Увага! 2-Є! Психологія! Законспектувати у конспект нову лекцію! В коментарях написати своє прізвище

Тема: Група і колектив.

Вид лекції: бесіда.

Мета: дати студентам поняття групи та колективу; довести, що кожний колектив є групою, але не кожна група є колективом; познайомити с видами груп, розкрити сутність поняття референтної групи; дати знання про рівні розвитку колективу .

Література

1.     Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія.-К.: МАУП, 2000.- с. 59-66.

2.     Обозов Н.Н., Щекин Г.В. Психология работы с людьми.-К.: МАУП, 1999.-с.52-54.

3.     Общая психология\\ Под ред. Богословского В.В. – М.: Просвещение, 1981.-с.94-108.

Хід заняття

I.        Організація початку заняття (психологічна готовність студентів до заняття).

II.      Викладення нового матеріалу.

План теми

1.     Поняття про групу. Види груп.

2.     Поняття про колектив. Рівні розвитку колективу.

III.                 Домашнє завдання:

Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія.-К.: МАУП, 2000.- с. 59-66

Общая психология\\ Под ред. Богословського В.В. – М.: Просвещение, 1981.-с. 120-123.

IV.     Заключна частина.

1. Людина протягом життя безпосередньо спілкується з іншими людьми. Це спілкування відбувається в групах та колективах. Ці спільності не є однорідними, тому їх слід розрізняти.

Так, групою можна назвати будь-яку об'єднання людей незалежно від того, якого характеру зв'язки виявляються між її членами. Групи можна поділити на великі та малі, реальні та умовні, офіційні та неофіційні, референтні.

За кількісним складом групи бувають великі і малі. За принципом та способом утворення розрізняють: реальні та умовні.

Реальні групи – це об'єднання на ґрунті реальних стосунків – ділових чи особистісних. Так, реальною групою є студентська, сім'я, коло знайомих тощо.

Умовна група об'єднує людей за якоюсь умовною ознакою – віком, статтю, національністю та ін.. Члени умовної групи не підтримують між собою реальних контактів і навіть можуть не знати один одного. Спільність людей, складена номінально, називається умовною групою. Наприклад, спортивні журналісти вирішують утворити команду кращих футболістів світу. Вони вибирають зірок першої величини і поєднують їх в списку. Гравці ніколи не зберуться разом, і команда ніколи не буде виступати на змаганнях. Але її складено і вона умовно існує. За таким самим принципом виокремлюються вікові категорії дітей-дошкільників, молодших школярів, підлітків та юнаків.

Офіційна (формальна група) утворюється як структурна одиниця на підставі штатного регламенту, інструкцій та інших документів. Формальними є студентська група, сім'я, військовий підрозділ, виробнича бригада. Між членами групи встановлюються ділові контакти, передбачені документом. Ділові стосунки доповнюються особистими, непередбаченими інструкцією.

Неофіційна група - це спільність людей, що виникла нерегульованим шляхом, стихійно, на підставі спільності інтересів її членів, симпатій, єдності поглядів і переконань. Так, неофіційними є групи осіб, що приятелюють між собою, шанувальники туризму, рибальства, мисливства тощо.

За значущістю для особистості виокремлюють референтну групу.

Референтна (еталонна) група – це реально існуюча чи уявна група, норми та погляди якої є взірцем для особистості. Людина може входити до групи, норми, цінності якої вона визнає, підтримує і вважає найкращими. Тоді особистість не тільки дотримується цих норм, але й відстоює їх, захищає, а якщо і треба, і пропагує. Але може бути й так, що особистість є членом певної групи, але вважає ідеалом цінності, погляди, норми іншої групи. Інакше кажучи, для особистості еталоном є інший взірець. Наприклад, підліток прагне бути членом групи старших школярів або дорослих. Якщо це йому не вдається, то він наслідує нормам поведінки, притаманним старшим.

2. Колектив як найбільш розвинута спільність людей не виникає відразу. Він формується під впливом зовнішніх і внутрішніх сил. Колектив виростає з групи. Отже, на ранніх етапах він має ознаки даної спільності і лише в ході розвитку набуває властивостей колективу.

А.С. Макаренко, вивчаючи стадії розвитку колективу, дійшов до висновку про те, що на першій стадії група людей поєднується вимогами керівника. На другій стадії вимоги до особистості висуває група. На третій стадії особистість висуває вимоги до самої себе, виходячи з ціннісних орієнтацій, установок, цілей колективу.

Психологи досліджують процес формування колективу, розширюючи кількість критеріїв.

Встановлено, що нижчим рівнем об'єднання є конгломерат (дифузна група), що не є організованим в силу обставин, випадкове об'єднання людей. Наприклад, ті, хто відпочиває на березі моря, покупці в магазині, люди на автобусній зупинці та інші випадки. Характерною особливістю даної спільності є те, що поєднує людей місце і час. Прикладом дифузної групи може бути студентська група чи перший шкільний клас.

На цій стадії немає ні загальної мети, ні керівництва, ні змістовного спілкування, ні стійких взаємостосунків. Ця спільність вільно виникає і розпадається безболісно для кожного індивіда. Розвиток спільності від конгломерату відбувається в напрямку кооперації.

Кооперація – це об'єднання, в якому налагоджені змістовні контакти, встановлено взаємозалежність. Головними ознаками кооперації є наступні: зосередженість людей одночасно в одному місці, наявність чіткої організації, спрямованість зусиль на розв'язання задачі, яка стоїть перед об'єднанням. Кооперація передбачає вільне ділове спілкування її членів. Прикладом кооперації може бути шкільний клас або студентська група, яка вже проіснувала 1-2 місяці. Учні познайомилися один з одним, налагодили ділові та особистісні стосунки, призначили керівні органи, намітили деякі групові справи. Розвиток кооперації призводить до становлення колективу.

Об'єднання людей у реальні групи може ґрунтуватися на спільності їхньої діяльності, зумовленою єдністю потреб, інтересів, прагненням досягти якихось значущих результатів. Вищою формою організації групи є колектив.

Колектив – це група людей, які об'єднані спільною діяльністю, мають єдині цілі, підпорядковані цілям суспільства.

Істотною ознакою колективу є суспільна значущість цілей та завдань, на реалізацію яких спрямовані зусилля його членів. Виконання спільної соціально цінної та особистісно значущої діяльності сприяє встановленню та розвитку колективістських взаємин, формуванню колективізму як особливої якості особистості.

Оскільки колектив – це група людей, якому притаманні ознаки групи. Однак колектив має властивості, яких немає в групі. Тому можна вважати, що будь-який колектив – це група, але не всяка група – колектив. При цьому важливою ознакою колективу є суспільна значимість цілей і задач (його немає в групі).

Говорячи про колектив, не можна не розглядати сутність поняття «конформізм».

Конформізм – це підкорення думки особистості груповій думці з метою уникнення конфлікту. Вивчати конформізм почали американські дослідники, зокрема психолог Еш.

Конформізм може бути зовнішнім і внутрішнім.

Зовнішній конформізм полягає в зовнішній згоді з думкою більшості, але при внутрішньому розходженні з ними.

Внутрішній конформізм – це реальна згода особистості з поглядами більшості.

Протилежним конформізму є поняття «нонконформізму» - відстоювання особистістю своєї думки всупереч тиску колективу.

Увага! 2-Є! Основи природознавства, законспектувати лекцію!

Тема: Птахи

План до теми:

1.     Ряд Горобцеподібні:

А) Родина Ткачикові;

Б) Родина Шпакові;

В) Родина Жайворонкові;

Г) Родина Дроздові.

2. Ряд Лелекоподібні.

З. Ряд Журавлеподібні.

1. А) Родина Ткачикові. В Україні ця родина представлена горобцями – хатнім і польовим. Хатній горобець – це найвідоміша всім пташка, яку діти можуть цілий рік спостерігати на ділянці дитячого садка. Розглядаючи забарвлення горобчиків, треба звернути увагу на те, що вони коричнево-буруваті, неначе одягнені в светри. Самець відрізняється від самки більшою чорною плямою на горлі, а також темно-сірим, а не темно-бурим верхом голови.(Гнізда го­робець робить у найрізноманітніших місцях - у щілинах гнізд різних крупних птахів (лелек), у дуплах дерев, займає шпаківні, нори ластівок - береговушок.

У лютому і березні серед горобців починається передшлюбне пожвавлення. Зверніть увагу, як кричать горобчики, як вони інко­ли б'ються. В другій половині березня відбувається розбивання на пари, а у квітні вони будують гнізда і відкладають яйця. Цікаво спостерігати з дітьми, що носять горобчики в гніздо. У кладці пта­ха найчастіше є 5—7 яєць. Висиджують вони їх 11—13 днів. Самка і самець вигодовують пташенят виключно комахами. За період годівлі одного виводка вони знищують до З0 тис. комах. Вилітають пташенята з гнізда через 10 днів після вилуплення з яйця.

Горобці за літо виводять потомство тричі. Восени вони збираються у зграйки. В цей час цікаво спостерігати з дітьми, в яких міс­цях живляться горобчики. Часто їх можна побачити на спориші, насінням якого вони люблять ласувати. Пізньої осені пташки зно­ву починають цвірінькати, носити у гнізда будівельний матері­ал. Підновлені старі гнізда захищають горобців від нічних хо­лодів.

Живляться горобці в основному рослинними кормами і лише навесні і влітку комахами, якими вигодовують і пташенят. Інколи горобці можуть завдавати деякої шкоди, видзьобуючи соняшник, коноплю та інші культури.

Горобець польовий трохи менший за хатнього. Його можна від­різнити від хатнього за коричневим тім'ячком, чорними плямами на сірувато-білих «щоках» і двома світлими смужками на крилах. Чорна пляма на горлі у нього невелика. Самки і самці забарвлені майже однаково.

Хоч горобець польовий також повсюдно супроводить людину,але тримається не тільки поблизу людських осель, а й на полях, луках, у садах тощо. Гніздиться в дуплах, шпаківнях, у норах гли­нястих круч тощо. Там, де менше посівів зернових культур і де менше горобців, вони майже не завдають шкоди і приносять ко­ристь як комахоїдні птахи.

Б) Родина Шпакові. Ця родина представлена в Україні шпаком звичайним і шпаком рожевим, який зрідка зустрічається у Криму та у деяких степових районах.

 Шпак звичайний поширений в усіх населених пунктах України і доступний для спостережень з дітьми. Увагу дітей слід привер­нути до гарного оперення – чорного з металевим блиском, зеле­нуватого, фіолетового відтінків. Прикрашають оперення птаха маленькі сірі цяточки. (Шпаки охоче поселяються в населених пунктах у шпаківнях, садах, парках, щілинах будівель. У лісах гнізда мостять у дуплах дерев, залишених дятлами, в степу – в норах, по урвищах берегів.

Під час спостережень слід розповісти дітям, що живиться переважно комахами: клопами-черепашками, коваликами, хруща­ми, гусінню озимої совки, пильщиками тощо. Під час оранки шпа­ки визбирують з грунту личинок шкідливих комах. Вигодовуючи пташенят, пара шпаків близько 300 разів на день прилітає до них, приносячи їм їжу, тобто винищуючи велику кількість дорослих жуків та їхніх личинок. Влітку і восени птахи можуть завдавати деякої шкоди садам і виноградникам під час достигання ягід. Про­те шкоду не можна порівняти із користю. Шпак визбирує навіть колорадського жука, якого інші птахи не чіпають.

Шпак – гарний співак. Співає він зранку до вечора з перер­вою лише вдень. Пісня його дуже різноманітна. Він має талант відтворювати навколишні звуки. Якщо шпака підгодовувати, він може брати їжу навіть із  рук.  Прилетівши  навесні  наступного року, він швидко поновлює попередні стосунки.

В) Родина Жайворонкові в Україні представлена рядом видів: польовим і чубатим, степовим, лісовим жайворонками. Жайворонки всіх видів – мешканці відкритих просторів: полів, степів, лісових галявин, тому спостереження їх у містах неможливе, за виключен­ням чубатого жайворонка.

Розглядаючи з дітьми зображення польового жайворонка слід наголосити, що він трохи більший за хатнього горобця. Забарвлення оперення бурувато-сіре, непоказне. Воно допомагає птахо­ві бути зовсім непомітним на землі серед строкатої рослинності. Впізнають цю милу пташку за чудовою дзвінкою піснею, що без кінця ллється з блакитного весняного неба. Повертаючись із зи­мівлі в першій половині березня, жайворонок, ніби на крилах, приносить весну, створюючи у людей чудовий весняний настрій.

Пісня жайворонка дзвенить цілісінький день, від світанку до вечірніх сутінок. Співає самець, який зовні мало чим відрізняєть­ся від самки. Живиться жайворонок переважно різними комахами, перш за все шкідливими. Гніздо мостить на землі у ямці. Під час вигодовування птахи знищують багато комах. Рано навесні і во­сени поїдають насіння бур'янів. П'ють росу з трави. Відлітають на південь пізньої осені,

Жайворонок чубатий, або посмітюха, подібний до жайворонка польового, але має на голові чубчик. Він досить часто зустрічає­ться біля доріг, у населених пунктах, тому і зручний для спосте­режень, особливо в зимовий час, коли птахів стає значно менше. Наче поспішаючи ходить пташка доріжками, часто шукає їжу у смітті, за що дістав назву посмітюху. Слід пояснити дітям, як важко прогодуватися пташині взимку. Розповісти, що живиться він насінням бур'янів і комахами, чим і приносить велику ко­ристь.

Пісеньки чубатого жайворонка короткі, тихі і ніжні, вони при­крашають зимову природу. Пташка гарна і корисна.

Усі види жайворонків – окраса природи. Знищуючи насіння бур'янів і значну кількість шкідливих комах, вони приносять ве­лику користь людям.

Г) Родина Дроздові. До цієї родини належать такі пташки, як дрізд співочий, чорний, соловей тощо.

Дрізд співочий має гарне строкате забарвлення, в якому особ­ливо виділяється грудка – біла з темними плямами. Повертається із зимівлі в кінці березня і оселяється в лісах, парках, садах, там, де є чагарник. Птах доступний для спостереження дошкільників. Відмітивши красу забарвлення, треба розповісти дітям, що гніздо дрізд співочий мостить на зламаному стовбурі, в розгалуженні гілок на пеньках і в кущах десь у рідколіссі. Всередині гніздо ви­мазане сумішшю глини з порохнявою дерева, склеєних слиною. Всередині воно гладеньке, мов фаянсова чашечка. Яйця яскраво-голубі з чорними цяточками. Маленьким пташенятам батьки при­носять їжу понад 150-200 разів на день.

Живляться дрозди переважно комахами, яких збирають на землі або видзьобують у траві. Влітку дорослі птахи живляться дощовими черв'яками, багатоніжками, личинками пильщиків, мух, слимаками та ягодами.

Дрізд співочий дуже гарно співає, особливо на ранковій і ве­чірній зорі. Зимують дрозди у Західній, Південній Європі, в Північній Африці.

Дрізд чорний, що зараз досить розповсюдився в Україні, має чепурне чорне оперення з яскраво-жовтим дзьобом. У самки і мо­лодих птахів оперення рудувато-коричневе. Гніздо цей птах влаш­товує у розвилці гілок дерев або кущів. Восени дрозди охоче жив­ляться різними лісовими ягодами. Пісня чорного дрозда більш по­вільна і сумна. Як гарні співці дрозди дають велику естетичну насолоду. Крім того, вони знищують багато шкідливих комах.

Солов'їв в Україні зустрічається два види: східний і західний. Назву вони дістали відповідно до меж поширення. Східний, або курський соловей, поширений по всій Україні. Західний, або пів­денний,— у Західній Україні, Криму. Послухати спів солов'я з дітьми можна найчастіше біля густих чагарників поблизу річки, струмка, болота, на дні ярів. Під час такої цільової прогулянки треба показати на картинці зображення солов'я і розповісти, що це невеличка пташка, розміром з горобчика, але довша і стрункі­ша. Забарвлення оперення рудувато-буре, знизу сірувате. Очі ве­ликі, темні. Повертається з зимівлі соловей у кінці квітня — на початку травня, коли з'являються комахи. Летять пташки поодин­ці вночі. Першими прилітають самці, згодом і самки. Через 3- 5 днів після прильоту самець, сидячи десь невисоко на гілочці з трохи опущеними крилами, починає співати. Спочатку його можна почути тільки вранці та ввечері, а потім якийсь час він співає без­перервно, особливо вночі, щоб привабити до себе самку, яка при­літає через кілька днів. Своїм співом він попереджає інших пта­хів, що дана гніздова ділянка вже зайнята.

Соловей літає швидко і легко, по гілках і по землі плигає. Надіяльніший цей птах вночі, коли він переважно і годується і співає. Солов'їні пари зберігають вірність багато років. Гніздо соловей мостить у вологих листяних лісах і парках біля струмків, озер, річок, де добре розвинутий чагарниковий підлісок, будуючи його з сухого листя, тоненьких гілочок, листочків очерету. Насиджує зде­більшого самка. Самець підмінює її вночі на час годівлі. Вигодо­вують пташенят переважно гусінню, а самі поїдають ще й різно­манітних комах, серед яких багато небезпечних шкідників лісу, і в незначній кількості лісові ягоди.

Соловей може гніздитися поруч з людськими оселями, але птахи дуже чутливі до сторонніх, тому побачити його досить важ­ко. Соловей – неперевершений співець. Його пісня – це характер­не посвистування, тьохкання. Ніжні звуки змінюються більш гуч­ними, радісні — сумними. Все це підкреслює неповторну красу солов'їної пісні. Солов'ї схильні до наслідування. Молоді співаки вчаться мистецтву співу у старих.

2. Ряд Лелекоподібні об'єднує крупних птахів з довгим загостреним на кінці дзьобом, довгими ногами і довгою шиєю. Голосові зв'язки у них не розвинуті, тому ці птахи майже німі. В Україні до цього ряду відносяться білий і чорний лелека, чаплі тощо.

Лелека білий, або чорногуз - коли він складає крила з чорними кінцями, ззаду здається чорним. Він відноситься до синантропних птахів, тобто таких, які не бояться людини. Селяться ці лелеки в місцях, де є сирі луки, болота, стоячі водойми. В сільській місце­вості птах дуже часто доступний для спостережень,

Розглядаючи гніздо, слід відмітити, що воно громіздке. Лелеки споруджують гнізда з гілочок на дахах будинків, на деревах, на опорах високовольтних ліній. Спорудження гнізда триває майже вісім днів. Кожної весни до свого гнізда повертається спочатку самець, а через 1—2 тижні — самка. Інколи залітні самці намага­ються витіснити господаря гнізда. Вони дзьобають, скубуть один одного і під час бійки можуть навіть звалитися. Після зустрічі з самкою самець влаштовує шлюбні танки. Він потихеньку тупцює на мілководді, гордо вигинає шию і, закидаючи голову назад, гуч­но клацає дзьобом. Самка спочатку це спокійно спостерігає, а по­тім приєднується до його танцю. Самець, впіймавши поживу, від­дає її самці.

У гнізді буває 3—6 яєць, які близько п'яти тижнів висиджують по черзі самець і самка. Слабких, кволих пташенят батьки вики­дають з гнізда. Живляться чорногузи жабами, ящірками, комаха­ми, в тому числі сараною, молюсками, мишовидними гризунами тощо.

Осінній вирій починається наприкінці серпня. Летять птахи вдень на великій висоті, використовуючи повітряні течії. Зимують в Африці. Перед відльотом вони інколи проводять «чистку своїх рядів», забиваючи насмерть кволих птахів. Це послужило основою для розповідей про наявність «судів» у лелек, які «виносять» смертний вирок для птахів, що провинилися. Іноді з лелеками зв'язують повір'я про те, що, якщо господар хати зруйнує гніздо, лелека підпалює хату цього господаря. Ця легенда пов'язана з тим, що, влаштовуючи або ремонтуючи гнізда, лелеки часом при­носять в нього раніше спалені гілки, підібрані на місці вогнищ.

Оскільки діти роз­учують вірші, слухають казки, де персонажем є журавель, потріб­но під час розгляду ілюстрацій сформувати знання про цього ціка­вого птаха.

Останнім часом помічено, що кількість лелек у Європі дедалі зменшується. Вважають, що причиною цього є інтенсивне осушен­ня боліт та порушення умов для гніздування. Щоб привабити птахів, на дах будинку, вершину великого дерева чи стовпа кла­дуть хрестовину, старе колесо від воза, на яких лелека і влашто­вує гніздо. На Україні білих лелек з давніх давен охороняли, їх зважали провісниками весни, птахами сонця. Звільняючи поля і луки від шкідників, лелеки приносять велику користь людям, тому їх потрібно охороняти і виховувати у дітей поважне ставлення до них.

До лелекоподібних належать і чаплі. Найпоширеніші у нас чапля сіра, рідше зустрічається біла велика і біла мала.

Чаплю сіру можна зустріти на річці, озері чи болоті. Найчас­тіше ж діти розглядають чаплю на ілюстраціях. Слід звернути увагу, що загальне забарвлення птаха сіре, на голові чубчик – довгі чорні пір'їни. Зверху голова біла, на боках є широкі чорні смуги. Повертається птах із зимівлі у березні. Гніздиться колонія­ми, здебільшого на деревах. Пташенят у гнізді 3-5. Чаплі добу­вають їжу на мілководді. Живляться переважно дрібною рибою, пуголовками, жабами, комахами. Знищують малоцінну та хвору рибу. Крім того, поїдають багато мишоподібних гризунів, отже, в цілому це корисні птахи.

3. Ряд Журавлеподібні об'єднує великих птахів з довгими но­гами і шиєю, конічним дзьобом середньої величини (пристосуван­ня до болотного способу життя), порівняно короткими широкими крилами. Видовжена і зігнута трахея здатна видавати гучні звуки. В Україні поширені журавель сірий і красавка. Оскільки діти роз­учують вірші, слухають казки, де персонажем є журавель, потріб­но під час розгляду ілюстрацій сформувати знання про цього ціка­вого птаха.

Журавель сірий поширений лише у болотистих місцевостях По­лісся. Оперенення у нього сірого забарвлення, тільки кінці махо­вих та рульових пір'їн чорні, потилиця червона, а по боках голови білі смужки. Птахів називають віщунами, тобто провісниками вес­ни або зими, через приємний голос, що його вони подають під час повернення із вирію навесені і під час осіннього відльоту. Цікаво з дошкільниками простежити за журавлиною зграєю, яка летить ключем. На відстані понад 2 км чути приємне курликання птахів.

У польоті журавель витягує шию і ноги на всю довжину, кри­лами махає неквапно. У зграї буває від 10 до 40 птахів. Висота польоту 1000 м, хоч спостерігались випадки, коли журавлі летіли на висоті 6000 м. Прилітають птахи з вирію наприкінці березня, тоді ж починаються весняні шлюбні ігри. Кілька самців рано-вран­ці збираються, кричать, стають у коло. В центр вискакують за чергою то одні то інші птахи, присідають, стрибають, махають крилами, «вклоняються» один одному, ніби виконують якийсь та­нок. Так триває близько двох годин, після чого з голосним криком вони розлітаються.

Гніздяться сірі журавлі у непрохідних болотах на великій від­стані один від одного. Гніздо мостять на купинах або в іншому сухому місці серед болота. Самка відкладає 1—2 великих яйця, які висиджує протягом місяця. Через півроку пташенята досяга­ють розміру дорослих птахів.

Їжа журавлів різноманітна: комахи, молюски, жаби, ящірки, змії, дрібні мишовидні гризуни, зерно гороху, гречки, пшениці, вівса тощо, а також зелені частини рослин та болотяні ягоди (жу­равлина). На початку осені вони регулярно перелітають на інші поля або луки, щоб знайти їжу. У вересні — жовтні журавлі зби­раються у великі зграї, починають переліт на південь, до Африки.

Шановні студенти 2-Є та 3-Є курсів! Після перегляду та опрацювання публікації напишіть в коментарях своє прізвище

Увага!3-Є! Дитяча психологія, законспектувати лекцію!

Тема: Розвиток волі у дітей дошкільного віку.

План

1. Роль вольових дій  поведінці дошкільника.

2. Напрями розвитку вольових дій:

   а) цілеспрямованість дій;

   б) значення мотивів;

   в) плануюча роль мови.

1. Дошкільний вік є віком виникнення волі як здатності свідомо керувати своєю поведінкою.

Основні етапи розвитку вольових дій:

1 етап – дитина вчиться керувати власним тілом,( наприклад, сидіти спокійно на заняттях) спочатку на основі зовнішнього контролю за собою (дитина залишається відносно нерухомою, коли дивиться на положення своїх рук, ніг, тулуба), потім – на основі м‘язових відчуттів.

2 етап – дошкільник починає керувати своїм сприйманням, пам‘яттю, мисленням.

3 етап – дитина свідомо керує своєю поведінкою, причому дане новоутворення тільки починає закладатися в дошкільному дитинстві.

В молодшому дошкільному віці поведінка дитини складається майже цілком з імпульсивних вчинків. Але тільки в старшому дошкільному віці дитина стає здатною до порівняно тривалих вольових зусиль.

Розвиток волі дошкільника тісно пов‘язаний із зміною мотивів поведінки, з формуванням супідрядності мотивів (висування на перший план групи мотивів, які стають для дитини найбільш важливими). Дуже різноманітними стають у цей період і ті цілі, яких дитина прагне досягти. Дошкільник може прагнути до уявлюваної цілі , а не до конкретної. Йому  доступне відстрочення в досягненні бажаної мети, що потребує витримки. Зусилля, яке він застосував, щоб чогось добитися, треба відразу підкріпити досягнутим успіхом. Проте дуже часто дошкільники не можуть оцінити свої сили, уміння, знання, передбачити перешкоди, які можуть виникнути на шляху до досягнення мети.

2. Напрями розвитку вольових дій:

1) розвиток цілеспрямованості дій;

2) встановлення відношення між метою дій та їхнім мотивом;

3) збільшення регулюючої ролі мови у виконанні дій.

Напрями розвитку вольових дій	Їх характеристика
Розвиток цілеспрямованості дій	Для цілеспрямованих дій є характерною постановка мети і її досягнення. Цілеспрямованість, яка іде не ззовні (від предмета), а з середини (від дитини), її бажань, інтересів, починає закладатися в ранньому дитинстві і проявляється більше в постановці цілей, ніж в їхньому досягненні. Поступово формується уміння утримувати мету в центрі уваги. Якщо перед дошкільником ставлять мету, яка вимагає порівняно складної системи дій, дитина не може виконати завдання до кінця без додаткових нагадувань. Велике значення для формування цілеспрямованості дій мають в дошкільному віці успіхи та невдачі під час виконання завдань: -         у молодших дошкільників успіх чи невдача ще не впливають істотно на подолання труднощів; -         діти середнього дошкільного віку намагаються довести розпочату роботу до кінця, якщо бачать, що діяльність успішна; -         деякі старші дошкільники намагаються навіть самостійно долати труднощі, щоб досягти успіху. Саме у прагненні долати труднощі і виявляється  високий рівень цілеспрямованості, який характерний вже для дітей шкільного віку.
Встановлення відношення між метою дій та їхнім мотивом	У молодших дошкільників мета і мотив діяльності співпадають: прямий результат дії і є те, заради чого вона виконується(малює, щоб отримати зображення). Поступово діти починають виконувати дії, мета яких не співпадає з мотивом. Тепер, малюючи, малюк прагне отримати схвалення з боку дорослого, будуючи будинок. Тепер за прямим результатом дії (отримання конструкції) для дитини вимальовуються більш віддалені наслідки. При цьому важливі два варіанти: - віддалений мотив поєднується з інтересом до самої дії (малює, щоб отримати схвалення і тому, що цікаво); - коли заради отримання порівняно віддалених позитивних результатів треба виконувати дію, яка сама по собі є нецікавою (зібрати іграшки, щоб піти до зоопарку ). Боротьба мотивів – ситуація, коли дитині необхідно зробити вибір між двома можливими рішеннями, яка завершується перемогою одного з них. Супідрядність мотивів – це таке підпорядкування мотивів, коли рішення відзначається не більш сильним на даний момент мотивом, а більш важливим, значимим.
Збільшення регулюючої ролі мови у виконанні дій	Дитина в словесній формі формулює для себе, що вона намагається зробити, обговорює сама з собою можливі рішення при боротьбі мотивів (в молодшому дошкільному віці вголос, в старшому - подумки). Старші дошкільники набувають уміння виконувати порівняно складні мовні конструкції дорослих.

2-Є! Увага! Психологія. Дописати лекцію в конспект!

Тема. Мова і мовлення.

Тип лекції: інформаційна.

Мета: розкрити сутність понять мова і мовлення, фізіологічні механізми

мовної діяльності; дати знання про значення мови і мовлення в житті та діяльності особистості; познайомити студентів з основними функціями та видами мовлення; познайомити з індивідуальними особливостями мовлення різних людей.

Література: Крутенький В.А. Психологія. - М., 1986 - с. 138, 147-149.

Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. - К., 2000.-с. 90-101.

Общая психология / Под ред. Богословського В.В. - М, 1981. - с. 258-270.

Хід заняття

I. Організація початку уроку (психологічна готовність студентів до уроку).

II. Викладення нового матеріалу.

План

1.  Поняття про мову і мовлення.

2.           Фізіологічні механізми мовної діяльності.

3.           Функції та види мовлення.

III.         Домашнє завдання: Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. - К., 2000. - с. 90-101., підібрати вирази про мову.

IV.      Заключна частина.

І. Найзагальнішими та найнеобхіднішими умовами продуктивної психічної діяльності особистості є мова і мовлення. З одного боку, вони пронизують усе психічне життя людини і забезпечують можливість активного задоволення її пізнавальних і суспільних потреб, з іншого є засобами реалізації внутрішнього світу та можливостей особистості.

Мова є специфічно людським засобом спілкування і становить собою систему знаків. Мова виникла в процесі становлення самої людини як суспільної істоти, у процесі спільної трудової діяльності. Біологічними передумовами виникнення мови були звуки та рухи, які спостерігались у пращурів людини і слугували засобом спілкування, задоволення потреби в обміні думками, у пізнанні властивостей предметів та явищ, що оточували людину і позначалися словами. Мова - суспільне явище, найважливіший засіб організації людських стосунків. За її допомогою люди досягають розуміння, обмінюються думками, здобувають знання та передають їх нащадкам, дістають можливість налагодити спільну діяльність в усіх галузях людської практики.

Отже, мова - це специфічно людський засіб спілкування, який являє собою систему знаків, що має соціальну природу і є створеною та закріпленою у процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства.

Слово як одиниця мови має два боки - зовнішній звуковий (фонематичний) та внутрішній смисловий (семантичний). Кожне наше слово - це особливий знак, будь-який матеріальний елемент дійсності, який постає в певному значенні та використовується для збереження та передачі інформації. У собі зливаються функції знака та значення. Останнє історично розвивалося, звужувалось, узагальнювалось, переносилось на нові об'єкти. У наслідок цього виникла багатозначність слів, що також є продуктом історичного розвитку кожної мови.

Елементами мови є:

Словниковий склад - це сукупність слів у кожній окремій мові. Що багатшим і різноманітнішим є словник, то багатшою і різноманітнішою є мова. У практиці користування мовою розрізняють словники активний, тобто слова, якими користується людина для вираження власних думок при спілкуванні з іншими людьми, і пасивний - слова, які вона розуміє, коли їх чує або читає, але сама вживає не всі з них. Обсяг і характер активного та пасивного словників людини залежать від її освіти, міри володіння мовою, характеру та змісту діяльності.

Граматичний склад - визначає правила зміни слів, сполучення їх у речення. Для того, щоб людина могла обмінюватися думками, потрібна саме граматика.

Мова і мовлення - поняття не тотожні.

Мовлення - це процес використання людиною мови для спілкування. Залежно від віку, характеру діяльності, середовища мовлення людини набирає певних особливостей, незважаючи на те, що люди спілкуються однією мовою. Так, мовлення однієї людини образне, яскраве, переконливе, а іншої  -  навпаки:   обмежене,   бідне,  сухе,  малозрозуміле.   У  цьому  вже

виявляється відмінність у володінні мовою. Кожна людина говорить по-своєму, хоча і користується спільною для всіх мовою.

Мовлення не існує і не може існувати поза будь-якою мовою. Разом з тим сама вона існує як жива тільки за умови, що активно використовується людьми. Мова розвивається і вдосконалюється у процесі мовного спілкування.

II.    Фізіологічним підґрунтям мовлення є умовно-рефлекторна
діяльність кори великих півкуль головного мозку, подразником для якої є
слова, що замінюють безпосередні предмети та їх властивості. Як подразник
слово постає у трьох формах: слово почуте, слово побачене, слово
вимовлене. Існування слова пов'язане з діяльністю периферій нового апарату
мовлення та центрально-мозкових фізіологічних механізмів.

Периферійний, голосовий апарат мовлення складається з 3-х частин:

1)         легенів, бронхів, трахеї;

2)         гортані;

3)         глотки, носової порожнини, носоглотки, язичка, піднебіння; язика, зубів і губ.

Кожний з цих органів відіграє певну роль у створенні звуків мови.

Діяльність периферійного мовного апарату підпорядкована корі великих півкуль головного мозку, якою вона спрямовується і функцією якої вона є. Ця функція властива лише людському мозку.

Понад сто років тому П.Брока помітив, що пошкодження певної ділянки кори призводить до порушення мовлення. Так, пошкодження певної чоловічої ділянки лівої півкулі головного мозку призводить до пошкодження мовної артикуляції - так званої моторної афазії. Хворий втрачає здатність довільно висловлювати думки, хоча руховий артикуляційний апарат залишається непошкодженим. К. Верніке встановив, що внаслідок ураження певної скроневої ділянки лівої півкулі головного мозку у хворого порушується розуміння мови, виникає так звана сенсорна афазія. Чуючи мову, хвора людина не може пов'язати звучання з певним значенням.

Крім розладів мовлення, що пов'язуються з ураженням коркових частин аналізаторів, трапляються і функціональні розлади, пов'язані з діяльністю мовно-рухової частини. Одним з них є заїкання.

III.  Мовлення виконує такі функції і, як:

1)       комунікативну (функція спілкування, що полягає в обміні думками, інформацією, почуттями між людьми);

2)       плануючи;

3)       експресивну ( вираження своїх почуттів, ставлення до інформації). Мовлення   людей   залежно   від   різних   умов   набуває   своєрідних

особливостей. Відповідно до цього виокремлюють різні види мови. Перш за все розрізняють внутрішнє і зовнішнє мовлення.

Внутрішнє мовлення - це внутрішній беззвучний процес. Воно не є доступним для сприйняття іншими людьми і не може бути засобом спілкування. Доказом того, що у людини наявне внутрішнє мовлення є той факт, що існують    спеціальні    прилади, які реєструють мікро-рухи много

апарату на момент мовчання. Внутрішнє мовлення досить своєрідне. Воно скорочене, згорнуте, майже ніколи не існує у формі повних, розгорнутих речень. Труднощі, які переживає людина, іноді намагаючись пояснити іншому зрозумілі їй самій думку, часто пояснюються труднощами переходу від скороченого внутрішнього мовлення, зрозумілого собі, до розгорнутого зовнішнього мовлення, зрозумілого іншим.

Зовнішнє мовлення потрібно для спілкування. Основною ознакою його є доступність сприйняттю (слуху, зору інших людей).

Залежно від того, чи використовуються з цією метою звуки або письмові знаки, розрізняють усну і письмову мову.

Усне мовлення - це основний різновид мовлення, який є звучним і сприймається іншими за допомогою слуху. При усному мовленні людина сприймає слухачів, їхню реакцію на слова.

Письмове мовлення - це вид мовлення, що здійснюється як писання та читання написаного у вигляді письмових знаків (слів). Історично письмове мовлення виникло пізніше від усного. Воно відбувається поза безпосереднім контактом за співрозмовником, а тому виключає міміку, інтонації, жести. Письмове мовлення більш розгорнуте, ніж усне монологічне. Структурна складність письмового мовлення є набагато більшою порівняно з усним.

Усне мовлення може набувати від діалогічного, або монологічного.

Діалогічне - це розмова, бесіда двох або декількох осіб, які говорять по черзі. У повсякденній діяльності діалогічне мовлення не планується. Воно, як правило, висуває менше вимог щодо побудови зв'язного і розгорнутого висловлювання, ніж монологічне чи письмове мовлення.

Монологічне - це таке мовлення, при якому говорить одна особа, а інші слухають і сприймають її мову. Прикладами монологічного мовлення є (доповідь, лекція, повідомлення, виступ та ін). Монологічне мовлення є організованим видом мовлення.

Увага! 3-Є! Основи природознавства і методика, інструкція до практичного заняття!

Практичне заняття

Тема: Складання планів-конспектів занять з валеологічного виховання

Мета: Формувати у студентів вміння використовувати теоретичні знання при складанні планів-конспектів занять у різних вікових групах. Розвивати    творчість    студентів,     уяву.     Виховувати    професійну  спрямованість, інтерес до майбутньої професії.

Література: Валелогічна освіта дошкільників.(Програма та методичні рекомендації).-Суми, 1997.

Хід заняття

I. Організація початку заняття.

II. Актуалізація опорних знань:

-         Назвіть мету та завдання з валеологічної освіти.

-         Що входить до змісту програми з валеологічної освіти?

-         Назвіть та охарактеризуйте складові частини заняття з валеології

-         Назвіть орієнтовну тематику занять з валеології.

III. Практична робота.

Скласти план-конспект заняття з валеології.

А) скласти програмовий зміст;

Б) передбачити обладнання на занятті;

В) скласти хід заняття у відповідності із структурою;

Г) використати художнє слово, загадки, дидактичні ігри

Орієнтовні теми:

1 варіант: «Моє харчування (вітаміни, корисна та шкідлива їжа)» або «Природна аптека» (лікарські рослини) (старша група),

2 варіант: «Мої помічники (очі, вуха, ніс, рот, зуби)»(старша група).

IV. Домашнє завдання: повторити теоретичний матеріал з теми.

V. Підведення підсумків.