лекція_психологія виховання

Тема: Загальні питання психології виховання.

                                         План теми.

1.Загальна характеристика понять «виховання», «виховний вплив».

2. Класифікація виховних впливів.

1. Психологія виховання досліджує психологічні особливості й закономірності формування людини як особистості в умовах цілеспрямованого педагогічного впливу.

Виховання — це    цілеспрямоване    формування    особистості. Його завданням є підготовка підростаючого покоління до активної   участі   у виробничому,   суспільному   і культурному   житті. Виховання дітей дошкільного віку одним з ближчих своїх завдань має підготовку дітей до навчання в школі. Змістом виховання є формування   у дітей   світогляду,   моральних   якостей, ідейних переконань, духовних потреб та інтересів, а також вироблення умінь і навичок, необхідних людині для  майбутньої практичної діяльності, та звичок культурної поведінки.

Виховання, як целіспрямований   вплив   старшого   покоління на дітей, виключає випадковість і стихійність. Воно є суспільно спрямованим процесом і здійснюється у відповідності з морально-етичними нормами життя суспільства, в якому живе особистість, та його вимогами до її розвитку, знань і поведінки.

Виховання у розвитку дитини відіграє провідну роль. Завдяки йому підростаюче покоління за короткий час дитинства оволодіває культурними надбаннями людства, які здобувалися багатьма  попередніми поколіннями.

Під впливом виховання складаються й індивідуальні властивості розуму, емоційно-вольової сфери, схильностей та інтересів, рис характеру особистості.

У людини немає спадково обумовлених моделей поведінки, якими б визначались її стосунки з іншими людьми і ставлення до існуючих у суспільстві моральних цінностей. Поведінка дитини формується в процесі виховання на основі засвоєних знань, умінь і звичок, завдяки   вказівкам і   санкціям, що   стосуються історично вироблених морально-етичних норм суспільного життя. Сприймання  і  внутрішнє закріплення  соціальних норм  поведінки  завжди  передбачає   активність  індивідуума. Завдання виховання саме й полягає в спрямуванні й регулюванні внутрішньої активності дитини з метою розвитку у неї тих форм поведінки, що відповідають нормам суспільного життя.

Структура соціальної поведінки особистості формується під провідним впливом соціальних умов, суспільного середовища. В ранньому і дошкільному дитинстві цей процес скеровується насамперед дорослими — спочатку батьками, а потім і вихователями дитячих ясел та дитячих садків. Остаточною його метою є формування розуміння норм життя, свідомого ставлення до них та норм поведінки особистості.

Якщо в ранньому віці дитина у всьому наслідує дорослого, діє лише відповідно до його вказівок і не виділяє себе і своєї поведінки із спільної діяльності з дорослими, то на рубежі дошкільного віку такий безпосередній зв'язок починає змінюватися. Дитина вже відокремлює свої дії від дій оточуючих, намагається сама брати участь у діяльності дорослих. Але поведінка її опосередковується вказівками і вимогами дорослого, як треба поводитися: «Так не можна», «Роби так».

Важливою стороною виховання, дітей дошкільного віку є формування мотивів поведінки. Воно повинно бути спрямоване на розвиток провідних мотивів поведінки, що підпорядковують собі непровідні мотиви, на виховання свідомого і самостійного підкорення однієї дії іншій.

Співвідношення мотивів — виконання однієї дії заради іншої — виникає у дитини в процесі її спілкування з дорослими і формується спочатку лише в результаті  вимог дорослих.  Згодом, завдяки  вихованню, дитина стає спроможною виконувати ту чи іншу дію під впливом  власного спонукання,  привчається  підкоряти  свої дії вимогам обставин. Таким чином, у дошкільному віці починає формуватися складна внутрішня організація поведінки дитини: вміння свідомо, довільно   керувати   своєю   поведінкою.   Діяльність дошкільника вже скеровується не окремими мотивами, а .певним їх співвідношенням, в якому один з мотивів, чи певна ' їх група, підкоряється іншим.

Зразком для дитини, який вона наслідує, є дорослі — їхня поведінка, ставлення одне до одного, моральні якості, вчинки, навіть їхні рухи. Згодом в ролі такого зразка починають виступати діти, колектив.

Стосунки дітей в колективі складаються поступово. У дитини молодшого дошкільного віку ще немає стійкого ставлення до ровесника, і її поведінка не опосередковується цим ставленням. Так, симпатії і антипатії дитини до ровесників обумовлені цілком випадковими обставинами, вони мають суто особисту спрямованість і випадковий, ситуаційний характер: Сергійко товаришує з Сашком тому, що Сашко дав йому колесо, а через годину вони посварилися — Сашко колесо забрав. Але в міру того, як формується моральний досвід дитини, з розвитком розуміння моральної сторони вчинку товариша і оцінювання її, взаємини дітей в колективі стають стійкішими і міцнішими. Діти починають по-різному ставитися до товаришів по групі: з одними — завжди граються, діляться ласощами тощо, до інших — ставляться з меншою симпатією, а третіх — просто ігнорують.

Наслідування для дитини — це спосіб засвоєння, активна діяльність, а не просто несвідоме, автоматичне копіювання зовніш­ніх дій інших людей. Воно є складним і динамічним явищем, в якому виявляється потреба дитини в активному спілкуванні з людьми. У молодших дошкільників наслідування проявляється переважно як повторення, копіювання прикладу, зразка, а в старших — воно виступає в узагальненій формі. Тут пряме повторення, копіювання зразка відходить на останній план, поступаючись місцем своєрідній комбінації зразка і власного задуму. Але й на першій стадії, в молодшому дошкільному віці, наслідування не є простим фотографуванням. Хоч дитина, не маючи власного життєвого досвіду, не може, звичайно, внести в наслідувану дію щось своє і лише відображає в дії те, що бачить, чує, проте її дії не є фотографією і навіть копією в повному розумінні дій інших.

Молодший дошкільник, мимовільно копіюючи зовнішні дії і словесні реакції оточуючих, наслідує те, що сприймає в даний момент. Поступово в наслідувальну діяльність дітей починає вклинюватися навчання дітей дорослими.

Надалі в середньому і старшому дошкільному віці, з розвитком сюжетних рольових ігор, наслідування дещо змінюється як за формою свого прояву, так і за змістом. Воно все більше й більше набуває форми гри. Через ігрову ситуацію й ігрові дії дитина відображає не лише окремі явища, але й цілі системи відносин людей між собою, їхнє ставлення до предметів і явищ, до висловлювань інших.

Формування наслідувальної діяльності стимулює внутрішні сили дитини — її самосвідомість, тобто усвідомлення свого «я», свого знання про себе і свого ставлення до себе. Самосвідомість у своєму розвиненому вигляді, тобто усвідомлення людиною самої себе як фізичної, духовної і суспільної істоти, виявляється лише у дітей старшого віку та дорослих людей.

На перших етапах свого розвитку самосвідомість виступає у формі елементарного уявлення дитини про себе як фізичну істоту — дитина відрізняє своє тіло від інших предметів і тіл, розрізняє окремі органи тіла, називає їх, знає їх призначення, пізнає: у дзеркалі своє зображення, навчається користуватися окремими частинами свого тіла як знаряддям для досягнення певної мети.. В міру того, як дитина оволодіває мовою і активніше вступає в стосунки з оточенням, зазнає на собі впливу інших людей, вона починає усвідомлювати себе не лише як фізичну, але й до певної міри як духовну істоту, що має певні бажання, наміри, вчинки, вміння, почуття. Діти усвідомлюють свої сили і можливості, оволодівають своїми рухами і діями. Усвідомлюючи свої бажання, вони відповідно скеровують свої дії. Усвідомлення ди­тиною себе як суб'єкта діяльності яскраво виявляється в її прагненні бути самостійною при виконанні доручень («Я сам», «Я сама»). У дошкільників виникають і такі прояви їх самосвідомості, як самовладання, стриманість, самооцінка.

Виховний вплив — це процес організації сумісної активності вихователя й вихованців і здійснення їхніх цілеспрямованих дій, які мають на меті зміну психологічних характеристик об'єктів виховного впливу.

2. За смисловим змістом, який актуалізується, прийнято виділяти:

•       Текст у вигляді прямого змісту, що оформлений у словах, на які реагує особистість вихованця. Скажімо, певна вимога як настанова до дії у певній ситуації або як соціально прийнятна оцінка певної ситуації, до якої виробляється ставлення.

•       Контекст (виховний вплив, що використовує обставини реальної ситуації, які відіграють роль наочної ілюстрації моделей суспільно схвальної або несхвальної активності людського індивіда), на чому й зосереджується увага вихованця. Наприклад, хлопець допомагає мамі нести покупки: молодець, піклується про неї. Не бажає зменшити сильний звук магнітофона: погано, порушує права на відпочинок навколишніх, яким це може заважати.

•Підтекст — непрямий виховний вплив, як правило, це ситуація, яка має два рівні представленості: зовнішній, що відображається на рівні значень, і внутрішній, смисл якого можна усвідомити лише в контексті ширшої педагогічної ситуації. Наприклад, вислів "Кожен має право на помилку" може означати заклик вихователя з розумінням поставитися до проступку одного з вихованців, а звернення до балакучого учня з пропозицією заступити педагога при   поясненні   нового  завдання   означає   нагадування йому про необхідність дотримуватися дисципліни.

Так, дошкільнята через незрілість їхніх інтелектуальних структур, нерозвиненість моральної свідомості найкраще сприймають прямий текстовий вплив вихователя у вигляді вимоги, яку навіть не потрібно ілюструвати й аргументувати, оскільки дитина ще не спроможна
це сприйняти й усвідомити. У молодшому шкільному віці, коли велику роль у функціонуванні психіки дитини відіграють наочно образні пам'ять і мислення, велике значення для вихованців починає відігравати приклад навколишніх або ж літературних персонажів. Отже, найдоцільнішими тут стають поряд із текстовими контекстні виховні впливи, які базуються на реальних або художньо відтворених зразках. Нарешті, у підлітковому й юнацькому віці, коли у вихованця підвищена емоційна чутливість, посилена розвитком його абстрактно-логічного мислення, тісно пов'язаного зі здатністю людини виявляти неочевидні факти та їхні зв'язки, настає черга застосовування підтексту, до якого вихованці меншого віку просто не чутливі.

За психічними станами, які викликаються у вихованця, виховні впливи можна поділити на такі, що полегшують або пригнічують активність вихованця, мобілізують його сили або ж астенізують його. У соціально-психологічній літературі такі впливи називають фасилітуючими:

•        Фасилітуючий вплив — це стимулюючий вплив активності вихователя на вихованця, внаслідок якого поведінка останнього стає вільнішою, більш невимушеною й продуктивнішою порівняно з її попередніми проявами. За таких умов дитина, як правило, переживає стан радості, піднесеності, відчуває приплив сил і бажання активних дій. Серед методів виховання такий стимулюючий ефект мають, насамперед, схвалення, заохочування, підбадьорю­вання, творення ситуації успіху, система перспективних ліній.

•   Інгібіційний вплив, навпаки, обмежує, пригнічує, гальмує активність дитини. Найчастіше інгібіційний ефект мають різного роду категоричні заборони, погрози, загрози покарання, здійснення його та інші методи впливу, орієнтовані на генерування у вихованця почуття страху або переживання ним власної неспроможності, неповноцінності та безсилля. Типовою ситуацією створення пригніченого стану вихованця як наслідку педагогічної некомпетентності є перенесення оцінки поведінки дитини в конкретній ситуації на оцінку її особистості в цілому.

 За формою організації виховного процесу виховні впливи можуть бути:

•       Індивідуальними, розрахованими на конкретного вихованця.

•       Гуртовими, зорієнтованими на виховну роботу з невеликою групою дітей, об'єднаних на основі певних інтересів.

•       Масовими, у яких передбачається участь великої кількості учнів (у педагогіці такі форми організації виховних впливів прийнято називати заходами).

За інтенсивністю і складністю впливу прийнято розрізняти такі впливи.

•       Психологічно сильний вплив усвідомлюється людиною, збуджує її емоційні переживання, спонукає до зміни, ко­ригування поведінки.

•       Психологічно слабкий вплив вихованець не усвідомлює, емоційно не переживає їх, він не викликає зміни його поведінки. Зазвичай такий вплив є наслідком недос­татнього врахування вихователем віку, статі, досягнуто­го вихованцями рівня особистісного розвитку, їхніх зна­чущих потреб і актуального психологічного стану.