Увага! 2-Є, Психологія, законспектувати лекцію

Тема: Психологічна сумісність і конфлікт у міжособистісних стосунках

                           План теми

      1.  Поняття сумісності, види сумісності.

      2.  Конфлікт та його види.

      3.  Шляхи подолання конфліктів.

1. Міжособистісні стосунки складаються в реальних умовах життя та діяльності людей, у процесі їх взаємодії. На тому, як розвиваються стосунки, істотно позначаються різні об'єктивні чинники, що визна­чають успішність таких контактів або ускладнюють їх формування. Так, комфортні виробничі умови, забезпеченість необхідними засо­бами праці, чітка організація роботи неодмінно створюють сприятливі для взаємодії людей умови. Разом з тим важливий вплив на ефек­тивність такої взаємодії справляє психологічний чинник — їх став­лення один до одного, психологічна та практична готовність до співпраці, індивідуально-психологічні особливості людей та ін. Най­повніше суб'єктивний характер міжособистісних стосунків виявляєть­ся в сумісності людей.

Сумісність — це оптимальне поєднання якостей людей у процесі взаємодії, що сприяє успішному виконанню спільної діяльності.

У психології виокремлюють такі чотири різновиди сумісності: фізичну, психофізіологічну, соціально-психологічну та психологічну.

Фізична сумісність виявляється в гармонійному поєднанні фізичних якостей двох або кількох людей, що разом виконують певну спільну діяльність. Наприклад, максимальна продуктивність фізичної праці можлива лише за умов, коли ті, хто разом її виконує, не поступають­ся один одному в силі та витривалості. Досить поширеними є кри­терії відбору за показниками фізичної сумісності у спорті при ком­плектуванні команд (групування за ваговими категоріями у важкій атлетиці).

Засадовими щодо психофізіологічної сумісності є особливості аналізаторних систем, а також властивостей нервової системи. Цей різновид сумісності передбачає успішність взаємодії людей у тих ви­дах діяльності, де чутливість у межах тієї чи іншої аналізаторної сис­теми є вирішальною. Так, робота на конвеєрі потребує певного тем­пу виконання виробничих операцій від кожного працівника. У разі невідповідності психофізіологічних характеристик когось із працівників процес порушується, а може і взагалі припинитися. Для двох контролерів спільна робота, пов'язана з розрізненням насиче­ності кольорів, буде неможливою, якщо у них гострота чутливості до кольорів буде різною. Ще більшого значення в межах цього різнови­ду сумісності набуває темперамент. Доведено, що найуспішніше взає­модіяти можуть два неоднакові темпераменти (холерик і флегматик, сангвінік і меланхолік), гірше — люди з однаковими темпераментами (два холерики, два меланхоліки). Разом з тим, як зазначалося, у роботі, яка потребує рухливої нервової системи від усіх її учасників, проти­лежні темпераменти непридатні.

Соціально-психологічна сумісність передбачає взаємини людей з такими особистісними властивостями, які сприяють успішному вико­нанню соціальних ролей. У цьому разі необов'язковою має бути схо­жість характерів, здібностей, але обов'язковою — їх гармонія. Жит­тєвий досвід показує, що контакти встановлюються швидше й вияв­ляються міцнішими у людей з рисами характеру, що доповнюють одна одну: одна людина — запальна та імпульсивна, інша — спокійна, поміркована, хтось є теоретиком, а дехто — практиком тощо.

Проте це не означає, що сумісними виявляються лише люди з про­тилежними рисами. Сумісність можлива і в разі збігу рис характеру чи інших особистісних якостей, проте ймовірність руйнування спільноти за цих обставин вища.

Психологічна сумісність передбачає спільність поглядів, переко­нань, соціальних і моральних установок, цінностей, ставлень. Усе це найбільше духовно зближує людей. Психологічна сумісність, яка на них базується, — це вищий інтегративний рівень сумісності людей, яка характеризує глибокий, змістовий бік взаємодії та зумовлює її ефективність.

Відсутність сумісності у групі людей, включених у виконання суспільно чи особистісно значущої діяльності, за певних умов може спричинитися до конфлікту.

2. Конфлікт — це суперечність, що виникає між людьми у зв'язку з розв'язанням тих чи інших питань соціального чи особистого життя. Стан конфлікту характеризується гострими негативними емоційни­ми переживаннями його учасників. Конфлікт може виявитися на рівні свідомості окремо взятої людини — це внутрішньоособистісний конфлікт, а також у міжособистісній взаємодії та на рівні міжособистісних групових стосунків.

Внутрішньоособистісний конфлікт виникає тоді, коли спосте­рігається сутичка рівних за силою та значущістю, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів, потягів у однієї й тієї самої людини (наприклад, необхідність дотримати дане слово та немож­ливість зробити це через зваби, утриматися від яких особистість не в змозі).

Міжособистісний конфлікт спричиняється ситуацією, в якій члени групи прагнуть до несумісних цілей або керуються несумісними цінно­стями чи нормами, намагаючись реалізувати їх у спільній діяльності. Конфлікт може виникнути при розподілі функціональних обов'язків між членами групи чи при обговоренні шляхів досягнення спільної мети діяльності.

Міжгруповий конфлікт спостерігається там, де гострі суперечності виявляються у стосунках між окремими соціальними групами, що мають на меті власні інтереси, причому своїми практичними діями перешкоджають одна одній. До такого конфлікту можуть призвести шпигунство, суперництво у боротьбі за зони впливу тощо.

Суперечності в міжособистісних стосунках не завжди спричиню­ються до конфлікту: чимало з них розв'язуються шляхом домовле­ності, досягнення консенсусу. У групах і колективах, які вже сформу­валися і члени яких мають достатній досвід спільного співжиття, суперечності виникають не так часто, як у новоутворених. Це пов'я­зане з тим, що завдяки взаємопізнанню та взаємній адаптації дося­гається такий рівень сумісності членів, коли небезпека розв'язання конфлікту зводиться до мінімуму. У групах і колективах, що перебу­вають у стадії становлення та розвитку, суперечності часто завершу­ються конфліктами. Причинами цьому можуть бути психофізологічна та соціально-психологічна несумісності, важкий характер окремих членів, завищена самооцінка тощо. В особистих взаємовідносинах, що грунтуються на дружніх стосунках і спільності життєвих інтересів, несумісність рідко буває причиною конфліктів. Коли ж з якихось при­чин тенденції несумісності починають виявлятися у стосунках, вза­ємовідносини людей припиняються.

Дослідження сумісності при комплектуванні груп для виконання складної діяльності, пов'язаної з ризиком, має важливе значення для забезпечення її надійності та ефективності. Така робота виконується при підборі екіпажів для космічних польотів, груп альпіністів для сходження, виробничих груп, коли характер роботи потребує від її виконавців високого рівня узгодженості в діях і належних морально-вольових якостей.

3. Є п’ять основних стилів розв’язання конфлікту, в основу яких покладена система, котру називають методом Томаса-Кілменна. Система дозволяє створити для кожної людини свій власний стиль розв’язання конфлікту. Основні стилі поведінки в конфліктній ситуації пов’язані із спільним джерелом будь-якого конфлікту – розбіжністю інтересів двох чи кількох сторін. Ваш стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тією мірою, якою ви прагнете задовольнити власні інтереси та інтереси іншої сторони. У. Томасом та Р. Кілменном у 1972 р. були розроблені п'ять основних стилів вирішення конфліктів: конкуренція, співробітництво, компроміс, відхилення та пристосування.

Стиль конкуренції. Він може бути ефективним тоді, коли ви наділені певною владою; ви знаєте, що ваше рішення чи підхід у даній ситуації правильні, і маєте можливість наполягати на них. Проте це не той стиль, який варто використовувати при особистих стосунках; якщо ви хочете ладити з людьми, то стиль конкуренції буде викликати в них відчуження.

 Стиль уникання. Його можна використовувати, тоді коли зачеплена проблема, не важлива для вас, коли ви не хочете витрачати сили на її рішення або коли відчуваєте, що перебуваєте у безнадійному становищі. Цей стиль також рекомендують у тих випадках, коли ви відчуваєте себе неправим і передчуваєте правоту іншої людини або коли ця людина наділена більшою владою.

Стиль уникнення може стати придатним у спілкуванні з «тяжкою» людиною і коли немає серйозних підстав далі контактувати з нею.

Стиль пристосування. Його можна використати, коли результат справи надзвичайно важливий для іншої людини і не суттєвий для вас.  Цей стиль корисний також і в тих ситуаціях, коли ви не можете отримати верх, оскільки інша людина наділена більшою владою; таким чином ви ідете на поступки і угамовуєтеся з тим, чого хоче опонент.

Стиль пристосування дещо нагадує стиль уникнення, оскільки його можна використати для отримання відстрочки у вирішенні проблеми. Проте основна відмінність полягає в тому, що ви дієте разом з іншою людиною; погоджуєтесь робити те, чого хоче інший. Коли ж застосовуєте стиль уникнення, ви не робите нічого для задоволення інтересів іншої людини, ви просто відштовхуєте від себе проблему.

Стиль співробітництва. Цей стиль вимагає певних зусиль. Обидві сторони повинні затратити на це час, повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати один одного. А потім виробити альтернативні варіанти розв’язання проблеми. Відсутність хоча б одного з цих елементів робить такий підхід неефективним.

Стиль співробітництва серед інших стилів є найважчим, зате він допомагає знайти рішення, яке найбільше задовольняє обидві сторони в складних конфліктних ситуаціях.

Стиль компромісу. Компроміс досягається на більш поверхневому рівні порівняно із співробітництвом; ви поступаєтесь у чомусь, інша людина також у чомусь поступається, і в результаті ви можете дійти згоди.

 Стиль компромісу найефективніший у тих випадках, коли ви та інша людина хочете одного й того самого, але знаєте, що тим часом це є для вас нездійсненним.

Виходячи із важливості проблеми, можете обрати стратегію поведінки в конфліктній ситуації:

- Знайти спосіб уникнення конфлікту;

- Розробити компромісне рішення;

- Заспокоїтись і змиритися з тим, що хоче робити інша людина;

- Зачекати, щоб знайти підходяще рішення.

Якщо людина почуває себе добре й умови її життя цілком комфортні, вона відчуває позитивні емоції. Якщо ж потреби людини не задоволені й умови життя не сприяють їхньому задоволенню, виникають негативні емоції. Якщо людина переживає якісь емоції протягом тривалого часу, у неї виникає емоційне напруження – стрес. Усі події, що викликають у людини стрес, називають джерелом стресу. У стресовому стані організм активізує роботу імунної системи. У кров, у великій кількості виділяється адреналін – речовина, що викликає приплив енергії, підйом сил. Такий стан віднімає стільки сил, що не може тривати довго. Для відновлення нормальної роботи організму потрібен рівноцінний відпочинок. Будь – який конфлікт є критичною ситуацією для людського організму. Незалежно від того, як розв’яжеться конфлікт, його наслідки для всіх сторін будуть негативними. Тому найкраще уникати конфліктів у спілкуванні. Якщо ж конфлікт уже виник, ми можемо істотно зменшити наслідки стресу. Для цього досить поставитися до ситуації розумно: подумати, що послужило причиною конфлікту і як потрібно чинити надалі, щоб уникнути подібної ситуації.

Кожна людина – це особистість, не схожа на інших, то і її цінності, звички й смаки відрізняються від цінностей, звичок і смаків інших людей. Іноді ці розходження настільки значні, що й виникае конфлікт.

Увага! 3-Є! Основи природознавства, законспектувати лекцію

Тема Екологічне виховання дошкільників

План теми

1.      Екологія як наука.

2. Зміст та завдання екологічного виховання.

2.      Форми і методи організації роботи з дошкільниками.

1. Екологія як наука.

Людині важко дається усвідомлення того, що про природу вона знає дуже мало. Людина не цар природи, а лише її елемент, вона не творить прав і законів, а змушена їм підкорятися, пізнавати, творчо перетворювати у межах розумного.

 Екологія - це наука про взаємовідносини живих організмів з середовищем їх існування.

Значний внесок у становлення екології як науки зробили вчені К.Рулье та М.Сєверцов, які широко пропагували необхідність розвитку особливого напрямку в зоології, присвяченого всебічному вивченню і поясненню життя тварин, їх складної взаємодії з навколишнім середовищем.

У працях К.Рульє подається обширна система екологічних знань з життя тварин, що дає право вважати його основоположником сучасної екології. Продовжив його основні ідеї та напрями наукових досліджень М.Сєверцов.

Екологічне виховання - це формування свідомого сприйняття навколишнього природного середовища, необхідності дбайливого ставлення до природних ресурсів, правильного розуміння проблеми взаємодії суспільства з природою.

Екологічна культура - це такий напрям людської діяльності та мислення, від якого істотним чином залежать нормальне існування сучасної цивілізації, її сталий розвиток у майбутньому.

Охорона природи — етика, наука, і дії, спрямовані на захист природного навколишнього середовища від забруднення, посиленої експлуатації й іншого шкідливого впливу життєдіяльності людини.

2. Зміст та завдання екологічного виховання дітей дошкільного віку.

Аналіз змісту екологічного виховання і можливостей реалізації у навчально-виховному процесі дошкільної установи - а вони зумовлені віковими особливостями дітей дошкільного віку - показує, що ці особливості такі:

-         обмеженість   теоретичних    знань,    практичних   умінь   в   навичок, життєвого досвіду;

-         переважання  мимовільного  характеру  всіх психічних процесів  над довільними;

-         відсутність об'єктивної самооцінки й самоаналізу;

-    провідна роль особистісних мотивів над суспільними.
Основні вихідні поняття:

1. Стан - це сукупність якісних і кількісних показників процесу, якими

він характеризується в даний момент.

(До старшої групи діти повинні вміти називати і розпізнавати рослини, що їх оточують (трави, кущі, дерева), їх частини, знати місце, де вони ростуть, особливості вирощування і догляду, підготовку грунту, знати характерні сезонні зміни і живій і неживій природі, явища і стан погоди, особливості окремих об'єктів неживої природи.

2.  Компоненти - це елементи, зв'язки, залежності, які беруть участь у
процесі.

(Діти повинні вміти   повинні вміти пов'язати характерні ознаки кожної пори року зі змінами у погоді).

3.  Взаємодія - це відносини між мінливими предметами (явищами), коли
зміни предмета, який підлягає впливу, стають засобом впливу на той
предмет, що на нього діяв.

(Дітей потрібно навчити пов'язувати явища взаємовпливу).

4.  Зміна стану - це зміна кількісних і якісних показників процесу,
характерних для нього у даний момент.

(На початковому етапі у дітей формують поняття: овочі, фрукти, домашні тварини і т.п.)

5.  Стадія процесу - це частина процесу, яка характеризується
внутрішньою цілісністю і відносною самостійністю.

(Уявлення трансформуються в поняття і судження і є основою поглядів і переконань).

 Екологічна свідомість - це властивий людині стереотип ставлення до навколишньої природи через засвоєння виробленої системи знань.

Завдання екологічного виховання:

1.  формувати елементи наукових знань про основні екологічні фактори у розвитку живої природи та очевидні взаємозв'язки і залежності;

2.           розвивати вміння класифікувати живу природу;

3.           стимулювати допитливість та інтерес до пізнання природи описами її об'єктів та явищ у народній творчості;

4.           активізувати знання і практичний досвід дітей у різних видах діяльності;

5.           показати дошкільнятам живі барометри природи - пристосування рослин і тварин у неживій природі;

6.           познайомити дітей з перлинами народної мудрості про дбайливе ставлення людей до природи.

Мета, зміст, завдання екологічного виховання дітей великою мірою зумовлені наявністю у педагогічному процесі об'єктивних і суб'єктивних умов.

Умови екологічного виховання: Об'єктивні

1.  рівень майстерності вихователів, їх загальна і спеціальна підготовка з питань екологічного виховання;

2.           екологічна спрямованість педагогічного процесу дитячого садка і кожної вікової групи;

3.  єдність і взаємодія суспільного та сімейного виховання.
Суб’єктивні

1.  готовність дітей до сприймання, розуміння і засвоєння уявлень про природу;

2.           формування суспільно-значимих мотивів їх поведінки.

3. Форми і методи організації роботи з екологічного виховання дітей дошкільного віку.

Основні методи:

-         нескладні природничі досліди;

-         праця в природі;

-         наочно-схематична фіксація поетапних результатів;

-         порівняльні спостереження;

-         дитячі ігри та вправи.

 Педагогічні прийоми:

-         показ;

-         пояснення;

-         порівняння;

-         зіставлення;

-         створення проблемних ситуацій;

-         запитання;

-         активізація знань і досвіду дітей.

Засоби:

-         рослини куточка природи на основі рекомендацій діючих програм дитячого садки;

-         допоміжні засоби та обладнання дослідів, праці, спостережень.

 Організаційні форми:

-         заняття;

-         заняття з використанням природничого досліду;

-         спостереження;

-         праця;

-         цільові прогулянки.

Засоби екологічного виховання:

1.  Пошукова дослідна діяльність (спостереження, поетапне фіксування результатів, зіставлення результатів дослідного і контрольного матеріалу за допомогою різноманітних методів і прийомів, висновки).

2.           Український народний фольклор (легенди, перекази, прислів'я, приказки, загадки.

3.           Народний календар (звичаї та обряди).

Процес формування екологічної свідомості складний. Він поєднує різні види діяльності дітей, вплив вихователя і середовища на їх знання та почуття.

Увага! 3-Є! дитяча психологія, законспектувати лекцію

Тема: Темперамент дитини і її нервова система.

1. Вплив темпераменту на індивідуальність дошкільника.

2. Роль темпераменту в праці та навчанні.

3. Темперамент  і проблеми виховання.

1. У розвитку дитини і становленні її особистості величезне значення мають індивідуально – типологічні риси, до яких відноситься темперамент. Темперамент – це динамічна характеристика психічної діяльності особистості.

Як впливають властивості темпераменту на розвиток дітей?

1) Від темпераменту залежить як швидкість виникнення психічних процесів у дитини, так і їх стійкість , стабільність (швидкість запам‘ятовування, швидкість сприйняття нової інформації, гнучкість розуму, тривалість концентрації уваги на одному виду діяльності).  Це і кількість руху за одиницю часу, кількість слів, які читаються чи промовляються за хвилину, вміння швидко переключатися.

2) Наступною зоною впливу темпераменту на індивідуальність є інтенсивність (сила) психічних процесів. Є діти, які переживають схвалення ч покарання легко, непомітно, а є такі, які реагують глибоко, навіть хворобливо.

Темперамент – це ті індивідуально – своєрідні властивості дитини, які визначають всю динаміку її психічного життя.

Властивості нервової системи, що лежать в основі темпераменту:

Сила процесів збудження і гальмування	Залежить від працездатності нервових клітин і проявляється в функціональній витривалості, здатності витримувати або досить тривале, або, хоч і короткочасне, але сильне збудження. Дитина із сильною нервовою системою від природи наділена здатністю довго не відволікаючись і не стомлюючись, сприймати нову інформацію. Малюки із слабкою нервовою системою потребують чіткого режиму і певного ритму роботи, щоб не настала перевтома. Сила нервових процесів визначає протікання процесів уваги. Дітей із слабкою нервовою системою ці самі подразники виявляються корисними, сприяють ще більшій концентрації уваги.
Врівноваженість процесів збудження і гальмування	Ознакою врівноваженості є збудження і гальмування однакової сили. Рівномірність виконання роботи без уривків – свідчення того, що у дитини досить врівноважена нервова система. Неврівноваженість проявляється у відсутності чіткого режиму роботи, чергуванні підвищеної активності з періодами апатії.
Рухливість процесів збудження і гальмування Інертність нервових процесів	Це здатність нервових процесів збудження і гальмування швидко змінювати один одного. З першою умовою нервові процеси можуть легко слідувати один за одним, або «застрягати» на якомусь переживанні, дії, спогаді. Дитина з рухливою нервовою системою не відчуває труднощів під час переключення з одного виду діяльності на інший, досить легко вступає в контакт з незнайомими людьми. Протилежність рухливості. Людину вважають інертною, якщо від неї вимагається багато зусиль для переходу від гальмування до збудження або навпаки. Наприклад, після сну такий малюк довго залишається загальмованим, малорухливим.

2. Діти сангвінічного типу темпераменту легко засвоюють новий матеріал, майже «хапають на льоту». Але внаслідок того, що вони дуже рухливі і їхня увага відволікається від основної справи, до них слід застосовувати заходи, які б виховували посидючість, зосередженість. У них постійно потрібно підтримувати інтерес до розпочатої справи, інакше вони почнуть нудьгувати, стануть в‘ялими, або, навпаки, шукатимуть сторонні збудники та розважатимуться.

Працюючи з холериками, слід враховувати, що вони легко концентрують свою увагу на тому чи іншому об‘єкті, але не можуть її швидко переключити, поза як процеси гальмування у них уповільнені. Вихователям слід так організовувати діяльність дітей, щоб полегшити успішне переключення уваги та виховувати уміння її переключати.

Холерики також схильні до порушення дисципліни на заняттях, тому що частіше бувають підвищено збудженими, схильними до афективних реакцій. Їх треба захопити цікавими справами і давати якісь доручення. Для холериків не можна використовувати грубих, категоричних заборон, а спрямовувати на іншу діяльність поступово.

У дітей флегматичного та меланхолічного темпераментів тимчасові зв‘язки утворюються повільніше внаслідок недостатньої рухливості кіркових центрів. Тому їм потрібно давати більше часу на засвоєння та опанування нового матеріалу.

Інертність нервових процесів, недостатня рухливість флегматиків призводить до того, що вони повільно переключають увагу. Працюючи з ними, слід добирати завдання, які сприяють виробленню більшої швидкості реагування та моторної рухливості.

Діти меланхолічного темпераменту потребують особливої уваги внаслідок своєї вразливості, швидкої втомлюваності організму. Їм необхідне спокійне, сприятливе оточення та продуманий режим впливу, який передбачає поступовий перехід від звичайних умов життя до іншої діяльності та обставин. Слабкість нервових процесів цих дітей вимагає чутливого та обережного ставлення, продуманих методів педагогічного впливу.

Виховуючи дитину, не можна ставити завдання переробити темперамент, але за будь – якого темпераменту можна виховувати всі необхідні позитивні якості особистості та її поведінки.

3. Усі типи темпераменту мають свої позитивні та негативні сторони. Так, позитивні якості холерика – активність, пристрасність, енергійність; сангвініка – рухливість, емоційність, чуйність; флегматика – витримка, спокій; меланхоліка – глибина та стійкість почуттів, емоційна чутливість. Разом з тим холерики можуть бути нестриманими, різкими, афектними; сангвініки – недостатньо зосередженими, легковажними та поверховими; флегматики – млявими, байдужими; меланхоліки – сором‘язливими, замкнутими. А тому завдання педагогів полягає в тому, щоб виявити особливості прояву темпераменту дитини та, спираючись на його позитивні сторони, намагатися перебороти його негативні прояви.

Увага! 2-Є Основи природознавства, законспектувати лекцію, основне. Зображення птахів віднайти в інтернеті

Тема: Клас Птахи (продовження)

План до теми

1.               Ряд Гусеподібні.

2.                Ряд Соколоподібні.

3.                Ряд Куроподібні.

4.                Ряд Голубоподібні.

5.                Ряд Зозулеподібні.

6.                Ряд Совоподібні.

7.                Ряд Стрижоподібні.

8.                Ряд Дятлоподібні.

1. Ряд Гусеподібні об'єднує великих і середніх за розміром пта­хів, які живуть на водоймах, внаслідок чого виробилися такі пристосування у будові: дзьоб переважно плоский, по краях його роз­ташовані рогові пластини, які разом з пластинками по краях м'ясистого язика утворюють фільтрувальний апарат. Ноги короткі, направлені вперед, пальці об'єднані плавальною перетинкою. Опе­рення щільне, не промокає у зв'язку з тим, що змащується виді­ленням куприкової залози. Всі гусеподібні прекрасно плавають, багато видів добре пірнають.

Лебідь-шипун — найбільший з лебедів. Відрізняє його від кликуна довга витягнута 5-нодібна шия, роговий наріст в основі дзьо­ба. Забарвлення дорослих птахів дуже гарне — білосніжне, а в молодих — сіре. Роздратований лебідь шипить, звідси і походить його назва. Під час польоту крила мелодійно і ритмічно риплять. Лебеді живляться водними рослинами, які дістають з дна міл­ководдя. Хоч плавають вони і добре, але не пірнають.

Лебідь-кликун менший за шипуна, шия у нього досить пряма. Кликун подає голосний крик, який чути досить далеко.

Серед гусей, які найчастіше зустрічаються в Україні,— гуска сіра.

Гуси добре ходять по суші, плавають на воді, пірнають. Пора­нений гусак хоробро захищається від переслідувачів, наносячи крилами сильні удари. Прилітають птахи в першій половині бе­резня. Гнізда мостять в очеретах або в осоці, у кладці 4—6 яєць. Через місяць вилуплюються гусенята, які, підсохнувши, покидають гніздо і тримаються на водоймі. Їжа гусей виключно рослинна (свіжа соковита трава, частини бо­лотяних рослин, водяний горіх). Линяння у птахів проходить хво­робливо, бо відразу випадають усі махові пера і птахи втрачають здатність до польоту. Після линяння ввечері і вранці дорослі пта­хи разом з молодими літають на поле, де їдять зерно. Гуси — цінні промислові птахи.

Крижень — річкова качка — досить поширений птах в Україні. Його вважають родоначальником більшості порід свійських качок. Крижнів взимку досить багато по різних, особливо незамерзаючих водоймах, а тому вони доступні спостереженню дошкільнят. Слід звернути увагу дітей на красу селезня у весняному вбранні. В літ­ньому оперенні самець подібний до самки і відрізняється тільки світло-сірими рульовими перами з широкою білою каймою.

Навесні крижні прилітають значно раніше від інших качок — з появою перших таловин на льоду. Найулюбленіші місця оселен­ня— лісові болота, плавні по берегах річок і озер, де можна хова­ти каченят. Гнізда птах мостить недалеко від води в ямці під кущем чи деревом, на купах очерету на воді, в широких дуплах старих дерев. У кладці 8—9 яєць, які висиджує самка. Крижні добре плавають, пірнають лише під час небезпеки, добре літають, ходять перевальцем. Останній переліт проходить кількома хвилями, починаючи з серпня і до льодоставу. вони жив­ляться водяними рослинами, насінням, комахами, молюсками тощо. М'ясо крижнів дуже смачне, тому він є одним з основних мисливських птахів.

2. Ряд Соколоподібні. Сокіл - міцний гачкуватий дзьоб, довгі загнуті кігті, за допомогою яких утримується здобич. їжа хижих птахів тільки тваринна. Вони полюють переважно на гризунів, комах, рідше на птахів, риб, земноводних, плазунів, поїдають па­даль. Більшість хижих птахів — корисні. Наприклад, боривітри протягом дня з'їдаюіь від двох до дев'яти мишей і полівок. Виго­довуючи пташенят, вони за місяць приносять до гнізда і90 ховра­хів і 200—250 мишоподібних гризунів. Окрім усього, знищуючи хворих і слабких звірів і птахів, хижаки відіграють важливу "роль у природному доборі.

Досить поширеними хижими птахами є шуліка чорний, ястру­би. Шуліку легко розпізнати за довгим виделкоподібним хвостом. Це перелітний птах, який вже в березні літає у лісах, річкових заплавах. Гнізда мостить на деревах, відкладаючи 2—4 яйця. Живиться рибою, переважно дохлою, дрібними гризунами, ко­махами, покидьками. Слід пояснити дітям, що шуліки — корисні птахи.

Яструбів великого і малого можна впізнати за сірувато-бурим забарвленням спини і смугастим забарвленням нижньої частині! тіла. Птахи живуть у лісах, де високо на деревах влаштовують гнізда. Живляться птахами, гризунами, у зв'язку з чим приносять певну шкоду. Яструби — птахи-санітари, яких потрібно охороняти, як і всіх інших хижих птахів, що стали рідкісними.

3. Ряд Куроподібні. Це дуже поширена група птахів, більшість з яких ведуть наземний спосіб життя. Дзьоб короткий, опуклий. Крила короткі і широкі, ноги сильні, пристосовані до розгрібання. Птахи вивідкові, полігамні.

Тетеруки раніше були дуже поширені в Україні, зараз вони гніздяться на Поліссі, півночі Лісостепу і в Карпатах. Улюблені місця — узлісся, розріджені мішані ліси, березові гаї, вирубки біля боліт. Дорослий самець має червоні брови, чорне з металевим від­блиском оперення, біле «дзеркальце» на крилах. Самка так само, як і молоді птахи, сірувато-руда або ж сіренька, строката, що дає їй змогу маскуватися під час висиджування.

Тетерук більшу частину життя проводить на землі, де він швидко рухається. Під час переслідування негайно злітає. Літає швидко і легко. З дерева злітає безшумно, а із землі — з великим шумом. Птах не боїться холоду і взимку перебуває переважно на деревах, але під час великих морозів заривається у глибокий сніг, де робить ходи до 8 м завдовжки. Коли трапляється снігова кірка, багато птахів гине, не маючи змоги пробитися через неї.

Так само, як і у глухарів, у тетерука навесні відбуваються шлюбні ігри — тетерукові токи. Рано-вранці самці збираються на галявині і, розпустивши пір'я, починають бурмотіти, наскакуючи один на одного. Після парування самка відкладає в ямці на землі 6—12 яєць. Маленькі пташенята здобувають собі корм, як тільки виходять з гнізда. Спочатку вони живляться виключно комахами, а пізніше починають їсти і ягоди, листки та квітки різних трав. Самка, як курка-квочка, прикриває малюків крилами від крила­тих хижаків і щоб зігріти їх у холодну ніч. Побачивши ворога, самка тетерука нерідко відвертає на себе увагу — починає шку­тильгати, тягне крило, ніби поранена, і відводить хижака подалі від пташенят. А пташенята тим часом розсипаються у траві, при­падаючи до землі, і так сидять нерухомо, зовсім непомітні.

Двотижневі пташенята можуть перелітати значну відстань, а через місяць літають, як дорослі птахи. Живляться тетеруки вліт­ку мурашками, жуками, гусінню, а також листками і насінням диких і культурних рослин. Взимку поїдають сережки, бруньки на гілках берези, вільхи, верби та жолуді.

У тетерука багато ворогів (лисиці, єнотовидні собаки, тхори, бродячі коти й собаки, хижі птахи). Багато яєць і пташенят гине також від несприятливих ногодних умов. Тетеруки охороняються законом.

Перепели — рудувато-сірі, строкаті пташки, трохи більші за шпака. Самець відрізняється від самки темною плямою на волі. Птахи ведуть наземний спосіб життя і розповсюджені повсюдно в Україні — на трав'янистих луках, у заплавах річок, різнотравних степах, посівах злакових культур і на лісових галявинах. Немає цього птаха лише в Карпатах, суцільних лісових масивах Полісся і надто посушливих степах.

Незабаром після повернення із зимівлі у пташок починаються шлюбні ігри. Самці подають дзвінкі звуки: «Піть-падьом, піть-падьом»,— розшукуючи самок. Ці звуки домінують у повітрі і, якщо є можливість, слід привернути увагу дітей до них, навчити розрізняти звуки, з допомогою картинки розглянути цих пташок і цікаво розповісти про них.

Перепели — обережні птахи, добре ховаються у траві, швидко бігають. Під час небезпеки сидять нерухомо, притуляються до зем­лі, а потім швидко і несподівано злітають з гучним «тюрлю» і ле­тять низько над землею. Гніздо мостять у ямці, відкладаючи від 9 до 18 яєць, висиджують 15—17 днів. Пташенята вилупляються завбільшки з маленького горобчика. Вони дуже рухливі. Під час небезпеки розсипаються в різні боки, залягаючи навіть на зовсім відкритій місцевості. Тільки завдяки плодючості виживають ці беззахисні птахи, з яких половина гине ще в молодому віці.

Живиться перепел пагонами, різним насінням та комахами, серед яких є багато небезпечних шкідників. М'ясо перепелів дуже ніжне і смачне. Зимує птах у Північній Африці і Південній Азії.

Куріпка сіра — виключно наземний птах. На дерева сідає рід­ко. Охоче порпається в землі, розшукуючи їжу. Бігає швидко з піднятою головою. Під час небезпеки злітає з гучним ляскатом крил і швидко перелітає на невелику відстань. Протягом року куріпка сіра живе в одному районі. Гніздиться у заростях на по­лях, в кущах або на узліссях, інколи у посівах озимини. Гніздо — ямка в землі, м'яко вистелена всередині, куди самка відкладає до 20 і більше світло-бурих яєць, які висиджує понад три тижні так старанно, що інколи її можна взяти з гнізда руками. Вилупляю-ться пташенята опушеними. Через десять днів вони можуть пурха­ти, а через 3—4 місяці досягають розмірів дорослих птахів. Са­мець щоранку скликає пташенят особливим свистом. Коли виводок підростає, птахи зграйкою летять на місце годівлі.

Куріпка сіра має смачне м'ясо, а ще дуже корисна тим, що поїдає комах, які живуть у верхніх шарах грунту та у траві, на злакових та овочевих культурах. З—4 виводки куріпок можуть майже повністю знищити довгоносика і його личинок на 1 га цук­рових буряків. Поїдає куріпка сіра і колорадського жука, якого мало споживають інші птахи.

4.               Ряд Голубоподібні.

Голуби ведуть денний спосіб життя, більшість з них осілі. Всі голуби моногами і утворю­ють досить міцні пари. Пташенята гніздового типу вилупляються голими і безпомічними і живляться так званим пташиним моло­ком — клітинами епітелію, що відшаровується від вола, з випотом лімфи. Пташенят що підросли, годують насінням. Весняне воркування і парування починається рано, наприкінці лютого. Гніздо влаштовують у будівлях людини самець і самка. Воно має вигляд неохайно складеної купки з гілок. Висиджують яйця обидва птахи протягом 17 днів. Пташенята живляться каш­коподібним виділенням, устромляючи свій дзьоб у широко розкри­ті роти дорослих птахів. Голуби живляться насінням різних рослин — дикорослих і культурних, яке збирають на землі. В умовах міста птахи охоче поїдають крупу, розмочений у воді хліб тощо.

5. Ряд Зозулеподібні. Це середні за розміром птахи з довгим хвостом, вузькими довгими крилами і великим ротом.

У світовій фауні налічується 146 видів зозуль, з яких більша половина будує примітивні гнізда, самі насиджують яйця і виво­дять пташенят. У решти зозуль спостерігається гніздовий парази­тизм. Саме до таких належить і наша зозуля звичайна.

Зозуля трохи більша за шпака, з темно-сірим або буро-рудува­тим у самок забарвленням, знизу забарвлення сірувато-біле з тем­ними поперечними смугами по білому череву.

Зозуля повертається з вирію у другій половині квітня. Спочат­ку прилітає самець, а через кілька днів і самка. Самець займає ту саму гніздову територію, на якій він вивівся. Перші два-три дні після прильоту він мовчить, а потім починає співати, приваблюю­чи самку. Пісня самця характерна: «Ку — ку». Кукуе самець, си­дячи на підвищенні у верхній частині крони, а у степовій місце­вості — на кущах. Під час співу самець опускає крила, піднімає і розпускає хвіст.

Живе зозуля в найрізноманітніших деревних насадженнях, а на півдні — і в очеретяних плавнях. Найчастіше її можна зустріти там, де гніздиться багато співучих пташок. Шугаючим польотом над землею вона лякає маленьких пташок, які злітають з своїх гнізд, відкриваючи їх розташування. Тим часом зозуля зазирає у кожний куш, спускається на землю, відшукує гнізда потрібної їй пташки, щоб покласти туди своє яйце. Підкидають яйця зозулі по-різному. Якщо гніздо відкрите і досить міцне, вона сідає на гніздо і відкладає в нього яйце. Якщо ж гніздо міститься у щілині, дуплі, зозуля відкладає яйце на землю, а потім у дзьобі перено­сить його у гніздо. Звичайно яйце підкидається у гніздо з незакінченою кладкою. Побачивши зозулю коло свого гнізда, біль­шість горобиних пташок піднімають гомін, намагаючись відігнати її. На покладене в гніздо яйце пташки реагують по-різному: де­які покидають гнізда, деякі роблять нову підстилку і починають нову кладку. Більшість пташок просто викидає чуже яйце з гніз­да. Однак багато з них не помічають зозулиного яйця.

Першим в гнізді вилупляється зозуленя (на 12-й день), а на 12—14-й день інші пташки. Пташеня зозулі голе, воно більше від інших пташенят, росте дуже швидко, особливо в перші дні. На другий день після вилуплення у зозуленяти починає виявлятися рефлекс викидання — все, що є у гнізді, воно намагається вики­нути. Найбільш активно зозуленя поводить себе тоді, коли немає птахів-хазяїв, а його «брати і сестри» малорухливі, оскільки коли немає дорослих птахів, вони мерзнуть і ціпеніють.

Вільна ж від клопоту будування гнізда й насиджування яєць зозуля летить туди, де є багато шкідників лісу. За годину вона може з'їсти більше 100 гусениць. Зозуля — єдиний птах, що зни­щує    волохату    гусінь    шовкопрядів — надзвичайно    небезпечних шкідників лісу. Крім волохатої гусені, зозуля споживає личинок пильщиків, хрущів, кобилок та інших досить шкідливих комах.

У вирій на зиму зозулі починають відлітати влітку поодинці, а далі вже летять невеликими зграйками. Спочатку відлітають старі птахи, а потім молоді, але незважаючи на те що відлітають уперше, вони безпомилково досягають Африки або Індії, де і зи­мують.

6.                Ряд Совоподібні об'єднує нічних хижих птахів, поширених майже повсюди, дошкільники зустрічаються з цими птахами най­частіше у казках, оповіданнях. В Україні нараховується 13 видів сов. Найбільш поширені з них пугач, сова вухата, сич хатній, сова болотяна. Інші види рідкісні або залітні.

Сова - у всіх сов округла, досить велика голова, великі жовті очі, спрямовані вперед. Сова — єдиний птах, що може дивитися в од­ному напрямку обома очима одночасно. Пристосування до хижаць­кого способу життя — це короткий гачкуватий дзьоб, пальці з гост­рими зігнутими кігтями, м'яке оперення, яке дає змогу совам без­шумно літати. Своїми великими очима сови вночі бачать так, як інші птахи вдень. Дуже гострий у сов слух, за допомогою якого вони полюють уночі.

Сови — гніздові, переважно осілі птахи. Гніздяться в дуплах, на землі, в щілинах скель і будівель, в старих гніздах інших пта­хів (особливо ворон, граків). Пари створюють постійні.

Живляться сови здебільшого мишами, щурами, полівками, хов­рашками. А дрібні сови знищують ще велику кількість комах, се­ред яких є багато шкідливих.

Удень сови ховаються в дуплі, гущавині дерев, на горищах, а з настанням вечірніх сутінків вилітають на полювання. Сова зда­леку чує шарудіння миші і без промаху хапає здобич кігтями, якими проколює її і ковтає. Неперетравлені шерсть, пір'я і кістки сова відригує.

Сова вухата названа так за добре помітні пір'яні «вушка» чор­ного кольору з рудими облямівками. Вона трошки більша за воро­ну, має рудувате, рябе забарвлення.

7.                Ряд Стрижоподібні. Досить часто можна спо­стерігати стрижів чорних, яких ще називають серпокрильцями. Слід звернути увагу, що вони трохи більші за ластівок, а крила у них немов два серпи, звідси і назва — серпокрильці. Птахи дуже стрімко літають.  Уже наприкінці серпня ці птахи збираються у вирій. серпокрильці знищують дуже багато мошок, комарів і цим прино­сять користь людині.

8.Ряд Дятлоподібні. Це середнього розміру птахи, більшість яких для влаштування гнізда видовбують дупла. Для всіх дятлів характерний міцний, долотоподібний дзьоб, яким вони добувають з-під кори і навіть з деревини комах та їхніх личинок. Язик у дятлів надзвичайно дов­гий (8—14 см), змочений липкою слиною. Це найбільш чутливий орган дотику. Ним вони добувають з-під кори та деревини комах та їх личинок. Своєрідне розташування пальців, два з яких спря­мовані вперед і два назад, гострі кігті дозволяють птаху вправно лазити по деревах. При цьому вони спираються на цупкий хвіст. Літають неохоче, але швидко — то різко піднімаються, то ніби па­дають зі складеними крилами.

Живляться комахами та личинками короїдів, жуків-вусачів, які живуть під корою і в деревині. Оглядаючи і вистукуючи стов­бури, дятел, ніби лікар, дізнається, яке дерево пошкоджене, бо здорове відгукується дзвінко, а пошкоджене глухо. Виявивши по­живу, дятел ніби долотом пробиває кору пошкодженого дерева, знаходить і дістає липким язиком личинки. Поїдають птахи і різ­них комах, яких знаходять на деревах. Взимку живляться насін­ням ялин і сосен, створюючи так звані кузні.

Особливо активно дятли знищують шкідників під час годівлі пташенят, яким вони приносять їжу близько 300 разів на день. Гніздяться дятли в дуплах, які самі ж і видовбують. Дупла мають круглий вхідний отвір, відповідно до розміру птаха, і досить про­стору камеру нижче від отвору.

Улітку дятли перебувають у місцях гніздування, потім кочують по лісах і садах разом з іншими птахами у пошуках їжі.

Найбільш поширений у нас великий строкатий дятел. Слід при­вернути увагу дітей до гарного забарвлення птаха: зверху чорне з білими плямами на крилах, а знизу біле. Підхвістя і потилиця у самця і молодих птахів червоні. Навесні інколи можна почути різкий та гучний крик дятла і своєрідну трель — відлуння під час дуже частих і сильних ударів дзьобом по сухому гіллі. Це його шлюбна пісня.

Щороку дятел видовбує нове гніздо. В нього самка відкладає 5—6 яєць. Висиджують їх самець і самка близько двох тижнів, а потім понад три тижні годують пташенят виключно комахами. Сідаючи на стовбур дерева внизу, дятел стрибками по спіралі під­німається вгору, уважно оглядає кожну щілину в корі як на стов­бурі, так і на бокових гілках. Рано навесні дятел інколи продовбує на корі берез, клена чотирикутні дірочки, коли з них потече сік, п'є його. Ним ласують також білка та деякі комахи.

Цей птах не тільки зни­щує багато шкідників лісу, а й видовбує дупла, в яких оселяються інші комахоїдні пташки.