орієнтуються за допомогою ехо­локації. Живуть дельфіни великими зграями. Вони люблять гратися біля кораблів, що пропливають повз них, плавають дельфіни лег­ко і стрімко. Дельфіни дуже розумні тварини: вони добре дреси­руються і виконують за командою різні вправи. Дельфіни сприймають звуки і ультразвуки і можуть навіть наслідувати людський голос. Живляться вони рибою.

3. Ряд Хижі об'єднує м'ясоїдних тварин, хоч багато з них спо­живають рослинну їжу, особливо ведмеді і кунячі. У представ­ників хижих добре розвинуті ікла, корінні зуби часто з ріжучими краями — це так звані хижі зуби. З багатьма представниками хи­жих діти знайомляться дуже рано і важливо сформувати у них правильні уявлення про спосіб їхнього життя і значення в при­роді.

Родина Собачі в Україні представлена вовком, лисицею та єнотовидним собакою. Це тварини середнього розміру, добре присто­совані до активного добування тварин шляхом переслідування. Ту­луб у них витягнутий, кінцівки пристосовані до бігу (мають не-втяжні кігті), морда витягнута, добре розвинутий нюх.

Звичайний, або сірий, вовк — більший за велику вівчарку, маса його 32—50 кг. Увесь зовнішній вигляд сірого вовка свідчить про могутність цього звіра. Морда видовжена, широкий лоб, гострі трикутні вуха, коротка товста шия з високим загривком. Хвіст тов­стий, пухнастий, майже завжди висить донизу або навіть підігну­тий, ніколи не загинається догори.

Поширені вовки по всій Україні, проте зустріти їх можна в тих місцевостях, де вони можуть знайти собі притулок для лігва: ліс, перелісок, балка, очерет, болото, чагарники тощо.

Для вовків характерний типовий сімейний спосіб життя. Пари у них утворюються практично на все життя. Основу зграї стано­вить виводок сьоголіток з батьками, до яких можуть приєднува­тися тогорічні звірі та самці-одинаки. У зграї рідко буває 10— 12 особин.

Вовки тримаються вибраного лігва і полюють у межах певної, досить значної території. Території окремих сімей ізольовані одна від одної і суворо охороняються господарями. Межі зайнятої те­риторії вовки мітять за допомогою сечі на добре помітних місцях.

Для лігва вовки обирають найчастіше природні схованки під вивернутим з корінням деревом, на схилах ярів, у скелях, у чагар­нику, часом розширюють старі нори лисиць і борсуків. Своє житло розташовують у глухих, важкодоступних місцях, обов'язково не­далеко від водойми, ретельно маскують його. Вовки ніколи не по­люють поблизу житла, а лише на відстані 7—10 км від нього, що також сприяє безпеці виводка. Після того   як вовченята підростуть, звірі перестають користуватися постійним лігвом, а влашто­вуються на відпочинок у різних безпечних місцях.

Вовк — типовий хижак. Основна здобич його — копитні твари­ни: козулі, кабани, домашні вівці, корови, коні. У живленні вовків велику роль відіграє також дрібна здобич: зайці, ховрахи, мишо­подібні гризуни, особливо в роки їх масового розмноження. Влітку вовки поїдають кладки яєць, пташенят, полюють на гусей в місцях, де вони линяють, нападають і на домашніх гусей. Здобиччю вовка може бути лисиця, енотовидний собака, а також свійські собаки. Вовки можуть поїдати своїх ослаблених або поранених родичів. На відміну від інших звірів, вовки часто повертаються до рештків власної здобичі. Не гидують вони і  мертвечиною.  Вовки відомі своєю ненажерливістю. Голодний вовк з'їдає близько 10 кг м'яса. Однак за звичайних умов його раціон становить 2 кг. Вовки здатні довго голодувати.

Під час полювання на жертву вовки нерідко практикують роз­поділ обов'язків — один стає загонщиком, інший ховається у за­сідці. При цьому вони невтомно переслідують здобич, заганяючи козуль на слизький лід, або у глибокий пухкий сніг.

Парування у вовків відбувається в січні. Оскільки у вовків спостерігається надлишок самців, між ними виникають жорстокі бійки за самок.  У березні — квітні самка народжує 6—8  (іноді до  11)  темно-бурих вовченят. Вони сліпі, з закритими вушними раковинами. Півтора місяця самка годує малят молоком, але ще до цього вони починають їсти напівперетравлене м'ясо, відригнуте самцем, який весь час постачає вовчицю і вовченят їжею. Вовче­нята ростуть швидко, поступово привчаються убивати принесених батьками дрібних тварин, а потім вчаться і справжньому полюван­ню. Дорослими вовченята стають на другому році життя. Вовки ак­тивні переважно у нічні години,  але іноді  їх можна зустріти і вдень.  Про свою присутність вони заявляють голосним завиван­ням. За допомогою різних звуків вовки обмінюються інформацією про наявність здобичі, появу інших вовків тощо. З органів чуття у них найкраще розвинутий слух, слабкіше зір і нюх. Вовки швид­ко ходять і бігають. Ці сильні тварини можуть нести у зубах вів­цю. Інколи спостерігається помітне збільшення чисельності вовків. Сучасні зоологи вважають, що кількість їх треба регулювати.

У природі вовк відіграє роль санітара, оскільки, як показали дослідження, його жертвами стають у першу чергу хворі і слабкі особини. Однак у районах інтенсивного освоєння людиною, з роз­винутим тваринництвом, вовки можуть завдавати великої шкоди. На відміну від вовків, у лисиць довге, але приземкувате тіло, голова з видовженою гострою мордою, великі загострені вуха, очі з вертикально-овальною зіницею.

В Україні скрізь поширена зви­чайна руда лисиця. В більшості випадків забарвлення хутра руде бо рудувато-сіре. Кінчик хвоста білий. Зустрічається лисиця в усіх природних зонах: від сухих степів до глухих лісів. Полюбляє відкриту місцевість, де є окремі гаї, яри, де взимку сніговий по­крив не дуже глибокий.

Живиться лисиця різноманітною їжею. Основу її харчування становлять дрібні гризуни, в основному полівки. Крупніша здобич, наприклад зайці, трапляється лисицям нечасто. Рідше, ніж гри­зуни, потрапляють у меню лисиці птахи. В літні місяці лисиці до­бувають плазунів, їдять жуків, мертвечину. До складу їжі лисиць входить і рослинна — плоди, фрукти, ягоди.

Нори лисиці риють самі або займають ті, що належали борсу­кам. Частіше всього лисиця оселяється на схилах ярів, горбів. Нора завжди має кілька вхідних отворів, які через похилі туне­лі ведуть до гніздової камери. Звичайно житло добре сховане в густих заростях, хоч його виказують рештки їжі, екскременти. У норах лисиці живуть здебільшого тільки під час виведення мо­лодняка, а в інший час і взимку відпочивають у відкритих ліг­вах у снігу, у траві, моху. Однак, рятуючись від переслідування, лисиця нерідко ховається у будь-якій норі.

Як і вовки, лисиці моногами. Парування відбувається напри­кінці зими. Залежно від умов життя не всі самки щорічно мають потомство. Народжується у них найчастіше 5—6 (іноді до 10) ли­сенят, покритих темно-бурим пухом. Півтора місяця дитинчата вигодовуються молоком і поступово привчаються батьками до звичайної їжі, а також до її добування. У вихованні малят беруть участь обоє батьків. Лисенята, що підростають, рано починають відлучатися з «дому». Восени вони стають дорослими і деякі сам­ки вже на наступний рік починають розмножуватися. Лисиці жи­вуть у неволі 20—25 років, а в природних умовах менше.

Полюють лисиці переважно вночі, а інколи і вдень, особливо там, де їх не переслідують. Поводиться лисиця надзвичайно обе­режно, має здатність тікати від переслідувача, заплутуючи сліди. Тому у казках вона завжди хитра і спритна.

Знайомлячи дітей з життям лисиці взимку, цікаво розповісти їм, як вона «мишкує» — полює за мишами. Рухаючись полем, вона то прислухається до писку гризунів під снігом, то робить граціозні стрибки, починає швидко рити, розкидаючи навколо себе сніг і на­магаючись швидше схопити здобич. Лисиця так захоплюється по­люванням, що близько підпускає до себе мисливця. З органів чут­тів у лисиці найкраще розвинутий нюх і слух, зір гірше. У стані збудження лисиця видає голосні звуки, що нагадують гавкання, а звірі, що б'ються, різко вищать.

Кількість лисиць у природі коливається залежно від умов хар­чування (чисельності гризунів), метеорологічних умов і масових хвороб (сказ, чума тощо), під час яких гине багато тварин.

Лисиця вважається корисною твариною як енергійний винищу­вач шкідливих гризунів і комах. Цінна вона і як хутровий звір. Шкоду, якої вона завдає, полюючи за свійськими птахами, не мож­на порівняти з користю цього хижака. Саме таке ставлення треба формувати у дошкільників, знайомлячи їх з лисицею.

Родина Ведмежі в Україні представлена бурим ведмедем, який зустрічається тільки в Карпатах. Це великий звір, маса якого до­сягає 80—120 кг. Тримається великих лісів, але нерідко виходить за їжею на полонини.

Влітку ведмідь влаштовується на відпочинок, лягаючи просто серед трави, кущів, моху. Восени починає шукати місце для бар­логи. Влаштовує її під корінням поваленого дерева, інколи просто у лісовій гущавині, наносивши туди купу моху, ялинових гі­лок. Барліг має вигляд великого пташиного гнізда. Найдовше в барлозі живуть ведмеді з ведмежатами, менше всього — старі самці.

У справжню сплячку ведмеді не впадають. їх стан вірніше бу­ло б назвати зимовим сном, оскільки вони зберігають повну жит­тєздатність і в разі небезпеки можуть покинути барліг. Під час сплячки у барлозі ведмеді витрачають не дуже багато енергії, існуючи за рахунок нагромадженого восени жиру і, таким чином, з найменшими втратами долають суворий зимовий період. Взимку ведмедям важко ходити по пухкому, глибокому снігу. Якщо ведмеді не відгодовуються до осені, вони не залягають у сплячку і ста­ють бездомними шатунами, зустріч з якими небезпечна.

Чи ссе ведмідь у барлозі лапу, як про це розповідається у ба­гатьох дитячих віршах? Одностайної думки про це немає. Вважа­ють, що взимку товста шкіра на лапах злазить, а нова —чутлива до холоду, і, ведмідь, підносячи лапи до рота, зігріває їх своїм диханням. Інша точка зору на це явище пов'язана з тим, що перед сплячкою ведмеді перестають їсти. їх шлунки заповнюються гус­тим слизом, що створює відчуття ситості. В процесі метаболізму частина води всмоктується, і щоб поповнити її, ведмідь лиже лапу, а слина, що виділяється при цьому, поповнює кількість рідини в шлунку.

Ведмеді живляться переважно вегетаріанською їжею — коре­невищами, бульбами, зеленню, ягодами, насінням, плодами. Проте не гребують гризунами, пташенятами, яйцями; інколи ловлять мо­лодих копитних звірів, свійську худобу. При наявності поблизу полів з вівсом ведмеді охоче поїдають зерно, а ще більше витоп­тують. Дуже псують вони і дерева, на які вилазять, щоб поласува­ти плодами.

Парування у ведмедів відбувається влітку. Тоді звірі почина­ють ревіти, між самцями відбуваються бійки. Вагітність триває 6—8 місяців, ведмежата (1—2) народжуються у барлозі, де, напів­зігнувшись, ведмедиця лежить на спині і тримає дитинчат на че­реві, прикриваючи їх лапами і головою. Маса малят після наро­дження становить 400—500 г. Вигодовуючи ведмежат молоком, сама ведмедиця нічим не живиться. Очі у ведмежат прорізаються через місяць, а до весни вони підростають розміром з невелику собаку і, крім молока, починають їсти зелень, ягоди, комах. Інко­ли поруч з ведмежатами сьогорічними з ведмедицею ходять мину­лорічні ведмежата, так звані пестуни. Самець участі у вихованні не бере, в барліг він залягає окремо.

В Україні бурий ведмідь охороняється. Ведмідь не вважається шкідливим для лісу, хоч навесні у Карпатах він обдирає з хвойних порід кору. М'ясо ведмедів смачне і за якістю не поступається свинині. Шкури бурих ведмедів використовують як килими. матір'ю до осені. Дорослими вони стають на третьому році життя.

Ряд Парнокопитні об'єднує копитних тварин, характерних най­більшим розвитком III і IV пальців, між якими проходить вісь кінцівки. Інші бічні пальці у більшості розвинуті слабко і розта­шовані вище від середніх. Кінцеві фаланги всіх пальців — це ко­пита. У більшості парнокопитних шлунок складний (складається з кількох відділів). Парнокопитні поділяються на жуйних і не­жуйних.

До нежуйних належать дикі кабани, поширені майже по всій Україні. Це тварини з міцним тілом, вкритим жорсткою щетинис­тою шерстю, клиноподібно витягнутою вперед головою з маленьки­ми очима. Рило закінчується п'ятачком. Забарвлення від чорного і рудувато-бурого до сірого. Поросята смугасті.

Дикі кабани полюбляють жити в дубових і букових лісах, при­річкових заростях, очеретах, болотах. Живляться різноманітною їжею: кореневищами, бульбами, плодами, їдять також червів, ко- мах, інколи ловлять дрібних гризунів. Близько 2/3 кормів кабан добуває з грунту або з лісової підстилки. Риття — дуже характер­ний для кабана спосіб добування їжі.

У межах ділянки, де живуть кабани, є лігво. Влітку звірі ля­гають просто на землю, лише розгрібаючи підстилку або каміння. Взимку лігво влаштовується під захистом густої крони дерева або у гущавині молодняка. Воно являє собою заглибину серед нагро­мадження гілок. Лігво самки перед опоросом, в якому поросята проводять перші два тижні життя, має товсті стіни, м'яку підстил­ку і стелю з гілок або сухої трави.

У місцях мешкання кабанів завжди є купальня — це заглиб­лення, заповнене водою.

Кабани, за винятком дорослих самців і самок з маленькими поросятами, ведуть стадний спосіб життя. Влітку стадо кабанів виходить на годування перед заходом сонця і жирує до світанку. З наступом холодів, у жовтні — листопаді час добової активності зсувається на денні години. Взимку кабани харчуються вдень.

Парування починається пізньої осені і триває до січня. У цей час між самцями зчиняються запеклі бійки. Кабанам властива обмежена полігамія, оскільки на одного самця доводиться 1— З самки. У квітні — травні самка народжує 4—8 (інколи більше) поросят. Перший тиждень після народження вони не покидають лігва і при відсутності самки тихо лежать, притулившись один до одного. Самка повертається до лігва через 3—4 год і покидає по­росят після 15—20-хвилинного годування. Ніч самка проводить з поросятами. Починаючи з тижневого віку, поросята виходять з матір'ю і повертаються відпочивати у лігво. Під час небезпеки вони розбігаються, ховаються у траву або стоять, не рухаючись, у густих заростях. Смугасте забарвлення добре їх захищає, ро­бить непомітними. Мати годує поросят 2,5—3,5 місяця. Добувати невелику кількість кореневищ і тваринного корму вони починають у віці 2—3 тижнів.

Основний ворог кабана — вовк. Від нього особливо страждають кабани у багатосніжні зими, коли вовк знищує майже цілком по­росят, підсвинків, чимало дорослих тварин. Страждають також кабани від пожеж, повені, коли вони гинуть без їжі під час бага­тоденного перебування у воді.

Якщо кабанів не надто багато в лісах, вони приносять користь лісу тим, що заривають насіння і сприяють відновленню лісу. М'я­со кабанів смачне, і вони вважаються цінними мисливськими тва­ринами. Від диких кабанів пішли домашні свині. В Україні широко розповсюджена українська біла порода свиней.

      До жуйних парнокопитних належить лось звичайний — один з найбільших звірів в Україні. Він має характерний вигляд: ноги довгі,  голова  видовжена,  горбоноса,  вуха  великі.  Верхня  губа значно нависає над нижньою. У самців влітку і восени великі ло­патоподібні роги. Забарвлення коричневе, взимку сірувато-корич­неве. Ноги білі або білуваті. Поширені лосі на Поліссі і частково в Лісостепу.

Лосі населяють ліси, зарості [верби по берегах річок і озер. Живляться вони різноманітною трав'яною рослинністю, гілками та корою дерев, кореневищами. Знайомлячи старших дошкільни­ків з життям тварини в різні сезони, цікаво розповісти їм, що вліт­ку лосі ходять по лісосіках, згарищах, де є багато порості моло­дих листяних дерев, буйно ростуть трави, в тому числі улюблений корм лосів іван-чай. З деревних порід найбільше люблять листя осики, горобини, верби, берези, черемхи, клена, ясена. Біля річок, боліт поїдають водні і прибережні рослини: калюжницю, латаття біле, глечики жовті, хвощі, різні зонтичні, щавель. Наприкінці лі­та ласують шапковими грибами, різними ягодами.

Восени лосі охоче їдять опале листя і починають об'їдати гілки дерев і кущів, як листяних, так і хвойних.

Зима — важкий період в житті лосів. Високий сніг затруднюе пересування. В цей час лосі тримаються в густих перелісках з осики, берези, горобини, поїдаючи гілки та кору цих дерев. Влітку лосі більшу частину часу живляться вночі, активно переміщуючись. У спеку вони знаходять прохолодні місця, відпочивають. Люблять лежати на обмілинах або у воді. Вони чудово плавають і пірна­ють. У великі морози лосі люблять лягати у пухкий сніг, що змен­шує тепловіддачу, а у заметіль ховаються в густих заростях хвой­них дерев. Переміщуються лосі взимку мало, у зв'язку з глибоким снігом. Живляться часто вдень.

Тримаються лосі поодиноко або невеликими групами. Влітку дорослі самки ходять з лосятами, інколи до них приєднуються ми­нулорічні лосята. Самці і самки, що не мають дитинчат, живуть по­одиноко або невеликими групами. Період парування починається із середини осені. В цей час самці дуже збуджені, вони ламають рогами гілки і верхівки дерев, вибивають копитами ями, ревуть. Між самцями відбуваються бійки за самок. У період парування самки, і особливо самці, втрачають обережність — бродять по до­рогах, не бояться людей. Період парування триває близько двох місяців. У травні — червні лосиха народжує 1—2 коричневих лосе­нят, які вже через кілька годин можуть ходити за матір'ю. Жив­ляться лосенята молоком матері до 3,5—4 місяців, але вже в тиж­невому віці починають об'їдати листя дерев і кущів. Лосенята швидко ростуть і до осені досягають  маси   120—130 кг.

Перші роги у самців виростають через рік — у квітні — травні. Вони не мають ще відростків. Добре розвинуті лопатоподібні роги з'являються тільки на п'ятий рік життя. Дорослі самці скидають роги в листопаді — грудні. Нові роги починають рости у квітні — травні. Лосі живуть близько 20—25 років, але більшість тварин у природних умовах гине раніше.

Лосі — важливі мисливсько-промислові звірі, від яких одержу­ють хороше м'ясо і цінну шкуру. Ці тварини — окраса наших лі­сів. Лосі легко приручаються до людей і не раз були спроби одо­машнити їх. В лісах, де лосів дуже багато, вони можуть псувати підріст, завдаючи шкоди лісу.

Окрасою нашої природи є козулі, що мають вигляд маленького оленя з легким струнким тілом. Вуха довгі, загострені, хвіст ко­роткий, малопомітний. У самців невеликі ріжки. Забарвлення вліт­ку однокольорове — яскраво-руде, взимку — сірувате. Ззаду біля хвоста  добре помітна   велика   біла  пляма — «дзеркало».

Поширені козулі по всій Україні, крім степової зони та Кри­му. Живуть у світлих лісах з великими трав'янистими галявинами, у  прирічкових  заростях.  Живляться  деревною,   чагарниковою  і трав'янистою рослинністю. Навесні  полюбляють медунку,  перво­цвіт, сон; влітку — злаки, цибулю, різні зонтичні, бобові, жовте­цеві, айстрові. Люблять прибережні рослини, болотяні, за якими приходять до боліт і озер. З деревно-кущових рослин влітку з'ї­дають листя і пагони, взимку — пагони, тонкі гілки, бруньки і сухе листя, наприклад з осики, яке козулі дуже люблять. Рідше у їжу використовується хвоя молодих сосонок і ялівця. На відміну від лося, козуля не їсть кору. Влітку охоче поїдає у невеликій кіль­кості гриби, любить ягоди чорниці, брусниці тощо, а також каш­тани, жолуді, плоди бука та фруктових дерев.

Влітку козулі пасуться вранці, ввечері і першу половину ночі. Вдень, у спеку, лежать у густій траві або в кущах. У похмуру і дощову погоду живляться вдень. Зимою пасуться у будь-який час доби. Під час сильних снігопадів ховаються у лісовій гущавині. Козулі добре плавають і під час міграцій вільно перепливають до­сить широкі річки. У сніговий період ходять по дорогах, лижнях, своїми стежками.

Часто влітку можна почути дуже гучний, мовби гавкаючий, го­лос козулі. Паруються вони наприкінці літа. У цей час між сам­цями нерідко виникають бійки. У травні самка народжує 2—3 пля­мистих козуленят, які вже через тиждень можуть супроводжува­ти матір.

Як і лосі, самці козуль скидають роги восени, на початку зи­ми. Влітку козулі живуть поодиноко або групами з 2—3 звірів. Узимку утворюють невеликі стада. Козулі — цінні мисливські тварини.