лекція_психологія виховання

Тема: Загальні питання психології виховання.

                                         План теми.

1.Загальна характеристика понять «виховання», «виховний вплив».

2. Класифікація виховних впливів.

1. Психологія виховання досліджує психологічні особливості й закономірності формування людини як особистості в умовах цілеспрямованого педагогічного впливу.

Виховання — це    цілеспрямоване    формування    особистості. Його завданням є підготовка підростаючого покоління до активної   участі   у виробничому,   суспільному   і культурному   житті. Виховання дітей дошкільного віку одним з ближчих своїх завдань має підготовку дітей до навчання в школі. Змістом виховання є формування   у дітей   світогляду,   моральних   якостей, ідейних переконань, духовних потреб та інтересів, а також вироблення умінь і навичок, необхідних людині для  майбутньої практичної діяльності, та звичок культурної поведінки.

Виховання, як целіспрямований   вплив   старшого   покоління на дітей, виключає випадковість і стихійність. Воно є суспільно спрямованим процесом і здійснюється у відповідності з морально-етичними нормами життя суспільства, в якому живе особистість, та його вимогами до її розвитку, знань і поведінки.

Виховання у розвитку дитини відіграє провідну роль. Завдяки йому підростаюче покоління за короткий час дитинства оволодіває культурними надбаннями людства, які здобувалися багатьма  попередніми поколіннями.

Під впливом виховання складаються й індивідуальні властивості розуму, емоційно-вольової сфери, схильностей та інтересів, рис характеру особистості.

У людини немає спадково обумовлених моделей поведінки, якими б визначались її стосунки з іншими людьми і ставлення до існуючих у суспільстві моральних цінностей. Поведінка дитини формується в процесі виховання на основі засвоєних знань, умінь і звичок, завдяки   вказівкам і   санкціям, що   стосуються історично вироблених морально-етичних норм суспільного життя. Сприймання  і  внутрішнє закріплення  соціальних норм  поведінки  завжди  передбачає   активність  індивідуума. Завдання виховання саме й полягає в спрямуванні й регулюванні внутрішньої активності дитини з метою розвитку у неї тих форм поведінки, що відповідають нормам суспільного життя.

Структура соціальної поведінки особистості формується під провідним впливом соціальних умов, суспільного середовища. В ранньому і дошкільному дитинстві цей процес скеровується насамперед дорослими — спочатку батьками, а потім і вихователями дитячих ясел та дитячих садків. Остаточною його метою є формування розуміння норм життя, свідомого ставлення до них та норм поведінки особистості.

Якщо в ранньому віці дитина у всьому наслідує дорослого, діє лише відповідно до його вказівок і не виділяє себе і своєї поведінки із спільної діяльності з дорослими, то на рубежі дошкільного віку такий безпосередній зв'язок починає змінюватися. Дитина вже відокремлює свої дії від дій оточуючих, намагається сама брати участь у діяльності дорослих. Але поведінка її опосередковується вказівками і вимогами дорослого, як треба поводитися: «Так не можна», «Роби так».

Важливою стороною виховання, дітей дошкільного віку є формування мотивів поведінки. Воно повинно бути спрямоване на розвиток провідних мотивів поведінки, що підпорядковують собі непровідні мотиви, на виховання свідомого і самостійного підкорення однієї дії іншій.

Співвідношення мотивів — виконання однієї дії заради іншої — виникає у дитини в процесі її спілкування з дорослими і формується спочатку лише в результаті  вимог дорослих.  Згодом, завдяки  вихованню, дитина стає спроможною виконувати ту чи іншу дію під впливом  власного спонукання,  привчається  підкоряти  свої дії вимогам обставин. Таким чином, у дошкільному віці починає формуватися складна внутрішня організація поведінки дитини: вміння свідомо, довільно   керувати   своєю   поведінкою.   Діяльність дошкільника вже скеровується не окремими мотивами, а .певним їх співвідношенням, в якому один з мотивів, чи певна ' їх група, підкоряється іншим.

Зразком для дитини, який вона наслідує, є дорослі — їхня поведінка, ставлення одне до одного, моральні якості, вчинки, навіть їхні рухи. Згодом в ролі такого зразка починають виступати діти, колектив.

Стосунки дітей в колективі складаються поступово. У дитини молодшого дошкільного віку ще немає стійкого ставлення до ровесника, і її поведінка не опосередковується цим ставленням. Так, симпатії і антипатії дитини до ровесників обумовлені цілком випадковими обставинами, вони мають суто особисту спрямованість і випадковий, ситуаційний характер: Сергійко товаришує з Сашком тому, що Сашко дав йому колесо, а через годину вони посварилися — Сашко колесо забрав. Але в міру того, як формується моральний досвід дитини, з розвитком розуміння моральної сторони вчинку товариша і оцінювання її, взаємини дітей в колективі стають стійкішими і міцнішими. Діти починають по-різному ставитися до товаришів по групі: з одними — завжди граються, діляться ласощами тощо, до інших — ставляться з меншою симпатією, а третіх — просто ігнорують.

Наслідування для дитини — це спосіб засвоєння, активна діяльність, а не просто несвідоме, автоматичне копіювання зовніш­ніх дій інших людей. Воно є складним і динамічним явищем, в якому виявляється потреба дитини в активному спілкуванні з людьми. У молодших дошкільників наслідування проявляється переважно як повторення, копіювання прикладу, зразка, а в старших — воно виступає в узагальненій формі. Тут пряме повторення, копіювання зразка відходить на останній план, поступаючись місцем своєрідній комбінації зразка і власного задуму. Але й на першій стадії, в молодшому дошкільному віці, наслідування не є простим фотографуванням. Хоч дитина, не маючи власного життєвого досвіду, не може, звичайно, внести в наслідувану дію щось своє і лише відображає в дії те, що бачить, чує, проте її дії не є фотографією і навіть копією в повному розумінні дій інших.

Молодший дошкільник, мимовільно копіюючи зовнішні дії і словесні реакції оточуючих, наслідує те, що сприймає в даний момент. Поступово в наслідувальну діяльність дітей починає вклинюватися навчання дітей дорослими.

Надалі в середньому і старшому дошкільному віці, з розвитком сюжетних рольових ігор, наслідування дещо змінюється як за формою свого прояву, так і за змістом. Воно все більше й більше набуває форми гри. Через ігрову ситуацію й ігрові дії дитина відображає не лише окремі явища, але й цілі системи відносин людей між собою, їхнє ставлення до предметів і явищ, до висловлювань інших.

Формування наслідувальної діяльності стимулює внутрішні сили дитини — її самосвідомість, тобто усвідомлення свого «я», свого знання про себе і свого ставлення до себе. Самосвідомість у своєму розвиненому вигляді, тобто усвідомлення людиною самої себе як фізичної, духовної і суспільної істоти, виявляється лише у дітей старшого віку та дорослих людей.

На перших етапах свого розвитку самосвідомість виступає у формі елементарного уявлення дитини про себе як фізичну істоту — дитина відрізняє своє тіло від інших предметів і тіл, розрізняє окремі органи тіла, називає їх, знає їх призначення, пізнає: у дзеркалі своє зображення, навчається користуватися окремими частинами свого тіла як знаряддям для досягнення певної мети.. В міру того, як дитина оволодіває мовою і активніше вступає в стосунки з оточенням, зазнає на собі впливу інших людей, вона починає усвідомлювати себе не лише як фізичну, але й до певної міри як духовну істоту, що має певні бажання, наміри, вчинки, вміння, почуття. Діти усвідомлюють свої сили і можливості, оволодівають своїми рухами і діями. Усвідомлюючи свої бажання, вони відповідно скеровують свої дії. Усвідомлення ди­тиною себе як суб'єкта діяльності яскраво виявляється в її прагненні бути самостійною при виконанні доручень («Я сам», «Я сама»). У дошкільників виникають і такі прояви їх самосвідомості, як самовладання, стриманість, самооцінка.

Виховний вплив — це процес організації сумісної активності вихователя й вихованців і здійснення їхніх цілеспрямованих дій, які мають на меті зміну психологічних характеристик об'єктів виховного впливу.

2. За смисловим змістом, який актуалізується, прийнято виділяти:

•       Текст у вигляді прямого змісту, що оформлений у словах, на які реагує особистість вихованця. Скажімо, певна вимога як настанова до дії у певній ситуації або як соціально прийнятна оцінка певної ситуації, до якої виробляється ставлення.

•       Контекст (виховний вплив, що використовує обставини реальної ситуації, які відіграють роль наочної ілюстрації моделей суспільно схвальної або несхвальної активності людського індивіда), на чому й зосереджується увага вихованця. Наприклад, хлопець допомагає мамі нести покупки: молодець, піклується про неї. Не бажає зменшити сильний звук магнітофона: погано, порушує права на відпочинок навколишніх, яким це може заважати.

•Підтекст — непрямий виховний вплив, як правило, це ситуація, яка має два рівні представленості: зовнішній, що відображається на рівні значень, і внутрішній, смисл якого можна усвідомити лише в контексті ширшої педагогічної ситуації. Наприклад, вислів "Кожен має право на помилку" може означати заклик вихователя з розумінням поставитися до проступку одного з вихованців, а звернення до балакучого учня з пропозицією заступити педагога при   поясненні   нового  завдання   означає   нагадування йому про необхідність дотримуватися дисципліни.

Так, дошкільнята через незрілість їхніх інтелектуальних структур, нерозвиненість моральної свідомості найкраще сприймають прямий текстовий вплив вихователя у вигляді вимоги, яку навіть не потрібно ілюструвати й аргументувати, оскільки дитина ще не спроможна
це сприйняти й усвідомити. У молодшому шкільному віці, коли велику роль у функціонуванні психіки дитини відіграють наочно образні пам'ять і мислення, велике значення для вихованців починає відігравати приклад навколишніх або ж літературних персонажів. Отже, найдоцільнішими тут стають поряд із текстовими контекстні виховні впливи, які базуються на реальних або художньо відтворених зразках. Нарешті, у підлітковому й юнацькому віці, коли у вихованця підвищена емоційна чутливість, посилена розвитком його абстрактно-логічного мислення, тісно пов'язаного зі здатністю людини виявляти неочевидні факти та їхні зв'язки, настає черга застосовування підтексту, до якого вихованці меншого віку просто не чутливі.

За психічними станами, які викликаються у вихованця, виховні впливи можна поділити на такі, що полегшують або пригнічують активність вихованця, мобілізують його сили або ж астенізують його. У соціально-психологічній літературі такі впливи називають фасилітуючими:

•        Фасилітуючий вплив — це стимулюючий вплив активності вихователя на вихованця, внаслідок якого поведінка останнього стає вільнішою, більш невимушеною й продуктивнішою порівняно з її попередніми проявами. За таких умов дитина, як правило, переживає стан радості, піднесеності, відчуває приплив сил і бажання активних дій. Серед методів виховання такий стимулюючий ефект мають, насамперед, схвалення, заохочування, підбадьорю­вання, творення ситуації успіху, система перспективних ліній.

•   Інгібіційний вплив, навпаки, обмежує, пригнічує, гальмує активність дитини. Найчастіше інгібіційний ефект мають різного роду категоричні заборони, погрози, загрози покарання, здійснення його та інші методи впливу, орієнтовані на генерування у вихованця почуття страху або переживання ним власної неспроможності, неповноцінності та безсилля. Типовою ситуацією створення пригніченого стану вихованця як наслідку педагогічної некомпетентності є перенесення оцінки поведінки дитини в конкретній ситуації на оцінку її особистості в цілому.

 За формою організації виховного процесу виховні впливи можуть бути:

•       Індивідуальними, розрахованими на конкретного вихованця.

•       Гуртовими, зорієнтованими на виховну роботу з невеликою групою дітей, об'єднаних на основі певних інтересів.

•       Масовими, у яких передбачається участь великої кількості учнів (у педагогіці такі форми організації виховних впливів прийнято називати заходами).

За інтенсивністю і складністю впливу прийнято розрізняти такі впливи.

•       Психологічно сильний вплив усвідомлюється людиною, збуджує її емоційні переживання, спонукає до зміни, ко­ригування поведінки.

•       Психологічно слабкий вплив вихованець не усвідомлює, емоційно не переживає їх, він не викликає зміни його поведінки. Зазвичай такий вплив є наслідком недос­татнього врахування вихователем віку, статі, досягнуто­го вихованцями рівня особистісного розвитку, їхніх зна­чущих потреб і актуального психологічного стану.

2-Є, лекція "весна"

Тема:  Весна

Тип лекції: лекція-бесіда.

Мета : познайомити студентів з особливостями протікання весни, характерними змінами в природі; розширити та закріпити знання про весняні явища в житті тварин і рослин; виховувати професійну спрямованість.

                                             Література

1.  Яришева Н.Ф. Основи природознавства. Природа України.- К.: Вища шк.., 1995.-с.315-320

                                     Хід заняття

 І.  Організація початку заняття.

ІІ.  Активізація опорних знань

III. Викладання нового матеріалу.

                                      План теми

1. Календар природи та  особливості протікання весни; характерні зміни в природі.

2. Весняні явища в житті рослин.

3. Весняні явища в житті тварин.

IV.  Домашнє завдання: Яришева Н.Ф. Основи природознавства. Природа України.- К.: Вища шк.., 1995.-с.315-320; виписати загадки, вірші про весняні явища.

 V.  Заключна частина.

1. Початком весни астрономи вважають 21—22 березня — день весняного рівнодення, коли на всій земній кулі тривалість дня до­рівнює ночі, а кінцем — 21—22 червня, коли на нашій північній півкулі наступає самий довгий день і найкоротша ніч.

Фенологи початком весни вважають початок руху соків у клена гостролистого, що спостерігається в кінці березня, а іноді й ра­ніше. Весну вони поділяють на три періоди: рання весна — до кін­ця сніготанення, середня весна — до зацвітання черемхи; пізня весна — від відцвітання яблунь і бузку до початку червня.

У неживій природі початок весни характеризується тим, що в другій половині березня значно підвищується температура повіт­ря, сонце все вище піднімається в полудень над горизонтом, про­мені його пряміше падають на землю і краще її прогрівають. Сніг стає важким, пористим, він розсипається на окремі крупинки, особ­ливо вражає його брудна поверхня. Звідки береться цей бруд, чому його не було видно зимою?

Протягом усього сезону падали на поверхню снігу або грунту різні частинки з дерев, налітала кіпоть від заводських труб, від машин. Навесні під час танення сніг осідає і все, що нагромадило­ся за зиму, залишається на поверхні.

Сміття, що нагромаджується на поверхні снігу, навесні має велике значення. В ясні сонячні дні воно значно прискорює про­цес сніготанення, оскільки темні предмети краще вбирають тепло­ві промені, тоді як білі, навпаки, їх відбивають.

Ранньою весною в парках, лісах можна спостерігати ще одне характерне явище — воронки біля дерев, які розстають до землі. Утворення їх пов'язано також з сонячними променями. У ясні со­нячні дні темна поверхня стовбурів значно нагрівається, тому сніг навколо них тане більш інтенсивно, причому з південного боку стовбура. Тут найраніше з'являється з-під снігу грунт, покритий листям і рослинами, що зимували зеленими.

Таловини найраніше утворюються на підвищених відкритих міс­цях. Навесні звільнена від снігу земля має своєрідний дуже при­ємний запах. Він зумовлений активним розвитком грибів-аскоміцетів.

У березні на небі з'являються купчасті хмари — гарні білосніж­ні нагромадження куполоподібних мас.

У кінці березня — на початку квітня повністю сходить із землі сніг і струмки, що утворюються під час його танення, збігають до водойм, допомагаючи їм скресати. Ріки звільняються від сніго­вого покриву, виходять з берегів і розливаються. Починається повінь.

У травні починаються перші грозові дощі. Інколи повертається холод, який завдає шкоди квітучим садам і молодим сходам рос­лин.

2.Весняні явища в житті рослин. Збільшення сонячної радіації викликає весняне пробудження в природі. У дерев починається рух соків, що легко виявити на пораненому стовбурі: з рани капає прозора солодка рідина. Помічено, що найраніше рух соків почи­нається у клена гостролистого і берези. Аналіз весняного соку по­казує, що головною його частиною є фруктовий цукор. Звідки він береться?

Навесні у зв'язку з відновленням життєдіяльності дерев усі тканини наповнюються водою: коріння починає подавати воду. Во­да, що надходить у рослину, випаровується дуже повільно. У рос­лині, що прокинулася, починають розчинятися зимові запаси по­живних речовин. Розчини, що утворюються, разом з водою пере­суваються вгору, до бруньок.

Через 10—12 днів після початку руху соків починають бубня­віти бруньки. Дерева й кущі, що запилюються вітром, зацвітають раніше, ніж з'являється листя. Першою в нас зацвітає вільха; це зумовлено тим, що суцвіття вільхи утворюються у самий розпал літа, хоч серед листя його не видно. Протягом літа сережки ро­стуть і до жовтня досягають нормального розміру. В такому ви­гляді вони всю зиму висять на оголених гілках з тим, щоб у перші теплі весняні дні зразу почати свій розвиток. Досить одного тиж­ня, щоб вони помітно збільшилися і розкрили свої пильники.

Майже одночасно з вільхою, коли ще в глибині лісу лежать замети снігу, зацвітає ліщина. Раннє зацвітання ліщини, як і віль­хи, можливе завдяки попередній підготовці її суцвіття. Протягом усієї зими на гілках можна побачити чоловічі сережки, в яких є цілком сформовані квітки. Вони стійко переносять тридцятигра­дусні морози.

Вільха і ліщина — вітрозапильні рослини. В період цвітіння вони не мають листя. їхні листові бруньки починають розгортатися тоді, коли рослини відцвітають. Це важливе пристосування до віт­рового запилення, бо якби дерева в момент цвітіння були у своєму літньому вбранні, пилок, осідаючи на листі, не виконував би свого призначення.

Ранньою весною привертає увагу цвітіння верби — однієї з пер­ших медоносів, що запилюються бджолами.

Наприкінці квітня починає розгортатися листя в більшості де­рев і кущів. Молоде листя одних дерев вкрите клейкою пахучою речовиною, інших — пушком; це пристосування до перенесення приморозків.

У травні, одночасно з розгортанням листя, цвіте більшість де­рев і кущів.

Надзвичайно яскравим явищем є цвітіння трав'янистих рослин, особливо рослин-ефемероїдів. Ще взимку, розчистивши в лісі не­велику ділянку від снігу, можна побачити великі дугоподібні па­ростки з пуп'янками багаторічних пролісків, молоді стебла медун­ки, анемони. Зачатки суцвіть і квіток в їх бруньках закладаються значно раніше — влітку або восени. Протягом літа закладаються квітки майбутнього року в пшінки весняної, анемони, рясту та ін­ших рослин. У лісі під час танення снігу молоді рослини нерідко пробиваються через сніг. У широколистяних лісах, де грунт не про­мерзає, ці рослини розвиваються за рахунок підземних органів — кореневищ, цибулин або бульб, в яких відкладаються поживні ре­човини. За умов перебування рослин під снігом можлива міні­мальна асиміляція, оскільки через сніг до зелених рослин прони­кає певний процент світла.

Ранньовесняні рослини мають цілий ряд пристосувань до не­сприятливих умов життя, з якими цікаво познайомити дітей під час спостережень. Тик, густе запушення у сон-трави запобігає пере­охолодженню. Пшінка весняна, мати-й-мачуха закривають на ніч квітки, що також захищає їх від пошкодження приморозками. Ранньовесняні рослини пристосовані до запилення комахами, во­ни порівняно великі, яскраві, що робить їх помітними для небага­тьох у цей час комах. У травні ріст більшості ранньовесняних рос­лин припиняється, надземна частина в багатьох з них пропадає, залишається лише підземна.

Травень — час цвітіння більшості дерев і кущів, а у тих, що відцвіли раніше, визріває і починає розповсюджуватися насіння. Серед них тополі, осики, верби.

У лісі в цей час цвітуть конвалії, купина, зірочник. На луках в кінці травня починається цвітіння злаків. На подвір'ях пишно розцвітають кульбаби. Вдень, коли світить сонце, кульбаба широ­ко розкриває свої кошики, а ввечері закриває їх. Це запобігає на­моканню пилку.

Парки і сквери в травні чарують ароматом квітучих дерев, ку­щів, декоративних квітникових рослин.

3.Весняні явища в житті тварин. Потепління, розвиток рослин­ності сприяє пробудженню тварин, які перебували взимку у заці­пенінні. Як свято весни сприймаються в березні польоти кропи­в'янок, денного павичевого ока, лимонниць, які живляться на пер­ших весняних квітках.

У квітні прокидаються у своїх гніздах мурашки. Проте ще до їх появи з мурашників починають виповзати туруни, жуки-стафіліни, які зимували у гніздах мурашника.

У другій половині квітня бджолярі виставляють на пасіку ву­лики і бджоли вилітають на перші збори нектару. Разом з бджо­лами на перших медоносних рослинах можна побачити самок джмелів. Із настанням тепла і появою молодої рослинності виповзає із своїх зимових сховищ гусінь багатьох метеликів. Гусінь білана жилкуватого й золотогузки спочатку об'їдає бруньки, а потім молоді листочки.

У травні збільшується кількість метеликів. Тепер літають не тільки ті метелики, що перезимували, а й ті, що встигли вийти з лялечок. Найчастіше можна побачити білана капустяного, ріпницю, вилітає білан жилкуватий.

У всіх мілких водоймах, що добре прогріваються сонцем, у кін­ці квітня вирує життя. Можна побачити вертлявих личинок кома­рів. Вони вилупилися з яєць, які самки комарів відклали по краях берегів ставків і канав. Личинки швидко ростуть і в середині травня перетворюються на лялечок, з яких виходять крилаті ко­марі. Разом з личинками комарів у калюжах можна побачити багатьох інших водяних комах — жуків-плавунців, личинок бабок тощо.

Ще до початку льодоходу припиняється зимове заціпеніння риб. Бурхливі весняні струмки, впадаючи в річку з берегових відкосів, приносять під лід не тільки скаламучену глину, а й кисень. Сила течії зростає, у риб пробуджується інстинкт рухатися проти течії. Весняний хід риби пов'язаний з наближенням нересту і має глибо­кий біологічний сенс. Риба викидає ікру якнайближче до верхів'я річки, адже слабкі мальки зноситимуться вниз швидкою весняною течією. Якби не було цього попереднього підйому, їх усіх винес­ло б у море.

Під час нересту в деяких риб виявляється інстинкт піклування про потомство. Цікава в цьому відношенні риба колючка, яка трапляється в деяких наших річках і ставках. Самець будує з тра­ви й водоростей справжнє гніздо, склеюючи його за допомогою слизу, а потім заганяє в нього готову до викидання ікри самку. Кожна самка відкладає в гніздо лише по кілька ікринок. Дбай­ливий батько не тільки стереже гніздо з ікринками, але й освіжає у ньому воду, проганяючи її в гніздо швидкими рухами плавців, а потім кілька днів захищає мальків, поки вони не почнуть са­мостійно плавати.

Прокидаються земноводні, і у першій половині травня розпо­чинаються «концерти» ставкових жаб. Мовчазні тритони відкла­дають ікру. В цю пору можна легко пізнати самця за високим гребнем, який прикрашає всю його спину.

Наприкінці квітня виповзають із зимових сховищ черепахи, через якийсь час вони починають паруватися.

У середині квітня прокидаються гадюки, вужі, ящірки. Всі во­ни люблять лежати на теплому весняному сонці. Через якийсь час після пробудження самки ящірок запліднюються самцями і почи­нають виношувати яйця, які відкладають уже влітку.

Строки прильоту птахів пов'язані з умовами їхнього існування. Раніше за всіх повертаються птахи, які можуть живитися на тало­винах. Водоплавні птахи прилітають тоді, коли водойми очища­ються від криги, комахоїдні — коли з'являються саме ті комахи, якими вони живляться.

Першими з'являються шпаки. Майже одночасно з ними прилі­тають жайворонки. Через кілька днів після них повертаються сам­ці зябликів. Співати вони починають після прильоту самок.

Приліт ластівок і серпокрильців збігається з появою літаючих двокрилих — мух і комарів, що є основною їх поживою.

Весняний переліт дуже відрізняється від осіннього. Навесні птахи поспішають, вони летять часто з великою швидкістю, щоб зайняти гніздову ділянку. У деяких горобиних ділянки для гнізду­вання займають спочатку самці, до яких потім приєднуються сам­ки. У гусеподібних і хижих птахів гніздову ділянку займають са­мець і самка разом. Пари у них, як правило, формуються ще під час зимівлі.

Одне з цікавих явищ у житті птахів навесні — шлюбні ігри, які особливо цікаво відбуваються у куро-, журавлеподібних та інших птахів. Після парування птахи починають будувати гнізда. Різно­манітність гнізд залежить від способу життя птахів. Більшість го­робиних будують досить досконалі гнізда з глибоким лотком. Як будівельний матеріал використовують суху траву, лишайники, мох, волосся, пір'я. Гніздо розміщують у розвилці гілок і майстерно маскують. Щоб захистити свій дім від небезпеки, деякі птахи бу­дують закриті гнізда-будиночки (довгохвоста синиця, ремез). Є птахи, що полюбляють гніздитися в дуплах (дятли, шпаки, си­ниці, крутиголовки, деякі сови). Деякі птахи риють у землі нори, в кінці яких і роблять гнізда. Нора споруджується за допомогою дзьоба і лап. У норах гніздяться берегові ластівки, шурки, риба­лочки. Жайворонки, дрімлюги розміщують гнізда на землі.

Кількість яєць у яйцекладці у вивідкових птахів, як правило, більша, ніж у гніздових. Наприклад, у куріпки буває 12—26 яєць. Яйця насиджує або один з батьків, або поперемінно самка і са­мець. Самі тільки самки насиджують у більшості куриних, горо­биних, сов. Для вигодовування пташенят потрібно багато корму. В цей час птахи винищують багато шкідливих комах.

У звірів навесні починається линяння. Лисиці, зайці, лосі, оле­ні й інші тварини міняють густий і теплий покрив на легкий, літ­ній. Весна у житті тварин — період розмноження. В березні у мо­лодих ведмедиць ще народжуються ведмежата. З барлогу ведме­диці виходять у середині квітня. Тала вода підмочує ведмедю бік, і звір залишає своє зимове сховище. Насамперед він вирушає шу­кати мурашники. Цілі дні ходить від однієї купи до іншої, розво­рушує їх своїми пазурами. Ведмедиці розламують гнилі пні і відшукують в них личинок жуків, викопують цибулини й бульби рослин, ловлять жаб тощо.

Наприкінці березня або на початку квітня народжуються зай­ченята. Вони відразу зазнають чимало труднощів і, якщо вижива­ють, швидко ростуть. Зайці здатні до розмноження вже на першо­му році життя.

Майже в цей же час з'являється потомство у білки. Чотири тижні очі білченят закриті, але у півторамісячному віці вони вже швидко бігають, добре тримаються на гілках.

Вовки влаштовують нори найчастіше у глухих, зарослих ярах, обов'язково недалеко від води. В березні у старих вовчиць з'яв­ляються ранні виводки: 8—10 сліпих вовченят. Мати годує їх мо­локом, піклується про них, хоробро захищає. У вихованні дитин­чат допомагає і батько-вовк, який приносить здобич, навчає вов­ченят.

На початку травня щеняться лисиці. Малята живуть у глибокій порі, виритій у глухих місцях.

Навесні у лосів, козуль замість скинутих рогів з'являються но­ві. Потомство у них народжується в травні. Лосиха енергійно за­хищає своє дитинча, б'ючи ворога гострими копитами.

2-Є, Основи природознавства, Практичне заняття "Весняні явища в природі"

Практичне заняття

Тема: Весняні  явища в природі.

Мета: Закріпити знання про весняні явища в природі, сформувати вміння практично використовувати отриманий матеріал; творчо підходити до використання отриманої інформації; виховувати прагнення до свідомого засвоєння знань.

Забезпеченість заняття: інструкції до практичних занять.

Література: 1. Яришева Н.Ф. Основи природознавства: Природа України.-К.: Вища шк., 1995.-с. 315-320, 320-322.

Хід заняття

1. Назвіть причини сокоруху в деревах навесні.

2. Поясніть, чому утворюються воронки навколо дерев навесні.

3. Які зміни відбуваються в житті диких тварин навесні?

4. Складіть кросворд з теми «Весняні явища в природі».

2-Є, Основи природознавства, Нова лекція "Біологічні ритми", законспектувати

Тема: Біологічні ритми рослин. Фотоперіодизм

План до теми:

1. Сутність поняття «біологічні ритми».

2. Значення фотоперіоду для рослин

1. У зв'язку із сезонними змінами в природі, які мають ритмічний характер, у рослинних організмів формуються в процесі еволюції ритмічні процеси і явища. Біологічні ритми – це періодичні зміни біологічних процесів та явищ, які виникають у відповідь на регулярні зміни дії екологічних чинників. Ці ритми зумовлені обертанням Землі навколо Сонця, обертанням Землі навколо своєї осі та обертанням Місяця навколо Землі. Періодичні зміни дії чинників середовища визначають наявність таких біологічних ритмів, як сезонні, добові тощо. Сезонні ритми – зміни зовнішнього вигляду, процесів росту й розвитку організмів упродовж року відповідно до чергування його сезонів. Причиною таких явищ є обертання Землі навколо Сонця, унаслідок чого змінюються пори року із своїми особливостями кліматичних умов. Відповідно, і в рослин змінюються ознаки пристосованості до цих умов. Се* зонні явища є предметом вивчення цілої науки, яка називається фенологією. Добові ритми – це зміни стану організмів упродовж доби. Загальновідомо, що деякі рослини розкривають квітки вранці і закривають їх увечері. Але не всім відомо, що і такі процеси, як фотосинтез, випаровування води рослинами, поділ клітин тощо теж мають правильну добову періодичність, яка зберігається за певних сезонних умов середовища. Саме ці внутрішні періодичні зміни і визначають зовнішні прояви добових ритмів, які узгоджують процеси життєдіяльності рослини із змінами температури, вологості тощо протягом доби. Отже, біологічні ритми є важливою пристосувальною ознакою рослинних організмів до змін у навколишньому середовищі.

2. Значення фотоперіоду для рослин

Багато процесів життєдіяльності рослин залежать від світла і регулюється ним. Однак головним є не кількість світла, а тривалість світлового і темнового періодів (фотоперіод). Реакцію рослин на співвідношення тривалості дня і ночі, що виражається зміною процесів життєдіяльності, називають фотоперіодизмом. Тривалість довжини світлового дня є найпостійнішим з екологічних чинників, бо вона завжди постійна в певному місці в даний день року, тоді як інші чинники (наприклад, температура) можуть змінюватися у значних межах щодоби. У рослин на зміну тривалості світлового періоду реагують насамперед листки. Унаслідок цих змін у їхніх клітинах утворюються фітогормони, які впливають на цвітіння, листопад, проростання насіння тощо. Здатність рослинних організмів відповідати на зміну довжини світлового дня дає їм можливість заздалегідь пристосовуватися до змін умов існування. Фотоперіодизм тісно пов'язаний з явищем "біологічного годинника". "Біологічний годинник" – здатність організмів реагувати на плин часу. В основі цієї здатності рослин орієнтуватися в часі є чітка періодичність фізичних і хімічних процесів у клітинах. І що особливо цікаво, така періодичність процесів не залежить від температури довкілля. Ця здатність дає можливість рослинам відповідно реагувати на зміни пір року в результаті точного вимірювання тривалості світлового дня і пристосовуватися до відповідних умов навколишнього середовища.

Реакція рослин на такі ритми освітлення виражається зміною їхніх процесів росту і розвитку. За типом фотоперіодичних реакцій розрізняють такі групи рослин: 1) рослини короткого дня, яким для переходу до цвітіння потрібна тривалість світлового дня до 12 год (соя, тютюн, рис, айстри, хризантеми); 2) рослини довгого дня – це рослини, які зацвітають за тривалості світлового дня понад 12 год (пшениця, картопля, цукровий буряк, листопадні дерева); 3) рослини фотоперіодично нейтральнішерослини, цвітіння яких відбувається при будь-якій довжині світлового дня (кульбаба, помідор, горох, гречка, соняшник).

Разом із фотоперіодом істотно впливають на процеси життєдіяльності рослин і зміни температури впродовж доби – вдень вона має бути підвищена, а вночі – понижена. Це явище Ф. Вент назвав термоперіодизмом. Реакцію рослин на співвідношення температури упродовж дня і ночі, що виражається зміною процесів життєдіяльності, називають термоперіодизмом. Деякі рослини в певний період розвитку потребують дії низьких температур (наприклад, жито, озима пшениця, ріпак). Рослини, у яких цвітіння та плодоношення можливе лише після перебування в умовах низьких температур (від –1 до 2... 10°С), називають озимими. Тому їх висівають під зиму. Рослини, які цвітуть і плодоносять без попередньої дії низьких температур, висівають навесні й називають ярими (ячмінь, просо, гречка, горох, кукурудза, яра пшениця).

Отже світло і температура є основними регуляторами росту і розвитку та багатьох інших періодичних явищ рослинного організму.

Підводні висячі сади викопують функцію єдиної житниці океану, без якої життя в ньому було б неможливим.

2-Є, психологія, лекція "Психологія навчання"

Тема: Загальні питання навчання дітей дошкільного віку .

                                         План теми.

      1.  Значення навчання для психічного розвитку дітей дошкільного віку.

      2. Особливості навчання дошкільнят.

Одним з найефективніших засобів виховання дітей, за сло­вами К. Д. Ушинського, є навчання. Воно в його специфічному розумінні являє собою організований і цілеспрямований процес передачі і засвоєння дітьми знань, умінь і навичок. Навчання є предметом вивчення педагогіки і педагогічної психології. Педаго­гіка, зокрема дидактика як її частина, вивчає мету, завдання і зміст освіти, виховання і навчання молодого покоління, науково обґрунтовує методи і їх організаційні форми.

Психологія навчання, як частина педагогічної психології, вивчає вікові та індивідуальні особливості психологічних зако­номірностей засвоєння знань. Важливими проблемами психоло­гії навчання є психологічна готовність дітей до навчання і вміння вчитися, мотиви навчання, інтерес до навчання; вікові та індивідуальні можливості і особливості сприймання, розуміння і засвоєння знань, умінь і навичок, чуттєве і мисленнєве пізнання як засіб і результат навчання, роль і місце засобів унаочнення, взаємодія образу і слова в цьому процесі та ін.

Навчання і виховання завжди відбуваються в єдності. Діти навчаються весь час, навіть тоді, коли перед ними не стоять спеці­альні навчальні завдання.

2. У дитячих садках  програмою розвитку дітей передбачено спеціальні заняття, які за своєю формою є навчальним видом виховної роботи з дітьми. На заняттях дітей навчають мови, лічби, малювання, ліплення, конструю­вання, співів, а в старшій групі також і грамоти. В процесі цих занять діти оволодівають передбаченими програ­мою знаннями, вміннями і навичками, у них виховуються розу­мові, емоціонально-вольові якості та риси характеру, зокрема ті, що необхідні для навчання у школі, розвиваються уміння слухати вихователя і діяти у відповідності з його поясненнями і вказівками, формуються початкові навички і звички навчаль­ної діяльності в колективі та психологічна готовність до навчання і праці.            

Разом з тим навчальна діяльність дітей дошкільного віку має свої особливості. Вони зумовлені як змістом навчального ма­теріалу, його об'ємом, структурою, так і способом організації процесу навчання у відповідності до вікових можливостей дітей.

Специфічною ознакою навчальної діяльності дітей дошкіль­ного віку є те, що вона передбачає поглиблення уже наявних знань у дитини про дійсність, створює умови для пізнання но­вих її сторін, збагачує дитину засобами спілкування (мова, рухи, дії) з оточуючими людьми, сприяє розвитку її самосві­домості. В залежності від конкретних завдань та у відповід­ності до віку дитини навчальна діяльність то включається в ігрову або трудову діяльність, використовуючи їх засоби, то виступає як самостійна, з притаманною їй специфікою. В до­шкільному віці відбувається диференціація навчальної та. ін­ших видів діяльності. О. В. Запорожець та,інші вважають, що молодші дошкільники нові знання і вміння краще засвоюють у дидактичних іграх та при виконанні практичних завдань, а діти середнього і старшого дошкільного віку — в заняттях нав­чального типу, які стають ефективнішими при умові, коли виступають самостійно як навчально-пізнавальні завдання. На таких заняттях не лише засвоюються окремі знання, а й фор­мується у дітей - здатність навчатися.

Навчальна діяльність відмінна від ігрової та трудової. Про­відним у ній є пізнавальна діяльність. Навчання потребує від дитини своєрідної психологічної підготовки і активності. В про­цесі навчання дитина чогось вчиться, навчається не тільки дивитися, а й бачити, спостерігати, не тільки слухати, а й чути, не тільки оперувати предметами, а й свідомо керувати своїми власними діями, своїми психічними процесами.

Процес навчання потребує відповідного розвитку в дитини допитливості, спостережливості, здатності слухати вихователя, вміння знаходити найпростіші зв'язки між предметами та яви­щами в природі і суспільстві, діяти цілеспрямовано, за планом, контролювати себе. Ці якості розвиваються певною мірою в ігровій діяльності, засобами морального і трудового виховання. Але в процесі навчання розумовий розвиток і розумове вихо­вання дітей дошкільного віку здійснюються набагато краще. Ігрова діяльність, що є провідною в дошкільному віці, не забез­печує всебічного розвитку дитини. Засобами гри не можна навчити дитину малювати або сформувати правильні уявлення і поняття про суспільні і природні явища. Тому навчальна ді­яльність є одним із важливих і ефективних засобів розвитку дитини, її розумового виховання.

Хоч навчання і гра мають свою специфіку, відрізняються метою, змістом і способами здійснення, але вони й пов'язані між собою, мають взаємопереходи. В ігровій діяльності зарод­жується навчання. Гру називають школою думки і волі дитини. В ряді ігор навчання і гра переплітаються, а в дидактичних іграх елементи навчання переважають над ігровими.

Навчальна діяльність дошкільників у свою чергу часто переходить в гру. На основі здобутих знань про дії і власти­вості предметів діти самі по собі або під керівництвом вихова­теля створюють ігрові ситуації, використовуючи в них свої знання, уміння і навички.

В ігровій діяльності зароджуються навчальні мотиви, вини­кає нове ставлення до знань, і діти переходять від гри до навчання. Навчання завжди виступає і як виховний процес.

Аналіз навчання і виховання дітей показує, що між цими дво­ма сторонами педагогічного процесу існує найтісніший зв'язок. Навчання і виховання завжди виступають у єдності: навчаючи дітей, ми виховуємо їх, а виховуючи — навчаємо.

Навчання стає виховним тоді, коли вихователь розвиває у дітей уважність, спостережливість, кмітливість, моральні по­чуття, уміння переборювати труднощі, перетворює дитячі емоції на вищі почуття, які стають цілеспрямованою, спонукаючою до дії силою. Уміле поєднання виховання з навчанням сприяє більш успішному засвоєнню дитиною знань, розвитку вміння діяти з предметами, формуванню розумових якостей, мораль­них і естетичних почуттів.

На різних етапах розвитку дитини навчання і виховання мають свої психологічні передумови, а тому й свій зміст, свої методи. На ранніх етапах розвитку дитини навчання і вихован­ня виступають в такій тісній єдності, що диференціювати їх важко, але в міру того, як дитина підростає, виховання і нав­чання все чіткіше й чіткіше диференціюються. Та ця диферен­ціація навчання і виховання ніяк не означає, що навчання по­збувається своєї виховної сили, а виховання перестає бути навчальним.

Дитина з раннього віку починає пізнавати об'єктивний світ, знайомиться з предметами, їх властивостями і ознаками, діями, різноманітними ситуаціями, збагачуючи свій досвід, свої знан­ня про навколишню дійсність.

На цьому етапі знання здобуваються дитиною принагідно, в своєму індивідуальному досвіді або у зв'язку з виховними заходами без спеціальної організації навчання дорослими, які виховують дитину. Так, дитина навчається розрізняти звуки, кольори, предмети і їх властивості, оволодіває рухами свого тіла, навчається виконувати найпростіші дії з предметами тощо.

Але складніші знання, які не можуть бути вплетені в ігрову діяльність або в щоденні стосунки з оточенням і у виховні за­ходи, як наприклад, засвоєння знань про суспільні і природні явища, техніки малювання або гри на музичному інструменті, засвоєння рахунку, елементів грамоти тощо, здобуваються в результаті спеціально організованого дорослими навчання. Таке навчання потребує певного рівня фізичного і розумового роз­витку дитини і відповідного досвіду.

Щоб сприймати, розуміти і засвоювати знання, оволодівати певними вміннями, дитина повинна напружувати фізичні сили, свою волю, довільну увагу, мислити, стримувати свої бажання. Це стомлює дитину набагато швидше і більше, ніж ігрова чи якась інша невимушена діяльність. Цьому вихователь запобі­гає створенням режиму занять на основі знань фізіології та психології дитини.

Добираючи для занять цікавий і доступний матеріал, необ­хідно прагнути, щоб інтерес до навчання викликався у дітей не лише яскравістю предметів і їх динамічними якостями, а й самим змістом виконуваних дітьми в процесі навчання пізна­вальних завдань.

Навчання — це складний процес відображення в свідомості дитини знань. Успіх його залежить від того, як підбирає вихо­ватель навчальний матеріал і як готує дітей до його сприйман­ня, розуміння, засвоєння та застосування в практичних діях.

У процесі навчання дітей дошкільного віку, як і в навчанні школярів, необхідно керуватися прийнятими дидактичними принципами. Основними з них у нав­чанні дітей-дошкільників є свідомість, активність, наочність, до­ступність навчання і міцність знань.

Щоб у дитини сформувалося пізнавальне ставлення до своїх дій, потрібно, щоб вона усвідомлювала навчальні завдання, їх мету, те, чого вона досягає в результаті виконання завдання, а не виконувала б їх механічно. Важливо, щоб дитина усвідом­лювала не тільки те, що їй потрібно робити, а й те, як робити. Тоді вона розумітиме свої успіхи, усвідомлюватиме, чого вона досягає, виконавши навчальне завдання.

Свідоме засвоєння знань вимагає розумової активності. У процесі навчання вона проявляється в тому, що дитина, слу­хаючи вихователя і виконуючи завдання, ставить запитання по суті завдання, доводить завдання до кінця, переходячи саме від одного етапу його виконання до другого, не чекаючи спону­кання, контролює себе, показує вихователю наслідки своєї роботи.

На перших етапах розвитку навчальної діяльності у дітей дошкільного віку їхня активність має переважно характер зов­нішніх  дій   з   предметами.   Вона   супроводжується   голосним називанням предметів дій. Лише згодом, з розвитком внутріш­нього мовлення, активність поступово перетворюється на внутрішні розумові дії. Дитина привчається планувати дію, вико­нувати завдання, не називаючи голосно предметів, дій з ними,, станів дії.

В навчанні дітей цього віку важливу роль відіграє використання чуттєвої (сенсорної) сфери. Цього вимагає природа дитини. Вчіть дитину яким-небудь п'яти невідомим їй словам, і вона буде довго і даремно мучитися над ними, а зв'яжіть з малюнками двадцять таких слів, і вона «схопить» їх на льоту. Наочне навчання, вказує К. Д. Ушинський, будується, не на абстрактних поняттях і словах, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих дитиною.

У навчанні дітей-дошкільників широко використовуються як засоби унаочнення реальні предмети і явища природи та суспільного життя, функції предметів і дії людей, картини, на яких зображуються предмети і різноманітні життєві ситуації. Більший ефект дають об'ємні наочні посібники. Успіх від вико­ристання засобів унаочнення набагато більший, якщо діти не просто дивляться на предмети, а й тримають їх у руках, мані­пулюють ними. Тому не випадково при розробці програми сенсорного виховання необхідно «визначити не лише ті якості сприйманих предметів, з якими необхідно познайомити дитину, а й сенсорні орієнтовні дії, якими вона повинна оволодіти для того, щоб отримати можливість виділяти і відтворювати вка­зані якості».

Показ повинен бути яскравим, чітким, зрозумілим. Наслідуючи показ вихователя, діти навчаються правильно вимовляти, переказувати, малювати, робити потрібні рухи, діяти з предметами тощо, тобто у них формуються необхідні сенсорні дії.

Характер сенсорних орієнтувальних дій, скерованих на об­стеження та ознайомлення з предметами, досить різноманітний і залежить від ряду сприйнятих якостей (форма, розмір, колір тощо), а також від особливостей поставленого завдання: пред­мет необхідно сприйняти з метою практичного використання або ж з метою зображення на малюнку.

Проте для сприймання предметів різної форми чи величини важливе значення має послідовність у обведенні контура очи­ма, ощупування його руками і т- п., тобто використання при цьому певних узагальнених способів дії. Вони не даються від народження, їх необхідно формувати у дітей шляхом спеціаль­но організованого сприймання. Формування таких узагальне­них способів обстеження предметів дійсності тісно пов'язане з формуванням узагальнених і систематизованих знань та уяв­лень про ці якості. Найбільш успішно можна досягти форму­вання таких узагальнених способів обстеження на заняттях з малювання, ліпки, конструювання, тобто при активній дії дитини.

Показ взірця обов'язково слід супроводити поясненням того, що показується (що робити, як роботи, чому так, а не інак­ше). Роль слова при цьому дуже велика. Адже слово допомагає дитині розуміти те, що їй показують, самій собі пояснювати, чо­му цю дію треба виконувати саме так, чому саме так треба роз­повідати, тримати предмети, малювати чи ліпити. А в зв'язку -з цим посилюються вимоги до мови вихователя. Чіткість, образ­ність, емоційність — необхідні якості його мови.

Важливим принципом навчання є його доступність. Доступ­ним навчання буде тоді, коли в його процесі враховується роз­виток дитини, її попередній досвід. Сприймання і розуміння но­вого завжди відбувається на основі й за допомогою вже відо­мого дитині. Кажуть, що сприймання нового — це впізнавання його в старому, в тому, що вже дитина знає. Знання про свій­ських тварин допомагає дітям розуміти життя і поведінку хи­жаків, знання про відомі рослини є основою для здобуття знань про невідомі, на основі знань про інструмент, що використову­ється в домашніх умовах, відбувається засвоєння знань про інструменти, вживані на виробництві, тощо.

Навчання завжди треба вести від знайомого до невідомого, від простого до складнішого, менш доступного. Тому вихователь повинен знати обсяг знань і вмінь дитини, її досвід, щоб зробити навчання доступним.

Доступність навчання не слід розуміти, як повне усунення труднощів. Добре організоване навчання, як вказував К. Д. Ушинський, залишиться важким, бо засвоєння нового навчального матеріалу, розв'язування навчальних завдань потребує напру­ження уваги, волі, пам'яті, думки. Та й розвиток дитини в про­цесі навчання більш успішний, якщо вона переборює труднощі. Під доступністю навчання потрібно мати на увазі таку його організацію, за якої для дитини буде доступним переборювати перешкоди, що неминучі в навчальній діяльності.

На заняттях дітей навчають систематизувати, узагальнюва­ти, підсумовувати свої знання, класифікувати предмети, рослини, птахів, набувати відповідних умінь і навичок. Зрозуміло, що успіх занять забезпечується при додержанні певної системи у навчанні, послідовності і наступності. Цього вимагають особли­вості відображальної діяльності дитини. Системність у вищій нервовій діяльності, що є основою утворення найрізноманітні­ших асоціацій, вмінь і навичок, виникає в результаті впливу на органи чуття предметів і явищ реальної дійсності у певній си­стемі і послідовності.

Саме таку системність у навчанні знань передбачає програма виховання в дитячому садку. Вона передбачає поступове і си­стематичне формування у дітей уміння слухати вихователя і діяти згідно з його поясненнями та вказівками, формування початкових навичок навчальної діяльності, оволодіння дітьми знаннями про навколишній світ, формування у них пізнавальних інтересів, нових умінь і навичок самостійно виражати свої за­думи в малюнках, ліпленні, конструюванні. Випадковість, без­системність навчання не дає належних успіхів у розвитку дитини.

Діти-дошкільники характеризуються своєю емоційністю, тому й навчання їхнє необхідно емоційно забарвлювати. Яскраві обра­зи і переживання, викликані змістом навчального матеріалу, мо­вою вихователя, його ставленням до дітей, викликають інтерес до навчання і післядовільну увагу, роблять його більш жвавим і дохідливим, сприяють взаємодії вихователя з дітьми. Емоційна піднесеність дітей під час навчання менш стомлює їх, ніж його сухість і постійна напруженість довільної уваги.

Міцність знань, умінь і навичок досягається в результаті свідомого їх засвоєння і багаторазового систематичного їх пов­торення. Останнє особливо важливо при формуванні вмінь і на­вичок.

Знання стають міцнішими, якщо дитина привчається засто­совувати їх у своїх практичних діях під час ігор, йа екскурсіях, при виконанні трудових доручень, у виступах на святах.

2-Є, психологія, практичне "Психічний розвиток дитини дошкільного і молодшого шкільного віку"

Практичне заняття

Тема: Психічний розвиток дитини дошкільного і молодшого шкільного віку.

І. Дайте відповіді на запитання:

1.Дайте загальну характеристику початкового періоду шкільного життя дитини.

2. Назвіть особливості пізнавальних процесів дітей раннього віку (1-3 р.).

3. Назвіть особливості пізнавальних процесів дітей дошкільного віку (3-6 р.).

ІІ. Розв’яжіть психологічні задачі:

1. Сергій був досить розвиненим хлопчиком. До моменту вступу до школи він міг читати, знав багато віршів. Незважаючи на те, що Сергій пішов до школи з великою радістю, з перших днів навчання він став порушувати шкільну дисципліну: крутився на уроках, не слухав пояснень вчителя. Поки домашні завдання викликали у нього якийсь інтерес і новизну, він хоча і недостатньо акуратно, але їх виконував. Як тільки Сергій почав відчувати труднощі у навчанні, подолання яких потребувало систематичних занять, вольових зусиль, хлопчик став отримувати погані оцінки.

Запитання. Що послужило причиною неуспіхів Сергійка у школі?Який з видів психологічної готовності не сформований у хлопчика?

2. Батьки розповідали про свого сина: “Наш Павло швидко і рано навчився говорити. Ми це заохочували. Він не ходив до дитячого садка. Зараз йому 6 років. У нього добре розвинена мовлення. Правда, він не малює, не ліпить, не знає математики, як всі діти в дитячому садку, та він і цього не прагне. І ми це не заохочували. Вважаємо, що він буде добре вчитися, адже він так по-дорослому розмірковує!”

Запитання. Дайте оцінку сімейному вихованню Павла. Який з видів психологічної готовності не сформований у хлопчика?

3. Вітя (6 років) на початку навчання у школі відчував труднощі щодо опанування навичками письма, тому вони дуже повільно розвивалися. Мати, розпитуючи сина про школу, дізналася, що він часом не чує, що говорить вчителька, часто не знає, яке домашнє завдання було задано.

Запитання. З чим може бути пов’язане це явище? Який пізнавальний процес не сформований у хлопчика? Як допомогти Віті?

4. Шестирічний Наташі запропонували вирішити задачу: “Летіли 4 пташки, сіли на дерева. Сіли по одній – одна пташка зайва, сіли по дві – дерев не вистачає. Скільки буде дерев?” Наташа декілька разів повторила задачу, але не змогла її розв’язати. Тоді вчителька вирізала з паперу три дерева і чотири пташки. З допомогою дерев Наташа вірно і швидко вирішила задачу.

Запитання.Чому для вирішення задачі Наташі необхідні були дерева? Який вид  мислення є переважаючим в цього віці та проявились в даній ситуації?